Слова війни - Соціум - dt.ua

Слова війни

9 липня, 2016, 00:00 Роздрукувати Випуск №25, 9 липня-16 липня

Наша мова нікчемна в біологічному значенні. Первісне призначення органів мовлення, відповідно до їхньої будови і даних палеології, взагалі було іншим. Акустичний бік комунікації для виживання має мінімальне значення. У тому розумінні, що звуки шелесту снаряда або цвірінькання (вищання, якщо рикошет) кулі набагато красномовніші за людські коментарі до них.

Наша мова нікчемна в біологічному значенні. Первісне призначення органів мовлення, відповідно до їхньої будови і даних палеології, взагалі було іншим. Акустичний бік комунікації для виживання має мінімальне значення. У тому розумінні, що звуки шелесту снаряда або цвірінькання (вищання, якщо рикошет) кулі набагато красномовніші за людські коментарі до них. 

Комунікативно значущою для особи є інформація від його/її рою, стада, прайду, групи. Від будь-якої спільноти, яка інстинктивно перетравила суб'єктне і видає найпростіший узагальнений рецепт колективного виживання. Ця інформація ніколи не буває словесною, навіть якщо в людському випадку якісь паразити свідомості генерують політичні тексти, монопольно привласнюючи право на порятунок своїх виборців.

Форма знака взагалі не має жодного стосунку до його змісту — любовне це лепетання чи промова президента. Але є забавний нюанс. Що вищий порядок марення в будь-якій комунікативній системі, то більше шансів на взаєморозуміння. Немотивованість, вона ж демократія, залишає межі знака відкритими, допускаючи розпливчастість, мимовільність тощо. Це дуже дратує апологетів порядку, але людина прекрасна й неповторна саме у своїй недосконалості.

Позірна бідність і розпливчастість семантики вигуків, генетично пов'язаних з мимовільними звуковими реакціями людини, насправді не така вже й бідність. Міцні матюки на адресу влади за всього мінімалізму термінів дуже точно відбивають тенденції, залежно від ситуації. І, що характерно, влада чудово цю метамову розуміє. Але вдає, що не в курсі.

Утім, як кажуть у відомому анекдоті, "…але є нюанс". Сильний бік будь-якої влади (навіть якщо вона не розуміє, що це сильний бік) — це масштаб. Стихійне знання того, як усе влаштовано насправді. Влада, маючи справу з іншими владами у світі, більш ніж гостро усвідомлює свою відносність і природну обмеженість.

Якщо перевести народні вигуки на членороздільну мову, то в результаті виявиться, що основним є запит на справедливість. Зокрема на справедливість термінів.

Сумна новина для політичних мародерів у тому, що концепт справедливості передбачає власну думку про те, хто її має встановлювати. В основному це носії яскравих вигуків, не обтяжені правосвідомістю. Тобто для народних майстрів мотузки, кулі й ножа всі корупційні схеми й складні конфігурації розстановок в органах і гілках — просто пил. Помста й корупція несумісні. Це все потім, потім. А першого тижня все справедливо.

У запиті на справедливість змістова частина мовного контексту не має значення. Це означає, що зміст у масовій комунікації третьорядний. Важливо — як сказано. Розділові знаки цінніші за слова. 

Конфлікт між справедливістю і законом — це глобальне явище цивілізації. Влада, вийшовши з комунікативної культури вигуків, змушена вчити мову закону і розмовляти нею, хай як смішно це звучить. До речі кажучи, всім доведеться. Справедливість — це розпальцьовка з природних понять, що не діє поза межами племені. А закон — це договорняк тих, хто вижив. Ну, щоб усе було зрозуміло носіям вигуків.

Зрозуміло, що в українському варіанті замість мови закону з вуст влади звучить жахливий суржик і та ж таки обсценна лексика, лише в інших висловах. Громадянське суспільство, своєю чергою, несе романтичну нісенітницю про справедливість, попутно вивчаючи західні терміни. Воно теж наближається своєю новомовною стилістикою до цього ж політсуржику. 

І була б ця лінгвістична війна хорошого з чудовим усього лише казусом демократії, юриспруденції і семантики, якби не війна справжня. І слова навколо неї.

Усе пов'язане з війною автоматично набуває екзистенціального значення, бо зачіпаються питання життя і смерті. І не просто зачіпаються — на війні інших і не буває. Усе інше — потім, потім.

Поки милі суспільство й влада сваряться й геть не тішаться цим, війна приносить свій словник і вивалює його як залишки боєкомплекту — різні засоби ураження, калібри, а це взагалі порожня гільза, але в господарстві придасться, а це не моє, не знаю, чиє.

Подивімося, що з цього стріляє і куди. У цій купі термінів є західні, постсовкові, саморобні, нагуглені. Але з них аж ніяк не формується проукраїнський дискурс, як того потребує ситуація.

Почнімо з тих самих "ЛНР/ДНР/народних республік", напарюваних мінсько-штайнмайєрівським словником. Ну, навіщо вам у тонкощах описувати копирсання земляного хробака, якщо ви не гельмінтолог і навіть не рибалка? Це окуповані території, захоплені райони, без усяких там урочистих прикметників. Якщо ви пишете з капслоком, то надаєте явищу статус. У них статус один — в'язниця, якщо доживуть. От і вся семантика. Народ із вигуками, я впевнений, підтримає.

Із сепаратизмом трохи складніше. Термін же юридично означає просто "відокремленців". Це ми, зі зрозумілих причин, тлумачимо його в рамках КК, але, вживаючи його у спічах і міжнародних практиках, робимо собі ведмежу послугу. Емоційно засуджуємо те, що контекстуально просто біологічне явище, включаючи патології. У нас є ворог, який окупував частину території. Без нього навіть тодішні добробати загнали б місцевих нариків не тільки за Іловайськ, а й за Можайськ. Тому є ворожа армія, окупанти. І є її посіпаки, колабораціоністи, якщо перекладати. Режиму там жодного особливого немає. Є спроби москалів вибудувати керовану вертикаль за своїм зразком, але поки що грошей немає, тому тримайтеся. Всі ці драматичні "російсько-терористичні війська", "приватні військові компанії РФ" нічого не означають, у них немає зрозумілої мобілізуючої складової, з погляду справедливості. Але й із доказовою базою, з погляду закону, — теж так собі. Я маю на увазі не очевидні всім нам факти. Це ми вигуками опишемо. А те, як на Заході формується доказова база й подальше обвинувачення… Тут у нас проблемка.

Військова квазінюрнберзька термінологія на кшталт "воєнні злочинці" не годиться — юридично війни немає. Забудьте дурний і нездоровий пафос. Усі розмови про "маріонеткові режими ОРДЛО" — чистісінький совок. Погано не тому, що совок, а тому, що не працює. Це я ще з молодості пам'ятаю "маріонеткові режими" Тайваню, Сайгона і Кампучії. Але це й тоді нікого ніяк не хвилювало. Може, річ у слові "маріонетка", якої теж навіч у цьому столітті ніхто не бачив. 

Усі розмови про те, що треба спорудити стіл ширший та сісти й з усім світом порадитися, — "ффтопку". Це наша війна, наша справа, наша земля, наші люди, нам і вирішувати. Світ, про який мова, програє за очками бородатим дядькам у чалмах, які не заморочуються дипломатією. Це не є добре, але питатися виразної поради в брекзитної Європи якось несвоєчасно. До речі, в мінських папірусах так і записано — наша справа.

Із визначенням ступеня винуватості москалів усе цілком ясно. Немає жодного паритету між ними й їхніми посіпаками. Суб'єктність тут лише одна. Кремль не Карфаген, але теж зрозуміло, що з ним має бути. Наш ворог, він же ворог європейської культури — путінська Росія й усі без винятку носії її скріп. При цьому принижуватися до їх постійного обгавкування зовсім не обов'язково, знову ж — нудно й неефективно. Ну, хіба що з вигадкою і гумором.

Це ж стосується терористів і заручників. Ви мені даруйте, але які вони терористи? Савінков би в труні перекрутився. Брухтовики й віджимальники копанок, дерибанники гуманітарки. Крім того, терор передбачає саме залякування, а вже чого-чого, а страху перед ними точно немає.

Із заручниками теж таке. У загальній назві міститься бонус, що, мовляв, от є лихі дядьки, які понаїхали, вас безневинних обплутали, тримають, коли що — ви тікайте, ми приймемо. Тут головне — собі не брехати. Хто хотів виїхати — виїхав. Так, є люди, що фізично не можуть це зробити, та й навіщо? А там, на місці, як у всякій окупації, помаленьку, усі знайомі, родичі, питання порішати, порядок такий-сякий. Якщо вже рівноважний вибір — можливо, Україна їм і миліша теоретично, але впиратися за неї в жодному вигляді вони не готові. Я б про заручників не говорив. Захід це не розжалобить, а самі зганьбимося. Якщо заручники — значить, треба звільняти, як у кіно, а якщо ні — то це якесь інше кіно. 

Про персоналії їхньої верхівки. Вони не ватажки терористів, бо рулюють усім реально російські військові й ефесбівці. Але вони і не маріонетки, і не ляльки. У тих є своя роль, а тут — просто місце буття. Терміни на кшталт "гауляйтери" взагалі не можна використовувати, адже рейхівський округ "гау" і його фюрер у реалі мали безмежну владу не тільки над населенням, а й над місцевими силовиками, що зовсім не підходить під нашу окупаційну картинку. Строго кажучи, вони навіть не воєнні злочинці, а кримінальні. Шістки на підхваті.

Слова "інтервенція/вторгнення" цілком доречні, але їх немає жодної потреби супроводжувати додатковими епітетами. При перекладі звучить безглуздо й бундючно, а нам і так усе ясно.

Щодо "кримінального беззаконня" — начебто політично правильно, але вже точно палиця на два кінці, достоту нунчаки — собі по довбешці з ходу. Очевидно ж, що суди й прокуратура в нас — останній оплот старої системи. І все, що вони витворяють, — видно всім.

З "інформаційною війною" взагалі все погано. Річ навіть не в тому, що автори терміна відмовилися від нього років п'ятнадцять тому, як від не дуже місткого, який не відображає суті явищ точно. Але мем став надбанням ледачих журналістів, початківців блогерів і цілого міністерства, всі знають — якого.

Є різноманітні інформаційні впливи як частина загальновійськового завдання. За натовським стандартом, military information support operations. Є звичайні інтриги ворожих спецслужб. Так, величезний корпус журналістів, НДІ, громадські організації, дипломати, наші "корисні ідіоти" — всі беруть участь у скоординованих інформаційних операціях. Наш ворог сильний і розумний. Будь-яка інформація з Росії — недружня, хоч як би її запаковували. Але щоб не дуже розумувати і не плутатися в термінах, простіше говорити про брехню. Росія бреше. Усьому світу, постійно, не моргаючи оком і не червоніючи. Бреше, як вуличний шахрай. Багато честі називати її терористом. Брехня в усіх її проявах, геть позамежних, — основа російської пропаганди. От і все. 

Тому якщо ви лайкаєте "збройні сили Новоросії" або "збройні сили ДНР/ЛНР", вам черговий моторола вже грошей винен. Ви його підняли на небувалий рівень визнання. Це звичайні найманці. Всі інші назви, що містять несвідоме відсилання до інтелігентності, мають бути безжально забуті.

Військових радників з РФ не слід виділяти якимось особливим неймінгом. Радники — це їхній внутрішній статус там, для нас вони — просто окупанти, яким прислужують місцеві, не більше. Що спокійніший і точніший термін, то він легше перекладається світовими мовами. Наша проблема в тому, що лопотання народу й попискування влади нікому у світі не зрозумілі, бо все на емоціях і на культурці — а даремно!

Усі розмови про колоніальність і експедиційний корпус теж слід забути. Це терміни світових імперій початку ХХ століття, до речі, з позитивним значенням. Ну яка з Росії імперія?! Вона від Чечні у васальній залежності. Не робіть за ворога його роботу, не підвищуйте його статус, від цього ваш автоматично знижується. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво