Think. Pair. Share (Думай. Обговори. Поділися)

Сьогодні громадяни України вчаться захищати свої права. Багато чого вже навчилися. Люди добре знають, на що мають право, що зобов'язані робити вони, а що зобов'язані робити для них.

Люди з азартом дивляться ТБ-проект, який інспектує ресторани, кав'ярні; охоче й грамотно критикують сервіс супермаркетів, готелів і курортів. Але, вимагаючи високої якості послуг і продуктів, ми чомусь не вимагаємо високої якості продукту інтелектуального, від якого залежить майбутнє не лише окремо взятої дитини, а й усього суспільства загалом, - якості викладання наук у школі, а в даному конкретному випадку - іноземної мови, якості підручників і результату на виході, коли виявляється, що дитина не володіє мовою, якої її навчали 11 років.

Перш ніж брати інтерв'ю в переможців Міжнародної програми ТЕА для вчителів англійської мови, я провела опитування у Фейсбуці. Відповіли мені і вчителі, і ті, хто по інший бік умовної кафедри, - батьки школярів.

Ось уривки з листів і коментарів:

"У нас у ліцеї є "батьківські дні", коли батьки мають право відвідувати уроки. Ми з чоловіком відвідали урок англійської. Вчителька весь урок намагалася змусити дітей (8 клас) відповідати англійською, вимагаючи: "Speak on English". В інших випадках вчителька теж робила грубі помилки в граматиці і вимові. Я вчила мову в школі, і мене, як я тепер розумію, вчили якісно - можу допомогти доньці зробити домашнє завдання, пояснюю їй граматику. Вчителька ж вимагає заучувати правила. Тобто правило моя дочка зазубрює, а ось як використати його на практиці, як сказати - не знає".

"З першого класу французька. Плюс до цього школа пропонує ще додатковий курс - більш прикладне, розмовне, корисне в житті. Двічі на тиждень, після уроків, добровільно. Так само добровільно ще одна година додатково - театральна студія французькою. Репетитори не потрібні, після такого формату навчання навіть ті, хто не хоче, мову знатимуть. Домашні завдання: граматичні вправи, читання й аналіз текстів, складання словничків з лексикою, напам'ять вчать вірші й пісні".

"У початковій школі син тричі на тиждень займався в клубі "Маленька Америка", і це було круто: вони грали, співали, майстрували і навіть їли і пили англійською. З третього класу в нас був репетитор. У ліцеї - британські підручники. Результат за сукупністю - upper intermediate. Для 13 років непогано, як мені здається".

"Ми свою вчительку німецької боялися. Коли вона водила ручкою по списку в журналі, ми опускали очі долу і завмирали, тому що вона реагувала на рух. З німецької я знаю тільки якісь уривчасті слова з "Раммштайн". Мама випросила "чотири"…

Минулого року четверо вчителів англійської мови з України вийшли в фінал програми ТEA. Програма педагогічної майстерності вчителів Бюро у справах освіти та культури Держдепартаменту США адмініструється Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів і надає унікальну можливість 105 вчителям загальноосвітніх шкіл з усього світу поглибити компетентність у предметах, які вони викладають, поліпшити навички викладання, а також дізнатися більше про США.

Учасниці програми взяли участь у шеститижневій програмі підвищення кваліфікації в одному з американських університетів. У програмі - академічне навчання та інтенсивний тренінг з методів викладання, написання навчального плану, стратегій викладання в умовах України, лідерства в освіті; опанування навичок роботи в мережі Інтернет та електронної обробки текстів для їх використання у процесі викладання; два-три тижні стажування в середній школі задля активної співпраці учасників з американськими колегами та учнями. Після завершення програма надасть учасницям гранти для придбання необхідних навчальних матеріалів, а також для проведення тренінгів для інших вчителів.

Фіналістам я поставила запитання, надіслані батьками школярів і вчителями шкіл, гімназій та ліцеїв. Ось їхні відповіді.

Олена Мохір (Конотоп): "Я мріяла стати вчителем англійської з того моменту, як ми почали вивчати її в школі, з 4-го класу. І не шкодую. Про програму TEA я знала давно, але з різних причин не подавала документи: сумнівалася у своїх силах. А потім набралася хоробрості і заповнила форми для участі - на удачу! За спиною вже був багаж виконаної роботи, цікавих проектів та результатів. Не всі знали, що я подала документи, але ті, хто знав, усіляко підтримували і підбадьорювали. Коли дізналася, що потрапила у фінал, був шквал емоцій. Я отримала листа якраз на День вчителя - прекрасний подарунок до професійного свята. Колеги реагували по-різному. Вітали, звичайно. Мої учні намалювали плакат: я на літаку в хмарах, а навколо - різні побажання. Отримати такий зворушливий знак уваги від моїх учнів з шостого класу було дуже приємно.

Зараз в Америці у мене інтернаціональний клас. Дітей не напружують, урок спланований так, щоб учні встигли все зробити в класі, а додому - мінімум. Але есе пишуть майже щодня! Це непросто.

У своїй школі вдома я використовувала в роботі багато різних метод. Тут відкриттям для мене став TPR-метод (повної фізичної віддачі). Я мріяла побачити уроки, які ведуть відразу двоє вчителів - мені дуже сподобалося. Темп і взаємовиручка - і ніхто з дітей не залишений без уваги.

У школі, яку я відвідую, учні не зубрять текстів напам'ять. Думаю, це практика всіх американських шкіл. Дітей вчать думати самостійно, аналізувати, висловлювати думки й відстоювати свою точку зору. На уроках мій учитель-партнер поєднує суворість і гумор, дуже мотивує своїх учнів, підтримує і підбадьорює.

У школі, де я проходжу стажування, в класі 35 ноутбуків для користування на уроці, програмне забезпечення для перевірки робіт, оцінювання, зворотного зв'язку і статистики. Мобільні телефони на уроках заборонені.

Моя американська школа бере участь в Академічному декатлоні. Це щось на зразок клубу знавців у десяти різних сферах знань.

Поняття атестації вчителів тут не існує. Але перші два-три роки роботи дуже складні: перевіряють і контролюють постійно. Всі вчителі і їхні учні складають тести.

До ремонтів у класі батьки не мають ніякого відношення. Вони можуть допомогти фінансово або взяти особисту участь у якихось проектах, святах, ярмарках.

Я дуже люблю англійську мову. Це ключ до спілкування з усім світом. Школа завжди може бути цікавою".

Олена Андрійчук (Кривий Ріг): "Чесно кажучи, в дитинстві я не мріяла стати вчителем. Моя мама - вчитель, тому я знала, яка це важка праця. Я пропрацювала в школі вже 25 років, а мама й досі дивується моєму вибору. Але я жодного разу не пошкодувала, що стала вчителем саме англійської мови.

Про програму я дізналася випадково. Документи заповнила за три тижні до кінцевого терміну подачі заяви. Повідомлення про те, що я стала півфіналістом, і запрошення на тестування TOEFL (для підтвердження знання мови) та співбесіду з представниками посольства США в Україні стали для мене приємною несподіванкою. Це був другий етап. Нас було десятеро, і за результатами іспиту я була на третьому місці.

Колеги і школа підтримували мене на всіх етапах, вболівали і вірили, що я стану фіналістом програми. Дякую їм усім. Я чомусь у цьому не сумнівалася.

На стажування мене збирала практично вся школа. Мої колеги і учні зробили сувеніри для учнів американської школи, зібрали безліч матеріалів і фотографій нашої школи, допомогли з презентацією функціонування нашого ліцею - це авторська концепція нашого директора кандидата педагогічних наук М.Погрібної.

Різниця у викладанні іноземної мови величезна. По-перше, предмет називається "література", і в межах цього курсу детально вивчають літературні твори іноземною мовою, граматику, а також відпрацьовують навики академічного письма. По-друге, темп уроків в українських школах досить повільний, нам бажано б працювати динамічніше, швидше, енергійніше. Тут у старшій школі замість уроків - періоди по 90 хвилин. Якщо роботу закінчують раніше, просто відпочивають, чекають дзвінка. Багато тестів, багато завдань з написання академічного есе (п'ять абзаців). Учні більш розслаблені на уроках, під час яких дозволено пити і їсти.

Виходячи з мого досвіду, навчити дитину іноземної мови, не вдаючись до допомоги репетитора, можна за трьох умов. По-перше, якщо дитина мотивована, якщо в неї є мета. По-друге, якщо є вчитель, який готовий працювати, пробувати різне, щоб дати реальні знання і навчити того, що потрібно в реальному житті. По-третє - підтримка батьків.

В американських школярів домашніх завдань небагато. В старшій школі - дописати твір, прочитати і проаналізувати текст. Іноді підготувати проект за темою. Текстів напам'ять вони не вчать, іноді - вірші.

У ліцеї, де я працюю, стосунки між учителем і учнями досить демократичні. У нас правил значно більше. Уявити, як учень слухає музику на уроці, неможливо. Тут це не забороняється, якщо не відволікає. Можна їсти в бібліотеці - але не забудь прибрати.

І найголовніше - це ставлення до учнів з особливими потребами. Вони навчаються у звичайних школах, не відчуваючи дискомфорту чи незручностей. Школи обладнані абсолютно всім, що таким дітям потрібно, - пандуси, ліфти, туалети, пральні машини й сушки, змінний одяг, коляски, посібники, асистенти тощо.

Всі вчителі працюють з електронною формою журналу, паперових немає. Інформацію отримують відразу і батьки, і учні, й інші вчителі. Форми для перевірки знань теж часто в електронному вигляді. Кожен, хто збирається стати вчителем у США, повинен отримати ліцензію вчителя. Кожні п'ять років проходять переатестацію і підтверджують свою ліцензію. Вчителі проходять тренінги, проводять або беруть участь у майстер-класах. За їхньою діяльністю ведеться регулярний моніторинг.

Фінансування шкіл - повністю за рахунок податків, які платять мешканці тієї місцевості, де розташована школа, плюс федеральний бюджет (програми підтримки бідних і малозабезпечених сімей).

Зв'язки з американськими та колегами з інших країн я збираюся підтримувати за допомогою відеоконференцій - зв'язати українських школярів з іншими країнами. Звичайно, хочу модернізувати мої уроки, використовуючи більше інформаційно-комп'ютерних технологій. Маю намір організувати літературний гурток у ліцеї, щоб мотивувати учнів до читання англійських і американських творів".

Маріанна Климчук (с. Долішній Шепіт, Чернівецька область): "Вся моя родина по татовій лінії - вчителі. Бабуся та дідусь іще за часів Другої світової війни піднімали школу в Сумській області. Тому я з дитинства знала, де працюватиму. Я не була розчарована, коли вперше проводила урок, бо діти і їхні батьки були зацікавлені у вивченні англійської мови. З роками я вчилася в колег, як можна провести урок краще, цікавіше. Відвідувала багато методичних семінарів.

Пам'ятаю, у 2000 році відбулася зустріч учителів з волонтером Корпусу миру Дженніфер Міз. Тоді я вперше побачила, що учні можуть сидіти в групах, колом, що до кожного "пісного" уроку можна виготовити безліч наочності і зробити його цікавим.

Про програму я дізналася від колеги ще в 2002 році. Тоді була просто учасником. У 2003-му - півфіналістом. У 2004-му - учасником. У 2005-му - знову півфіналістом. За ці чотири роки двоє вчителів з мого району поїхали на стажування. У мене ж був мовний бар'єр. На співбесіді я не могла розмовляти. Великим зрушенням у спілкуванні для мене особисто стала співпраця з волонтером Корпусу миру Ебі Сотер, яка працювала в моїй школі два роки, викладала англійську мову і жила у мене вдома.

Минулого року я вирішила подати заяву в програму ТЕА. Від учителів з України було подано 160 аплікаційних форм. З них до здачі іспиту TOEFL та співбесіди обрали 10 вчителів. Ми здавали іспит з читання, аудіювання та використання мови. Звичайно ж, коли отримала запрошення на ТЕА, відчула радість і гордість за себе, за своє село, за свою область і за Україну.

Від моменту оголошення про участь у програмі до самої поїздки минув рік. На стажуванні зібралися вчителі з 20 країн світу. В університеті Ріно на заняттях з методики викладання нам дали завдання - щоразу двоє вчителів повинні презентувати нову стратегію на практиці. Тут ми побачили чимало методів. Цікавими були Thinking aloud, Think, pair, share, різноманітне застосування графічних органайзерів - це різного роду діаграми для аналізу та синтезу отриманої інформації

Стажувалась я в Pine middle school, в якій навчаються учні 6–8 класів. Іноземна мова тут - на вибір. Учні вивчають чотири основні предмети - англійська мова, математика, science (поєднання природничих наук) та social study (поєднання історії, географії і, я б сказала, трішки політики, бо раз на тиждень обговорюють новини). Далі предмети ідуть на вибір учнів. Наприкінці кожного курсу учні обирають предмети на наступний рік. Цього року можна обрати мистецтво, а наступного поміняти на музику. До предметів на вибір входять: фізкультура (хоча є два обов'язкові семестри), мистецтво (куди, крім малювання, входять в'язання, вишивання), музика (навчання гри на музичних інструментах, шкільний оркестр та шкільний хор), комп'ютерні технології та іноземна мова (були французька та іспанська). Викладання англійської мови як іноземної спостерігала в іспаномовному класі, де всі учні - іммігранти з Мексики, Сальвадору, Гватемали, Пуерто-Ріко, був учень навіть із Сирії. Можу сказати, що методи навчання не відрізняються від наших (подача лексики, наприклад). Відрізняється структура уроку. Велика увага приділяється читанню книжок. Бібліотечка є в кожному кабінеті. Урок починається з того, що 10 хвилин учні читають книжечку (найпростішу) з полиці, потім записують одне-два речення в так званий reading log про її зміст. Насамкінець учителька питає кожного учня про те, яке нове слово він сьогодні запам'ятав і що воно означає. Урок проходить без поспіху, ніхто не "скаче програмою". Учні вивчили прийменники місця, склали з ними речення і до кінця уроку працювали над оформленням "словничка" з новими словами у вигляді саморобної книжечки.

Моє тверде переконання - навчити іноземної мови без репетиторів можна, але за умови, що урок іноземної буде щодня. І в самого учня має бути велика мотивація - слухати музику, дивитися фільми, вчити пісні.

Домашнє завдання залежить від учителя. Здебільшого дітям дають щось прочитати, перечитати або щось підготувати до проекту. Різниця між стосунками вчителя і учня у нас і в Америці величезна. І це те, що я хочу змінити в першу чергу. Зауважень учням я не почула на жодному уроці. На уроках - галас. Учні працюють у групах. Кожне завдання виконується колективно. Учні допомагають один одному, кожен відчуває підтримку інших. Індивідуальні лише тести після детального вивчення теми.

На уроці я чула від учителів тільки фрази, які підтримують учня, його працю: "Молодець", "Ти це зробив", "Спробуй ще", "Та ти що?! Молодець!". Американський учень - вільна людина, яка має право на свою думку з кожного питання і може висловити її на уроці. Уроки відбуваються при відкритих дверях. Нам до цього швидко не прийти. Це не можна змінити за один день.

Олімпіад у школах нема, але дуже часто є тестування - яке місце школа займає в районі серед шкіл, у штаті, країні, серед інших країн.

Атестації вчителя як такої в них немає. Вчитель працює за контрактом на рік. Якщо працює добре, контракт автоматично поновлюється щороку.

Протягом року вчителя відвідує адміністрація. Результати тестування учнів використовують для оцінювання роботи вчителя та визначення розміру його зарплати. Американські вчителі пишуть календарний план на тиждень, а не на півроку. Якщо урок не засвоєно, то ніхто не йде далі, бо так написано у плані. Відпрацьовують іще один урок для засвоєння та закріплення матеріалу.

На ремонт школи є окремий бюджет. Держава виділяє чимало грошей на придбання літератури. Кожен учень має два комплекти підручників - вдома і в школі, щоб не носити.

Я б хотіла повністю перебудувати підхід до вивчення англійської мови. Планую не скакати по програмі, а працювати на засвоєння учнями матеріалу".

Ірина Томулець (м. Новоселиця, Чернівецька область): "Я завжди хотіла бути вчителем. Напевно тому, що завжди була оточена кращими представниками професії. Бути вчителем означало для мене бути розумним і освіченим. А вчитися я завжди любила. Я з учительської династії, тому для мене це ще й сімейна традиція. Англійську мову - частину прекрасних культур Британії і США - обожнювала з дитинства.

Про програму ТЕА дізналася випадково. Запрошення на участь з'явилося в моїй стрічці новин у соцмережі. Для мене це вже друга програма, фінансована американським урядом (в 1999/2000 рр. я вчилася в американській школі за програмою flex), тому я вважала, що шансів виграти ще раз немає. Зі 160 учасників вибирали тільки чотирьох. Я розповіла рідним, і мій батько наполіг, щоб я взяла участь.

Потім тур за туром проходила відбір (анкета, мотиваційні листи, есе, міжнародний іспит toefl, співбесіда в американському посольстві) і півроку чекала результату. Була дуже рада, коли отримала лист, що пройшла в фінал. Але між оголошенням результатів та поїздкою був рік. Чекати було важко. Багато хто вже не вірив, що я поїду.

Різниця у викладанні іноземної мови дуже велика. У США не навчають граматики, більше розмовної мови. Домашнього завдання в дітей практично немає. Основну частину роботи виконують на уроці. Вчитель говорить мало, діти працюють у групах. Тут не вчать зубрити, а розвивають навички аналітичного й критичного мислення, креативність, уміння знайти потрібну інформацію.

Виконати програму для вчителя не головне, тому дітей не женуть у шию і не очікують, що вони засвоять усе. Діти вчаться за своїми можливостями, їх не порівнюють з однокласниками - рейтинги заборонені. Ніхто, крім батьків, не бачить оцінок. Навчання проходить без тиску і зауважень. Американські школярі дуже рідко вчать напам'ять, і це ніколи не тексти. Найчастіше - винятки з правил.

Різниця у ставленні до дітей величезна. У школах сувора дисципліна. Школярі не можуть запізнитися на урок, прогуляти або втекти. Правила для всіх однакові, і батьки бояться їх порушувати ще більше, ніж діти. Батьки не роблять ремонтів у школі, не купують техніку. Діти почуваються на уроці дуже вільно, можуть сидіти на підлозі, ходити, їм не роблять зауважень і тим більше не читають моралі. Технічні засоби використовуються на кожному уроці: проектор, комп'ютер, планшети. олімпіад з предметів немає, школярі змагаються в спорті.

Вчителі щороку здають тести паралельно з учнями. За результатами тестування - вчителя та учнів - вирішується доля вчителя, визначається його категорія, зарплатня, чи продовжать контракт на роботу, який підписується раз на кілька років залежно від стажу і якості роботи.

Роботу школи в цілому контролює опікунська рада, до складу якої входять батьки і депутати міської ради. Перевірок різних структур у школах немає. Школа - це держава в державі, де є обов'язки в дітей і педагогів, де є права, де дотримуються Конституції США, де результат роботи чітко демонструють тестування та обов'язкові есе.

Я багато займаюся самоосвітою. Вчитися новому в університеті Ріно для мене задоволення. Багато популярних американських методик я вже знала і використовувала в своїй роботі - clil, flipped classroom. І ще дуже багато цікавого і корисного дізнаюся. Буду всім тим користуватися сама і поділюся з колегами".

У процесі листування з учасницями програми ТЕА я брала коментарі і в завідувачів райвно, директорів шкіл. Звичайно, після повернення додому всі учасниці готові організовувати майстер-класи, семінари, зустрічі для навчання вчителів інших шкіл нових методик і нового модусу поведінки й стосунків між учителем і учнем. Але один з моїх співрозмовників сказав, що не завжди є можливість добути 30 комп'ютерів для 30 учнів, мультимедійний екран чи досить дорогі хороші підручники з аудіо- і відеододатками, що дуже важливо в сучасній школі. Але ще важливіше - це особистість самого вчителя. Його вміння, здібності, талант, прагнення самоосвіти і, що найголовніше, любов до предмета і дітей.

І насамкінець поділюся ще одним коментарем класного керівника: "...Я завжди кажу батькам своїх учнів: " Обов'язково говоріть з учителями про свою дитину. Учитель повинен бачити вашу дитину вашими очима. І тоді вони - учитель і ваша дитина - знайдуть спільну мову. Життя в школі залежить від порозуміння".

Це стосується не лише викладання іноземної мови в школі та перевірки й контролю засвоєних знань, а й усієї нашої системи освіти. Кожен учитель, працівник управління освіти та методичного кабінету, чиновник і інспектор, зрештою, міністр освіти зобов'язані знати, що вся ця армія дорослих людей має роботу й отримує зарплатню тільки тому, що в якійсь родині шість років тому народилася дитина. І у вересні вона, маленька й довірлива, прийшла до школи, де має багато прав. І головне з них - отримати якісну освіту, в якій один з важливих предметів - іноземна мова.