Святі врожаї. Як християнська релігія стає частиною життя українських вишів - Соціум - dt.ua

Святі врожаї. Як християнська релігія стає частиною життя українських вишів

27 квітня, 2017, 17:10 Роздрукувати Випуск №16, 27 квітня-12 травня

Краватку в українському університеті можна побачити значно частіше, ніж рясу або колоратку. Втім, представники християнських церков, руйнуючи інтелектуальні форпости "наукового атеїзму", системно працюють у ВНЗ. Якщо у в'язницях, війську й лікарнях їхня діяльність цілком зрозуміла й прихильно сприймається суспільством, то у храмах науки викликає запитання — "як саме?" і "для чого?". 

Тиждень місії ССХ у КНЛУ, березень 2017

Наприкінці лютого потрапити на так званий Тиждень місії в Київському національному лінгвістичному університеті зовсім просто. 

Проходиш повз майже відсутню охорону, піднімаєшся на котрийсь поверх і заходиш до звичайної аудиторії. 

Там уже зо три десятки студентів. Усі прийшли на одну з лекцій, які організовує позаконфесійна організація "Співдружність студентів-християн Україна" (ССХ). За "кафедрою" — американський місіонер зі Львова Джеймс Алдерсон. "Зараз ми будемо говорити про міфи, що обертаються навколо життя, роботи та духовності", — окреслює він свої наміри і переходить до розмови, чому Біблія вважається "найжорстокішою книгою у світі". Студенти слухають англомовного лектора і потроху переймають протестантське бачення християнства. 

Краватку в українському університеті можна побачити значно частіше, ніж рясу або колоратку. Втім, представники християнських церков, руйнуючи інтелектуальні форпости "наукового атеїзму", системно працюють у ВНЗ. Якщо у в'язницях, війську й лікарнях їхня діяльність цілком зрозуміла й прихильно сприймається суспільством, то у храмах науки викликає запитання — "як саме?" і "для чого?". 

Нижче — з перших вуст про те, як православні, греко-католики і протестанти "працюють" у вишах нашої країни.

Нове-старе поле

Українські ВНЗ для християн усіх конфесій — вже давно не цілина. За часи незалежності церкви налагодили доволі конструктивні стосунки з керівництвом університетів і системно намагаються впливати на уявлення спудеїв про релігію. 

123
Проект ССХ Християнство без цензури, Харків, березнь 2017

Якщо цілеспрямована й наполеглива робота протестантів лежить на поверхні, активність традиційних церков — УПЦ (у єдності з РПЦ, далі — УПЦ МП), УПЦ Київського патріархату, УГКЦ і РКЦ — не так помітна й приваблива. Але останнім є що сказати. 

За словами прес-секретаря УПЦ КП єпископа Євстратія Зорі, в його церкві "немає спеціального структурного підрозділу, який займається університетами, але взаємодія з ВНЗ, безперечно, є". 

"Справді, для УПЦ КП місіонерство у ВНЗ — новий напрямок роботи", — каже протоієрей Олександр Трофимлюк, заступник голови Синодального управління у справах духовної освіти УПЦ КП. 

Локомотиви впливу УПЦ КП у ВНЗ — храми при храмах науки. Трофимлюк не знає, скільки всього церковних будівель розташовано на університетських землях, але згадує про каплиці при КПІ, про дві — при Києво-Могилянській академії, три — у Чернівецькому НУ ім. Ю.Федьковича, по одній — при Київському університеті права та його філії в Рівному.

"УПЦ КП не веде в університетах іншої місіонерської діяльності, окрім як у храмах, — каже Трофимлюк. — Ми не агітуємо і не закликаємо нікого. Що ж до храмів, то це вільний вибір кожного". При цьому його патріархат не має жодної НУО/ГО, яка б виконувала місію у ВНЗ від імені материнської структури (це улюблений інструмент протестантів). 

Агітації він протиставляє наукову співпрацю й просвітництво: на думку доктора богословських наук, його церква повинна постачати університетам цікавих і оригінальних спікерів. Приклад українських Кураєвих? Патріарх Філарет! "Немає в Києві жодного університету, де б він щороку не читав лекцій".

В УПЦ МП теж немає ніякої особливої методики проникнення у світську освіту. Принаймні так запевняє віце-ректор Полтавської місіонерської духовної семінарії епископ Новосанжарський Веніамін (Погребний). "У царині місіонерської роботи серед студентства наша Українська православна церква робить усе, що не заборонено українським законодавством", — каже він. В УПЦ МП наголошують на тому, що університетське керівництво має запрошувати священиків брати участь у церемоніях

Відкидає епископ масові заходи й агресивну місію, яку він розуміє як проповідь на зразок "ті всі, безумовно, неправі, а праві лише ми". Натомість лояльно ставиться до храмів на університетській території (без юридичних тонкощів). 

Звісно, позиція єп. Веніаміна — поміркована. Лише чотири роки тому прес-секретар російського Союзу православних громадян і заступник директора Інституту країн СНД Кіріл Фролов у листі до патріарха РПЦ Кіріла писав: "Тут і зараз… (документ від 28.11.2013 р. — О.Г.) ми маємо наступати на розкольників і содомітів. Ідеться про… […] радикальні православні русофільські студентські організації, створені… […] прот. Олегом Мокряком, якого неофіційно підтримують митр. Агафангел і ректор НЮА С.Ківалов. Отцю Олегу необхідно допомогти розповсюдити студентський православний рух по всій Україні". За нинішнього status quo УПЦ МП не може дозволити собі схвально відгукнутися на такі ініціативи.

Може-не-може

Скромні, відверто кажучи, позиції УПЦ КП і УПЦ МП (групи, до яких у 2016-му віднесла себе черть і 14,9% населення України відповідно) у непростій справі університетської місії сформовані не просто так. "Церква не може, висловлюючись світською мовою, агітувати в шкільних чи університетських аудиторіях", — пояснює Трофимлюк. 

Але бути там присутньою — цілком може, пояснює Юрій Решетніков, керівник Державного комітету України у справах національностей та релігій (2009—2010). Він вважає, що заборона участі релігійних організацій у житті ВНЗ — прикрий стереотип.

"Представники будь-яких релігійних організацій після встановлення контактів з керівництвом університетів або, тим більше, підписання юридичного документа мають право, відповідно до Закону "Про освіту", зустрічатися з вихованцями відповідних навчальних закладів, — стверджує він. — Закон дає можливість керівництву закладів залучати до виховного процесу представників наукових, релігійних та інших кіл".

Згаданий Решетніковим закон певною мірою амбівалентний. У ньому наголошено на "незалежності освіти… від релігійних організацій" (абз. 6 ст. 6), навчально-виховний процес характеризується як вільний від "втручання… релігійних організацій" (п. 1 ст.8), не допускається "залучення учнів, студентів до участі в… релігійних заходах" під час навчання (п. 2 ст. 8), але водночас згідно зі ст. 23 "Діячі науки, культури тапредставники інших сфер діяльності (курсив мій. — О.Г.) за рішенням навчального закладу можуть брати участь у навчально-виховній роботі". І, по суті, запрошення — єдина лазівка в цій бюрократичній схемі.

Вибудовується схема: тим християнам, які хочуть скористатися своїм правом на поширення релігійних переконань (що закріплено в Законі "Про свободу совісті та релігійні організації"), Закон "Про освіту" дає в руки інструмент — запрошення від керівництва ВНЗ або принаймні його дозвіл. 

Чи може ректор відмовити церквам? "Оскільки нормативно цього ніде не визначено, тут працюють певні стереотипні позиції, — каже Решетніков. — Хтось відмовляє, тому що вважає якісь релігійні спільноти "нетрадиційними" або "непатріотичними".

Проректор з науково-педагогічної роботи КНУ ім.Т.Шевченка Володимир Бугров визнає, що "жодних релігійних організацій і таїнств у стінах університету здійснюватися не може". Але тут-таки каже, що необов'язково говорити лише про агітацію, і з теплотою розповідає про підтримувані Львівською політехнікою так звані Екуменічні тижні, де "священнослужителі виступають не як проповідники культу, а як експерти з морально-етичних питань". 

Головне для Бугрова — щоб усі діяли за правилами: ті, хто хоче мати доступ до студентів, не "пропагують релігії" і не змушують до якихось негайних рішень, "адже людина має вибирати сама". А університет — після ознайомлення з листом-проханням — відкриває доступ до аудиторій та виховних годин. "Але треба наперед визначити, що не має бути навернення в те чи інше конкретне віровчення, — наголошує Бугров. — Вони беруть на себе зобов'язання, що все відбуватиметься в межах суто академічного навчального процесу, без реклами, умовно кажучи, та залучення до власного віросповідання". 

Отже, обидві сторони повинні опанувати непростий навик розрізняти розповідь про свої релігійні погляди та їх поширення. 

Божественна оптимізація

Становлячи 2016 року лише 1,2% населення, українські протестанти — конфесія, до якої обиватель часом зараховує і героя окупованого Слов'янська Петра Дудника, і сумнівно відомого Володимира Мунтяна — справжніх експертів у питанні, як потрапити в університет попри свою амбівалентну репутацію. В Україні вони велосипеда не винаходили й одразу зробили акцент на афілійованих з ними міжконфесійних ГО. 

123
Юлія Ніколайчук на круглому столі "Як заповнити церкви студентами", березень 2017

"Співдружність студентів-християн Україна" — одна з них. Директорка цієї заснованої 1992 року організації Юлія Ніколайчук з ентузіазмом розповідає, чому її ГО націлена на університети. По-перше, вона мріє повернути християнство у стіни університету. Це означає "побудувати християнську культуру та християнські принципи" у трьох десятках ВНЗ, де працює НУО. По-друге, каже Ніколайчук, маємо "підтримати християн, укріпити їх у вірі та допомогти їм бути проактивними, поширюючи християнські цінності у ВНЗ". По-третє — "досягти кожного окремого студента Євангелієм". 

"Місія "ССХ Україна" полягає в тому, щоби кожен з майже двох мільйонів студентів у своєму виші почув Благу звістку тоді, коли він найбільше відкритий до формування і достатньо дорослий для ухвалення серйозного рішення", — відверто каже Ніколайчук, організація якої щороку охоплює до трьох тисяч українських студентів. 

На "ринку" ССХ не єдина. 1 369 400 студентам (дані Держкомстату станом на грудень 2016-го без урахування студентів ВНЗ І—ІІ рівнів акредитації) своє бачення християнства системно намагаються донести й інші організації: CRU (до 2011 року Campus Crusade for Christ; штаб-квартира в Орландо, шт. Флорида; в Україні з 1992 р.); міжконфесійна The Navigators, яка націлена на роботу в гуртожитках, в'язницях і таборах; місія "Еммануїл", що так само час від часу організовує зустрічі зі студентами. Згадаємо і про позаденомінаційну організацію University Bible Fellowships ("Університетська біблійна співдружність"), яка була заснована 1961 року в Південній Кореї і має на меті виховання "учнів Христа, котрі зможуть… […] зробити внесок у розвиток суспільства й народу, проповідуючи Євангелію Ісуса Христа студентам ВНЗ та молоді". 

У протестантів є свої "студентські" церкви. Звісно, сучасними спудеями вони не обмежуються, але міцно тримають їх у своєму місіонерському фокусі. За даними опитаних автором інсайдерів, такою можна вважати "Міжнародну церкву Христа" (близько 105 тис. членів по всьому світі; конгрегації є щонайменше в Києві й Одесі). У столиці ледь не кожен студент знає про технологічно й музично "просунуті" церкви "Хіллсонг" (близько 2000 членів, київська франшиза міжнародного руху Hillsong) і SKEEMANS із бізнес-подружжям Владиславом і Ольгою Потирайло на чолі. 

Крім того, студенти українських вишів час від часу з'являються у фокусі протестантських професійних асоціацій, що успішно намагаються схрестити віру і професію. Приміром, міжконфесійна "Християнська медична асоціація" не проти залучити студентів медичних ВНЗ. Аналогічні християнські асоціації молодих юристів і підприємців роками борються за розсіяну Інтернетом увагу студентів.

Християнізація християнського

Почасти Юрій Решетніков правий, що останнім часом у студентській "місії" дедалі активнішими стають непротестантські церкви. Власне, він каже про українське православ'я, але ця теза доречніша щодо українських римо- та греко-католиків.

123
Максим Рябуха, липень 2016
 

Киянин о. Максим Рябуха, священик-монах-салезіянець Дона Боско (з католицької конгрегації, активної в роботі з молоддю) у студентському капеланстві п'ять років. Ми зустрічаємося за десять метрів від міжконфесійної каплиці на території КПІ на вулиці Янгеля, де за кілька годин має розпочатися зустріч його з підопічними.

Він цілком усвідомлює, що не може приходити до університету коли і як завгодно, однак наголошує: священикам у ВНЗ — бути! Своїх студентів він ділить на три групи: 1) вправні греко-католики; 2) ті, що лише цікавляться вірою, 3) атеїсти й агностики.

Все, про що він розповідає під час інтерв'ю, дуже нагадує протестантський підхід, але у більш вишуканій і "продуманій" оболонці. Як системна людина, змальовує схему студентського капеланства так.

Спершу — регулярні зустрічі (передача навичок, навчання мови, майстер-класи, фотомайстерні тощо; "…все це дуже помірковано в плані місії", — каже він). До цього слід додати й формальні зустрічі священиків з вихованцями під час святкових урочистостей, початку-завершення академічного року, вручення дипломів та релігійних свят. 

Далі — виховні заходи (зустрічі на тему моралі й етики, конференції, семінари). "Ми зустрічаємося зі студентами в неакадемічному просторі, не під час пар, а в гуртожитках і в позанавчальний час, — каже о. Максим Рябуха. — Деякі ВНЗ в силу наших контактів дозволяють використовувати так звані виховні години, які є в студентському розкладі".

Як в РПЦ Андрєй Кураєв, так і в УГКЦ є свої "зірки", які цікаві молоді: від єзуїта та військового капелана о. Андрія Зелінського (працює з Києво-Могилянською академією), автора посібника "Біоетика" доктора Ігоря Бойка — до корифея доброго слова Блаженнішого Любомира Гузара. У Києві такі зустрічі мають назву "Простір креативних людей". Тут християнські цінності пояснюють економіст і бізнесмен Зиновій Свирида, історик Олег Турій, психолог Іван Кульчицький.

Потім — так звані духовні заходи (частково у студентських храмах). До слова, деякі греко-католики з науковими ступенями викладають в університетах; оцінити їхній вплив на студентів неможливо.

Рябуха не знає, яку кількість студентів охоплює його церква. Але про свою ділянку роботи доповідає впевнено: разові акції його церкви відвідують від 40 до 80 учнів вищої школи. А на недільних богослужіннях у храмі біля КПІ буває в середньому до 30 осіб. Три роки тому — лише двоє—четверо.

123
Юрко Остапюк, листопад 2016

Студентський капелан УГКЦ зі Львова о. Юрко Остапюк перелічує свої методи "прищеплення відповідальності в соціальному житті": волонтерство, робота із сиротами, поїздки до військових, спорт, походи в гори й тренінги з лідерства. Як і в протестантів, у роботі з молоддю УГКЦ допомагають профільні громадські організації: Товариство студентів-католиків "Обнова" (базується у Львові) та львівська "Українська молодь Христові".

"Ми охоплюємо різні ланки студентського життя і не займаємося пропагандою. Пропонуємо певні теми і нікого не перетягуємо. Це прописано навіть у договорі, — запевняє Остапюк. — 90% тих, хто до нас приходить, це греко-католики, переважно приїжджі з сіл". Але від кількості тих, хто відвідує греко-католицькі зустрічі, навертається сльоза: не дуже багато, каже він і додає, що "навіть відсотка з тисячі не набереться з тих, що живуть у гуртожитках". Зазвичай це від 15 до 50 молодих людей. 

Остапюка, який опікується львівською молоддю вже четвертий рік, а до цього опікувався долею сиріт у школах-інтернатах, працювати зі студентами запросив тодішній проректор з науково-педагогічної роботи Львівської політехніки Богдан Моркляник, прихожанин церкви УПЦ МП. 

Скориставшись цим неабияким шансом, з 2006 року львівські греко-католики долучилися до "морально-етичного виховання" молоді. Здебільшого — це бесіди в гуртожитках про молитву, патріотизм, морально-етичні проблеми й хабарі. Втім, до студентів мали доступ і інші конфесії: протестанти ("збирають більше студентів, ніж ми", скаржиться Остапюк) і римо-католики, націлені на студентів-одновірців з Африки. 

Далі греко-католики свою діяльність поширили на інші ВНЗ міста Лева. Разом їх шість: окрім Львівської політехніки, ще ЛНУ ім. І.Франка, Національний лісотехнічний університет України, Львівський торговельно-економічний університет, Ветеринарний університет ім. С.Гжицького та медичний ЛНУ. На останньому в греко-католиків особливий фокус, бо, мовляв, студенти-християни мають знати, як реагувати на аборти та інші виклики вірі. 

У Києві подібні зустрічі відбуваються, зі слів Максима Рябухи, в КНУ ім. Шевченка, Київському кооперативному інституті бізнесу і права, КПІ, НМУ ім. О.Богомольця, КНЛУ, НАУ та Університеті банківської справи. Аналогічна співпраця в греко-католиків налагоджена у Вінниці та Чернігові (медичний коледж).

З кожним із цих закладів у греко-католиків має бути офіційний договір, у якому передусім обумовлено межі діяльності церков: що можна і що заборонено.

"Будемо навертати — повернемось у Середньовіччя"

У греко-католицькому середовищі слово "прозелітизм" майже дорівнює лайці. Ще менше його хочуть чути в заснованому УГКЦ УКУ. 

123
Дмитро Романко, листопад 2016 р.

У найбільш "християнському" університеті України — не більше ніж 20% вірян (тобто близько 200 осіб), уточнює тамтешній 30-річний студентський капелан і священик Дмитро Романко. Він мешкає разом зі студентами і намагається використати, за його словами, більш протестантський підхід до місії: зацікавити у християнстві не проповіддю з амвона, а типом стосунків. 

"Як священик, я постійно доступний і можу відкривати Бога у повсякденному житті, — каже о. Дмитро Романко. — Наша мета — відкрити християнство для всіх, хто до нас приходить. Тих, хто займається прозелітизмом і наголошує на винятковості своєї віри, просто б не пустили до закладу".

Втім, майже всі опитані автором студентські капелани з УГКЦ не проти воцерковлення далеких від церкви формальних греко-католиків і м'якого навернення у християнську віру формальних агностиків та атеїстів. 

"Найперше наше завдання — познайомити з Христом через нашу проповідь, — запевняє о. Юрко Остапюк. — Ми прагнемо показати, що життя з Христом не повинно бути раз на рік. Ми не схиляємо до церкви. Борони Боже! І не маємо права. Якщо би хтось зі студентів на це поскаржився, нас би "попросили". Що стосується християн, то ми намагаємося зробити їх кращими християнами".

Свого "запрошення" до віри не приховують і в УКУ. На запитання "Чи не хотіли б ви, щоби близько 800 нехристиян та агностиків, що навчаються в УКУ, стали свідомими християнами?" студентський капелан Дмитро Романко впевнено відповідає: "Так! Я бачив, як люди, які були дуже поверхово духовними, відмовлялися від віри, а люди, які шукали Бога, Його знаходили". 

Пастир студентів з Києва о. Максим Рябуха підтримує свого колегу й прагне залишити студентів перед вибором. Він зізнається: хоче бачити їх посвяченими християнами. Це, на його думку, найкращий варіант.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво