Постправда і неопопулізм як протидія її наслідкам - Соціум - dt.ua

Постправда і "неопопулізм" як протидія її наслідкам

5 липня, 16:02 Роздрукувати Випуск №26, 6 липня-12 липня

Обґрунтовані фантазії.

© Василь Артюшенко, DT.UA

"Нам не дано предугадать, как фейки наши отзовутся"

Неотютчев

Розглянемо умовну "лабораторну роботу", як створити успішний "політичний" проект в умовах пост правди (тобто цинічно).

Проводиться моніторинг інформаційного простору соціальних мереж і визначаються "групи за інтересами". Здійснюється інфільтрація в ці групи. У визначений момент відбувається масове вливання нігілістичних настроїв.

Через певний проміжок часу проводиться селективна накачка груп з настроями когось "бити". У відповідності до тематики групи, вказується об'єкт застосування сили: ксенофоби б'ють відомо кого, націоналісти б'ють мігрантів, фундаменталісти б'ють іновірців, антифашисти – фашистів, усі разом б'ють представників ЛГБТ-спільноти, бідні б'ють багатих, зубожілі товчуть владу тощо. Тут все залежить від технічних можливостей, адже можна ще бити і товстих, і неповносправних, і т.д….

Коли у своїй ненависті групи дійдуть до самонакачки, починається, власне, політичний проект "Головиця". Вибирається впізнаване "нове обличчя", яке звертається до всіх із закликом: "Прийде весна (осінь, зима, літо) – будемо бити!". За це "нове обличчя" проголосують фашисти і антифашисти; глобалісти і екологи; праві і ліві радикали; молодь і пенсіонери – крайнощі в стані неврозу та агресії дуже швидко сходяться.

Не потрібно називати результат такого волевиявлення феноменом. По-перше – це не виявлення волі, а рефлексія. По-друге – таку поведінку виборцям нав'язали, починаючи з перших кроків, коли інформаційний простір "залили" нігілістичними настроями і навалою етичних оцінок негативного спрямування.

До цього додається те, що є люди, які патологічно бояться брати на себе відповідальність за власну долю. Вони постійно шукають оману, на яку перекладають власні обов'язки, а знайшовши таку, стають найагресивнішими її апологетами. В цій конструкції головне, щоб обґрунтування було "залізобетонним", на кшталт: "Зараз всім погано, але стане всім добре". Альтруїстична складова такого мотиву притлумлює докори сумління щодо особистих моральних лінощів. Правда, щодо наявності сумління у такої публіки є сумніви, бо воно є суть відповідальність. Той, хто спробує "відкрити їм очі", стане їх найлютішим ворогом. При цьому у ставленні до омани у них нічого не зміниться. Навіть після розпаду омани, байдуже з якого приводу, їх переслідуватимуть фантомні екстази і аж ніяк не прозріння.

Намарно шукати якусь логіку в поведінці таких пацієнтів інформаційного простору. Їх "аргументація" — це суцільні штампи, ярлики, епітети і порівняння, здебільшого на межі брутальності або й за нею. Характерною стає поява окремого глосарію: "активісти", "нові обличчя", "позасистемні гравці" тощо.

Справа в тому, що все це симулякри, бо за ними немає жодної чіткої логічно послідовної картини життя з ознаками хоча б якоїсь повноти. Натомість маємо еклектичну суміш екзистенціалізму, неомарксизму, лібертаріанства, консерватизму і невмирущої боротьби за справедливість і т.д. Тобто популізму. Тому будь-яка спроба логічно обґрунтувати і довести відсутність або порожнечу смислів таких "нових гравців" буде приречена на поразку. Звичайно, можна в такому випадку спробувати перехопити ініціативу, тобто цинічно запропонувати не "бити", а, скажімо, всіх "топити". Але тривала експлуатація неврозу може закінчитися непередбачувано для самих авторів таких ініціатив. 

Зараз найцікавіше спостерігати за еволюцією та наслідками маніпуляцій на тривалих горизонтах часу. Справа в тому, що результат маніпуляцій можна спрогнозувати на коротких дистанціях. А от чим вона, маніпуляція, обернеться, відгукнеться в суспільстві згодом, вгадати буває проблематично, тому що в суспільстві впроваджується нав'язана маніпуляцією логіка, з якої виникають несподівані нав'язані порядки. Такі порядки не є стійкими і потребують постійного підживлення новими маніпуляціями, і, якщо їх немає, то такі порядки дуже болісно для суспільства розпадаються, справляючи несподівану зворотну дію.

В цьому сенсі дуже цікаво спостерігати  (бо пройшов вже тривалий час) за впливом на російське суспільство маніпуляцій з боку Росії щодо України.

1. Російський інформаційний вплив мав на меті впровадити в українському суспільстві хаос та дезорієнтацію. Звичайно, що є і інші завдання, але ця мета була домінуючою.

2. Для російського суспільства ця картина мала служити "негативним взірцем".

3. Вибори в Україні були вибрані як зручний момент для проведення такої інформаційної агресії. Хоча розпочалася вона дуже давно, просто перед виборами набула характер навали.

4. Але всередині Росії запропонований ЗМІ сигнал був сприйнятий несподівано для ініціаторів маніпуляції. Публіка, окрім негативного сприйняття, отримала приклад того, як може відбуватися політична боротьба.

5. Так як нав'язана Україні ззовні екзальтація була потужною, то вона зачепила широкі верстви глядачів в самій Росії. Причому, з неочікуваним акцентом: виявляється, що можна ставитися до влади і так.

6. Справжні, спонтанні, а не сфабриковані протести останнього часу в різних регіонах Росії тому підтвердження.

Україна для Росії викинула ще один коник. Він вже зачіпає інтереси самого Кремля.

1. Створена електронна інформаційна мережа (подібна до російської мережі впливу в Україні й інших країнах), яка забезпечила перемогу "Зе-команді", стала для Кремля неприємною несподіванкою.

2. Ця мережа засвідчила, що щось подібне може бути створене і в Росії, навіть за умов контролю над Інтернетом.

3. В Росії Путін, в силу багатьох обставин, не може стати "героєм" такої мережі, а от хтось інший цілком імовірно може сформувати потужну групу електоральної підтримки. І мова може йти навіть не про вибори. Досить згадати останні події: спонтанні масові протести проти затримання журналіста, проти сміттєзвалища, проти побудови храму на місці скверу. Раніше подібні факти ніколи не викликали такого згуртованого спротиву в суспільстві. 

4. Тепер, що більше Кремль буде, навіть у пропагандистських цілях, розгортати інформаційну хвилю щодо України, то більшого поширення набуде картина "політичної боротьби", яка так непокоїть російську владу.

5. І ще один нюанс, як несподіваний бумеранг маніпуляторам Кремля. Нестримний популізм, який вони нав'язали смислам політичної боротьби в Україні та інших країнах, дуже чутливо сприймається російським глядачем. При продовженні "серіалу" щодо України, цей популізм, його риторика, обов'язково вигулькне в порядку денному Росії.

В Росії може б і хотіли осідлати хвилю, яку самі здійняли, але ще не знають, в який бік вона обернеться.

Але, що видно вже. Це те, про що я думав завжди, коли оцінював наслідки агресивних маніпуляцій: ніхто не знає їх реальний наслідок, як вивернеться психіка травмованих людей.

Кремль добре задумався, бо потрапив у ситуацію Сталіна після війни. Її описано промовисто в анекдоті про дві помилки Сталіна: "Перша – він показав "Івану" Європу, а друга – він показав Європі "Івана". Так і тут, хоча Кремль розкручував свою гру і версію впливу на українську електоральну публіку, він мимохіть показав у себе, як виглядає справжній вибір, байдуже, що нав'язаний. У себе в країні він стверджує, що все показане і повідомлене про Україну є чистою правдою. І тепер не знає, що з цим робити. Саме тому Кремль "стримано" визнає результати виборів президента в Україні. Бо їх офіційне визнання (привітання) для внутрішнього вжитку означатиме, що так можна діяти і в Росії.

Якщо повернутися до згаданої на початку "лабораторної роботи" в Україні, то коректний вихід з наслідків такої ситуації може бути один: чекати одужання "пацієнтів інформаційного простору". А для цього потрібна переформатизація інформаційного простору, і не лише в Україні, що в глобальному суспільстві споживання практично неможливо.

Як це не видаватиметься дивно, але у ситуації, що склалася в світі і в Україні зокрема, перша провина лягає на капіталістів. Саме вони зробили допустимим використання маніпуляцій для формування нав'язаного попиту, що створило глобальне суспільство споживання. Щоб такий попит став масовим, вони долучилися до того, щоб зруйнувати у споживача міру буття: а як інакше ти примусиш його до бездумного споживання. Упослідження моральних настанов, як результат такої втрати, привели до поширення маніпулятивних технологій в політичному просторі, суспільних взаєминах і побутових стосунках. Весь простір буття людини слідом за попитом став нав'язаним, чужим. Якщо можливі фіктивні капітали, сформовані на нав'язаному попиті, то, чому не можливі фіктивні партії, що задовольняють нав'язане соціальне замовлення; фіктивні ЗМІ, що розповсюджують джинсу та фейки; фіктивні шлюби без кохання тощо?

В країні, де через історичні обставини притлумлене почуття особистої відповідальності за спільну справу, створення такої збоченої суспільно-політичної моделі веде до загрози руйнування реального спільного, бо воно підмінюється вигаданим спільним – ненавистю до реального. Якщо ми повернемося до України, то ситуація стає вкрай небезпечною через наявність зовнішньої інформаційної навали, яка постійно насичує сформований ворогом простір негативної етики, нігілізму і агресії.

Вихід з тенет і покручів постправди слід шукати вже в цивілізаційних масштабах. Популізм є її живильним середовищем, і логікою його не здолати. Для цього потрібні не менш "неопопулістичні" кроки. В якості прикладу, я міг би запропонувати заборону реклами у ЗМІ. Хочете інформувати споживача – будь ласка: в магазинах, на спеціалізованих ярмарках тощо. Зрозуміло, що при цьому постане інша проблема: "А що буде зі ЗМІ?" Цю проблему не слід вважати особливо трагічною, якщо пригадати, у що перетворилися нинішні ЗМІ – ось і приклад "неопопулістичного" аргументу. Уявляєте собі ЗМІ, які говорять лише правду – це і є "неопопулізм"!

Окрім заборони реклами в ЗМІ, можна легко сформувати цілий блок пропозицій: і щодо бірж, і щодо фармакології, і щодо багатьох інших інституцій та обставин, що підживлюють простір фейкових капіталів – джерело постправди у всіх її подальших проявах. Тут, в дусі "неопопулізму", можна згадати і про зміну методик рейтингових агентств, і про перегляд ідеології авторського права тощо. Ці ідеї можуть здатися "безумними". Але, якщо усвідомити альтернативу – торжество пост правди, то окрім "неопопулізму" іншого виходу немає. Тому що торжество постправди – це занепад цивілізації в тому вигляді, який ми знаємо; це кінець її тисячолітньої історії, побудованої на концептах довіри, відповідальності, прав і свобод.

В умовах постправди всі ці концепти стають симулякрами, пустими. Такою ж стає і цивілізація: суспільство розпадається на еклектичну суміш "індивідуальних правд", які еволюціонують до зневіри. В умовах зневіри соціальні взаємини стають обтяжені надмірними транзакційними витратами, тобто в соціумі не можна домовитися ні про що.

Якщо говорити про протидію згубній дії постправди, то варто не лише вигадувати і розпізнавати "неозапобіжники". Потрібно просто озирнутися й назад. Часто вихід буває там, де був вхід. В цьому сенсі варто згадати про церкву. 

Церква повинна знову стати системою відліку, системою координат, мірою буття правди. Їй не потрібно навіть вступати в полеміку чи диспути. Церкві потрібно бути базою порівняння правди. А вже справа кожного координуватися до неї чи ні, апелювати до неї чи ні. Але всі повинні розуміти, що правда є! Тоді "індивідуальні правди" знову отримають шанс об'єднатися в симфонії правди, а суспільство і цивілізація вберегтися від занепаду та розпаду. Але це вже питання до самої церкви, відповідати на яке потрібно без будь якого популізму, тому що знати про Бога і вірити в Бога – це зовсім різні речі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво