Разом — проти мін?.. - Соціум - dt.ua

"Разом — проти мін"?..

6 квітня, 2018, 17:52 Роздрукувати Випуск №13, 7 квітня-13 квітня

На сьогодні Україна — одна з найбільш забруднених мінами й вибухонебезпечними предметами країн. 

Олексій Агапін (14 років, с. Воздвиженка Донецької обл.) втра тив три пальці через вибух детонатора ручної гранати, яку він знайшов на вулиці ©UNICEF/Ukraine/UN0150855/Gilbertson © Ashley Gilbertson / VII for UNICEF

Розмінування і мінна безпека — теми не найбільш популярні в центральних українських ЗМІ. 

Упродовж року про них згадують здебільшого в новинах, коли з'являються людські жертви, або ж ближче до 4 квітня — Міжнародного дня просвіти з питань мінної небезпеки та допомоги в діяльності щодо розмінування (затверджений Генасамблеєю ООН у 2005 р.). 

А тим часом тема мінної безпеки для нас актуальна як ніколи. На сьогодні Україна — одна з найбільш забруднених мінами й вибухонебезпечними предметами країн. 

Найскладніша ситуація — на Сході України, де воєнні дії тривають уже чотири роки і де вибухонебезпечні предмети призводять до загибелі й травматизації людей. Так, згідно з даними УВК ООН з прав людини, з 14 квітня 2014-го по 15 серпня 2017 року загинуло мінімум 2558 цивільних осіб (серед яких 242 дитини), переважна більшість із них (близько 1700) — від мін та боєприпасів, що не розірвалися. 

У 2017 році внаслідок підриву на мінах загинули або були поранені 240 мирних жителів. 6 лютого 2018 року троє дітей (3, 9 і 14 років) дістали важкі поранення в результаті вибуху в них у руках невідомого вибухонебезпечного предмета, знайденого ними на вулиці в Красногорівці. У зоні мінного ризику нині перебувають близько двох мільйонів українців. У критичному стані об'єкти інфраструктур: доступ до них часто неможливий через забруднення снарядами, що не розірвалися, та саморобними вибуховими пристроями. Наземні міни також значно скоротили для людей можливість вільно пересуватися через п'ять КПП, на яких щомісяця фіксуються мільйони перетинань. 

На думку голови делегації Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ) Алана Ешліманна, тема мінної безпеки має кілька аспектів. Перший — це національна система. 

Проблема в тому, що в Україні досі немає законодавства щодо протимінної діяльності, що не дає змоги правильно організувати роботу з розмінування. Немає єдиного національного органу, відповідального за дії, в яких беруть участь багато відомств. Де-юре нині це Міноборони. Де-факто — на ньому лежить відповідальність за розмінування території до 5 км і ближче до лінії розмежування. За зону від 5 км і далі від лінії розмежування відповідає ДСНС. Нині у ВР тривають дискусії щодо подання законопроекту з гуманітарного розмінування. Порівняно з викликами, які постали перед Україною, нинішньої активності з розмінування недостатньо. Потрібна чіткіша координація між відомствами й організаціями, а також спрямування більших ресурсів на створення карт небезпечних територій та проведення їх маркування. Однак є відчуття, що мінна безпека не є одним з головних пріоритетів діяльності державної влади в Донбасі, зазначив Алан Ешліманн.

Ще один аспект — імплементація і повага до міжнародного гуманітарного права. Україна — серед 160 країн, які підписали Оттавську конвенцію, а також Конвенцію про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію. Відповідно до міжнародних зобов'язань Україна знищила понад 2 млн заборонених до використання протипіхотних мін (з 1997 р. у світі було знищено понад 40 млн таких мін). Однак, за словами Алана Ешліманна, на території нашої країни (і не під забороною) нині близько 24% засобів транспортування протипіхотних мін. Крім того, практика показує, що дуже складно довести, хто саме встановив заборонену міну. Кожна сторона звинувачує іншу, і встановити реальну картину складно. 

Наприклад, Росія не є підписантом Оттавської конвенції. За словами начальника Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності полковника Максима Коміссарова, на Сході України РФ використовує міни радянського виробництва, яких на території нашої держави вже немає. На звільнених територіях Донецької та Луганської областей українські сапери знаходять протипіхотні міни натискної дії ПМН-2. Вони також знешкодили осколкову міну спрямованої дії МОН-50, під якою стояла міна-пастка МЛ-8, що виробляється тільки в Росії. Дуже часто виявляють міни, виготовлені після 1991 року, які не використовуються в Україні. 

За попередніми оцінками Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності Міноборони (для уточнення слід здійснити нетехнічне обстеження всіх територій, що можливо тільки після повного припинення бойових дій і взяття під контроль Державного кордону України), загальна площа забруднених мінами та вибухонебезпечними предметами територій становить близько 7 тис. кв. км на підконтрольній території та близько 9 тис. кв. км на окупованих територіях Донецької, Луганської областей і АР Крим. З них на підконтрольній території було перевірено лише близько 260 кв. км (3,7% потенційно небезпечної території) і знищено понад 340 тис. вибухонебезпечних предметів. Найбільші зусилля з розмінування було зосереджено на відновленні елементів інфраструктури, таких як газо- і водопроводи, лінії електропередачі, залізничні колії тощо. 

Багато хто з експертів каже, що, виходячи з міжнародного досвіду, один рік війни рівнозначний 10 рокам роботи з розмінування забруднених територій. Технічний радник з питань протимінної діяльності ОБСЄ Мілєнко Вахтарич вважає, що й кілька місяців воєнних дій можуть призвести до багаторічних робіт з ліквідації їхніх наслідків: "Найбільша проблема полягає в тому, що немає карт, інформації, записів про те, де і як використовуються вибухонебезпечні предмети. Через це ви можете роками досліджувати заражену територію (вимірювати її, визначати специфіку) і тільки після цього розчищати. Саме розмінування відбувається швидко, якщо є всі дані й записи. Проблема не в тому, щоб знищити міну і боєприпас, що не розірвався, а в тому, щоб їх знайти.

В Україні багато хороших фахівців із розмінування. Треба лише вибудувати процес, зокрема пошук і визначення територій, що потребують очищення. Саме це забирає багато часу. У Хорватії війна тривала чотири роки (1991—1995). Забруднені території ми розчищаємо вже 20 років. Завершити процес розраховуємо в 2027-му — ще через 10 років. Боснія, в якій війна також тривала чотири роки, набагато далі від результатів Хорватії. Тобто математичні формули тут не працюють. Усе залежить від того, як у країні організовано процес. Якщо країна зробить це швидко, розчищення територій займе менше часу. Якщо ж ходити колами, відтягуючи вирішення завдання, на це піде багато десятиліть". 

Навіть попри те, що підтримку міжнародного співтовариства в діяльності з розмінування Україні було надано дуже швидко. За словами старшого співробітника проектів ОБСЄ Джеффрі Ерліха, зазвичай це відбувається після закінчення воєнних дій. "Але ми працювали з ДСНС ще до початку конфлікту, — зазначає він. — За понад два роки роботи на свої програми з протимінної діяльності в Україні офіс ОБСЄ спрямував уже близько 2,5 млн євро. Кошти було витрачено в основному на закупівлю обладнання з розмінування для проектних партнерів (Міноборони, ДСНС, ДССТ), обладнання для створення системи управління інформацією за допомогою програмного забезпечення IMSMA (комп'ютери, сервери), допомогу в розвитку навчальної програми з підготовки саперів (тренінги) і на головний компонент — розвиток українського законодавства з протимінної діяльності. 

Близько 1 млн євро на рік — це здається дуже великою сумою. При цьому треба розуміти: ОБСЄ не проводить розмінування самостійно, а лише допомагає це робити державним структурам. Витрати міжнародних некомерційних профільних фондів, які проводять роботи з розмінування в Україні з 2016 р. (швейцарський FSD, данський DDG і британський HALO Trust.Авт.), можуть бути значно вищими". 

Ще один важливий і, мабуть, першочерговий аспект протимінної діяльності — інформування населення про мінну небезпеку. До цієї діяльності нині залучено всіх операторів, як національних, так і міжнародних. Значних зусиль у цьому напрямку докладають також МКЧХ і ЮНІСЕФ. 

Так, із квітня 2014 року МКЧХ організував близько 500 лекцій для 27 тисяч осіб у 134 населених пунктах. Фокус — насамперед на учнях і студентах (школах та інших навчальних закладах) у населених пунктах поблизу лінії розмежування, а також на вчителях і громадських лідерах, що працюють з різними категоріями людей. МКЧХ також розповсюджує інформаційні буклети, а нещодавно почав випускати комікси для дітей. Співробітники встановили близько 20 тисяч знаків, які попереджають про мінну небезпеку. В основному в місцях, де люди перетинають лінію розмежування. Також обгороджують небезпечні місця спеціальною стрічкою. 

"На територіях, які вже безпечні для проживання, ми також активно допомагаємо місцевим громадам почати нове життя, щоб вони могли самі себе прогодувати, — каже Алан Ешліманн. — Наприклад, забезпечуємо кормами для худоби й насінням. Звичайно, на території, забрудненій мінами, це неможливо. Там перед жителями цієї зими постала інша проблема — вони не могли заготовити дрова для обігріву. Для них ми застосували спеціальну програму "Інвентаризація" (підготовка до зими). 

Також ми фінансово допомагаємо пораненим мирним жителям та їхнім родинам. Багатьом потрібна реабілітація, протезування. Дуже важливо, щоб люди могли повернутися до нормального життя. Всі наші дії ми погоджуємо з місцевою владою". 

Програму з інформування дітей про мінну безпеку ЮНІСЕФ розпочав 2014 року. "Ми працюємо у двох напрямках, — каже керівник програм комунікації та розвитку ЮНІСЕФ в Україні Анна Суходольська, — освітні тренінги й уроки для дітей, учителів і місцевих лідерів, а також інформаційні кампанії для дітей і батьків. 

Від початку програми тренінги з мінної безпеки пройшли понад 200 тисяч дітей. На них, разом із партнерами (DDG і FSD), ми навчали дітей правилам мінної безпеки. Також понад 500 учителів ми навчили проводити такі тренінги для дітей самостійно. А в 2017 році ми вперше навчали проводити тренінги дітей і підлітків. 30 учасників тренінгу тепер можуть навчати своїх ровесників правилам мінної безпеки".

"Ми використовуємо розважально-навчальний підхід, — продовжує менеджер комунікаційних програм ЮНІСЕФ в Україні Сергій Прохоров. — Недостатньо сказати підлітку "не підходь" або "не піднімай". Дітей треба зацікавити чимось новим, незвичайним, привернути їхню увагу і втягнути в освітній процес. Саме тому ми створили перший в Україні освітній комікс для дітей на тему безпечної поведінки з мінами й вибуховими пристроями. Над коміксом працювали рекламне агентство, команда ілюстраторів і сценаристів, експерти з протимінної освіти й психологи. Понад 500 тисяч примірників коміксу "Суперкоманда проти мін" ми роздали дітям і підліткам у Донецькій і Луганській областях. Усі школи на Сході країни також отримали від ЮНІСЕФ щоденники, наклейки, плакати й зошити з героями коміксу, кожен з яких навчає своєму правилу безпечної поведінки. 

Наш комікс став основою для сайту www.inforce.team — одного з головних компонентів інформаційної кампанії в Інтернеті для підлітків. А 2017 року ми анімували героїв, і тепер для дітей і підлітків є серія мультфільмів, які подивилися вже понад 700 тисяч людей. 

У 2015 році в Україну приїжджав посол доброї волі ЮНІСЕФ і кінозірка Орландо Блум. Тоді ми зробили відео, в якому він розповів дітям про основні правила мінної безпеки. Його подивилися вже понад 2,4 млн дітей і дорослих в Україні. А 2017 року разом із "Країною Мрій" ми проводили фестиваль "Ти серед своїх" у Донецькій і Луганській областях, де були спеціальні навчальні сесії для дітей і підлітків. 

Паралельно з інформаційною програмою для підлітків ми проводили інформування дітей молодшого віку й батьків. Одержати інформацію для власної безпеки та більше довідатися про те, як розповідати дітям про безпечну поведінку, батьки можуть на сайті (http://stopmina.com/ru). Ми також створили освітні мультфільми для дітей молодшого віку. 

У 2018 році ми плануємо розширити навчання дітей проведенню тренінгів з мінної безпеки. Ми бачимо, що це дуже ефективно. За попередніми оцінками, діти, яких навчали діти, демонстрували ліпші знання, ніж ті, кого навчали дорослі. 

Рівень знань і сприйняття інформаційних кампаній ми вимірюємо регулярно. Показник здатності розпізнати небезпечні й підозрілі предмети серед підлітків торік збільшився на 20%. Знають, що робити, коли бачать такий об'єкт, 84% тинейджерів. Однак ми також побачили, що найбільш уразливими є діти молодшого віку — до 12 років. Найчастіше торік жертвами небезпечного поводження з предметами, які не розірвалися, ставали діти дошкільного й молодшого шкільного віку. Тому ми тепер плануємо спрямовувати освітню активність саме на них. Наприклад, не можна давати в руки дітям муляжі мін, гранат, будь-яких вибухових пристроїв — неприйнятно їх торкати або розбирати. Цього елементарного правила, яке ґрунтується на поведінковій психології, в Україні, на жаль, не дотримуються. Торік разом із партнерами, на основі міжнародних стандартів і практик протимінної освіти, ми створили посібник для вчителів. Він уже схвалений Міносвіти, і тепер треба його впровадити в шкільну програму на Сході країни". 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво