Поліція і насильство - Соціум - dt.ua

Поліція і насильство

12 січня, 16:51 Роздрукувати

Чому на третьому році реформи частішають випадки незаконного насильства в поліції? 

© стоп-кадр

Це дослідження триває 13 років. За цей час країна і люди здолали важкий шлях, який інші країни долали століттями, — змінювалася влада, змінювався напрямок руху держави. Але цей феномен досі ще з нами. Ми досліджуємо незаконне насильство в поліції. 

Чи може насильство бути законним? Звісно. Ст. 2 Європейської конвенції з прав людини каже про використання сили і навіть дозволяє позбавити людину життя, якщо це обґрунтовано необхідністю захисту людей або для законного арешту. Саме завдяки цьому можлива ефективна робота правоохоронних органів у багатьох ситуаціях. Але якщо насильство необґрунтоване або надмірне й непропорційне, або якщо це знущання, катування чи нелюдське поводження, то це — злочин, причому як у національному, так і в міжнародному законодавстві. 

13 років тому, коли ми вперше обговорювали результати дослідження незаконного насильства в міліції, ми наразилися на шалений опір працівників правоохоронної системи, які відмовлялися відкрито визнати, що явище існує. Зазвичай міліціонери казали, що "все це в минулому" і "не треба вигадувати". А після того суспільство вразили справи студента Ігоря Індила, Міхаїла Белікова, Світлани Поміляйко, Врадіївка, розгін Майдану та багато інших сумнозвісних подій. Значно більше залишилося поза увагою громадськості, бо далеко не кожна жертва наважиться відкрито про це говорити. На жаль, результати дослідження минулого року показують, що цих страшних історій, протистояння на Майдані й трьох років реформи поліції все ще замало, щоб щось змінилося.

Справді, після подій 2014-го масштаби незаконного насильства в міліції істотно зменшилися. По-перше, міліція побоювалася реакції громадськості і добре пам'ятала, чим це може скінчитися. По-друге, запрацював новий Кримінальний процесуальний кодекс, який було ухвалено 2012 року, тривав процес пристосування поліцейської практики під нові вимоги. По-третє, в країні щойно почала діяти система безоплатної правової допомоги, яка значно поліпшила становище затриманих і певним чином гарантувала дотримання їхніх прав. Крім цього, у зв'язку з кількома хвилями атестації та люстрації в системі настав період невизначеності. 

Згодом ці чинники поступово слабшали, а внутрішнє реагування на порушення прав людини так і не зазнало змін. Фактично почала відновлюватися система, яка існувала до 2014 року, — більшість підозрюваних у злочинах проти Майдану не були засуджені й не отримали покарання; ті, що не пройшли атестації, поновилися на службі. До цього слід додати чергові втрати професійних кадрів та прибуття нових, не досить добре навчених патрульних. 

Попри декларації МВС і Національної поліції, застаріла система оцінювання діяльності поліції так і не змінилася. Поліція продовжує спиратися на ті самі статистичні показники, що й раніше: жодного нового показника не розроблено, як і не взято за критерій оцінювання діяльності громадську думку. Зобов'язання звітувати щомісяця про необхідну кількість тих чи інших злочинів, надавати процент їх розкриття призводить до низки порушень — від фальсифікацій до насильства задля отримання інформації або зізнань. Саме тому "палична система" є одним із чинників, який десятиліттями визначає масштаби незаконного насильства в поліції. 

Застаріла система збирання скарг на дії поліції та розслідування повідомлень про порушення прав людини в поліції також не змінилася. Як і раніше, скарги збирають, оцінюють і розслідують самі ж правоохоронні органи. Це впливає на кількість повідомлень, бо багато жертв катувань або насильства нікуди не звертаються, побоюючись тиску, або звертаються прямо до ЗМІ. Це призводить до того, що реальний масштаб насильства в поліції все ще залишається прихованим від офіційної статистики.

Саме тому оцінити масштаби явища дозволяє національне соціологічне опитування. У 2017 році ми вшосте опитали 3000 респондентів у 10 областях України, що дозволило з'ясувати оцінну кількість людей, які протягом останніх 12 місяців ставали жертвами навмисного побиття працівниками поліції, зазнали від них страждань чи катувань. Результати невтішні — кількість постраждалих від незаконного насильства в поліції зросла з 409 080 осіб в 2015 році до 641 326 осіб в 2017-му. Оцінна кількість жертв катувань у поліції також зросла: з 62 935 осіб у 2015 році до майже 96 000 осіб у 2017-му. Тобто держава отримала зворотні тенденції після певних позитивних зрушень 2014 року, і фактично ми повернулися до масштабів насильства семирічної давності.

Прикро, але можна констатувати, що це явище торкнулося навіть популярного проекту "Нова патрульна поліція". Ігнорування важливих аспектів діяльності при його реалізації (правова невизначеність; недостатність підготовки й оснащення; порушення прав самих патрульних; гонитва за показниками; відсутність незалежної системи збирання та розслідування скарг) поступово призвело до відтворення практик і звичок незаконного насильства, які були притаманні "старій" патрульній міліції. 

Водночас думка українців про те, хто саме більше за інших ризикує стати жертвою насильства в поліції, практично не змінилася. Як і 13 років тому, найбільше опитаних усе ще дотримуються думки, що від насильства в поліції не застрахований ніхто (44,77%). До групи ризику насамперед відносять "тих, хто провокує поліцію" (26,03%), "професійних злочинців" (26,03%) або "тих, хто скоїв будь-який злочин" (26,04%). 

Небезпечною тенденцією є те, що продовжує зростати кількість українців, які допускають застосування насилля в роботі поліції. Майже кожен четвертий українець (24,4%) так чи інакше допускає можливість застосування поліцією незаконного насильства або навіть катувань. Найбільш допустимим незаконне насильство залишається "для розкриття особливо тяжких злочинів", "для запобігання терористичному акту" і "як покарання та помста ґвалтівникам, убивцям". Це доволі сумні дані, які демонструють, що в суспільстві поступово посилюється втома від невизначеності й побоювань, зростає бажання поступитися своїми правами заради безпеки. Але все ж таки більшість українців розуміє, що такий обмін ніколи не призведе до справжньої безпеки. Це доводить і наш національний досвід.

Як і всі попередні роки, серед чинників, що впливають на поширення практики побиття, знущань та катувань у роботі поліції, громадяни передусім виділяють три ключові: безкарність співробітників поліції, які застосовують незаконні методи в роботі (43,5%); поганий добір кадрів, через що до поліції потрапляють люди з садистськими нахилами (34,7%), невисокий професійний і культурний рівень співробітників поліції (30,5%). 

Але це дослідження не мало б сенсу, якби за його результатами ми не отримали відповідей на запитання "Що із цим робити?". Ці відповіді не є відкриттям, вони не нові, їх роками повторюють вітчизняні і міжнародні експерти. 

1. Необхідно створити нову, незалежну та об'єктивну систему збирання, розслідування скарг і повідомлень про незаконне насильство в поліції. 

МВС і Національна поліція повинні розпочати виконання п. 18 Стратегії розвитку органів внутрішніх справ (схваленої розпорядженням Кабміну №1118-р від 22.10.2014 р.) "Залучення громадськості до розслідування випадків поліцейської жорстокості". Всі повідомлення про поліцейську жорстокість повинні розслідуватись як злочини, а не як службові порушення. Незалежна система збирання та розслідування скарг на дії поліції, яка використовуватиме ресурси громадськості й ЗМІ, дозволить подолати існуючі практики незаконного насильства в поліції.

2. Держава повинна дотримуватися норм закону і забезпечувати ефективність трьох ключових запобіжників від незаконного насильства.

Це означає, що всі органи й інститути держави — від поліції до суду, повинні докладати зусиль для досягнення чітких стандартів кримінальних процедур: усі затримання мають бути своєчасно оформлені та здійснені відповідно до закону; всі затримані мають бути своєчасно поінформовані про їхні права та отримати можливість повідомити третю сторону про факт затримання; мати можливість спілкуватися з адвокатом до першого допиту та безперешкодний доступ до лікаря за власним вибором. 

3. Застарілу систему оцінювання діяльності поліції необхідно змінити. 

Держава повинна виконати вимоги ст. 7 і ст. 11 Закону України "Про Національну поліцію" і створити дієву систему оцінювання діяльності поліції за допомогою громадської думки. Потрібно позбутися "паличної системи", яка залишається важливим чинником, що позначається на масштабах незаконного насильства в поліції.

4. Держава і суспільство повинні докладати зусиль, спрямованих на зменшення толерантності до катувань та жорстокості в поліції. 

Зростання толерантності до цих негативних явищ, що спостерігається в суспільстві в останні роки, є небезпечною передумовою для подальшого розповсюдження незаконного насильства. Саме тому мають бути розроблені й реалізовані державні програми, за допомогою яких просуватимуться пріоритети прав людини та громадянські права, а також європейські підходи до безпекових питань.

5. Необхідно створити дієву систему захисту прав поліцейських. 

Щоб дотримуватися прав громадян, поліцейський повинен бути захищений сам. Питання справедливої матеріальної компенсації за понаднормову працю, страхування ризиків для життя і здоров'я, забезпечення потреб повсякденної роботи, юридичний супровід мають забезпечуватися в повному обсязі. Також держава повинна розробити справедливу і прозору систему призначень та оплати праці. Необхідно, щоб поліцейський мав можливість підвищувати кваліфікацію і вчитися. Пенсійне забезпечення має стимулювати чесну працю та мотивувати. Держава повинна сприяти розвитку незалежних профспілок та об'єднань працівників поліції, які будуть обстоювати їхні права.

6. Необхідні докорінні зміни в системі професійної підготовки працівників поліції.

Для цього слід розробити єдину програму навчального курсу з прав людини для всіх навчальних закладів та системи професійної підготовки поліції. Крім єдиного загального курсу з прав людини, у процесі підготовки правоохоронців мають бути передбачені спеціалізовані курси або теми, які б розкривали суть та особливості забезпечення прав і свобод людини в діяльності поліції при здійсненні конкретних завдань щодо боротьби зі злочинністю та охорони публічного порядку. 

Відповідно, виконання цих вимог стане точкою відліку для справжньої реформи поліції, і тоді через наступні 13 років люди почнуть бачити в поліції партнера і захисника.

Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Вам також буде цікаво