Ми бачимо не те, що хочемо самі побачити, а те, що інші хочуть, щоб ми бачили... - Соціум - dt.ua

Ми бачимо не те, що хочемо самі побачити, а те, що інші хочуть, щоб ми бачили...

12 квітня, 16:44 Роздрукувати Випуск №14, 13 квітня-19 квітня

Ми постійно перебуваємо у світі віртуальності, бо на власні очі побачити або руками дотягтися можемо тільки до дещиці навколишнього світу.

© Василь Артюшенко, DT.UA

Зростає кількість годин, які людина проводить біля екрана. Світом розкидані сотні маркерів-покажчиків, що виловлюють нашу увагу й спрямовують її на потрібні об'єкти. Ми бачимо не те, що хочемо самі побачити, а те, що інші хочуть, щоб ми бачили. І в цьому завжди була суть соціального управління: говорити більше про важливе для влади і мовчати про шкідливе для неї.

У релігії й ідеології були полегшені варіанти такого управління, оскільки об'єкти, що їх цікавлять, заздалегідь були оголошені сакральними, тобто об'єктами підвищеної уваги, що перебувають поза людиною. Їхня сакральність була настільки завищена, що всі війни точилися між різними релігіями й ідеологіями. Тобто вони велися під прапорами сакральності, бо різні сакральності настільки не люблять конкуренції поруч із ними, що завжди готові знищити чужу сакральність. Радянський Союз обожнював цензуру, яка не давала говорити таким "чужим" серед своїх, тим самим намертво зберігаючи свою сакральність для наступних поколінь. 

Суспільство споживання знищило верховенство ідеологічного або релігійного, віддавши примат матеріальному. Ідеологічно Радянський Союз був непереможний, його перемогли споживацькі війни. Першими перейняли чужий рівень споживання "верхи", а за ними — й усе населення. І всі забули про ідеологію, починаючи із секретарів ЦК. Світ дефіциту програв світу споживання.

Щоправда, нинішні війни локального порядку все одно продовжують бути релігійними. Різні види радикалізації ісламу борються з вестернізацією, оскільки з нею відбувається руйнування ісламського типу держави й суспільства, тому що релігія є його скріпною частиною, на відміну від світських держав. Держави на кшталт Ірану вступають у боротьбу з будь-якими каналами вестернізації: західними ляльками, мультиплікаційними фільмами, телесеріалами і навіть з англійською мовою. Тим самим вони намагаються зберегти свій світ відмінним від західного.

Це складна боротьба — подібна до тієї, яку колись програв Радянський Союз. Він щосили боровся з джинсами, музикою "Бітлз", американськими фільмами, але безуспішно. 1985 року на авансцену в СРСР прийшло нове покоління, у якого в душі були не тільки західні джинси, музика й фільми, а й західне, а не радянське уявлення про демократію. Тобто "що таке добре і що таке погано" стало в результаті іншим. Але на відміну від ісламського світу тут немає такого рівня релігійного зіткнення, оскільки обидві сторони належать до християнства.

Сьогодні Україна знову перебуває в зіткненні, але вже з двома світами. Світ західний приваблює, але не пускає, світ російський пускає, але не приваблює. І поки що в ці світи ідуть тільки "вивідачі" у вигляді "заробітчан" і везуть звідти значну частину бюджету для країни або, навпаки, "екскурсанти", які витрачають там певну частину бюджету. 

Важливішою стала також іще одна межа між світами, яку нині проходить усе людство. У принципі ми живемо наприкінці ери "нічогонероблення", яка прийшла з ерою економіки уваги. Тепер наша увага стала бізнес-ареною для інших, де техгіганти навчилися заробляти гроші. Ми повинні "працювати" постійно, навіть тоді, коли відпочиваємо. Ми повинні ставити лайки у Фейсбуці, ми повинні поширювати меми і фейки. Ми самі сталі гвинтиками й механізмами їхнього нового бізнесу. А оскільки політика й бізнес встановили, що негативні повідомлення рухаються краще, то нас якраз і завантажили у поширення фейків, які розлітаються подібно до анекдотів радянського часу. 

Особливо яскраво ці процеси проявляються під час воєн і виборів, які теж є війнами, тільки політичними. Зараз така фейк-війна, невідома нам, іде між Індією і Пакистаном. Наприклад, один з таких "бійців" з боку Пакистану має в "Твіттері" 50 тисяч читачів. Він каже: "Ми боремося з індійським наративом у соцмедіа, ми боремося з ворогами Пакистану".

Не забуваймо, що війни наративів завжди базуються на ідеології, це ідеологічні війни, навіть якщо ця ідеологія не сформульована у вигляді повного зібрання творів батька-засновника країни, як це було в СРСР. Однак відродити ідеологію та відповідну їй єдино правильну поведінку для всіх сьогодні вельми непросто.

Прибічниця визволення людини від наступу на неї технологічної економіки уваги Дж. Оделл, до речі, вона ж авторка книжки "Як не робити нічого", розкриває нам суть цього нового світу: "З усталеної точки зору, що час — це гроші, ви маєте щось демонструвати за минулий час: або пророблену роботу, або саморозвиток, що теж слід трактувати як роботу. Усе, що відволікає вас від цього, є занадто дорогим з погляду концепції "час — гроші". Це прив'язує до ідеї, що все є машиною, і що її треба просто полагодити або зробити ефективнішою. Це також сильно прив'язане до поточного моменту — поганий тип присутності, оскільки все загорнуто в цей момент або в те, про що всі говорять у Твіттері. До речі, сама вона любить спостерігати за птахами, щоб звільнитися від цього тиску ззовні.

У принципі в її словах дуже багато правди. З приходом соцмедіа ми справді опинилися більше в теперішньому часі, а ще у вподобайках і селфі, які саме звідти. Адже вони теж по суті акцентують якийсь момент саме сьогодення. Очевидно, з погляду механізмів соціального управління таке перебування виключно в сьогоденні створює стабільну ситуацію. Про минуле або майбутнє ми часто сперечаємося, а сьогодення розглядається як тимчасове і тому не настільки важливе для суперечок. 

Читання книжки підносило людину, бо вона спілкувалася з кимось, хто був вищий і розумніший за неї хоча б тому, що той витратив на написання книжки значно більше часу, ніж хтось — на написання твіта. Твіттер і Фейсбук — це теж генератори віртуальних світів, як і книжка. Але книжки будувалися не тільки на нинішньому моменті, а відправляли нас у минуле або майбутнє. А це, хай там як, змушувало думати.

Фахівець у сфері етики техніки Дж. Вільямс ніби розкриває ці зміни вже з боку технологій, говорячи про фундаментальну зміну реклами, що відбулася на наших очах: "Історично реклама мала бути дражливою, такою, що відволікає людину. Сьогодні вона не така, оскільки ми нарешті знайшли можливості направити її на реальні наміри людей. І пошук "інформації про наміри" став авангардом цих змін". На жаль, технології працюють без етики, тому сьогодні все стало рекламою. 

Сам Вільямс вважає, що настала не "інформаційна епоха", а "епоха уваги", що ми не можемо вирішити наші великі проблеми зміни клімату або екстремізму ще й тому, що не можемо приділити їм достатньої уваги. Його книжка має важливий підзаголовок — "Свобода й опір в епоху економіки уваги". А сама книжка дістала назву від слів Діогена Александрові Македонському і називається "Не затуляйте світла". Це була відповідь на пропозицію Александра виконати будь-яке бажання Діогена. І прохання Діогена виявилося найпростішим — за найвідомішою версією він сказав: "Відійди, ти затуляєш мені сонце".

У нашому часі Вільямс побачив, що це світло — це світло нашої уваги, і ми повинні зберегти його. Реально ми можемо сказати це й інакше — людина повинна й у світі технологій залишитися передусім людиною, хай як це буде для неї важко. А технічні гіганти, навпаки, щосили намагаються створити з людини гвинтик своєї машини. Але поки що нас заганяють у куток, не залишаючи вибору, який не був би вирішений самими соцмедіа. Однак дослідники не бачать у такій нашій залежності аналогу наркотичної. Усе залежить від самої людини. Чи стане вона вищою за машину, чи вважатиме за краще стати її гвинтиком. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 2
  • Харитон Харитон 13 квітня, 23:58 Отже, є "ми", а є "інші". І що з цим робити, якщо: Velle non discitur- Нельзя научится хотеть? згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись Харитон Харитон 14 квітня, 12:43 Здається, ось цей хлопець чесніший. Він обходиться одним «ми»: « Наши разбитые жизни оформлены красивей некуда. Вот вы сами, читатели этой книжонки, наверняка сейчас думаете: «Ну до чего же он мил, этот малыш-рекламщик, плюющий в колодец; ишь как развоевался, ну да ладно, никуда ты не денешься, ты ведь в тех же тисках, что и остальные, ты будешь исправно платить налоги, как все мы!» И верно, из этого заколдованного круга выхода нет. Все двери на замке, охрана ласково улыбается. Вас держат в неволе с помощью долгосрочных кредитов, ежемесячных взносов, квартплаты. Вы не в настроении? Гляньте в окно: там миллионы безработных ждут не дождутся, когда вы освободите теплое местечко. И можете дуться сколько угодно. Черчилль давно уже сформулировал ответ: «Это самая плохая система, не считая всех остальных». Заметьте, он не стал водить нас за нос, он не сказал «самая хорошая система»; он выразился именно так — самая плохая.» (Фредерик Бегбедер. 99 франков) згоден 0 не згоден 0 Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво