Палець у небі - Соціум - dt.ua

Палець у небі

20 липня, 16:56 Роздрукувати

Що об'єднує хорватського футболіста і президента США? Наше досить фантасмагоричне уявлення про них. 

© Василь Артюшенко, DT.UA

Про те, як вони собі уявляють світ і що планують із цим знанням робити. Стосовно нас прекрасних, звісно. Бо будь-яка інша діяльність за визначенням безглузда.

Говорячи "наше", слід уточнити, що це дуже упереджене, але саме тому доречне узагальнення. "Нашість" наша вміщує в себе не так уже й багато соціально активних, проукраїнськи налаштованих співвітчизників — приблизно п'ять відсотків. Соціально активних у широкому сенсі слова, звісно, значно більше. Але традиційна соціальна активність передбачає організаційну угоду індивідуума з соціумом, приймаючи яку, кожна зі сторін іде на взаємовигідні поступки.

Ця менша група — безкомпромісна, і кожен її суб'єкт має власну думку з усіх приводів. Вона — опора суспільства в ситуації військово-політичної кризи, коли руйнується інституційність. Але коли конфлікт стає частиною повсякденного життя, вона вже не ініціює решту суспільства, а взаємодіє переважно із собі подібними.

Є приблизно такого ж розміру антиукраїнське ядро, але вони віддалені й розокремлені величезною кількістю на загал байдужих до їхніх думок людей. Або так само спілкуються виключно одне з одним, вважаючи, що представляють думку всієї країни.

Чому так виходить? Соціальні мережі, в яких живуть ці проактивні групи, дають їм відчуття повного представництва й абсолютної значущості. Таким чином, сфокусоване проектування жменьки особистих думок на решту суспільства створює в перших ілюзію повної репрезентативності. Тим більше що суспільство їх не особливо помічає, і мовчання сприймається як підтримка.

Ілюзія нічим не гірша за реальність, якщо реакція на неї така ж, як і на реальність. Політики, шахраї та інші маркетологи чудово це знають.

Ви можете закрити пальцем будь-яку зірку на нічному небі, і навіть Місяць чи Сонце, і вони для вас особисто зникнуть. З'являться знову на ваше бажання.

Так змінюються оцінки людей, які нічого про самих оцінників не знають. Виглядає це досить комічно. Людина — спочатку хороша, потім погана, потім знову хороша, потім уже набридла, несіть нову, ця зламалася.

Я не про диванну політологію, — це справа самих диванних політологів. А про соціально-психологічні умови, в яких вона виникає, і до чого може привести.

Український обиватель, як і більшість пострадянських людей, хоче визначеності та стабільності навколишнього світу, попри власну мінімальну участь для досягнення цього ідеалу. Але приблизно п'ять відсотків траблмейкерів твердять обивателю, що він тупий дурень, і ідеали його тупі, після чого пасіонарії остаточно залишаються в гордій самотності і у своєму власному Всесвіті, де продовжують сумувати й фантазувати з подвоєною силою.

Двері у світ західної цивілізації, дедалі ширше розчиняючись, ставлять цю пасіонарну частина українського суспільства у стан дитини, яка захотіла просто трохи погратися під дощиком, а натомість бачить у дверному отворі ураган, що мчить назустріч. Решта громадян злорадно хихикають, дивлячись на це євронепорозуміння.

Образ "стабільного світу за будь-яку ціну" — один із ключових наративів, який десятиліттями успішно продавався широкому споживачу. І на який усе ще існує, хоч і дедалі менший, попит. У ньому є внутрішня суперечність, бо радянська ідеологія створювалася із двох смертельних компонентів: динамічного — троцькістської кривавої революційності і статичного — сталінського концтабірного порядку. Інших варіантів вибору не було.

Пострадянський образ стабільного світу став приземленішим (як сказали б марксисти — дрібнобуржуазнішим), поєднавши в собі одночасно риси "обложеної фортеці" і "поклоніння холодильнику". А "художнім" вираженням цього образу стала архітектурна потворність 1990-х — будинки багатих людей у ​​вигляді псевдосередньовічних замків, гібрид фортеці й холодильника.

Радянська контрпропаганда зіграла зі своїми противниками лихий жарт, сама того не підозрюючи. Образ Заходу, що тоне в розкоші та неробстві, з одного боку, став спокусою для напівголодного совка і вніс свою лепту в його руйнування. З іншого — це був образ такої собі Утопії, де все гармонійно, якісно та дешево, завдяки магії суспільного ладу чи якійсь чарівній ідеології, яку треба неодмінно знайти, вивчити і впровадити в себе.

Дуже важко тому прийняти той простий факт, що:

а) будь-які країни і їхні громадяни є передусім патріотами самих себе, а не нас. Це ж не вибір сексуальних уподобань, а дотримання власних конституційних норм. Але ми чомусь усе одно намагаємося схилити їх до любові, і незле б — за гроші;

б) за першої-ліпшої нагоди ці країни і їхні громадяни намагатимуться примножити власний добробут за наш рахунок. Якщо десь щось десятиліттями погано лежить, на нього вже є плани;

в) ці країни і громадяни — не хороші й не погані, оцінювати їх і радіти чи гніватися з приводу власних когнітивних хибних уявлень — марне заняття. Мені з цього приводу дуже подобається давнє прислів'я Аллена Даллеса: "Не буває дружніх розвідок, бувають розвідки дружніх країн".

Однак, попри те, ці оцінки існують, навіть усупереч здоровому глузду, і всі футбольно-трампівські емоції — того підтвердження.

Все це було б просто мі-мі-мі, якби на основі цих емоцій не ухвалювалися політичні рішення. Не тому, що політики — ідіоти (хоча таке теж не виключається), а тому, що вони дуже чутливі до емоцій своїх виборців, і байдуже, наскільки ці емоції розумні.

А якщо ми говоримо про групу, котра у критичні моменти життя України (а в нас що не момент, то критичний) створює консолідовану емоційну хвилю, що накриває й інших, — то цих помилок не розвіюють. А інколи навіть трішки заохочують.

І все ж можна спробувати запропонувати таку собі матрицю оцінок, щоб особисто ви не почувалися безглуздо.

1. Відчуття наростання загального хаосу у світі пов'язане з тим, що всі процеси в ньому відбуваються в рази швидше, а наша свідомість переважно залишилася в ритмах і циклах ХХ століття. Але неможливість прийняти цю стрімкість диктує рятівну підказку нашій свідомості: "Це ж хаос!" — "А-а-а, — кажемо ми, — тоді нормально, ми ж за порядок, тому й не вписуємося в усе це. А не тому, що ми розумово відсталі".

2. У світових лідерів, а тим більше у ЗМІ, насправді немає жодних зобов'язань ні перед ким, тому вони так наполегливо стверджують протилежне. Але краще судити за справами, і то — трохи згодом. Та й не факт, що щось зрозумієте остаточно, зате не почуватиметеся в дурнях. Причина цієї безвідповідальності: отримання прямої вигоди, та й взагалі будь-якого результату — більше не залежить від народних мас. Вони ж електорат, це, радше, прикрий тягар, — доводиться грати комедію про політкоректність і пряму демократію, потураючи його ницим смакам та базовим інстинктам під виглядом захисту особистих свобод.

3. Чим слабша країна й ви особисто, тим сильніше бажання любові, захисту і на ручки. Воно зазвичай проявляється у приписуванні емпатії до вас особисто людям і країнам, які не тільки й гадки не мають про ваше існування, а й не завжди знають, де ця Юкрейн розташована.

4. Ви емоційно намагаєтеся розмістити абсолютно чужих людей всередині вашого особистого комунікаційного кластера, який налічує від 50 до 150 людей, залежно від вашого інтелекту та досвіду, але не більше, не лестіть собі. Це називається "число Данбара". Вміщення стороннього тіла (образу людини чи образу країни) у складну екосистему, про яку ви й самі маєте слабке уявлення, веде до хворобливих наслідків.

5. Розділіть, наприклад, своє число Данбара на 3 — і отримаєте групу колег, із якими є що обговорити в обідню перерву. Діліть на 3 ще раз — і ось перед нами група з 15 осіб, події в житті яких справді мають для вас значення. Ще одне ділення на 3 — залишаються п'ятеро най-най, із якими, як вам здається, можна говорити про все на світі. Головне, щоб ви через років два гірко не пошкодували про свою відвертість.

6. Якщо будете збільшувати своє число Данбара — там опиняться гіпотетичні знайомі, навіть смерть чия у вас викличе, у кращому разі, співчуття, але не горе. А жахливі смерті сотень людей на інших континентах вас же насправді зовсім не зачіпають, хоча ви про це читаєте і чуєте щодня. Чим більше друзів, тим їх менше.

7. Якщо ж зачіпають — подумайте, чому у вас утворився такий страшний дефіцит справді близьких людей, такий провал, що ви готові втекти від нього на інший континент, в іншу орієнтацію чи іншу, конспірологічну картину світу. Ви ж не ООН, і навіть не ОБСЄ, вам публічно лицемірити не треба.

8. Не реагуйте так болісно, ​​як дитина, ні на кого, якщо у вас не передбачаються два важливих компоненти: фізичний контакт і досвід спільного проживання подій. І навіть якщо передбачаються — теж не реагуйте болісно, ​​але це вже інша тема.

9. Не закривайте собі пальцем зірки.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 2
  • Харитон Харитон 21 липня, 19:12 == 7. Якщо ж зачіпають — подумайте, чому у вас утворився такий страшний дефіцит справді близьких людей, такий провал, що ви готові втекти від нього на інший континент, в іншу орієнтацію чи іншу, конспірологічну картину світу. Ви ж не ООН, і навіть не ОБСЄ, вам публічно лицемірити не треба.== Ось,ось! Порівняно зовсім недавно, з чверть століття тому, "хтось колись в якійсь країні"(С), зімітувавши провал, захотів кудись втекти, в іншу орієнтацію чи навіть на інший континент, скажімо, і продовжує втікати й понині, тягнучи силоміць за собою не мізерну купку Данбара, а усеньку людність, лякаючи її тим провалом, що наче б то виник, а насправді, топчучись на місці, топчучись по землі предків і по душах і долях, по пам'яті мільйонів живої людності... Найбільшою помилкою майже усіх нинішніх писак є притаманна їм ілюзія того, що вони не такі як всі, що вони не такі самі, як ті, для кого вони пишуть, кого намагаютья навчити, "просвітити", вилікувати... Наче й не було ще у давнину сказано: "лікарю, зцілися сам". Спочатку:) згоден 2 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №30, 18 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво