Мистецтво меду

Всяке мистецтво має на меті привести до порядку певну розхристану в житті людину.

Лесь Курбас

Людину постійно оточує неосяжна і незбагненна дійсність. Ця неосяжність і незбагненність є джерелом страхів. Постійний вплив страхів формує в людині невроз, який перетворюється на агресію. Агресія призводить до самознищення людини.

Щоб уникнути такої трагічної версії, людині доводиться постійно розривати цей ланцюг на якійсь ланці. Для початку людина намагається подолати страхи. Очевидно, що об'єднання людей у спільноти й було одним з варіантів такого подолання. Еволюція не зберегла для нас прикладів, коли людина змогла б виживати самотужки протягом тривалого часу - в кількох поколіннях.

Щоб зменшити тиск страхів, людина почала їх пояснювати. Це запобігало розвиткові страху в невроз. До того ж створення спільнот сприяло появі розмаїття таких пояснень. Пояснення були моделями дійсності. Безумовно, що це були моделі-омани. Такими вони є й донині.

Еволюція добирала, зберігала і закріплювала такі моделі дійсності в забобонах, віруваннях, традиціях, казках тощо. З них складалася матриця культури людини і спільноти. Вони сприяли передачі продуктивних комплексів фіксованих дій, закріплювалися в родинних і суспільних стереотипах. З розвитком спільнот моделі-омани вдосконалювалися, поглиблювалися і набирали відносної повноти. Вони проходили через сепаратор еволюційного добору. Шкідливі, небезпечні для людини й спільноти версії згасали.

Зрозуміло, що пояснення природи страхів не могло і не може повністю блокувати інформаційний сигнал неосяжної дійсності: вона завжди буде повніша від будь-якої моделі-омани. Тому, щоб страхи не перетворилися на невроз, еволюція, серед іншого, відібрала як продуктивні ті версії життя, в яких людина почала сублімувати невроз у роботу, навчання, лікування, творчість тощо.

Так виникало мистецтво. Матриця культури - це і є постійна координація людиною моделі-омани і дійсності. Що багатша матриця культури, то успішніше вона виконує функцію сублімації неврозу. Тобто функцію виживання людини.

Протягом еволюції постійно діяв сепаратор добору. Спільноти, які припускалися помилок, самознищувалися або їх знищували як загрозу оточенню: людям, спільнотам, дійсності.

Ми живемо в умовах глобалізованого світу. Тому помилки, що їх припускаються при формуванні моделей-оман, також стають глобальними. Це можна спостерігати на прикладі глобального потепління, занепаду цілих екосистем, перманентних воєн за перерозподіл ресурсів і як наслідок - наростання у світі терористичних загроз. На сучасному етапі еволюції людини і суспільства темпи втілення моделей-оман випереджають механізми еволюційного добору. Глобальний характер змін провокує й глобальні компенсаторні відповіді дійсності: землетруси, цунамі, екологічні катастрофи, епідемії.

Глобалізована цивілізація, яка сформувала моделі-омани на пріоритетах матеріальної доцільності і в своїй матриці культури притлумила унікальність локального й духовного, а індивідуальне розглядає лише в дискурсах масового споживання, запропонувала людині "мед на ножі". Це і привабливо, і збудливо, і непевно, і надзвичайно небезпечно.

Сучасні моделі дійсності, які культивує нинішня цивілізація, передбачають подолання страхів дійсності через накопичення ресурсів, через збагачення. На певному етапі еволюції така матриця культури була продуктивною, і саме тому збереглися в часі такі моделі - попри розмаїття їхніх форм.

Але така конструкція має ґандж: притлумлені страхи дійсності починають заміщатися страхами моделі дійсності. Накопичення, збереження й примноження ресурсів, їх перманентний перерозподіл потребують дедалі більших витрат, а тому генерують власні страхи. Це і загрози вичерпання самих ресурсів, і загрози війн за них.

Таким чином страхи моделі дійсності в глобальному світі теж стають глобальними. Утримання матриці культури, побудованої на принципах ресурсного збагачення як моделі подолання страхів, стає виснажливим, спричиняє занепад довкілля, зникнення цілих екосистем. Така модель дійсності вже не сублімує, а поглиблює невротизацію, а відтак - агресію людини, окремої спільноти й цілого суспільства, які культивують такі настанови.

Свобода - це звільнення від страхів дійсності. Сучасна цивілізація тлумачить свободу як ресурсне забезпечення. Але разом з матеріальним, ресурсним забезпеченням поглиблюється відчуження моделі від дійсності.

Разом із тим приходять страхи утримання та обслуговування ресурсів - страхи вже самої моделі. В метафорі "мед на ножі" "ніж" стає дедалі гострішим.

Та найбільша небезпека полягає в тому, що викривлена абсолютизацією ресурсної доцільності модель дійсності починає сама продукувати вигадані контрольовані страхи, аби обґрунтувати власні концепти накопичення й абсурдні витрати на їх забезпечення. Так відчуження моделі від дійсності стає фатальним, бо модель починає формувати в людині комплекс завченої безпорадності перед
дійсністю.

Не людина в оточуючому Світі - культура, а модель Світу, що приносить ресурс, - контркультура стає онтологією сучасної цивілізації.

Вихід з такої ситуації може полягати лише в зміні моделі дійсності, а не в подальшому накопиченні ресурсів. Необхідно змінювати матрицю культури, яка дійсність інтерпретує в уявлення про дійсність. Змінювати принципи формування самої матриці.

Такі нові культурні матриці можуть бути знайдені й сформовані лише на новій технології мислення. Це має бути мистецтво як технологія синтезу. Тільки на їх основі людству вдасться створити такі моделі дійсності, які, сублімуючи страхи оточуючого світу, не витворять нових страхів - "рукотворних".

Для цього потрібно буде змінити існуючу міру буття. Ресурсне забезпечення як інструмент подолання страхів, що оточують людину, слід буде зрозуміти як накопичення енергії приватної ініціативи і солідарних дій, що об'єднані навколо позитивних мотивацій піклування, довіри та доброчесності, а не як матеріальне збагачення за рахунок монопольного придушення конкуренції, нав'язаного попиту та зманіпульованого соціального замовлення. Це буде найвищим змістом мистецтва як інструменту матриці культури, яка знову скоординує - відчужені нині - модель дійсності і дійсність.

Страхи дійсності потрібно долати не матеріальними ресурсними накопиченнями, що обертаються "рукотворними" страхами моделі, а симфонією моделі і дійсності, їх синтезом. Тоді, в такій гармонії, "мед на ножі", що пропонує сучасна цивілізація людині, вдасться сублімувати в "мистецтво меду".

Наш Всесвіт - це еволюція спонтанних порядків, які реалізують, утілюють існуючу логіку. Первинну логіку-Слово ми іноді називаємо "Великим вибухом".

Спонтанні порядки, постійно виникаючи, змінюють локальну логіку, в якій існують. Це самоузгоджено приводить до формування нових спонтанних порядків: у цьому і є сенс еволюції.

У цей процес людство починає втручатися створенням власних нав'язаних порядків. Поки таке втручання є продовженням порядків спонтанних, ми маємо гармонію, розвиток первинної логіки-Слова. Коли ж нав'язані порядки починають виходити з загальної симфонії порядків спонтанних, ми отримуємо конфлікт - "мед на ножі".

"Мистецтво меду" й покликане, в гармонії спонтанних і нав'язаних порядків, зняти ці конфронтаційні протиріччя, щоб забезпечити подальшу еволюцію логіки Всесвіту таким чином, аби логіка існування людства з неї не випала.

Коли "мистецтво меду" стане основою нашої нової моделі дійсності, ми почнемо не боятися дійсності, а довіряти їй!

Коли нині ми ведемо дискусії про школу майбутнього, то здебільшого говоримо про майбутнє школи в нинішній викривленій моделі дійсності. Ми намагаємося "креативно" підлаштувати школу до провалля існуючого відчуження між дійсністю і моделлю дійсності, що практикується.

Говорити ж потрібно про нову школу в новій моделі відображення Світу. Це і буде "мистецтво школи" - одна з багатьох граней "мистецтва меду". І це вже стосується майбутнього не лише школи.