Слабка версія - Соціум - dt.ua

Слабка версія

26 жовтня, 2018, 17:00 Роздрукувати Випуск №40, 27 жовтня-2 листопада

Не шукайте після цього маніяків із потроєною пильністю.

© Іван Абрамов / Facebook

Масове вбивство, скоєне керченським (хоча насправді "понаїхавшим" із Челябінська) маніяком-недоростком, повергнуло наше суспільство у стан шокуючої розгуби.

Чому "масове вбивство", а не теракт?

Хоча тероризм за останні десятиліття дуже еволюціонував, головною його функціональною рисою є залякування цілком певних людей із цілком певною метою. 

Якщо люди не до кінця розуміли, що їм час лякатися саме зараз і саме цього, терористи писали їм грізні записки, розкидали листівки, робили заяви для преси й викладали ролики в Youtube. Це позамежна форма шантажу й висунення досить простих для розуміння (і часто нездійсненних) вимог.

Багатолітній акцент на емоційній компоненті, багатократно посилюваний жовтою пресою, призвів до того, що в кожній події, наслідком якої стало емоційне потрясіння, люди бачать насамперед терористичний акт.

Друге джерело такої помилки — політики тієї країни, в якій відбувається терористичний акт. Очевидну діру в системі національної безпеки вони закривають розлогими поясненнями про витончену підступність, гори грошей та злих генів. Демонізація противника, що часто такий же звичайний, а то й просто дурний, як і вони самі, приводить до зростання параноїдальних настроїв серед населення та "полювання на відьом", яке помічники терористів часто й очолюють.

Тому масштабні катастрофи, насамперед диверсії, звичайна корупція та рукозадість чиновників — спочатку саботаж. А масова загибель людей — завжди спершу теракт. В океан людської дурості дуже не хочеться вірити. А вже в те, що мешкає на самому його дні, куди не проникає денне світло, — і поготів.

Чому маніяк-недоросток? Соціопатів і психопатів у нашому сьогоднішньому світі стає дедалі більше. Можна сказати, що через цивілізаційні перекоси в найрізноманітніших сферах змінюється сама структура суспільства, і колишнє поняття норми в ньому більше не працює. Колишня нормативність залишилася для церковної та книжної моралі, а тим часом лібералізація стимулює людей до постійної зміни, до розширення меж норми. Найчіткіше це видно з періодичних змін у Міжнародній класифікації хвороб (у розділі, що стосується психічних хвороб, розладів та порушень поведінки). Багато що з того, що раніше вважалося патологією, більше такою не є.

Однак усі ті люди, які нас оточують (та й ми самі), хоч і нервово, але якось уживаються одне з одним, і побутова злочинність із їхньою участю якщо й трапляється, то неодмінно з участю алкоголю або наркотиків. Коли людина "злітає з гальм".

У психопатів немає морального гальма в принципі, тому з них виходять ефективні політики й удачливі аферисти, але насильство і вбивство не є атрибутом їхньої спотвореної схеми успіху. Проте якщо вже вбивство все ж таки сталося, то так, совість не замучить — через вроджену її відсутність, а так взагалі-то — ні. 

Люди, котрі страждають на слухові або зорові галюцинації, часом скоюють жахливі масові вбивства, але у своїй хворій уяві вони вбивають не людей, а чудовиськ, зомбі та монстрів, рятуючи себе, або інших людей, або все людство. 

А ось маніакальність — це наша нинішня тема. Маніяк — це не похмурий, відлюдькуватий тип їх коміксів. Це синдром із кількох фаз. Спочатку безпричинно піднесений настрій, коли підвищується і професійна, і особиста активність, посилюються товариськість та загальне збудження. Думка працює дуже швидко, слів багато, і вони не встигають за нею. Але зосередитися ні на чому не вдається, переоцінка власної особистості зростає, сягаючи маячних ідей винятковості та величі. Маніакально-параноїдальний варіант додає марення відносин та переслідування. Ключове тут те, що маніяк, на відміну від інших людей із порушеннями психіки, не може не діяти. 

Чому недоросток? 18 років — не такий уже й підлітковий вік. Оскільки хвороблива свідомість — завжди підліткове або навіть дитяче, незалежно від біологічного віку. А дитячі кривди — найкосмічніші. Тепер додайте до цього не наміри й сни, а активні дії, — і ви отримаєте персонажа з романів Стівена Кінга. 

Ну й неодмінно додайте сюди "ефект наслідувача". Англійський термін "copycat" точніший, бо він від початку вказує на погану якість наслідування, таку собі підробку. Натомість у нас наслідування — синонім прагнення зробити так само або навіть краще. 

США, Німеччина, Фінляндія, Росія… Поверховий пошук видасть вам десяток схожих драматичних історій. А підлітки за визначенням цікавляться драматичними історіями зі своїми однолітками в головній ролі. Герої вони чи антигерої — не важливо. Про них написали те, що вабитиме завжди. З різних причин, але — завжди. Так вважають читачі цих історій. Шанс залишитися в історії ціною свого нікчемного (за самовідчуванням) життя — велика спокуса для нестійкої психіки. Це один із ключових аргументів при вербуванні терористів-смертників, до речі.

Але не в цьому випадку. Так, Росія вміє організовувати теракти, перекладати вину на інших і все таке. Але в сценаріях такого роду є цілком чітка драматургія, чітке й послідовне вкидання коментарів і формування громадської думки у стислий термін. 

Тут же ми бачимо Росію як поганого наслідувача самої себе, — треба щось хутко зліпити, але нічого не ліпиться, "вона потонула". Зліплять щось урешті-решт, аби івент марно не пропав.

Я скептично ставлюся до конспірологічних версій цієї теми не тому, що ФСБ або хтось там ще на таке не здатні. Цілком, і навіть більше. Ми ж чудово пам'ятаємо Волгодонськ, Буйнакськ, гексоген під виглядом цукру й нарешті — отруєного полонієм Литвиненка. Але в цій драматургії керченський убивця мав залишатися невідомим для більшої переконливості фальшивих версій. Його взагалі не мало бути, тільки масові жертви. Або він, зрештою, буде "знайдений" дивним чином за дивних обставин (як наш нібито суперкілер Мазурок). 

Для новоявлених експертів зі зброї, які сумніваються в стрілецьких можливостях убивці, нагадаю, що дробовик ще в Першу світову називали "траншейною мітлою" ("trench gun" і "trench sweeper"). Його постріл із близької відстані еквівалентний автоматній черзі і практично не потребує прицілювання. 

Люди у стані реальної паніки поводяться не так яскраво, як у голлівудських фільмах. Часто вони ціпеніють від страху, їх "не тримають" ноги, і вони не в змозі втекти, зрештою перетворюючись на малорухому мішень. Четверо дорослих, решта — ровесники й однолітки вбивці… Це свідчить про невибірковість у діях. Якщо у 2014 році десятикласник у Москві застрелив учителя географії (потім, у перестрілці, — поліцейського) — це почерк помсти комусь конкретно. Масове вбивство й самогубство — це помста всьому світу, це вчинок маніяка. 

Тепер про наше суспільство і його почуття. Спочатку воно трохи примовкло, адже одна річ — зловтішатися з приводу падінь ракет і літаків, загибелі ворожих солдатів, а тут — діти.

З новою силою постало питання статусу Криму, точніше — його сприйняття. Так, він наш, це тестове запитання, що стало мемом. І що далі?

Ось тут настає дивна спільна пауза євроатлантичної спільноти й українського керівництва. На цю тему вже досить багато сказано й написано, однак — у жанрі запитань без відповідей. 

І, до речі, як і з окупованими східними територіями: Крим — це територія чи люди, що головніше? І ось гинуть юні люди на цій території в кошмарній історії. Убиті своїм ровесником. Ми заводимо кримінальну справу, хоча б формально, за цим фактом, якщо Крим наш? Чи чергова Поклонська це робитиме?

А якщо завтра в пабліках убитих ми знайдемо славослів'я сепарам і все таке інше — то "так їм і треба" чи як? 

Я не дам точної відповіді, бо вона стосується сфери етики, якої в нас у суспільстві немає. Є більш-менш суспільна мораль, але вона не може виконувати функцій етики, хоч як ти її переназивай. Мораль — це як ми ставимося до людей, котрих знаємо. Етика — до людей, котрих не знаємо, до всіх інших. Століттями цю функцію виконувала релігія й церква як її інструмент. Можливо, це виклик саме для них.

Усі політичні коментарі на цю тему аморальні. Спроби бути фейсбучними наслідувачами керченського маніяка — потворні. 

Дуже скоро тема споживчих цін на газ витіснить цю криваву, але вже підсихаючу тему. Ми ще побачимо людожерські спроби використати її в політиці, в екзальтації читачів та глядачів, і мені хочеться вірити, що це буде не з нашого боку. Але людська дурість безмежна.

У стихійних лих немає кордонів, і людська психіка їм підвладна так само. Тут немає й не може бути жодних любительських рекомендацій із виявлення. Психіатри поза клінічними умовами не можуть визначити рівень загрози собі або оточенню. Навіть попри очевидні загрозливі симптоми, примусова госпіталізація неможлива. Це — особливості демократії, як і правова захищеність безхатьків.

Але є прості правила поведінки при перших пострілах — "тікай-ховайся-бийся". Кожна з цих стратегій різко підвищує ваші шанси на виживання, навіть коли сценарій дуже кепський 

Якщо тікати, то дуже швидко, кинувши речі і якнайдалі, не переживаючи за цілість одягу та зачіски. 

Ховатися — не означає завмерти, ви — не жуки. Сховатися можна і в іншому приміщенні. І, вже даруйте, під тілом убитого раніше. За умови, що нападник цього не помітив. 

Битися — це не ув'язуватися в рукопашний бій із озброєним противником. (Це добре для отримання премії Дарвіна, якщо ви не реальний майстер чогось там. Але якщо ви — майстер, то навряд чи опинитеся у становищі мішені взагалі.) Це колективна дія, з вереском, криком та шпурлянням усього, що є під руками. Доки стрілок відмахується зброєю, ви — у повній безпеці, і ви — не самі.

Говорити про можливість повторення такого інциденту можна так само розлого, як і розмірковувати про природу самогубств. Немає прямого зв'язку з економікою, політикою, кліматом і затемненнями, а також магнітними та іншими бурями. 

Людина слабка й інколи ламається, незалежно ні від чого. Вона, кажуть, створена на образ і подобу Бога. Але це дуже слабка Його версія. 

Не шукайте після цього маніяків із потроєною пильністю, краще просто помийте посуд. І світ стане кращим. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво