Неосовєтизація - Соціум - dt.ua

Неосовєтизація

19 січня, 2018, 16:41 Роздрукувати Випуск №2, 20 січня-26 січня

Цілком офіційні наступники і СРСР, і ГУЛАГу існують у запоребрику, продовжуючи досить ефективно загрожувати решті світу й світопорядку взагалі. 

Час від часу соціальні медіа вихлюпують на обмілини нашої свідомості дивний продукт, який можна об'єднати загальною назвою — "згадати СРСР". 

Це і різні "відгадайки" з потвор радянської легкої й не дуже промисловості, і нагадування про відомих тогочасних артистів (побічно — і про типажів, яких вони зображали), і фотографії архітектурних ландшафтів, що давно канули в минуле, та інше. 

Я поки що свідомо не кажу про пряму пропаганду на кшталт "Сталін був хорошим, ви всі брешете" чи про банальну брехню з допомогою фотошопу або квазістатистики. Пропаганда, в принципі, не зобов'язана бути розумною, у неї функції — достукатися до дурнів, тому й існував мем "обдурювання мас". До того ж цей мем неправильно трактували. На практиці це означало: не виготовляти з нормальних людей дурнів (процес цілком можливий, але досить затратний, і навіть кривавий), а сколочувати вже наявних дурнів у таку собі подобу народу; дресирувати цей "народ", трохи підкормлюючи, щоб у потрібний час синхронно піднімав руку, відкривав рот, ставив підпис.

Це не якийсь виключно радянський винахід, а досить дешевий і по-своєму ефективний тоталітарний метод управління масами. Його істотний недолік полягав у тому, що зовнішні виклики потребували дедалі більшої гнучкості в реагуванні, більшої індивідуалізації та осмисленості. Тому, крім "союзу робітників і селян", існував і кластер "трудова інтелігенція" — із прокомуністичних колаборантів, які обслуговували сферу літератури і мистецтва. Але фізично він був нечисленним, хоча й прикріплювався частиною мозку до різноманітних пропагандистських рупорів, що наділяли їх величчю та значимістю, як зелені окуляри в казці "Чарівник Смарагдового міста".

Під ними, згідно з ієрархією, розміщувалася найбільш рабська за статусом верства — учителі та лікарі, а також різні "делегати з'їздів" і "ветерани праці". Їхнім завданням було на першу вимогу публічно інтелектуалізувати партійний гнів на адресу інакодумців (ну й, зрозуміло, євреїв-"відмовників", які хотіли виїхати з СРСР, бо який же тоталітаризм без антисемітизму?). Рабська, бо система контролю над благонадійністю цієї верстви була дуже ретельною, відповідно й важелі управління бюджетниками були різноманітні і, на випадок чого, болісні (рудименти цього, як світло згаслої кремлівської зірки, ми цілком ще можемо спостерігати в себе в країні під час виборів).

У цілому, про СРСР та його політику написано тонни книжок, як "проти", так і "за". Але річ у тому, що їхня методологія — вже "знайома натура", нікого сьогодні не хвилюють слова "номенклатура" або "перебудова", та й "ГУЛАГ", як синонім крижаного жаху, помре разом із його насельниками й наглядачами.

Проте цілком офіційні наступники і СРСР, і ГУЛАГу існують у запоребрику, продовжуючи досить ефективно загрожувати решті світу й світопорядку взагалі. На мою суб'єктивну думку, Україна не перетворилася на Сирію тому, що сирійський сценарій став зручнішим Росії для примусу Обами до протиприродних відносин. Уже у вересні 2014-го російська риторика щодо Сирії різко змінюється, зникають "кавказькі джихадисти", щоб з'явитися на Сході України. У кириличному сегменті 2014 рік і Сирія взагалі зникають, в одній зі статей Вікіпедії (попри все іронічне до неї ставлення) у хронології війни всі події 2014-го в Сирії вилучені. Було вирішено: у Сирії — воюємо, в Україні — підвойовуємо, хай будуть "Мінські угоди", а там — побачимо.

З цього моменту значення застосування "м'якої сили" до України зросло в рази, крім зовнішніх, ще й із низки внутрішніх причин: підвищення обороноздатності та загальної готовності чинити спротив; потрапляння в пастку ідеологічного самообману щодо "исконной русскости" українців; переоцінка ефективності власної "п'ятої колони" і недооцінка її злодійкуватості вже в нових хазяїв.

У зв'язку з цим тактичні й оперативні заходи щодо України поступилися місцем стратегічним, у яких кінцевою метою було управління електоральною поведінкою. Точніше кажучи, хитання цієї поведінки й викликає посилення чи ослаблення обстрілів та активності ДРГ по лінії фронту. Не прямо, зрозуміло, але оперативне командування завжди виконує політичну волю керівництва, а не навпаки. Генерал Макартур у Корейську війну переступив цю межу — і був усунутий від командування президентом Труменом. Гіркін у військовому плані не був вартий і пилу на черевиках генерала, але агресивне свавілля за цим самим алгоритмом змило і його у військово-політичний санвузол Кремля. 

Зміна світогляду — дуже складна річ, всупереч безлічі "експертних" оцінок. А зміна поведінки — ні. Але в стратегічному плануванні завжди хочеться мати гарантії тривалого впливу, оскільки це — неминучий елемент бюджетного планування, а війна — справа для бюджету дуже витратна. Тому йтиметься про тонку піднастройку світогляду. 

Буває, коли в FM-радіо частоти сприймаються дуже щільно, і сусідня станція відчувається як перешкода. Природна людська поведінка — щоб відстроїтися від перешкоди, треба спочатку уточнити її місцезнаходження та діапазон самої відстройки, аби не робити різких рухів. Людині це здається оптимально розумною поведінкою. Тому людина розумна (ми тут не про дурнів), перш ніж щось категорично відкинути через суто неприйнятність, мусить це вивчити всебічно. Ну чи бодай скласти для себе особисто об'ємну картину явища, яке відкидає. Це теж цілком людська риса, — коли ми викидаємо непотрібні речі (наприклад, функціональну, але абсолютно застарілу електроніку), то неодмінно думаємо: може, ще знадобиться? Треба ввімкнути й спробувати, — а раптом?

З природних демографічних і культурологічних причин, комплексний образ СРСР, який формував поведінку та світогляд поколінь, опускається в безодню світової історії, як легендарна Атлантида. Залишаючи по собі такі самі легенди, міфи й просто дурниці, як і сам диво-острів, що згадується в античного філософа Платона. 

Міф, безумовно, має магнетичну силу, але управляти з його допомогою можна лише збудженою свідомістю, а утримувати свідомість мас у стані постійного збудження не вдавалося навіть великим тиранам, кремлівські карлики — їм не пара. У кожному емоційному збудженні приблизно через три роки після пасіонарного сплеску неминуче працює другий закон термодинаміки, ентропія бере своє, і нудна рівновага ліниво й застійно чекає чергового вибуху. 

Важливим моментом є статус табуйованості, заборони. Згадайте: на початку 90-х місцевих комуністів і соціалістів підживлювала саме люта критика СРСР і КПРС. Звісно, холоднокровна зневага до того, чого ти не сприймаєш, була б ефективнішою, і "совок" був би покараний "по-геростратськи", але національних архетипів не змінити.

Ненависть підвищує самооцінку, лють вирівнює гормональний баланс, але емоційно вигнане зі свідомості саме завдяки нейрохімії емоцій і закарбовується в пам'яті. Не повністю, а як певний шрам чи опік, точка входу все одно залишається, хоча й тьмяніє з часом.

"Пам'ятаєте, як нам усім чудово жилося у 1983 році, і в нас усе було?" Дати, взяті з періоду соціального розпаду, зручні тим, що в старшого покоління вони генерують одночасно спогади про надії і страхи. Це зникома електоральна натура, колишні противники чогось, у зв'язку з віком та об'єктивацією, вже перестають ненавидіти одне одного, тому ще зберігається шанс поманіпулювати їхньою сентиментальністю.

У молодшого покоління (що, втім, уже зовсім не молодше), яке фізично не може пам'ятати того часу, при такому вкиданні підсвідомо виникають припущення, що "це сміття, може, й не треба так швидко викидати, раптом там щось корисне залишилося, воно ж свіже!". 

Пам'ять — це умова існування особистості. Вона складається зі сприйняття, досвіду, переживань, вправ, механізмів викликання та дозволу згадувати, розпізнавання і навчання. Без пам'яті немає розпізнавального сприйняття, відповідно — немає етики та моралі. 

Пам'ять і спогади сукупно уможливлюють історичність людини. Але для механізмів свідомості не має значення, чи є у спогадів реалістична основа, чи вони наведені, як у стані гіпнозу. Те, що відбулося, зберігається в пам'яті не автоматично, як на жорсткому диску, а відповідно до соціокультурних обставин, і це впливає на поведінку в теперішньому часі.

Якщо в нас, умовно кажучи, є програма-драйвер, що створює алгоритм запису спогадів, то немає потреби впихати у свідомість невпихомі спогади. Вони самі там відтворяться за заданим алгоритмом. Драйвери ж "важать" дуже небагато, проте без їхньої участі найдосконаліше "залізо" буде тільки врочисто і безглуздо світитися.

У нашому випадку "драйвер СРСР" не вкидає у свідомість інформацію, як думають багато хто. Його завдання — користуючись тією ж комп'ютерною метафорою, сформатувати у свідомості віртуальний диск із позначкою "СРСР". Це неважливо, що він порожній. Важливо, щоб у свідомості була порожнина з цим маркером, щоб кодування не стало таким архаїчним, що більше не відповідатиме на жодні зовнішні запити.

І тут ми підходимо до оперативної частини впливу, а саме — до явища інформаційного резонансу. Довжина хвилі — відстань між двома найближчими одна до однієї точками в просторі, у яких коливання відбуваються в однаковій фазі. У нашому випадку "СРСР" — це параметри максимально великої відстані, максимально довгої хвилі, коливання інформаційного поля (а коли говорять про інформаційне поле, треба мати на увазі зовсім не фермерський лан), які можуть легко викликати резонанс.

Як саме його наповнити — вже справа інформаційної тактики. Але без нього непрямий вплив на світогляд і наступну (легку, певна річ) корекцію поведінки, яка в масштабі приведе до очікуваного результату, неможливий. 

Слід відрізняти рутинну пам'ять (безглузду, марну) від логічної. Одне із завдань такого "СРСР-резонансу" — створити хибну пам'ять і потім наділити безглуздя — глуздом. Поставити на один рівень очевидне, відчутне й міфологічне. Створити кілька тотожних цілепокладань, примусити боротися хороше і відмінне до останнього патрона, на смерть.

Хто є уразливою аудиторією для такого впливу? Люди, які марнославно вважають, що, володіючи критичним мисленням, вони неуразливі до маніпуляцій. До маніпуляцій — справді так. Але людина, наприклад, щеплена від малярії, зовсім не захищена цим від банальної ангіни, яка може позбавити її працездатності нітрохи не гірше, якщо при цьому вона нехтує звичайними заходами безпеки, надто примітивними для, скажімо, мандрівника Африкою.

Наскільки це токсично в принципі? На індивідуальному рівні — нітрохи. Ми живемо у вільній країні й можемо досить вільно розмірковувати про будь-які режими та ідеології. Лібералізм у нас дедалі більше — "священна корова", а будь-яке дистанціювання від зарозумілої принциповості беззастережно вітається. 

Однак сумарно це йде в загальний залік ідеологічного "мінського" саботажу, у якому наша зафіксована поразка у війні називається "мирними" ініціативами з подальшим ідеологічним роззброєнням та зв'язуванням ініціативи. 

У 50-х роках минулого століття, щоб привернути на свій бік угруповання лівих у Європі, комуністична преса та радіостанції розповідали про бажання Радянського Союзу жити в мирі й залякували прагненням "імперіалістів" нарощувати свої збройні сили. Стокгольмська мирна відозва використовувалася як "глас народу". А паризьке відділення організації "Борці за мир" тоді заявило, що "понад 273 мільйонів чоловік підписали петицію, яка закликала поставити поза законом атомну зброю", причому серед них були підписи дванадцяти мільйонів французів і двох мільйонів західних німців... Фейки — не сьогоднішній винахід.

Я свідомо згадав книжку Олександра Волкова "Чарівник Смарагдового міста", випущену 1939 р. Вона вкрадена у Лімена Френка Баума — "Дивовижний Чарівник Країни Оз", книжка-оригінал була написана 1900 р. Тому я процитую рядки з анекдота того часу, надрукованого в газеті "Пионер Дакоты" (піонер — це не піонер з СРСР, коли що):

"Чи є корм для худоби?" — запитують бідолаху-фермера. — "Ні, — відповідає той, — але я придумав надягати їй зелені окуляри і годувати тирсою".

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
Випуск №18, 18 травня-24 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво