Тато з дитиною — це нормально

"Щаслива сім'я - це дуже важливо. Тому запрошуємо вас на пікнік для мам"... "Ой, ви так ретельно вибирали й так багато купили для донечки! Ви - турботливий татусь, ось вам у подарунок наша спеціальна знижкова картка для покупок дітям. Mother Card!"… "Унікальна пропозиція для татусів у дитячій перукарні! Запитайте в дружини як постригти, приводьте дитину, а ми зробимо все інше!"...

Таке - щокроку. Виходиш із дитиною на дитячий майданчик і одразу чуєш запитання: "Ви розлучилися? Чому з донькою гуляєте?" Або: "Мама, напевно, тебе не любить, якщо ти мусиш із татом гуляти?" Посміхаєшся донечці й кажеш: "Не слухай жінку, вона не розуміє, що говорить. Ходімо краще в калюжі стрибати". Та де там. "Чого такий тато навчить?" - закочує очі бабуся, що загорнула свого нещасного внука в сім шарів одягу, як у кокон, що не дає йому й кроку ступити з пісочниці. Показуєш бабусі язика, продовжуючи вивчати з донечкою глибину калюжі, вона нам трапилася особливо цікава. Закочує очі вже весь майданчик. "Тато…" - чую я характерну інтонацію.

Якось мені розповіли, що в одній сім'ї тато шестимісячної дитини жодного разу не брав її на руки. Ну, ви в курсі: "Ти впустиш. Ти не знаєш, як. Давай краще я". І тато відступає. Там ще й бабусі з такими самим імперативами. І на майданчику очі до неба: "Татусі…".

Щоразу, коли я порушую цю тему, на щастя, знаходяться татусі, які з таким особливим ставленням чужих людей ніколи не зіштовхувалися. І це дуже здорово. Хотілося б, щоб не зіштовхувалися всі і щоб тато був не дивом із міфів та легенд, а просто одним із батьків. Які однаково важливі й однаково сприймаються.

Як правильно зауважив один із татусів у своєму блозі (цитую з пам'яті): "Навіщо сумніватися, що я за дитиною стежу і про неї дбаю? Вона така ж моя, як і мамина. Я люблю її не менше! Чи ви думаєте, що, залишившись із нею сам на сам, я замкну її у ванній, куплю квиток на літак у Каліфорнію й не відповідатиму на дзвінки?"

Коли я щоранку гуляв із двомісячною маленькою людиною, даючи мамі виспатися після безсонної ночі (так у нас виходило), характерні, "з тих часів", бабусі називали мене "годуючим татом". Вони думали, що це мене якось бентежить. Але я носив цей титул гордо. Коли в день народження донечки я виходив із клініки у футболці, на яку зригнула моя дитина, я не комплексував. Я ніс пляму, як орден. У магазині касир, дізнавшись про це, назвала мене "папаша-овуляша". Що ж, я готовий носити й цю нагороду, оскільки нічого ганебного в дитячих фізіологічних процесах не бачу, і в мене є завдання важливіше, ніж носити з собою упаковку футболок. Зате, коли для батьківської програми UNICEF Ukraine я зробив футболки "Лучший папа, как ни крути", а потім побачив у таких футболках кількох татусів, - був щасливий. Бачили б ви, з якою гордістю вони носили ці футболки!

Здавалося б, хто не хоче, щоб, окрім турботливої й ласкавої мами, у сім'ї був турботливий і чуйний тато. Начебто цього хочуть усі, але соціум поводиться інакше, щокроку демонструючи упереджене, негативне ставлення й відверті насмішки. Невиспаний і змучений (робота й перші роки життя дитини - це ж серйозний привід розучитися спати обом батькам, чи не так?), одного разу я поїхав купувати дитяче харчування. У "Сільпо", зі словами "Ще один тато не знає, яке дитяче харчування купити!", до мене підійшла продавець-консультант. Не буду переказувати всієї історії, без гордощів зазначу лише, що довів її до сліз, намагаючись пояснити, що було б, якби по покупки приїхав не я (кому, взагалі-то, на думку продавця-консультанта плювати), а людина, у котрої все завжди виходило, котру з дитинства привчили, що чоловіки не плачуть і права на помилку не мають. А тут не виходить вибрати. Та ще й дружині потрібні прокладки для породіль, оці величезні. А він утомився. Та пішло воно все, самі купуйте! Такого вона хоче? Такого?! Продавець перепросила крізь сльози й пообіцяла більше не насміхатися.

Насправді в багатьох випадках ніхто нічого поганого не хоче. Просто так заведено: батьки не вміють. Історично так склалося, мабуть, на цьому шматочку Землі.

Фахівець консультує роботодавців з організації офісного простору. Назва програми - "Працююча мама" або щось таке. А я згадую, як син мого колеги приїжджав до нього з іншого міста і в захваті валявся в бін-бегу, гордо спостерігаючи, як тато пише рядки коду. А потім вони разом ішли з роботи. І син знову пишався. "Не забувайте про тат!" - прошу я спеціаліста в коментарях до посту-опитування. І вона погоджується пам'ятати, дякує за те, що я звернув на це її увагу.

Дуже багато татусів хочуть бути турботливими. Просто не знають, як. У зв'язку з віком багато моїх друзів і колег недавно стали батьками. Я обговорюю з ними дітей. Як виявилося, єдиний. Якось вони й не думали, що на роботі можна говорити про дітей. Але коли я з сяючими очима розказую, як ми їздили на заняття футболом для двохліток, неможливо втриматися й не розповісти у відповідь про нову вивчену букву або заняття на коні. А після цього наче вже й не соромно (один знайомий зізнався, що йому було соромно) сказати, що після роботи підеш не пиво пити, а пограти з сином у лего. Не соромно готувати! (Ви знали, що багато хто соромиться готувати? Я тепер знаю.) Не соромно, якщо від повноти почуттів, коли розповідаєш про дитину, у тебе на очах з'являються сльози. І багато чого іншого стає не соромно і природно. Ось тільки хто розповість про все це татам? Сам я не впораюся.

Багато нових татусів інфантильні, не хочуть дорослішати. Я й сам не хочу. Деякі бачать у дружині другу маму й, відірвані від неї маленькою дитиною, не розуміють, що робити. Запитують, а у відповідь отримують: "Не заважай. Ти не вмієш". Чому? Тому що ти - чоловік. В обговоренні питань виховання дитини завжди трапиться коментар "Чоловіки просто не вміють". Але це ж сексизм - судити про якості людини за її статтю. І мам, і тат, які не вміють, - багато, майже всі.

"Що ж, тепер мамам не тільки дітьми займатися, а ще й татусів учити?" Ні, звісно. Не треба нікого вчити, мамам і так несолодко. Своїм співрозмовникам, молодим батькам, я іноді пропоную уявити собі це "чарівне життя": прокинулись-поїли-погуляли-денний сон- поїли-погралися-погуляли-поїли-тато повернувся з роботи-є кілька годин відпочити. І так - день у вдень. І це ще якщо чоловік їжу приготував, а квартира прибрана. Мені навіть дякували за таку ілюстрацію зі словами: "Чувак, я й не думав, але ж ти правий".

Не будемо нікого вчити. Давайте просто сприймати турботливих татусів як норму. Хай навіть тато щось зробив із дитиною не так - необов'язково закочувати очі. При цьому вічно похмільних, які час від часу б'ють усю сім'ю, хоч і не схвалюють, проте за їхньою спиною ніхто не бурчить і не обговорює. Це сприймається як норма. Особливо бабусями. Бабусь ми вже не змінимо, але самі ж ми можемо формувати суспільство, в якому татом бути просто нормально.

P.S. Проблема з особливим ставленням до татусів із дітьми актуальна не тільки в нас. Недавно була стаття, як американський тато пішов із донечкою в магазин, і всі навколо були зворушені. Що ж мені не подобається? Очей же не закочували. Просто це - зворотний бік гендерно залежного ставлення: мовляв, тато не вміє бути батьком, а ось у цього вийшло. І всі дивляться на нього як на собачку, яка ходить на задніх лапках. От молодець!

Тато з дитиною - це не суперкруто й не мегажахливо. Це просто нормально. Чесне слово.