Референдум в архаїчному суспільстві, або "Є двері, які не можна відчиняти"

Я запитав у вуйка Дезя: "Чому ми не довіряємо долі і Богу?"

А він мені: "Це не запитання, це відповідь".

Ця обставина доповнюється колоніальним статусом, у якому перебувала Україна протягом століть. Статус колонії на тривалих часових горизонтах сформував у суспільстві нігілістичне ставлення до будь-якої влади як до чужинської. Ця ж обставина генерувала патерналістські настрої в суспільстві: влада повинна утримувати і забезпечувати. Усе перелічене в сучасних умовах України посилюється інформаційно-психологічною навалою з боку Росії, яка нищить притомні смисли діалогу і перетворює його на брутальну лайку між учасниками та особисті образи. Мудрі люди кажуть: "Люди сваряться не тому, що погано живуть. Вони погано живуть, тому що сваряться". Саме такою і є мета зовнішнього впливу на українське суспільство - розсварити людей.

Розглянемо типові моральні настанови, які є характерними для архаїчного суспільства за класифікацією американського соціолога Едварда Банфілда, який 1955 року досліджував спільноту маленького містечка Кярамонте на півдні Італії (область Базиліката). За результатами своїх досліджень він написав книгу The Moral Basis of a Backward Society - "Моральні основи відсталого суспільства". Це дасть можливість уявити собі, які ж відповіді отримають ініціатори референдуму в архаїчному суспільстві.

У такому суспільстві ніхто не просуватиме інтересів групи або спільноти, якщо це не вигідно йому особисто. Тільки посадовці дбатимуть про суспільне, тому що тільки їм платять за це. Для приватної особи серйозний інтерес до суспільних проблем буде ненормальним або навіть негідним.

Поведінка чиновників обумовлена зовсім невеликою кількістю обмежень, бо ці обмеження-стримування встановлюють ті ж таки чиновники, тільки інші.

Спільні дії буде складно організувати й підтримувати, тому що мотивації, які потрібні для створення організацій, неегоїстичні й нематеріальні. Крім того, умовою організації є високий ступінь довіри її членів один до одного і лояльність до організації. А в архаїчному суспільстві такі обставини є радше винятком, ніж правилом.

Керівники організацій не вкладатимуться більше, ніж це потрібно для збереження їхніх посад або (якщо це можливо) просування. Так само професіонали й освічені люди не відчуватимуть покликання або місії. У реальності офіційні посади і спеціальна підготовка розглядатимуться як зброя проти інших.

Закон будуть порушувати, коли немає ризику покарання. Люди не братимуть участі в угодах, які залежать від роботи правоохоронної системи, якщо тільки не буде вірогідним, що закон буде застосований, а витрати на це не надто великі.

Чиновник братиме хабарі, коли це можливо. І незалежно від того, бере він чи не бере, усі вважатимуть, що бере. Це - продукт нігілістичного ставлення до влади як такої.

Слабкий віддаватиме перевагу режиму, який підтримуватиме порядок за допомогою сильної руки.

Заява будь-кого, що він мотивований суспільною, а не його особистою вигодою, сприймається як обман.

Немає зв'язку між абстрактними політичними принципами і конкретною поведінкою у звичайному житті.

У такому суспільстві немає постійних лідерів і немає послідовників. Ніхто не просуватиме справу і не переконуватиме людей, якщо це не в приватному інтересі. І якби хтось запропонував лідерство - люди відкинуть його з недовіри.

Виборчий бюлетень буде використаний для матеріального короткострокового виграшу.

Поліпшення в суспільстві людина цінуватиме тільки тоді, коли виграють вона і її близькі. Вона голосуватиме проти поліпшень, які не приносять користі їй особисто, тому що оцінює своє життя у порівнянні з життям сусідів.

Виборець не звертає уваги на загальні обіцянки партій. Але він голосуватиме за тих, хто вже надав якусь вигоду, або за тих, хто обіцяє щось особисто йому.

У суспільних стереотипах передбачається, що будь-яка владна група егоїстична і корумпована.

Незважаючи на готовність продавати голоси, політичні організації не розвинені. Причини такі: голосування таємне і виборцеві не можна довіряти; немає достатніх матеріальних вигод, щоб політичні організації мали х цього зиск; з наведених раніше причин складно створити будь-яку організацію.

Партійні працівники пропонуватимуть свої послуги тим, хто більше заплатить. Їхня схильність змінювати членство пояснює несподівані скачки в результатах партій на виборах.

Зрозуміло, що це не всі ознаки архаїчного суспільства. Їх комбінації та національні особливості створюють живу палітру, яка є динамічною, а не статичною і може змінюватися, виявляючи регіональну екзотику.

Результати референдуму чи опитування в такому суспільстві важко спрогнозувати, але легко уявити: ми отримаємо не консолідовану думку, а еклектичну егоїстичну суміш забаганок, фантазій, заздрісних очікувань і нігілістичного спротиву всьому, що має ознаки власної відповідальності за свою долю.

У такій ситуації небезпечною стає апеляція до референдумів у країнах, суспільство яких століттями культивує настанови протестантської етики, тобто особистої відповідальності за спільну справу. Таке порівняння як приклад легко заведе на манівці, бо архаїчне суспільство є об'єкт, а не суб'єкт, як у випадку, який хочуть узяти за взірець.

Некоректним є порівняння й з країнами, де відповідальний бізнес і освічене суспільство створили потужні незалежні інститути громадянського суспільства, через які домогосподарство веде постійний компетентний діалог із владою, бізнесом і суспільством. Більшість узгоджень тут відбувається в рамках діалогу, а не референдуму. У таких суспільствах культивується довіра до влади, тому що інститути громадянського суспільства формують простір її підконтрольності, звітності та відповідальності.

З давніх-давен до нас прийшла латинська настанова Vox populi vox Dei (голос народу - голос Божий). Та, використовуючи цю настанову, слід пам'ятати, що "голос народу" формувався тоді голосами самодостатніх громадян, які усвідомлювали свою відповідальність за справи Міста, Республіки. Цей "голос" не містив думки рабів, боржників і пройдисвітів.

Українське суспільство архаїчне, і на те є багато історичних об'єктивних причин. Цю обставину слід обов'язково враховувати, коли виникає бажання звернутися "до народу". Які несподіванки можуть виникнути від таких апеляцій, можна легко собі уявити, якщо спробувати спрогнозувати відповідь "цього народу", скажімо, на запитання "Чи потрібно платити податки "цій державі"?".

У кожному суспільстві є його представники, для яких їхня соціальна роль завжди є вагомішою за соціальний статус. Це - еліта суспільства. Саме вона бере на себе відповідальність за наповнення, зміст та ідеологію діалогу в країні. Саме вона має бути сповнена розуміння, що в кожні часи "є двері, які не можна відчиняти". Так, із плином часу, ці "двері" й запитання за ними можуть змінюватися, і еліта повинна цю обставину розпізнавати й відслідковувати, але вони, ці заборонені "двері", завжди є.

І, нарешті, зауваження, яке стосується не лише архаїчного суспільства, а й усіх суспільств сучасного інформаційного світу. В умовах масового поширення соціальних мереж, їх тотального проникнення в усі страти суспільства, у кожну родину і персональний комп'ютер, референдум у своїх класичних смислах зникає і перетворюється на абсурд. Мережі і телебачення формують віртуальні реальності (я вже не кажу про маніпуляції), які не мають реального прототипу. Усе, що може виявити таке опитування, відобразить лише логіку нав'язаних порядків, які не матимуть жодної координації зі спонтанними порядками довкілля. У такій фантасмагорії навіть про суспільство, у традиційному розумінні, ми можемо говорити лише умовно. У нас зникає сукупність людей, що генерують подібні очікування, хай і індивідуальні; людей, що вирішують схожі проблеми і щодо майбутнього мають якийсь об'єднуючий образ.

Постає питання: кого ми опитуємо і про що?