Простори змін на Донеччині: моделюємо українське - Соціум - dt.ua

Простори змін на Донеччині: моделюємо українське"

18 серпня, 2017, 16:39 Роздрукувати Випуск №30-31, 19 серпня-1 вересня

На звільненій Донеччині зміни відбуваються з мотивацією "роби або помирай".

Що робити, коли душа потребує модерного, а реальність пропонує блокпости, занедбаний ландшафт і безробітних сусідів? Як подолати токсичну постіндустріальну депресію, і чи виліковне це взагалі — коли війна? 

У той час як альтернативні культурні осередки "великої" України працюють під гаслом "бери і роби", на визволеній Донеччині зміни відбуваються з мотивацією "роби або вмирай".

Не дивно, що майже всі креативні простори Донецької області закорінені у волонтерстві. Волонтерам не звикати здійснювати неосяжне через практику малих справ — сумлінно, терпляче, не сподіваючись на те, що буде легко, але з подекуди навіть ірраціональною впевненістю у результаті. В цій системі координат створення нової соціокультурної екосистеми замість застарілої моделі, що руйнується, є логічним відтворенням здобутої відповідальності за країну, вже почасти втіленої на волонтерському фронті.

Вільний простір (простір ідей, хаб, третє місце, коворкінг із кавою чи, навпаки, антикава з коворкінгом, анти-кафе, арт-платформа, makerspace) — це місце сили, впливу й тяжіння для людей, яким комфортно відчувати себе дорослими. Вони справді виросли з традицій радянських вертикальних ієрархій — школи, заводоуправління, міськвиконкому, жеку — й оцінили магію горизонтальних зв'язків, коли кожен посилює синергію спільноти власними ресурсами. Найважливіше, що ти усвідомлюєш свою ефективність і можеш нею керувати. Якщо ресурсу багато — ти генеруєш і надихаєш, якщо раптом стає замало — тебе підтримають інші. 

"Моє місто
хворе на ПТСР"

Більшість арт-просторів з'явилася на Донеччині наприкінці 2015-го — на початку 2016-го років, саме тоді, коли розпочалися процеси волонтерського вигорання. Жити самою війною було вже неможливо: волонтери лише віддавали, нічого не отримуючи натомість, а проблем тільки більшало, бо розшматоване окупацією та політиками суспільство потребувало додаткових зусиль — так само, як армія, переселенці, діти-сироти, тільки все разом… Освіта, соцзахист, місцеве самоврядування, медицина — треба було або системно долучатися, або опустити руки. Так з'явився запит на творення, на позитив, на культурний перепочинок, що збагачує, і на безпечне енергетичне середовище, що заряджає. Переформатування діяльності на культуру й просвітництво не обмежило волонтерських активностей, навпаки — розширило аудиторії, збалансувало цінності, посадило їх на платформу громадянського суспільства. 

Згодом ці платформи в різних містах перетворилися на маленькі інституції з власною унікальністю, ба навіть ідентичністю — як-от "халабудяни", засновники й відвідувачі вільного простору "Халабуда", що в Маріуполі. 

"Халабуда" виросла з волонтерської комори ГО "Східна Брама" й фотоклубу "Вітамін", що ними керував засновник "Халабуди" Дмитро Чичера. "Дмитре, ти ж підприємець, нащо тобі це треба, якесь третє місце? Відкрий краще шаурму", — так його "підтримували" родичі. Зрештою, за власний кошт Дмитро зробив ремонт на орендованій площі понад 350 квадратів і побудував там свій "дім поза домом", бо третє місце — це і є та частина міського простору, що не пов'язана з домівкою і роботою, куди будь-коли у вільний час може прийти кожен, незалежно від соціального статусу, фінансового стану, віку чи професії. Просто поспілкуватися й отримати додаткові можливості для розвитку.

Деякі люди, що були поруч на початку, із часом пішли, а ті, що залишилися, вже не можуть пригадати всього, що зроблено за півтора року існування. Напрацьовано методики "швидкої освіти": курси комп'ютерної грамотності, проектного менеджменту, поглиблене вивчення бухгалтерських програм, Excel, 3D Max. Проведено безліч майстер-класів, семінарів, тренінгів, психологічних ігор, презентацій, конференцій, круглих столів. Школа фотографії. Робототехніка. Крафтове виробництво ЦЕХ. Молодіжна Майстерня соціальних ініціатив. З недавнього — музичний арт-пікнік, організований школярами, профорієнтаційний АнтиТабір для підлітків, залучення шведської Beetroot ІТ-академії…

"Щодо контенту — проблем немає, ідей навіть більше, ніж можемо втілити. Ми не переймаємось, якщо проект "не пішов" — значить, іще не на часі. Так сталося, наприклад, з English speaking club — рік тому охочих не набралося, а зараз аншлаг", — розповідає арт-директор і співзасновник "Халабуди" Галина Балабанова. 

Як театру потрібен глядач, креативному простору потрібен споживач. Тож "халабудяни" усвідомлюють, що мусять створювати не лише правильний і вчасний культурний продукт, а й попит на нього. Культура споживання неформального креативу не є базово високою — не кожному легко вийти з усталеного формату організації свого дозвілля. Для багатьох містян звичними статусними заходами "культурного" відпочинку залишаються концерти
"95 кварталу" раз на рік у БК Металургів. Це зона комфорту, прийнятна і зрозуміла. Як шаурма. Як "корпоративи" по п'ятницях. Викид адреналіну, а потім апатія й безпорадність, які завжди наздоганяють людей слабкої волі, ще й знесилених війною — щоб доламати.

"Міста, яких не торкнулася війна, ніколи не сплять. А моє місто хворе на ПТСР, — пише маріупольський журналіст Іван Синєпалов. — І ніби на вулицях давно вже спокійно, і рівень злочинності впав, і літо в розпалі. І навіть бари й паби завжди забиті під зав'язку. Але бракує якоїсь підсвідомої свободи".

І тому щотижня вночі в "Халабуді" дивляться мультики — випробовують межі свободи, часу і простору, моделюють майбутню культуру привласнення нічного міста активною молоддю. А щосуботи тут вивчають японську мову — щоб здивувати мозок, протестувати його можливості. Такі керовані стреси запускають процеси накопичення творчої групової енергії, що поступово набирає потужності, проривається назовні й призводить урешті-решт до тектонічних соціальних зсувів. 

Зсуви вже відбуваються. Торік траплялося, що заходи відбувалися лише для "своїх" — п'яти-шести засновників та завсідників. На сьогодні "Халабуду" відвідують 20—40 людей щодня. 

Або так. У Дружківці приблизно 64 тисячі населення. До заборони "ВКонтакте" місцевий інтернет-журнал "Халва" мав там понад дев'ять тисяч підписників. Нині йдуть "перетоки" на Фейсбук-версію — тут поки що 1500. А розпочиналося все також з п'яти людей та їхнього бажання нівелювати цивілізаційну прірву між столицею та провінцією.

"Якщо живеш у маленькому містечку, то "в нас ніколи не буде кінотеатру" — це наче діагноз. Ми розповідаємо людям, що вони гідні всього, чого забажають, але треба самим щось робити, реагувати на зміни в країні, створювати ауру позитивних змін", — каже керівник ГО "Нова Дружківка" і Платформи ініціатив "Халва" Сергій Пронкін. Його теми — візуальна репрезентація та урбаністіка. Через цю філософську призму він розглядає і міські трамваї, і парки, і дизайн крамничок, і будівлі непрацюючих заводів: "У нас вистачає локацій, які в індустріальному плані вже мертві. Тож крок за кроком, переймаючи кращі світові зразки, ми зробимо Дружківку центром сучасного індустріального туризму". Але є й поточні виклики. Наразі на базі дружківського хабу готується відкриття Ресурсного центру, що сприятиме появі нових осередків впливу — зокрема в селах і селищах, які в перспективі мають увійти до об'єднаної громади. Сергій вважає, що таких організацій має бути не менше ніж 10, бо "у великій родині є свої плюси й мінуси, тому треба вчитися комунікувати й запобігати конфліктам". 

"Аби не заважали"

Що ж до комунікацій, то "Халва" "щасливчик" серед хабів Донеччини, бо має своє незалежне медіа, нехай лише в Інтернеті. З типового місцевого пабліка журнал "Халва" перетворився на справжнє ЗМІ, що працює з дотриманням журналістських стандартів, балансів думок. Тележурналісти "Халви" беруться за проблемні теми, що їх замовчують офіційні ЗМІ Дружківки, а також устигають охопити події сусідніх міст — Костянтинівки, Краматорська, Торецька й Святогірська. 

"Насамперед ми навчаємо людей критично ставитися до заяв влади і відстоювати свої права, — каже журналістка Світлана Агаджанян. — Раніше доволі часто люди відмовлялися зніматися, ховали обличчя — боялися, не довіряли. Зараз таких випадків поменшало, особливо молодь нас підтримує. Влада також починає реагувати на сюжети — поліпшилася робота громадських приймалень місцевих депутатів, звільнено хамовиту чиновницю". На утримання журналістів потрібні кошти, їх не завжди вистачає, тож доводиться волонтерити й шукати приробіток деінде. Але втрачати власний медіаресурс із лояльною аудиторією Дружківка не збирається — надто сумний досвід інших міст, де в інформаційному полі суспільні простори зі своїми ініціативами відсутні, бо їхні досягнення привласнює собі влада. Так, "Халабуда" нещодавно з подивом дізналася, що шведська ІТ-академія, виявляється, зайшла до Маріуполя "з подачі мера". "Постійно надсилаємо в наші друковані видання прес-релізи про проведення важливих для міста заходів, але, на жаль, вони мало цим переймаються. За весь час вийшло всього три статті в місцевих ЗМІ", — кажуть у бахмутському Просторі Ідей "Майстерня", який працює з літа 2015 року, і проектів там вистачить на цілу книгу позитивних — таких потрібних на Донеччині! — репортажів. Це і дитяча студія пластилінової анімації "Кабачок", і випуск молодіжної газети "МАЯЧНЯ", комп'ютерні курси для літніх людей, виступи різдвяних вертепів, студія кавової іграшки, проведення першого літературно-музичного фестивалю "Відкритий мікрофон"…

321_8
Простір Ідей «Майстерня»: День молоді

Стосунки з владними структурами та підконтрольними їм ЗМІ — найболючіше питання для менеджерів хабів. "Не заважають — і на тому спасибі", — така неоптимальна формула нікого, звісно, не влаштовує. Всі розуміють, що треба вибудовувати комунікацію, а не просто брати дозволи на проведення публічних заходів. Усі в один голос із заздрістю згадують фундацію "Тепле місто", яка об'єднує суспільні інституції, владу та бізнес в Івано-Франківську. Проте є істотна перешкода — чинна влада на Донеччині поки що намагається з громадянським суспільством скоріше конкурувати, ніж співпрацювати. Хоча, на думку волонтера ООН з питань розбудови миру Андрія Лагуноу, найбільш перспективними в контексті змін є формати, що "ініціюються та реалізуються знизу, саме громадою, і мають за собою запит суспільства, міцну сміливу команду й готовність до нелегкого шляху перетворень".

Це очікувано швидко зрозумів бізнес, який, на відміну від влади, дедалі більше демонструє соціальну відповідальність і чутливість до громадських рухів, ба навіть сам їх очолює. "Майстерню", наприклад, започаткував на базі магазину будматеріалів його власник Сергій Ніколаєнко, він же її й утримує і розвиває. Про стале підґрунтя для меценатства на Донеччині говорити, мабуть, зарано, але багато представників бізнесу допомагають хабам у проведенні заходів, організації ремонтів, сплаті комунальних послуг. У Краматорську переселенка з Донецька віддала частину свого приміщення у безоплатну оренду креативному простору FreeUa, відкритому теж переселенками. А місцеве ІТ-підприємство цього літа надало дитячому табору тренерів з 3D-моделювання.

321_9
FreeUa-креативний простір: табір iT4Kid

Для декого з підприємців такі пожертви — додаткова реклама, для декого — інвестиція у створення сприятливої економічної атмосфери. Бо головний напрям FreeUa, до речі, — саме підтримка малого та середнього бізнесу, а також розвиток фриланс-культури. За рік роботи більш як 20 відвідувачів бізнес-тренінгів відкрили ФОПи й розпочали підприємницьку діяльність. Керівниця простору Христина Шостир розповідає про "френдрайзинг" (коли ресурсами допомагають друзі) і networking (коли, наприклад, за кавою у коворкінгу майстрині отримують від айтівців необхідні контакти й поради щодо створення та просування сайтів). "Ми створюємо банк ідей та мережу допомоги для їх реалізації. Взагалі-то серед підприємців не є традицією ділитися з усіма своїми ідеями, але на наших заходах відбувається саме так", — Христина вважає це унікальним досвідом Донеччини, який гідний поширення. Свій заклад вона теж позиціює як підприємство, тільки соціальне. 

Бути вільним — це дорого 

У визначенні ефективної моделі господарювання міститься ще один виклик для креативних просторів Сходу України. "Успіх вільного простору вимірюватиметься у позитивних трансформаціях суспільства, у довгостроковій перспективі. Тож ефективність його функціонування залежатиме від того, наскільки проект буде самоокупним та усталеним. Мається на увазі не комерціалізація, йдеться про незалежність від грантів", — вважає Андрій Лагуноу. Менеджери вільних просторів на цьому вже добре розуміються. Бо бути вільним — це дорого. Бути вільним — це кава й комп'ютери, фарби для дітей і заснування незалежних медіаресурсів, комуналка й ремонти… 

За даними проекту Гете-інституту "Культурно-освітня академія" (листопад 2016 року), культурні простори невеликих міст центральної України на 50% утримуються за кошти добровільних внесків команди й відвідувачів, на 20 — за кошти від платних заходів, іще на 10 їх фінансують місцеві управління культури, і лише 20% становлять грантові кошти. 

На Донеччині ситуація трохи інша. Більшість вільних просторів тут усе ж таки повноцінно запрацювала вже після отримання грантів. Це й зрозуміло — якщо пам'ятати про волонтерський або переселенський бекграунд засновників хабів на тлі війни та окупації. На власному ресурсі стартували хіба що "Халабуда" й "Майстерня", до яких фінансова допомога від USAID надійшла приблизно через півроку. Через моніторинг Львівської освітньої фундації донори самі їх знайшли й самі запропонували — так з'явилися нові меблі, устаткування, залучено тренерів. 

Наразі простори трохи заробляють на коворкінгах та презентаційних заходах, ці гроші переспрямовують на соціальні ініціативи. За деякі курси і майстер-класи відвідувачі готові платити, але перетворення їх на цілком комерційні проекти неможливе. По-перше, це суперечить головним принципам просвітницьких платформ — доступність, надання рівних можливостей для соціалізації та партисипації, тобто залучення до спільнодії. А по-друге, треба враховувати недостатній рівень споживчої спроможності Донеччини, тим більше що кількість хабів зростає, і вони починають конкурувати в межах одного міста. 

321_11
HUB Громадських Ініціатив

Йдеться про найсильніших, бо слабкі вже закрилися — не вижили без грантів. Нові, що з'являються, вже дуже відрізняються від мастодонтів вільних просторів Донеччини — краматорської "Вільної хати", створеної в грудні 2014 року, та слов'янської "Теплиці", започаткованої у травні 2015-го. Вони більш технологічні, гнучкі, краще обізнані в стратегічному плануванні, наполегливіші у вибудовуванні партнерських взаємин із владою. 

Вимоги донорів також ускладнюються. Надія Чорна-Бохняк, менеджер Ukraine NGO Forum, що працює з Британським та Австралійським посольствами, вважає запорукою ефективності просторів "професіоналізм, уміння співпрацювати й знаходити найважливішу вільну нішу" — за наявності саме таких рис (майже бізнес-компетенцій) донори надають перевагу та допомогу.

На чільне місце виходять інноваційні технології управління. Нещодавно у Краматорську за підтримки Британського посольства відкрився HUB Громадських Ініціатив — ще один з мережі хабів на Сході України, що їх ініціює NGO Forum. Його технологічність помітна навіть у підході до створення команди: до складу виконавців залучено потужну ГО "Інша Освіта", місцеві ресурси посилені експертами, що мають досвід навчання та профільної роботи за кордоном. 

321_2
HUB Громадських Ініціатив

Тут розраховують не на волонтерство чи меценатство, а на ефективність ціннісних мереж партнерства. "Різниця в тому, що меценат є одноразовим вкладником, а соціальний і соціально відповідальний бізнеси створюють партнерства з громадськими організаціями для тривалої співпраці задля досягнення спільної соціальної мети. Це і є сталість", — пояснюють у хабі. Тут також упевнені, що модель "взаємодіяти з владою і залишатися незалежними" — цілком робоча, саме в цьому напрямку вже й працюють. 

Наразі команда хабу лише розгортає свою діяльність, щомісяця звітуючи започаткуванням нових амбітних проектів — розраховуючи, втім, на марафон. Бо системні перетворення, зміна менталітету, віталізація середовища — це не швидко. І на цьому шляху на вільні простори Донеччини чекає ще багато викликів та випробувань. 

Місія змінювати і будувати 

Їх поки що небагато. Вони різні й однакові. Кожен з них затребуваний і є прикладом для інших. У них немає спільної програми дій, фізично вони працюють у різних регіонах і не завжди спілкуються, але власними шляхами виходять на одні й ті самі завдання — на необхідність працювати з сільськими громадами, наприклад. Створення громадських організацій і культурних осередків, "швидкі знання" та самозайнятість, бізнес-навчання та урбан-фермерство — цього потребують усі села Донеччини без винятку. Тож локацій для докладання зусиль вистачить на всіх.

321_3
Сільський фестиваль «КУЛЬОК» («КУЛЬтурна Окраїна») від HUB Громадських Ініціатив

І нехай нам не завтра доведеться записуватися на екскурсії до індустріальних арт-резиденцій Дружківки, Костянтинівки чи Добропілля. І байдуже, що ком'юніті, яке розвиває місто, більшість містян іще взагалі не помічає. Активні люди, навіть у меншості, спроможні скласти критичну масу і перетворити локальний ефект присутності на остато́чність. 

Чому все це — про Україну? Тому що молодь з вільних просторів — це вже остаточно про відповідальність, включеність і кропітку натхненну працю. Вони так вирішили самі. Вони вже взагалі не озираються назад — тільки вперед, разом зі своєю країною. Бо в них це, бачте, місія.

Засновник маріупольського простору Дмитро Чичера допомагає мені закінчити статтю так: "У побудові нашої нової країни ми на етапі заливання фундаменту. Далеко не всі розуміються на будівельних роботах і бачать, якою вона, ця нова будівля, буде. Але той, хто хоче будувати і не вміє, — вчиться. Ми навчимося бути частиною будівельної компанії "Україна". Ми навчимося заливати фундамент і заощаджувати ресурси. Ми навчимося взаємодіяти і працювати в команді. Ми нові люди цієї країни. Цілеспрямовані, загартовані, впевнені, невиспані, втомлені, вічно зайняті, але з палаючими очима — і ми переможемо".

Текст підготовлено в рамках проекту, який здійснюється за фінансової підтримки уряду Канади через Міністерство закордонних справ Канади. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво