Як пандемія коронавірусу формує сучасну інквізицію - Соціум - dt.ua

У передчутті колективного Торквемади

7 травня, 08:33 Роздрукувати

Нарис вірусної інквізиції.

37-річного професора Лю Бінга з Медичної школи університету Піттсбурга було вбито трьома пострілами у нього вдома. Можливий убивця застрелився неподалік у своїй машині. За іншою інформацією, того, хто стріляв, не знайшли. Мотиви незрозумілі. "Бінг був на межі створення дуже важливих результатів для розуміння клітинних механізмів, що лежать в основі інфекції SARS-CoV-2, і клітинної основи наступних ускладнень. Ми докладемо всіх зусиль для завершення того, що він розпочав, щоб гідно вшанувати його наукову перевагу", — йдеться в повідомленні департаменту, де працював Лю Бінг.

Того самого дня відбулася відеоконференція лідерів десятків країн і міжнародних організацій, головна мета якої — зібрати мінімум вісім мільярдів доларів для розробки вакцини.

Усі збіги, зрозуміло, випадкові.

Розмови про те, чи є коронавірус результатом природних еволюційних процесів або ж він штучного походження, дуже важко назвати дискусією. Це, швидше, заклики до хрестового походу.

Ми слухаємо та читаємо думки людей, які видаються нам компетентними, виключно за тією ознакою, що вони займаються речами, в яких ми нічого не тямимо. До того ж їхній особистий життєвий успіх і кар'єра ніби підтверджують, що некомпетентна людина не може опинитися на такій посаді.

З іншого боку, у нас є настільки важкий український кейс психопатів і йолопів на найвищих і найвідповідальніших посадах, що може переважити будь-яку раціональну аргументацію на користь зарубіжних джерел.

Я хочу поговорити про сучасне розуміння єресі та можливого переслідування майбутніх єретиків на прикладі ситуації з коронавірусом.

Диспозиція така. Досить впливові люди кажуть про рукотворність і зловмисність появи коронавірусу. Тобто якісь чаклуни, маги та чарівники викликали цього демона. Може, і помилково, але яка різниця.

І не менш впливові кажуть, що це все — природа, тобто "на все воля Божа".

І ті, й інші офіційно розпоряджаються величезними сумами державних і приватних коштів. США, Китай, структури ООН та інші. А збирають, як говорилося вище, ще більш значні.

Про "злих чаклунів" говорить якийсь 15-сторінковий документ, авторство якого приписують розвідувальному співтовариству п'яти англомовних країн під кодовою назвою "П'ять очей". Про нього у своїй звичній Twitter-манері заявив президент Трамп.

Звичайно, було б краще, якби вірус надрукував на 3D-принтері особисто Байден, і бажано в Україні, але треба брати те, що дають.

Потім, згідно з Fox News, "розвідка США не підтвердила існування такого документа, однак високопоставлений чиновник зазначив, що викладена інформація узгоджується з даними американських спецслужб"...

Зрозуміло, це не зовсім її формат. У восьми цивільних і восьми військових розвідок США є політична надбудова — Національна розвідка, створена після 9/11. Є стандарти документообігу та викладення суті (формат BLUF), що дають змогу умістити важливу інформацію в три, максимум п'ять сторінок, включно з посиланнями.

Про те, що все це — лише дарунки природи та еволюції, каже директор Національного інституту алергійних та інфекційних захворювань США Ентоні Фаучі. За дивним збігом, саме цей інститут виділив Китаю на дослідження в сфері коронавірусів кажанів близько 7,4 млн дол. І в Ухані кажани не водяться (вони — на півдні країни), і на ринку морепродуктів їх не продають.

Це й багато чого подібного відбувається фактично того самого дня. Відкриті політичні конфлікти (на відміну від вірусу) набули характеру справжньої пандемії.

Предметом конфліктів є правда, початкове знання про явище, що знову впевнено дає нам можливість порозмірковувати про психологічні аспекти нашого нового Середньовіччя та його перспективи.

Політика сьогодні замінила церковні обряди та таїнства. В очах юрби політичні обряди — просто магічні формули, які таємничо слугують духовним і тілесним потребам тих, для кого вони відбуваються.

Фетишизм глибоко вкоренився в розумах мас завдяки старанню тих, кому це було вигідно. Постійне носіння документів, що посвідчують особу, — по суті той самий амулет і святий предмет, покликаний віднадити чорта, який раптово з'явився. Маски — тим паче.

Поступова деградація всесвітньої політичної "церкви" з її ООНівськими та іншими "заповідями" і того світоустрою, які вона заснувала після Другої світової, неминуче вела до появи політичних єресей. Можна виокремити два розряди: консервативні секти, які твердо зберігали всі основні положення про державу та її роль у житті людини, але заперечували гегемонію, що склалася. І ліберали, які вважають, що держави повинно бути якнайменше. Але благ, які вона надає, має бути якнайбільше.

Однак і ті, й інші наріжним каменем своїх поглядів роблять пошук і обстоювання правди, оскільки існуючий стан справ повсюдно побудований на безсоромній брехні.

Етика, мораль і правда завжди були предметом запеклої боротьби між минулим і майбутнім. Коронавірус перетворив цю боротьбу на ажіотаж нових хрестових походів усіх проти всіх. Але хрестові походи, навіть із такою нечуваною 20-тисячною різаниною, як у липні 1209 року в Безьє після відмови жителів видати єретиків за списком єпископа, ніколи не вирішували питання єресі по суті. (До речі, мотивом участі в хрестовому поході було відпущення гріхів, і туди наймалася різноманітна сволота на "карантин", тобто на 40 днів.)

Тому й з'явилася інквізиція, що діяла в Європі (за винятком Скандинавії) понад шістсот років. Історики стверджують, що інквізиція народилася 20 квітня 1233 року, коли було підписано дві булли Папи Григорія, що доручають домініканцям переслідування єресі. У них були ще конкуренти — францисканці. Ворожнеча між орденами була така, що Климент IV прийняв рішення, щоб між їхніми володіннями постійно була нейтральна смуга щонайменше близько тисячі кілометрів.

Про інквізицію існує безліч міфів, тому я коротко накреслю алгоритм, за яким вона працювала.

Система збирання доказів обвинувачення (inquisitio) існувала стільки, скільки існували світські, а потім і церковні суди. Оскільки єресі ставали потужним інструментом соціальної самоорганізації, правителі вбачали в цьому серйозну загрозу й кликали на допомогу духівництво. Вагання відносно церкви до єретиків, виявлене в XI і XII століттях, зовсім зникло у XIII столітті. Передача в інквізицію прадавньої єпископської юрисдикції у справах єретиків ускладнювала відносини між єпископами та інквізиторами, але не псувала.

Щирість більшості людей, які були знаряддями інквізиції, та їхнє глибоке переконання, що вони трудилися для слави Бога, підтверджуються тим, що їх заохочували індульгенціями, як за паломництво до Святої Землі. Крім морального задоволення з приводу виконаного обов'язку, це була єдина нагорода за їхню працю, і вони цілком задовольнялися нею.

Знищення єретиків було справою, яка радувала, і тим паче вони мали радіти, якщо їхнє внутрішнє переконання або становище в суспільстві покладало на них обов'язок переслідування.

Схоластичне богослов'я вчило, що переслідування є проявом любові до ближнього та надзвичайно корисне для тих, проти кого воно порушується. "Це все робиться для вашої ж безпеки". Люди святої доброти та високого розуму виявляли страшну жорстокість, коли справа стосувалася єресі, і були готові придушити її найбільш нелюдськими покараннями.

В інквізиторського та єпископського начальства були, втім, дуже меркантильні мотиви. Справа стосувалася штрафів і конфіскацій, причому ці санкції могли бути накладені навіть на небіжчика. Справи про мертвих відігравали значну роль у діяльності інквізиції. Була навіть така опція, як можливість житлової забудови "для своїх" на проклятих єретичних територіях. З доходів від конфіскації прокурор оплачував усі витрати інквізиції — утримання ув'язнених, розшук свідків, переслідування втікачів, витрати з аутодафе, включаючи сюди частування експертів.

Приватні особи та держава ставали помічниками інквізиції під загрозою покарання аж до обвинувачень у єресі. Інквізиція ставала транснаціональною господаркою законодавств усіх країн, які вона могла змінювати на свій розсуд.

Витоки даних та інформаційна війна теж мали місце. 1235 року зізнання грішників стали записувати в особливі книги. Коли треба було розправитися з конкурентом, списки нерідко підробляли. 1235 року громадяни Нарбонни знищили реєстри й книги інквізиції та намагалися повторити це 1248 року. Приблизно 1285 року в Каркассоні було розкрито змову кількох високопоставлених священиків із метою знищити архіви інквізиції.

Ці та багато інших найколоритніших фактів за кілька століть не просто стали основою багатотомних досліджень, а й переконливо доводили, що люди — завжди лише люди. І що масова моральна поведінка, чесність і беззастережна принциповість завжди вважалися злочинним інакомисленням і найголовнішою загрозою для будь-якої світської влади, хоч би як вона сама ці принципи на словах декларувала. Люди дивилися на єресь не тільки як на злочин, а як на матір усіх злочинів. А зізнання (навіть свідка) уже тоді було "царицею доказів".

Ось думка, яка дасть можливість поєднати ці історичні події з нашим часом. До того, як отримала своє оформлення папська інквізиція, існувала та активно діяла тими самими методами інквізиція світська, основою якої були все ті ж самі найсуворіша цензура, контроль нормативності поведінки та доноси. Але Святий Престол дозволив ченцям — домініканцям і францисканцям — жити та діяти серед мирян під виглядом звичайних людей із функцією агентів впливу. До орденів могли також приєднуватися неченці-позаштатники — терціарії.

Ніхто з них, як і інквізиція в цілому, особисто до насильства не вдавався. За теорією, до завдання інквізиції не входило навіть накладення покарання; місія її полягала в порятунку душ заблудлих. Коли інквізиція засуджувала до довічної в'язниці, це було просте веління піти на тюремне ув'язнення, посадити на хліб і воду, не виходити під страхом відлучення від Церкви та визнати себе клятвопорушником і нерозкаяним єретиком.

Інквізитор ніколи не засуджував до смертної кари. Просто позбавляв заступництва Церкви. Решту робили цілком світські люди.

Що ми можемо констатувати в карантинному світі, що оточує нас?

  • Безумовне зростання цензури, особливо в частині інформації про коронавірус, — Фейсбук цьому свідок і співучасник.
  • Безумовне зростання державного насильства "для нашого ж блага".
  • Найлютішу конкуренцію між різними "орденами", що претендують на монополізацію державного насильства та захист власних уявлень про те, що таке правда і кому належить її знати.
  • Сонми переляканих перспективою коронавірусного пекла, готових або особисто, як у Нових Санжарах, здійснювати аутодафе (нагадаю, що це слово означає просто "акт віри", а страти здійснювалися цивільними поза цією богословською церемонією), або сприяти викриттю єретиків.
  • Дискусію між місцевими феодалами та "Печерським Престолом" про те, якими саме "катуваннями та стратами" краще врятувати душу свого виборця. Спалювати їхні репутації, засуджувати в пресі, конфісковувати право на працю? Викопати та спалити кістки їхніх ідеологічних предків? Адже найнебезпечніший єретик — той, хто висловлює сумніви щодо догматичної правильності думок начальства.

Влада наша, та й світова, у своєму милосерді завжди готова прийняти єретика, навіть того, який багаторазово зрадив політичну віру. Вона готова накласти на нього покаяння, щоб дати йому можливість отримати життя парламентське вічне. Але лагідність до одних не має виключати суворості до інших.

Любителям хунти варто нагадати, що остання інквізиція офіційно називалася "хунта віри". 29 вересня 1824 року вона заарештувала вчителя Каетано Ріполя за обвинуваченням в іудаїзмі. Він стверджував, що суть релігії полягає у висловлюванні: "Не роби іншому того, чого не бажаєш, щоб робили тобі". 1 серпня 1826 року Ріполя урочисто спалили на багатті у Валенсії. Це було останнє спалення.

Однак методи нікуди не поділися й через століття.

Розгоряється новим вогнем вічний конфлікт між ідеями (з яких виникли та розпадаються ідеології, що управляли масовою поведінкою) і цінностями, для наслідування яких не потрібні жодні поводирі та посередники.

Томас де Торквемада, Великий інквізитор Іспанії, був високоосвіченим і харизматичним. Це допомогло йому спалювати на багаттях єврейські та арабські книжки цілими бібліотеками, а також організувати 2200 аутодафе (хоча половина з них були символічними солом'яними опудалами). При ньому вдячна світська влада спалила заживо близько дев'яти тисяч осіб, близько семи тисяч — символічно, а під катування потрапили 27 тисяч. (Хоча, як зазвичай у таких справах, одні вважають цифри заниженими, інші — завищеними.)

Сенс цього, з нашої нинішньої точки зору, ритуального божевілля був у створенні єдиного королівства — Іспанії, що стала однією із наймогутніших держав Європи та "культурною матрицею" на сотні років для багатьох країн.

Заборонні заходи показали високу крихкість і низьку ефективність існуючих соціально-політичних матриць. "Новий світ", що розпадається, гарячково шукає механізми для стримування політичної катастрофи, але в рамках старої демократії вони більше не працюють.

Якщо прогнозоване на осінь зростання захворювань на коронавірус справді буде таким, як пророкують, це прискорить делібералізацію Старого Світу та появу орденів нових скріпоносців, підтриманих новими волонтерами.

В України є шанс розділити долю середньовічної Скандинавії, до якої за тих часів нікому, навіть інквізиції, особливо не було справи.

Ну а років через шістсот гордовито подивитися на залишки Європи з висоти нетлінних Печерських пагорбів.

Усі статті автора читайте тут.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 5
  • владимир дарский владимир дарский 7 травня, 10:36 Э таке украiнське слово-зарозумiлiсть.Можливо ,його можна трактувати безпосередньо -те що за розумом,тобто за гранью розумiння.Пан Покальчук в двух останнiх статьях напустив такого туману,що як говорять в народi,без сто грам не розбереш.Послухайте,пан Покальчук,навiщо ви читачам розказуете про речi,користуючись якимось варiантом езоповоi мови.В бажаннi бути оригiнальним,оригiналом,ви мабудь перейшли якусь межу,за якою суть питання частково втрачаэться.Це йде не на користь ясностi i чiткостi стану справ.Тому що ви соцiальний психолог ,то говорiть(пишiть) мовою своэi дисциплiни,дисциплiнуючи своэ мислення,а не фiлософскою мовою Езопа.Не треба напускати стiльки туману-заумi,за розумом.Назвiть прiзвища,посади украiнських посадовцiв,не будьте незванним соцiальним Езопом,або самозванним Езопом,ти бiльше дивуэ те,що до езоповщини нiхто вас не примушуэ.Зарозумiлiсть,говорячи ж вашоу езоповою мовую,-це щось на межi розумiння-розумовий туман.Коли ви пишете своi стат'i як социолог-психолог, тудi(тодi) ви за-порозумiнням,а коли езопiвською мовою,тодi за-розумiнням. згоден 3 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись Bronson Bronson 8 травня, 10:38 Ви праві, сенс назбіраних цитат і фактів й так втрачається за браком спроби їх об'єднання у логічну конструкцію, шукаючи наскрізний зв'язок між думками ще й треба одночасно розшифровувати чи великий інквізитор спаливший у приступі "ритуального божевілля" тисячі єретиків для створення єдиної Іспанії є дороговказом для влади України? Зрозумило, що ні, але для кого це зрозуміло ? згоден 2 не згоден 0 Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво