Прилуки: нове повстання через 50 років - Соціум - dt.ua

Прилуки: нове повстання через 50 років

15 листопада, 16:58 Роздрукувати Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада

Останніми днями ЗМІ рясніють повідомленнями про повстання жителів Прилук проти місцевого відділу поліції у зв'язку зі смертю підлітка Дениса Чаленка.

© ТСН

Але, крім своєрідної детективної фабули та намагання встановити істину, в усій цій історії є ще один цікавий аспект: виявляється, це не перше повстання прилучан проти "стражів порядку". А також що і перше, і друге заворушення були спричинені смертями молодих людей, до яких так чи інакше виявилися причетними міліціянти-поліціянти. Причому перше з відомих мені повстань сталося в часи, коли його не мало бути в принципі. Адже випало воно на радянську епоху, коли, з одного боку, офіційно панувала ера загального благоденства й справедливості, а з другого — всі такі виступи нещадно придушувалися владою. Подія сталася в період брежнєвського "розвиненого соціалізму". Наша сім'я переїхала до Прилук у 1966 р., коли я пішов у п'ятий клас, і того року повстання не було. Сталося воно після того, як ми купили наступного року дім у мікрорайоні, що його всі називали Кустівцями. Назва ця неофіційна, в кожному разі в радянські часи, але досі всіма вживана й дуже давня. Ще з часів козацьких там проживали всілякі кустарі, і в радянську добу їх теж вистачало. Ці дрібні "промисловці й підприємці" діяли, звісно, переважно підпільно, оскільки тоді будь-який "капіталізм" підпадав під сувору заборону. Їх усіляко переслідувала доблесна радянська міліція. Боротьба з кустівськими "спекулянтами" була безкомпромісною, оскільки цього вимагав сам принцип "розвиненого соціалізму", а чиновники з "білого дому" ретельно стежили за його дотриманням. Більшість рядового й сержантського складу міліції в радянські часи, як відомо, набиралися з віддалених сіл, тому з населенням міст, у яких вони працювали, ці люди пов'язувалися дуже слабко. Це були молодики переважно з не вельми високим рівнем освіти і загальної культури, проте сповнені бажання вирватися з приреченого на злидні "колгоспного раю". Для цього вони були ладні на все, і здійснити свою мрію їм видавалося найлегше в лавах "доблесних стражів порядку". А коли так, то, вислужуючи своє майбутнє, ці вихідці з глибинки, як правило, до кустівських "спекулянтів" співчуття й сентиментів не виявляли. Аборигени Кустівців, утім як і прилучани загалом, платили цим, як їх називали, "кугутам" відвертою зневагою, що була посилена ненавистю, викликаною різного роду експропріаціями, яких вони регулярно зазнавали з боку міліціянтів за завданням радянських "блюстителів соціалістичних порядків". Тому саме кустівчани, як найрадикальніші "антирадянщики", й стали основною рушійною силою повстання, про яке піде мова. При цьому "стражі порядку" в Прилуках, очевидно, добряче перегнули палицю у своїх розправах зі "спекулянтами". Лише цим можна пояснити затятість і безстрашність, із якими люди під час подальших подій громили міліцію.

Отже, повстання сталося десь у 1967–1969 роках, точніше сказати, на жаль, не можу. Прилуки — досить великий райцентр. Слава колишнього полкового козацького міста в часи, про які йде мова, тут уже остаточно закотилася. Про козацьке минуле нагадували лише досить-таки поруйновані церкви, групка яких височіла в центрі (сьогодні вони вже відреставровані, а тоді робити це ніхто не збирався, та й не міг), а ще експозиція місцевого краєзнавчого музею, досить непогана як на радянські часи. Тож, коли почали копати котлован під спорудження універмагу на території колишнього ринку, поряд із центральним парком, і, як виявилося, на старому козацькому цвинтарі, — ніхто з прилучан не заявив ніяких протестів. Екскаватор викопував цілі гори козацьких кісток, бульдозери згрібали їх у купи, а вантажівки кудись вивозили. Самому довелося бачити, як собаки тягали козацькі кістки, а хлопчаки ганяли у футбол черепами своїх славетних предків. І "славних прадідів великих правнуки погані" переважно зовсім не бентежилися цим. Проте в них, десь на рівні стихійного підсвідомого, таки ще "тлів порох" з козацьких порохівниць.

Одного разу глибокої й сірої осені, десь так у жовтні—листопаді, чекаючи автобуса, щоб їхати зі школи додому, я почув, як нажахані й збуджені люди на зупинці розповідали, що "лягаві" когось замордували. Люди розповідали прямо-таки жахливі речі: що, мовляв, убитому перед смертю міліціянти закладали пальці в двері й виламували їх із суглобів тощо. Правда це була чи ні — стверджувати не беруся. Швидше за все, то були звичайнісінькі фейки, як сказали б тепер. В автобус людей напхалося багато, тож я став спереду біля водія і дивився в лобове вікно. Їхати було далеченько, оскільки батьки віддали мене до престижної школи № 7, яка містилася в центрі, а Кустівці розташовувалися на околиці міста. І ось, тільки-но автобус минув центр та під'їхав до перехрестя з вулицею, де за квартал ліворуч стояла будівля міліції, я побачив величезний розбурханий натовп, що перекрив шлях. Люди розмахували якимось паліччям і щось кричали. З місця, де стояв райвідділ, у небо здіймався широчезний і височезний стовп чорного диму, — горіли явно якісь пально-мастильні матеріали, й до того ж у великій кількості. Далі проїхати водієві не вдалося, і він повернув автобус на сусідню вулицю. Так він їздив і надалі не менш як упродовж тижня.

Вдома цього чи, швидше, наступного дня я почув офіційну версію подій. Її повідомив батько, який працював тоді директором приміського радгоспу "Прилуцький" і був вхожий до міського керівництва. За цією версією, на танцях побилися два молодики, і їх обох забрали в міліцію. Там одному з них стало зле, а нерозторопні міліціянти забили на сполох, лише коли він уже конав, тим більше що діялося це вночі. Викликані з запізненням лікарі нічим не змогли зарадити. Розтин показав, що в потерпілого була якась задавнена хронічна хвороба мозку, і удар, отриманий ним у бійці, спричинив смерть. Так воно було чи ні, судити не беруся, адже всім відомо, що наші доблесні "стражі порядку", трапляється, не зупиняються й зараз перед застосуванням сили до затриманих. Тим часом прилучанам, а особливо місцевим "промисловцям і підприємцям", які ненавиділи лютою ненавистю радянську міліцію в особі наділених владою, як вони казали, "тупуватих кугутів" з міліцейськими погонами, за її постійні переслідування, правда й не була потрібна. Виявляється, гніт уже давно тлів, і смерть молодика в міськвідділку лише спровокувала вибух.

Загиблий хлопець був із Кустівців. Перед похороном, що мав відбутися на місцевому кустівському цвинтарі, похоронна процесія зробила великий гак і демонстративно пройшла вулицею, на якій стояла будівля міськвідділу міліції. Після похорону, на якому, судячи з усього, в жалобних промовах і виступах люди вихлюпували накопичуваний упродовж років гнів на "клятих лягавих", процесія повернулася під вікна міліції. Тут стихійний мітинг тривав. Натовп уже на той час зібрався величезний. Люди, серед яких було багато сусідів та інших кустівців, бачачи горе рідних покійного, стали вигукувати погрози на адресу міліціянтів. Натовп розпалився не на жарт, і в цей момент, як переповідали очевидці, бабуся потерпілого кинула камінь у бік міліції. Після цього розгніваний натовп, розібравши навколишні паркани та озброївшись хто чим міг, пішов на штурм ненависної установи. Ворота й паркан навколо будівлі міліції були знесені, запалали автомобілі й мотоцикли в гаражах. Натовп, увірвавшись у приміщення, розтрощив усе, що трапилося під руку, обдер стіни й обписав їх ненормативними епітетами на адресу "лягавих". Люди виносили на подвір'я купи паперів і спалювали їх. Самим же "стражам порядку" вдалося втекти на другий поверх і забарикадуватися там. До місця події прибували все нові групи повстанців. Нам, школярам, учителі суворо заборонили навіть наближатися до місця подій, але найбільші шибеники, звісно, проігнорували цю заборону і потім із гордістю розповідали, як брали участь у спалюванні "ментівських" мотоциклів та в обписуванні лайкою стін міліцейської резиденції.

Близько тижня, а то й довше розбурханий натовп тримав у облозі міліціянтів, що сиділи на другому поверсі будинку. Що прикметно, за квартал звідти містилася будівля райвідділу міліції, але її ніхто не зачепив, громили лише міськвідділ. Застосувати зброю ніхто з міліційного начальства не зважився, можливо небезпідставно побоюючись, що повсталі тоді й самих міліціянтів можуть порішити. Дуже швидко прибули високопоставлені міліцейські представники з самого Києва, включно з висококваліфікованими медиками. Проте їхнім заявам і висновкам ніхто з повсталих не йняв віри.

І лише з часом стихійний бунт, який, як писали в радянські часи історики, не мав програми та був неорганізованим, почав іти на спад. Адже, розтрощивши (правда, не до кінця) ненависну установу, люди й справді не знали, що робити далі. А в їхньому гурті було чимало переодягнених кадебістів. Кадебісти також фотографували людей із верхніх поверхів навколишніх двоповерхівок. Тож коли гнів людей вщух і вони розійшлися, почалися арешти. Хапали тихо й без галасу. Відкритого судового процесу теж не було. А посадили багатьох, і декого — надовго. Нашій сусідці, матері двох малих дітей, лише, так би мовити, за участь у масовках дали років сім. Пояснювали вибух повстання, як завжди, підступними діями "клятих імперіалістів", які все, виявляється, підготували заздалегідь, щоправда незрозуміло, як же було з загиблим. Але то вже деталі. Навіть ватажків називали, їх, як повідомляли офіційні особи, "взяли" аж десь на іншому краю Радянського Союзу.

Найбільш прикметною й трохи незрозумілою в цій історії особисто для мене є позиція наших істориків та тих, хто причетний до діяльності засобів масової комунікації. Вона їх, виявляється, переважно не особливо цікавить. Більшість тих, кому я її розповідав, зацікавлено слухали, але цим усе й обмежувалося. А ще ж живі учасники згаданих подій. Навіть багато тих, кому довелося відбути покарання, ще живі, хоч і є людьми вельми поважного віку. І вони ще могли б багато що повідати про Прилуцьке повстання другої половини 1960-х років проти "народної" радянської міліції та влади зразка "розвиненого соціалізму".

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво