Свобода: ніщо і все

"Свобода - це реалізоване бажання"

Так казав вуйко Дезьо

Зранку я сформулював пастку для старшого віку: "Поки ми шкодуємо за тим, чого вже не зможемо, - втрачаємо те, що ще здатні зробити".

Та чомусь від знайденого смислу вікових метаморфоз я не відчув звичного піднесення, що виникало завжди при виявленні прихованих досі зв'язків нашого буденного життя. Вочевидь, що вгадав...

Ранкові новини втіхи й наснаги теж не додали. Настрій стрімко псувався, тому вирішив піти прогулятися: весна, її непереборна логіка завжди впливала на мене заспокійливо. Я йшов дворами, обтрушуючи залишки негативних емоцій, намагаючись сформулювати бодай якісь висновки.

Тепер українські можновладці переконалися в тому, що давно вже знає і практикує весь західний світ: влада і бізнес повинні бути розділені без лукавства. Навіть якщо ти нічим не зловживаєш, навколо такого поєднання завжди можливі спекуляції, репутаційні втрати, не кажучи вже про шантаж.

На Заході не вбачають нічого поганого в тому, що виконавчу владу очолює успішний бізнесмен. Бо він добрий менеджер, він створив свої капітали - отже має світлий розум і необхідну для цього волю. Закон чітко встановить (розділить) координацію його нових владних повноважень і корпоративних інтересів.

На жаль, в Україні "успішний бізнесмен" - це, здебільшого, успішний "оптимізатор" бюджету, не обтяжений моральними чеснотами. Владні повноваження в його руках стають лише продовженням його "оптимізаційних" здібностей. До того ж саме під таку конструкцію і "оптимізовано" закони в країні.

Непомітно я дістався до своєї школи, але пішов не її подвір'ям, як минулого разу, а вирішив обійти по периметру. У контексті навіяних думок раптом пригадалися дві оповідки від нашого вчителя історії Михайла Марковича Крупника. Почув їх улітку, коли ми відбували практику в навчальному господарстві під Одесою. Це була вже позашкільна наука.

Перша. Якось на жіночій половині дружини Цезаря у велике свято виявили чоловіків. Це був нечуваний скандал. Цезар ініціював, по-нашому кажучи, тимчасову слідчу комісію і скликав суд. Суд розглянув усі обставини справи, визнав дружину Цезаря невинуватою і взагалі взірцем усіх чеснот. Та Цезар з дружиною все одно розлучився, а на запитання спантеличених громадян відповів: "Дружина Цезаря має бути поза підозрою".

Друга історія стосувалася вже ближчих часів. Це була одна з багатьох байок-анекдотів про Микиту Богословського. Якось Тихон Хрєнніков запропонував йому взяти участь у поважному ідеологічному зібранні. Микита Богословський відмовився, пояснивши це в притаманному йому іронічному стилі: "Тихон, нельзя быть целкой в бардаке".

Я усміхаюся, бо виразно пригадую кущі акації біля кукурудзяного поля, в яких ми відпочивали обідньої пори, коли слухали ці оповідки-настанови. Була спека, і ми всі хотіли на море.

Давні два приклади нині підтверджують усю парадоксальність і абсурдність логіки наших життєвих моделей.

Від спогадів повертаюся до дійсності і, щоб закрити тему, формулюю висновок: або ми змінюємо системний бардак, або дуримо себе і далі. Спроба уявити весь обсяг глуму, який ми маємо в інституціональному полі країни, знову псує настрій.

Щоб позбутися нав'язаного клопоту, намагаюся визначити: а чого хотіла б, чого прагне людина? Відтак усі мої думки сходяться на одному - визначенні концепту свободи, її онтології. Але це потребує звернення до першооснов.

Існує енергетичний універсум, який неосяжний для людини. Це - задум щодо всього. Людина відображає універсум. Таке відображення ми називаємо Всесвітом, дійсністю, дійсним. З огляду на особливості природи процесу, відображення полягає у створенні епізодів. Так виникають попередній і наступний епізоди, тобто час. Він є адмініструванням нами фаз епізодів.

Зміни в епізодах створюють уявлення простору. Простір і час стають факторами моделювання дійсного. Всесвіт зберігає неперервну й неподільну природу універсуму, тому залишається неосяжним для людини. Він є незліченною сукупністю спонтанних порядків, що відображають логіку універсуму, задуму.

Однак людина будує моделі Всесвіту, творить природу дійсності, пояснює дійсне. Вона шукає і створює власну логіку. Тому моделі стають сукупністю спонтанних і нав'язаних людиною порядків. Часто людині вдається "вгадати" логіку універсуму. Тоді її нав'язані порядки стають доповненням і продовженням порядків спонтанних. Ми називаємо це креативом. Але так відбувається не завжди. Частіше трапляється все навпаки: нав'язані порядки людини, логіка її моделей вступають у конфлікт зі спонтанними порядками Всесвіту, логікою універсуму. Хоча, за великим рахунком, в універсумі передбачено все, і такий конфлікт теж.

Конфлікт нав'язаних порядків людської моделі Всесвіту зі спонтанними порядками Всесвіту розкриває дві іпостасі свободи. З одного боку, свобода може тлумачитися як абсолютизація "хочу", тобто сваволя людини в рамках створеної моделі Всесвіту. За природою виникнення "хочу" така свобода завжди буде нав'язаною. Вона вигадана, бо залишається доктриною, теоретичним принципом моделі-вигадки.

З іншого боку, свобода - це відмова від "хочу", як продукту моделі Всесвіту, і - це занурення у Всесвіт, як відображення універсуму. Така свобода перестає бути вигаданою і стає суттю.

…Тієї ж миті просто мені у вухо гримнув хор дитячих голосів: "До-о-о-брий день!" Я аж присів. Потім озирнувся. Ліворуч, на спортивному майданчику школи, малеча віталася з учителем фізкультури.

В голові у мене промайнуло: "А й справді, чому ж не добрий?" Весела усмішка спонтанно (!) з'явилася в мене на обличчі. Як колись у дитинстві, мало не підстрибуючи, я пішов далі. Тієї миті я забув про всі моделі. Весняний квіт дерев, спів птахів, плин хмарок, світло сонця, що блищало в калюжі, - все, через цю мою усмішку, залучило мене до свого гурту. Я поринув у задум беззастережно й віддано. Так птахи пірнають у небо. Відчуття неосяжної і незбагненної нової суті, що наповнилася всеохоплюючим зв'язком, єднанням зі Всесвітом, явило мені сенс свободи.

Задум людини розчинився у задумі. Я став ніщо і все. Цієї миті здійснилися всі мої бажання, бо зникло моє "хочу", і я позбувся його полону.

Універсум - фрактальний, і найменша порошинка у нас під ногами тримає в собі і відтворює всі дива Всесвіту. Вони відкриті для неї, а вона є їх продовженням.

Я усміхався і перетворювався на порошинку, на хмарку, на усмішку, в яких розчинялося і минуле, і майбутнє, і є лише все.