Карантин в Україні - Реакція українців на карантин і епідемію COVID-19 - соціологія - Соціум - dt.ua

Вибір у часи пандемії: що громадяни пропонують робити державі

9 травня, 09:00 Роздрукувати

Пандемія спонукає змінювати писані закони та неформальні норми поведінки, модифікує уявлення людей про світ і очікування від дій влади та свого оточення.

© #Букви

Нинішня пандемія коронавірусу кинула державам, спільнотам і окремим людям потужний виклик, від відповіді на який залежатиме їхня доля не лише в найближчі місяці, а й у віддаленому майбутньому.

Пандемія спонукає змінювати писані закони та неформальні норми поведінки, модифікує уявлення людей про світ і очікування від дій влади та свого оточення. Безперечно, найближчим часом зміни стануть предметом величезної кількості наукових досліджень — медичних, психологічних, соціологічних, економічних тощо, перші з яких уже оприлюднено. Дуже важливо, щоб серед цих досліджень були й українські. Вони не лише допоможуть українцям краще розуміти свою країну, а державі — виробляти ефективну політику. Такі дослідження, крім того, збагатять світову науку розумінням особливостей впливу глобальної пандемії в країні, яка досить недавно почала запроваджувати демократію, щойно змінила більшість людей при владі, а головне — перебуває у стані війни.

Пандемія парадоксальним чином модифікує можливості проведення наукових досліджень, що мали би з'ясувати її вплив. Особливо це стосується досліджень у галузі суспільних наук, які великою мірою покладаються на очний контакт із досліджуваними людьми, що в умовах карантину став майже неможливим. Доки науковці пристосовуються до нової ситуації, соціологи вже активізували опитування в телефонному форматі, зумівши зберегти їхню репрезентативність і, отже, інформативність. Одна з найавторитетніших українських соціологічних установ — Київський міжнародний інститут соціології — вже у квітні почала проводити в новому режимі свої традиційні омнібус-опитування. Наша міжнародна команда у складі Ольги Онух (Манчестерський університет у Великій Британії), Генрі Гейла (Університет імені Джорджа Вашингтона у США), Ґвендолін Зассе (Центр східноєвропейських та міжнародних досліджень у Німеччині) та Володимира Кулика (Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України) радо скористалася цією нагодою. Спільно з фахівцями КМІС ми готувалися проводити велике "очне" опитування, що мало стати першою частиною нашого дослідження про динаміку етнонаціональних і політичних ідентичностей у сучасній Україні (https://ibifukraine.com/), але, з огляду на карантин, його довелося відкласти. Тож ми адаптували частину запитань до телефонного формату й доповнили їх особливо актуальними нині запитаннями про пандемію та її вплив на суспільство.

Українські соціологічні компанії, зокрема й КМІС, уже оприлюднили результати кількох опитувань щодо пандемії коронавірусу. Здебільшого в них ішлося про те, наскільки респонденти дотримуються карантину, чи вважають його доцільним та як оцінюють дії влади на протидію поширенню вірусу. Натомість ми запитували не лише про оцінку дій влади загалом, а й про ставлення до конкретних кроків, які влада може зробити в умовах пандемії, тобто про вибір різних варіантів дій у кількох ключових сферах державної політики. Відповіді на ці запитання дають дуже цікаву інформацію про політичні пріоритети різних груп населення, а також поглиблюють наше розуміння суспільної солідарності та національної ідентичності в сучасній Україні. Саме на цих запитаннях ми й зосередимося.

Перше запитання стосується очікуваного скорочення раніше запланованих державних видатків через потребу фінансувати заходи боротьби з пандемією. Респондентам було запропоновано список кількох можливих напрямів такого скорочення, і вони мали вказати один, у якому, на їхню думку, видатки треба було б зменшувати насамперед. Наш список, звісно, не охоплював усіх можливих напрямів: воліючи з'ясувати уявлення респондентів про пріоритетність фінансування кількох суспільних ділянок, про роль яких вони мусили б мати порівняно непогане уявлення, ми водночас уникали очевидних для громадської думки кандидатів на скорочення витрат, як-от утримання державного апарату. Ми попросили вибрати з-поміж скорочення видатків на культуру, освіту, пенсії, армію й субсидії для шахт та іншої важкої промисловості.

Як свідчать наведені в діаграмі 1 відповіді, половина респондентів вибрати не змогла або не захотіла: можна припустити, не тільки й не так через погану поінформованість про ці ділянки, як через неготовність жертвувати котроюсь із них (інакше кажучи, багато цих людей вважають, що скорочувати треба щось інше). А ось серед тих, хто таки вказав якусь конкретну ділянку, майже дві третини вважають за доцільне скорочувати насамперед видатки на культуру — втроє більше, ніж готових урізати субсидії для важкої промисловості, які опинилися на другому місці. Ще в півтора разу менше висловилося за скорочення видатків на армію, а на освіті та пенсіях економити не хоче майже ніхто. Прикметно, що вибір не на користь культури виявився майже однаково популярним серед усіх категорій населення: жителів Заходу й Сходу, містян і селян, українськомовних і російськомовних, освічених і не дуже, бідних і заможних, жінок і чоловіків. Особливо висока частка прибічників цього вибору — серед молодих респондентів, насамперед тому, що серед них значно менше тих, хто не зміг визначитися.

Для правильного витлумачення цього результату треба з'ясувати, що саме респонденти розуміли під словом "культура", тобто яке розуміння переважало: адже вони могли думати і про академічну культуру, і про масову, і про державні заходи, і про повсякденне споживання культурних продуктів. Задля уточнення цього та деяких інших нюансів потрібно доповнити кількісні дослідження якісними (глибинними інтерв'ю чи дискусіями у фокус-групах), що ми сподіваємося зробити в найближчому майбутньому. Але вже тепер можна сказати, що більшість респондентів навряд чи розуміють культуру як щось, пов'язане особисто з ними та їхніми близькими. Адже навіть серед тих груп населення (наприклад, жителів сіл), які не мають жодного стосунку до важкої промисловості, її назвали першим кандидатом на скорочення видатків у кілька разів менше респондентів, ніж культуру. Це не означає, що люди мали б вибирати, радше, субсидії, армію чи, тим більше, пенсії: в нашому списку не було кандидатів на безболісне скорочення. Але такий очевидний перекіс у бік від культури наводить на думку, що населення має погане уявлення про те, чому цю сферу так само важливо фінансувати, як і решту перелічених, тобто держава не змогла цього як слід пояснити.

Здається, нинішня влада й сама не дуже розуміє важливість культури, принаймні якщо судити з того, що серед запланованих на початку пандемії скорочень бюджетних видатків ця ділянка виявилася на одному з перших місць (правда, після протестів діячів культури від частини цих скорочень уряд відмовився). Не випадково серед людей, які заявили про намір голосувати на майбутніх виборах за Володимира Зеленського, набагато більше охочих економити на культурі, ніж серед прибічників Петра Порошенка або Юлії Тимошенко. Більшою готовністю скорочувати видатки на культуру вирізняються також потенційні виборці Юрія Бойка, серед яких, крім того, порівняно багато прибічників урізати фінансування армії — певно, через поширене серед них упередження щодо української армії та її дій на Донбасі. Прибічники Порошенка до армії ставляться набагато краще, тому скорочувати видатки воліють не на неї, а на субсидії. Політичні відмінності пов'язані з реґіональними, адже виборці Бойка зосереджені головно на Сході та Півдні, а Порошенка — на Заході та в Центрі. Східняки менше схильні підтримувати скорочення субсидій для важкої промисловості, якої в їхніх краях більше, ніж деінде, зате більше, ніж мешканці інших реґіонів, готові зменшувати фінансування армії. На Заході, як можна було очікувати, це співвідношення протилежне. Так само різняться пріоритети українсько- і російськомовних респондентів. Проте, як уже згадано, в усіх цих групах із п'яти перелічених напрямів скорочення видатків найчастіше вибирали культуру.

1
DT.UA

У наступних двох запитаннях також ішлося про вибір, але вибирати треба було між протидією поширенню коронавірусу та захистом того, чому ця протидія може зашкодити. Спочатку респонденти мали вибрати найвідповідніше з-поміж трьох тверджень про пріоритетність боротьби з коронавірусом, порівняно зі збереженням економіки: "Ми повинні зробити все, щоб зупинити коронавірус, незалежно від того, як це вплине на економіку", "Іноді ми повинні уникати кроків, які могли б допомогти зупинити поширення коронавірусу, але завдали б занадто великої шкоди економіці" чи "Ми повинні віддати перевагу збереженню економіки, а не протидії поширенню коронавірусу".

Першому варіантові поведінки віддав перевагу 31% респондентів, другому — 39, а третьому — 19%. Це свідчить, що, хоча українці розуміють важливість протидії коронавірусу, вони не забувають і про інші пріоритети, а велика частина навіть ставить їх вище за цю протидію. Особливо схильні віддавати пріоритет збереженню економіки чоловіки, жителі великих міст і люди середнього достатку (ті, кому вистачає грошей на їжу та одяг, але важко купувати дорогі речі). Це може бути пов'язано з порівняно високою економічною активністю цих людей, яка робить тривалий карантин особливо відчутним для їхнього матеріального становища. Втім, віковий розподіл спонукає ставитися до цієї гіпотези обережно, адже одна з найактивніших когорт — люди віком до 30 років — меншою мірою, ніж старші покоління, вважає пріоритетом збереження економіки, натомість більше наголошуючи на боротьбі з поширенням вірусу. В кожному разі, на вибір пересічних людей певною мірою впливає позиція політичних лідерів, на яких вони орієнтуються. Ймовірні виборці Володимира Зеленського підтримують пріоритет боротьби з пандемією набагато більше, ніж прибічники Юлії Тимошенко чи Юрія Бойка, що почасти можна пояснити неодноразовими заявами чинного президента на користь такого пріоритету.

Далі респондентам було запропоновано три схожі твердження, в яких замість економіки йшлося про "безпеку й територіальну цілісність України", тобто треба було вибирати між пріоритетом протидії вірусові, узгодженням двох пріоритетів та пріоритетом захисту безпеки. Перший варіант вибрали 20%, другий — 38, а третій — 26%. Як бачимо, в цьому разі ще більша частка респондентів поставила під сумнів беззастережне зосередження на боротьбі з пандемією, побоюючись неґативного впливу такого курсу на національну безпеку. Не дивно, що це побоювання виявилося найсильнішим серед тих груп населення, які й так більше за інших переймаються безпекою держави: українськомовних, жителів Заходу, чоловіків та людей із вищою освітою. Передбачуваним був порівняно високий рівень турботи про безпеку серед прибічників Порошенка й порівняно низький — серед імовірних виборців Бойка. Водночас досить несподіваною виявилася низька пріоритетність захисту національної безпеки для молодого покоління, порівняно зі старшими. Поки що важко сказати, чи це передусім зумовлено меншою турботою молоді про безпеку держави, чи більшою турботою про захист від пандемії. Власне, й пріоритет боротьби з пандемією може означати як егоїстичне намагання захистити себе, так і альтруїстичну турботу про захист інших, зокрема своїх близьких (з боку молоді це була б турбота про старші покоління, для яких коронавірус становить більшу загрозу). Це треба з'ясовувати в дальших дослідженнях.

В останньому запитанні, яке ми хочемо тут обговорити, йшлося про українців, котрих спалах пандемії застав за кордоном. Ми запитували думку респондентів, ці люди мають повернутися в Україну чи залишитися за кордоном. Для кожного з цих варіантів було запропоновано два можливих пояснення: повертатися задля того, щоби про них подбала їхня держава чи щоби бути разом зі своїми рідними; залишатися тому, що в Україні нема умов для тестування й лікування, чи тому, що повернення підвищує ризик поширення вірусу. Таким чином ми намагалися з'ясувати, яку роль у виборі певного варіанту дій відіграють різні міркування: страх перед вірусом, недовіра до держави, турбота про співвітчизників. Як свідчать наведені в діаграмі 2 частоти різних відповідей, майже дві третини респондентів вважають за краще, щоб "закордонні" українці не поверталися, і в двох випадках із трьох вони мотивують цей вибір небезпекою поширення вірусу. Тим часом кожен п'ятий респондент не вірить у здатність української держави забезпечити належне тестування й лікування, тому пропонує співвітчизникам залишатися за кордоном задля їхнього ж блага, — хоча почасти, мабуть, і задля блага "тутешніх" українців, яких необстежені поверненці могли б заразити. У кожному разі, лише п'ята частина респондентів хотіла б повернення співвітчизників, що можна вважати свідченням досить низького рівня соціальної та національної солідарності (адже в запитанні йшлося не просто про людей, а про "українців" — а під цим поняття, як свідчать відповіді на інше наше запитання, респонденти схильні розуміти всіх громадян України). Втім, як зазначено вище, прагнення не допустити поширення вірусу теж може бути виявом солідарності зі співвітчизниками. Та й прибічники повернення трохи частіше мотивували його національно-громадянськими міркуваннями, ніж персонально-родинними.

Прикметно, що розподіл відповідей на це запитання майже однаковий для різних демографічних категорій, за винятком того, що жінки, люди старшого віку та жителі Центру трохи більше за інших переймаються можливим поширенням вірусу, а респонденти з західних областей — нездатністю держави лікувати прибулих із-за кордону громадян. Утім, найвиразніші відмінності спостерігаються між прибічниками різних можливих кандидатів на президентство. Якщо більшу недовіру потенційних виборців опозиціонера Бойка до держави можна було передбачити, то меншу схильність прибічників начебто патріотичної Тимошенко до повернення українців на батьківщину пояснити важче. Проте найпарадоксальнішими є погляди тих респондентів, котрі заявили про готовність голосувати за Зеленського: вони вирізняються вищим рівнем прихильності і до повернення українців під опіку своєї держави, і до їхнього перебування за кордоном задля відвернення небезпеки від України. Можна припустити, що на них упливають водночас і заклики Зеленського до жорсткого карантину, і його запевнення в тому, що держава подбає про своїх громадян.

1
DT.UA

Як бачимо, українські громадяни досить сильно стурбовані поширенням коронавірусу — настільки, що воліють не повертати співвітчизників із-за кордону, аби вони не посилили ризик погіршення ситуації в Україні. Прикро, що українці не дуже схильні в критичній ситуації виявляти солідарність із далекими співвітчизниками, але це може зумовлюватися намаганням насамперед захистити "тутешніх". Водночас стурбованість поширенням вірусу не відвертає уваги більшості громадян від інших суспільних пріоритетів: збереження економіки й, особливо, захисту національної безпеки. Тому влада, вибираючи політичний курс у час пандемії, повинна узгоджувати ці пріоритети, а не підпорядковувати першому всі інші. Вирішуючи, де взяти гроші на боротьбу з поширенням вірусу, урядовці теж мають зважати на думки громадян, зокрема на те, що вони не хочуть економити на освіті й не дуже схильні урізати фінансування армії. Хоча висока частка тих, хто пропонує насамперед скорочувати видатки на культуру, начебто дає урядовцям легкий вихід, треба розуміти, що на культурі багато не зекономиш, бо на неї й не передбачалося виділяти великі кошти. Не менш важливим для розуміння преференцій громадян є той факт, що аж половина респондентів не вважає за доцільне скорочувати видатки на якусь із перелічених у нашому запитанні суспільних ділянок, тобто, слід розуміти, воліє, аби держава скорочувала щось інше, на що вона виділяє несправедливо багато грошей. А важливість фінансування культури влада має громадянам краще пояснювати — звісно, якщо вона хоче бути владою сучасної європейської держави, котра плекає традиції та створює передумови для поступу.

 

Телефонне опитування Київського міжнародного інституту соціології проведено 9–29 квітня 2020 року (польовий етап тривав 22–24 квітня). Воно є частиною міжнародного дослідницького проєкту "Мінливі ідентичності та межі: випадок України". Опитування фінансувалося з коштів Інституту європейських, російських і євразійських досліджень та Програми імені Петрача Університету імені Джорджа Вашинґтона (США) та Центру східноєвропейських і міжнародних досліджень (Німеччина). Опитано 2024 респондентів в усіх областях України, крім Криму та окупованої частини Донбасу. Статистична похибка не перевищує 2.4%. Більше інформації про опитування можна знайти за адресою: https://ibifukraine.com/2020/04/30/april-2020-survey/

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво