У віртуальної війни — нове обличчя - Соціум - dt.ua

У віртуальної війни — нове обличчя

23 березня, 15:32 Роздрукувати Випуск №11, 23 березня-30 березня

Війна за наші мізки триває. 

Коли людина жила у фізичному світі, війни велися в цьому світі. 

Поява інформаційного простору перетягнула туди й агресивні дії. Одночасно відбувся і зсув війни на рівень недержавних гравців, оскільки нині індивід може мати в руках те, що є або може стати небезпечною зброєю, яка становить загрозу для держав, як, наприклад, комп'ютер у спальні.

Зміна правил гри веде й до зміни інструментарію. Фейк, дезінформація стали небезпечним різновидом зброї, оскільки нині у світі діє як інформаційна економіка, так і інформаційна політика, а різні інформаційні продукти є їхньою частиною. Нині матеріальний продукт — від лосьйону до політика — не може існувати без відповідного інформаційного складника.

До речі, сучасні українські політики також стали інформаційними. Вони вміють говорити, навіть кількома мовами, але не мають контенту для говоріння. Контент з'являється тільки тоді, коли вони несподівано виявляються опозицією. Тобто населення не задовольняється їхніми словами у владі, оскільки в них немає віртуального складника, який кудись кличе. Політики ж у владі говорять те, що суперечить очікуванням населення, бо стверджують, що ліпшої влади вже не знайти, ми, нарешті, прийшли.

Світ уже входить (і давно) у віртуальну політику й віртуальну економіку. Якщо у фізичному просторі працювала традиційна зброя, в інформаційному — інформаційна, то якою є зброя віртуального простору?

Світ переходить до ще складніших конструкцій. Точніше, він завжди їх мав, але раніше цей інструментарій потребував століть і десятиліть, нині все можна зробити за кілька років. Це перехід від релігійного чи ідеологічного інструментарію, який перетворював противників на союзників, до таких операцій як перебудова, що оперувала саме у віртуальному просторі, оскільки там були її цілі, фігури, які вона мала скинути, щоб потім запровадити нові підстави протилежного порядку.

Віртуальна війна змінює ворога на друга, вона реінтерпретує всі факти й усі постаті, зрештою вона перейменовує посилений процес "завоювання" на процес "визволення". Віртуальна війна має перетворювати противників на шанувальників. Зірки кіно є її продуктом, як і президенти в момент виборів.

Перебудову породжували фахівці з віртуальних війн. Два перебудовні фільми, очевидно, слід визнати важливими на цьому шляху. Це "Покаяння" Абуладзе і "Маленька Віра" Пічула. Перший продемонстрував художніми засобами те, чого сьогодні робити не можна, а другий — те, що сьогодні можна робити все заборонене вчора.

Кожна різка зміна влади несе не так зміну майбутнього, як зміну минулого. Україна проходила цю зміну вже кілька разів за останні тридцять років. Останнім прикладом цього є той факт, що на століття В.Щербицького відгукнулися трьома статтями, хоча за час його правління економіка України багаторазово перевищувала нинішні результати. Але Україна кілька разів пройшла за цей час "прочищення" своїх чорноземів аж до "коріння". І в результаті зникли всі найбільш значущі постаті радянського періоду не тільки з політичного списку, а й такі, як, наприклад, Глушков, Амосов, Антонов. От літаки "Антонов" є, а Антонова немає, бо йому відмовили бути об'єктом для наслідування, тобто продовжувати жити у віртуальному просторі. 

Усі перейменування на кшталт "хунта—фашисти—неонацисти" теж з віртуального інструментарію і словника. Російський інформаційний простір був насичений ними саме через їхню чітку віртуальну негативність.

Віртуальним обстрілам має протистояти віртуальний захист. Тоді Україна виявилася не готовою до нього, вона не могла зрозуміти розбіжності інтересів двох країн. Росія вирішувала проблеми своєї внутрішньої стабільності й високого рейтингу свого президента за рахунок дестабілізації України, яку активно робили віртуальним прикладом неправильної поведінки.

Якщо інформаційні люди читали книжки, то віртуальні люди дивляться телесеріали і грають у відеоігри. Раніше люди жили в основному у фізичному просторі, працюючи від світання до смеркання в полі. Індустріалізація змусила сісти за книжки: одні їх писали, інші читали. Книжки і ЗМІ створили попередній світ, і всіх його результатів було досягнуто завдяки вченим, інженерам, кваліфікованим працівникам. Загалом індустріалізація "з'їла" людей села, бо виникла потреба в людях міста.

Сьогодні виникла потреба в людях глобального порядку, які можуть знайти собі місце в будь-якому місті й будь-якій країні. Вони створюють віртуальні продукти, не прив'язані до матеріального складника.

Фейсбук, Твіттер та інші подібні соціальні платформи працюють на монополізацію уваги своїх користувачів. У них немає матеріального продукту. Але ця віртуальність коштує великих грошей, як колись продукція Голлівуду обганяла вартістю всю автомобільну індустрію США. І Голлівуд називали міністерством мрії всього світу. Нині Нетфлікс та інші кіновиробники створили феномен нескінченних серіалів, посадивши перед екранами взагалі все населення Землі.

Метою фізичної війни було захопити території. Інформаційна війна змінює наше розуміння фактів фізичного світу. Віртуальна війна захоплює модель світу в наших головах. Тепер проти нас не потрібна цензура, ми самі відкидаємо тексти як неправильні й неправдиві.

Від віртуальної війни нас не захистить жоден шолом. Навіть навпаки: шолом віртуальної реальності вже нині забирає людей у свій світ. Люди навіть почали зазнавати поранень, перебуваючи в окулярах віртуальної реальності. Пентагон забороняв гру в Покемон на військових об'єктах, щоб не розкривати своїх секретів.

Віртуальність навчає, оскільки в ній працюють правила, а не факти. Відомо, що Путін вимагав, щоб Шойгу дивився "Картковий будиночок", щоб зрозуміти, як працює американська політика. Ольгинських тролів теж змушували дивитися цей фільм для пошуку наявних у США "розколів" громадської думки.
А С.Доренко недавно згадав, що Б.Березовський мало не силою змушував його дивитися серіал "Бригада".

Віртуальність не вибухає, не можна підірвати те, чого немає. Фізичні методи боротьби тут не працюють. Якщо фізична війна примушувала жорсткою силою, то віртуальна війна як м'яка сила, за Дж.Наєм, приваблює. З нею неможливо боротися стандартними методами. 

Віртуальна війна — це одночасно комерційна війна за розширення кількості споживачів віртуального продукту. Точно так само глобалізація рухалася, руйнуючи кордони, щоб створити єдиний ринок споживання фізичного продукту, за яким прийшов і інформаційний. Тобто перед нами війна, яка сама себе й фінансує, тому так часто вона й стає переможною.

Війна за наші мізки триває. Віртуальні "визволителі" чекають нас за кожним рогом. І поки ми самі не вироблятимемо своїх наукових теорій і телесеріалів, комп'ютерів і смартфонів, романів і пісень, нас повсякчасно вчитимуть, як жити в цьому світі, інші країни й інші люди.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
Випуск №42-43, 10 листопада-16 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво