Кругле носимо, квадратне котимо, або Навіщо волонтерам інструкція - Соціум - dt.ua

Кругле носимо, квадратне котимо, або Навіщо волонтерам інструкція

18 серпня, 2018, 17:00 Роздрукувати Випуск №30, 18 серпня-23 серпня

Жоден військовий підрозділ чи жодна спільнота волонтерів не має права диктувати своє бачення допомоги.

© n-k-n.org

Усі війни світу схожі одна на одну, але кожна з них привносить якісь безпрецедентні досі явища і вписує їх в історію воєн уже сталим прецедентом. 

Російсько-українська війна 2014—2018 плюс років принесла абсолютно нове для фронтів і немислиме для армії як органу явище добровільної армії та волонтерства. Тут — про волонтерство.

Подивімося "збоку", як це було. Величезна кількість цивільних людей увірвалася на фронт як добровільна служба тилу, була запрошеною чи прогризла собі шлях аж до кабінетів управління армією та фронтом і стала брати участь у висвітленні фронтових подій.

Можна уявити жах кадрових військових. Зневажені армійські святині — "Квадратне котити, кругле носити", "Стой там, іди сюди!" "В армії до майора думати не положено, після майора — пізно" і т.д. Братання військових із цивільним корпусом. Цивільні на позиціях, і не завжди про це відомо у штабі сектора! Непорядок…

Було зрозуміло, що рано чи пізно армія спробує звести всі ці цивільні русла до звичного орднунгу. Ну, а, наводячи порядки, ніяк не зможе зробити це без звичної військової бюрократії, особливо сильної в нашій українській армії, яка начебто біжить від совкових порядків, але на фініші опиняється зовсім поруч із тим самим радянським підходом. Чим і заробила собі глузливу назву "новітня УПА" — українська паперова армія.

Атакувати волонтерство армія спробувала ще у 2014-му. І, силами щойно створеної за кальками досвіду НАТО служби СІМІС (Civil-military cooperation — Цивільно-військове співробітництво), запропонувала волонтерам обов'язкову акредитацію з повною звітністю, яка, своєю чергою, регулюватиметься тією ж службою.

У 2014 р. служби СІМІС були малоавторитетними, волонтерство ж мало масовий характер, тому ідею висміяли й визнали непотрібною. Але у 2018-му СІМІС повторили свої спроби:

— зібрати повні списки фронтового волонтерства;

— взяти на себе вирішення напрямів волонтерської допомоги;

— взяти під свій контроль акредитування волонтерства, яке працює на фронті, аж до відстеження кожного кроку фронтового волонтера.

Волонтерство відповіло обуренням і шаленим спротивом.

Українське волонтерство амбітне й гостре на язик. Це рух одинаків-пасіонаріїв, тому до 2018-го майже всі волонтери (паче фронту) встигли пересваритися між собою, помиритись і знову посваритись, і вже давно ніхто не бачив об'єднавчої сили для цього, безперечно, потрібного, але досить самостійного явища.

Такими силами могли бути — або ескалація на всіх напрямах фронту (тоді волонтери забувають про чвари і виступають єдиним фронтом), або спроби якось перекрити повітря волонтерській діяльності загалом. Спробу СІМІС їх "організувати" волонтери і сприйняли як замах на волонтерський фронтовий рух загалом. Чи так уже вони помилялися у своїх висновках?

Інструкція

Інструкція з акредитації волонтерів з'явилася в Інтернеті досить несподівано, фактичним зливом інформації. Стало зрозуміло, що готували її таємно й наспіх, плануючи поставити волонтерів перед фактом. СІМІС просто переклали українською мовою Інструкцію ООН для роботи з волонтерськими організаціями типу "Карітас" чи Червоний Хрест. Але ці організації працюють у зонах військових конфліктів світу і з цивільним населенням. Унікальне ж фронтове волонтерство України налаштоване переважно на роботу з армією. Тож, зрозуміло, Інструкція ООН для наших реалій зовсім не підходила. Це й стало наріжним каменем проблеми.

Наявну розгалужену систему допомоги армії, яка самокерується шляхом горизонтальних зв'язків між волонтерами та давно налагодженої співпраці з військовими, СІМІС спробували втиснути в якісь зовсім інші штани.

Далі каміння посипалось і перейшло в лавину. Розглянемо, що пропонує Інструкція волонтерам. Є, власне, чотири пункти, які волонтери вважають неприйнятними для своєї роботи.

1. Пропонується видати кожному фронтовому волонтеру так звану Картку волонтера як перепустку до фронтової зони. Для її отримання треба надати такі дані: паспортні; щодо місця проживання, за пропискою та фактичні; номер телефону; електронну адресу; назву волонтерської організації, дату й номер реєстрації тощо з копіями цих документів та фотокартками.

І тут постає питання — скільки знадобиться часу, аби ці докладні списки опинилися на столах ФСБ?

Серед фронтового волонтерства чимало ВПО, так сором'язливо в нас називають біженців із окупованих територій. Ці люди полишили на окупованій стороні родичів, друзів. Дехто з них і досі не називає своїх імен та намагається ховатися від камер, не бажаючи піддавати рідних ризику. Чи готові вони внести свої дані до цих списків?

З виступу представника "Інформнапалм" Михайла Макарука: "Ми впритул працюємо з секретністю в нашому війську. Можу з упевненістю заявити, що секретність у нашій армії перебуває в стані "нижче дна". Отже, ці списки одразу з'являться у певних російських структурах, і на волонтерів почнеться нове полювання".

Військові, на випадок полону чи юридичних звинувачень від будь-якої країни, мають якусь систему захисту, хоч і працює вона погано (прецедент Марківа). Мають систему захисту (власні служби безпеки) і представники "Карітас" та Червоного Хреста. Фронтові ж волонтери України такої системи не мають. Про це знає кожен, хто намагався витягти волонтера з полону. Зробити це набагато важче, ніж визволити військового. І якщо акредитація волонтера дає сяку-таку систему захисту для волонтера — то вона ж і посилює небезпеку. Замкнене коло.

2. Кожен волонтерський виїзд на фронт має проходити за маршрутами, прописаними, затвердженими та зданими до служби СІМІС.

Виконання неможливе. Робота і маршрути волонтера — досить гнучкі й мобільні, посилені ще й тим, що фронтові волонтери працюють зазвичай не у спокійних тилових зонах, а ближче до передньої лінії фронту. Будь-яка військова операція, локальна ескалація бойових дій, ба навіть ремонти шляхів, електромереж тощо (які постійно ведуться в обстрілюваних зонах, бо ж цивільним треба якось жити) — зведуть нанівець заготовлений зарані маршрут. Навіть якість доріг у фронтовій зоні швидко змінюється і може впливати на прокладання маршруту.

Не кажучи вже про те, що знову тріщить по швах секретність. Бо зміни маршруту пропонується щоразу доносити до чергових офіцерів СІМІС телефоном. Усі телефонні розмови на передній лінії фронту прослуховуються, тож ворог буде радий почути про наші маршрути.

Про знамениту волонтерську мобільність, якою вона затикає за пояс будь-яку армійську бюрократичну машину, годі й думати. СІМІС, які вже чотири роки працюють поруч із волонтерами, не можуть не знати цих тонкощів роботи і ризиків, які вони несуть. Тож чому вони їх не враховують?

3. Акредитація, отримана волонтерами, будь-якої хвилини може бути відкликана — командиром підрозділу в телефонному режимі або навіть представником місцевої адміністрації (голова сільради, мер тощо).

Волонтери на сьогодні лишаються єдиним ланцюгом, який найтісніше пов'язує фронт із тилом (народом України) На жаль, фронтові журналісти вже давно змушені обережно висвітлювати події, які відбуваються в армії та на фронті, — поменше негативу, пам'ятайте, що нас читають у світі, побільше пафосу та героїзму.

Волонтери ж найменше думають про те, щоб догодити "політиці партії". Для них немає авторитетів, крім військових фронту, та й прагнення справедливості ще не заїлося втомою від війни в певних волонтерських душах. Отже, будь-який системний чи разовий недолік може бути висвітлений волонтером у соцмережах, численних інтерв'ю і донесений до високих військових штабів. Волонтерські голоси часом бувають надривними й істеричними, але спокійним і врівноваженим вирішенням проблем волонтерство теж володіє. 

Та, з якого б приводу не порушили питання волонтери — чи то свавілля командира, корупційна складова командирського складу, контрабандні схеми, в яких працює певне офіцерство тощо, чи постійна нестача будівельних матеріалів, інструментів, запчастин, медикаментів і так далі, — після першого ж закиду нашого уявного Волонтера-бійця-за-справедливість-і-доцільне-використання-армійських-коштів буде заткнуто, в доступі на фронт — відмовлено. Тобто: хочеш їздити на фронт і допомагати армії — то сиди й не дзявкай. Це може зробити будь-який командир будь-якої хвилини, навіть не пояснюючи причин. Тобто Інструкція одним розчерком нівелює досягнуту за чотири роки війни відкритість нашої армії для народу, — а не варто забувати, що саме народ за рахунок податків завжди утримує свою армію. І, мабуть, саме тому в багатьох демократичних країнах посаду міністра оборони обіймає лише цивільна особа.

Щодо акредитації, яку волонтерству віднині треба брати у представників місцевих адміністрацій Донецької та Луганської областей, а серед них лишилося чимало сепарів, і навіть активних, то зрозуміло, що рано чи пізно місцеві реваншисти теж почнуть використовувати повноваження, надані їм із подачі СІМІС, і перекривати шляхи волонтерам.

3. Останній спірний пункт стосується фотографій та відео. Віднині волонтерам буде заборонено користуватися фотоапаратом, відеокамерою та й взагалі засобами мобільного зв'язку.

Справді, з початком війни багато хто з волонтерів порушував золоті правила роботи кореспондента на фронті, — "світилися" позиції, показувалися на фото орієнтири для коригування вогню. Але це саме на початку війни робили і самі військові, і журналісти. Ми вперше перебували на фронтах, ми всі вчились, у тому числі й режиму розумної секретності. Тут ключове — розумної. Адже можна і навіть потрібно інколи показати фото привезеної допомоги, аби люди бачили, на що пішли їхні гроші. Та й часом хлопці та дівчата самі не проти, аби їхні обличчя майнули в Інтернеті: "Нехай мама побачить, що я поїв і в шапці"

А неформальний ланцюжок "фронт—тил" саме й тримається на цих фото та відео. Це як листи з фронтів воєн минулих часів. І зовсім необов'язково при цьому показувати всю позицію, навіть зазначати сектор. Сучасні волонтери це добре розуміють.

До того ж не забуваймо, що наш фронт проходить селами й містами, в яких мешкає величезна кількість місцевих жителів. І далеко не всі вони налаштовані позитивно до української армії. Хтось спить і бачить армію Путіна, яка входить до їхнього містечка. Фронтовики жартують: "Сьогодні ДРГ не варто навіть переходити лінію фронту. Найактивніші ДРГ живуть поруч із нашими ВОПами"

Тож можемо бути впевненими, — все, що хотілося приховати, давно сфотографоване й переслане ворогу місцевим населенням. Тоді чому вирішили спочатку забрати засоби зв'язку саме у волонтерів?

Відповідь видається однозначною: волонтерство просто не зможе працювати без зворотного зв'язку. Волонтерство, яке не зможе показати фронт із фотографіями та відеозаписами, паралізоване.

То кому й навіщо треба забрати у волонтерів зв'язок із фронтом, шантажувати їх відкликанням акредитації, підводити до ризику зливу ворогу даних? Які мотиви в ініціаторів Інструкції?

Мотиви 

На зустрічі волонтерів із офіцерами СІМІС ініціатор Інструкції, керівник СІМІС полковник Олексій Ноздрачов спробував відповісти на це найголовніше запитання — чому, власне, настав час для введення цих правил?

"Відомо, що в нашій країні вже почалася передвиборна боротьба. Тож Інструкція вводиться насамперед для того, аби перекрити шлях до фронту політичним силам", — оголосив полковник. І навіть не помітив, як порушив Конституцію України (ст. 33): "Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом".

Так, кожен громадянин може приїхати до фронтової зони. Але не кожен може потрапити на позиції. Допускати громадян на позиції чи ні, досі вирішували командири, які відповідають за ділянки фронту, на яких перебуває їхній підрозділ. За словами представника Ради волонтерів Олексія Грідіна, відповідь Генштабу на запит підтверджує: всі переміщення в місцях дислокації підрозділів регулюються статутом внутрішньої служби та рішеннями посадових осіб. Інструкція не потрібна. І якщо командир твердо знає, що цей журналіст уже одного разу порушив правила секретності; ці волонтери не привозять потрібних речей для підрозділу, а натомість використовують підрозділ як площину для піару; ці цивільні громадяни заважають бойовим діям, що ведуться на даній території, — він має право відмовити в перебуванні перелічених людей на території підрозділу.

То навіщо ж вводити посилені заходи?

"Другий мотив, — пояснює полковник Ноздрачов, — полягає в тому, що зараз подаються величезні списки на нагородження, а СІМІС навіть не знають, хто всі ці люди, і не розуміють, варто нагороджувати їх чи ні".

Тут лишається вже розвести руками. Несерйозно й смішно виглядає, що служба, яка має співпрацювати з волонтерами, за чотири роки війни не познайомилася з усіма волонтерами фронту. А їх не так уже й багато, скажемо чесно. 

Третій мотив прослизає "за Фройдом". На зустрічі волонтерів із СІМІС полковник Ноздрачов надто багато говорить про бюджет, який пообіцяли службі СІМІС для цієї роботи. Він прохоплюється, що лише на канцелярію мають надати мільйон гривень. І волонтери розуміють, що ставки окремо взятої служби дуже високі. А ще лишаються автомобілі й пальне для супроводу волонтерських екіпажів, розширення штату, — бо у плани нових повноважень СІМІС закладено введення обов'язкових штатних одиниць у всіх підрозділах. Можемо лише уявити, які гроші стоять на кону в окремо взятого підрозділу. А підрозділ, якому світить нова "штатка" та бюджет, зможе гори звернути у своєму завзятті.

Четвертий мотив — "щоб був порядок". Туманне пояснення, особливо коли певний порядок у ланцюжку "волонтер—військові" й так є. Цей порядок напрацьовувався роками війни, набиванням спільних гуль, і тепер неформальна система працює — без зайвих папірців, документів, але зі звітністю, актами прийому—передачі, постановкою на баланс дорогих речей і підтвердженням спільної роботи з обох сторін. Так, певні прогалини в цій системі є, і волонтерську допомогу можна вкрасти, точно так само, як легко можна вкрасти штатне майно. На жаль, жоден пункт пропонованої Інструкції не забезпечує боротьбу зі злодійством у армії.

П'ятий мотив нам оголошують як головний — боротьба з волонтерами-варениковозами. Так називають волонтерів, які возять на фронт продукти "бідним, голодним хлопчикам".

Вирішення продовольчого питання було одним із найперших питань, із якими впоралася наша справді голодна та обірвана армія 14-го року. Тепер продукти на фронті не потрібні. Майже завжди і скрізь.

А тут уже ключове — майже. Буває так, що відстав обоз, буває, що начпрод підрозділу вирішив занадто вже нажитися за рахунок забезпечення. І, поки з цим розбираються волонтери — так, звісно, волонтери, бо наша армія ще не досить добре вміє регулювати такі форсмажорні випадки, — військовим треба щось їсти. Тож закривається ця спонтанна діра теж силами волонтерства.

Щодо обозів із варениками, пиріжками, борщем та олів'є, які чомусь везуть аж із Києва чи Львова (траплялися й такі випадки), то вони дуже дратують як волонтерів, так і військових.

Але — знову зануримось у Конституцію — ніхто не має права заборонити громадянам України пересуватися територією України. Ніхто не може перешкодити підвезенню продуктів "для голодних хлопчиків" — крім командира, який відповідає за певну ділянку фронту.

Отже, знову виступає на перше місце локальне вирішення питання. Знову працює робоча ланка "командир—волонтери"

CASUS BELLI

Заглибившись у проблему, бачимо, що вона не варта навіть паперу, на якому надруковано цю вигадану Інструкцію. І все, чого вона мусить досягти, — це порушити мобільність волонтерських груп, ризикувати волонтерськими головами, накинути командирам додаткову роботу, — адже кожен командир тепер повинен повідомляти у службу СІМІС про очікуване прибуття волонтерів з точністю до дня, далі волонтерів включатимуть у наказ по сектору тощо.

Полковник Ноздрачов пояснює, що таким чином тепер можна буде боротись із псевдоволонтерськими групами. Ми ж бачимо, що все може статися навпаки, і ті псевдоволонтерські групи тепер матимуть офіційні шпарини, аби отримати Картку волонтера й увійти нарешті у правове поле співпраці з армією. Адже для цього треба зовсім небагато: зареєструватися, подати дані про маршрути, пройти інструктаж, — і все, ти вже офіційний волонтер. Тобто зробити те, що реальні волонтери зробити саме й не завжди можуть, з огляду на перелічені ризики.

Можемо ми підозрювати, що ближче до виборів почнуться торги Карткою волонтера? А чом би й ні. Адже торгівля статусом УБД давно вже йде, тож Картка волонтера — не виняток.

Можемо ми підозрювати, що саме для такого торгу й створюється ця непотрібна прокладка між волонтерством і армією? Так, як громадяни країни, що утримують СВОЮ армію за рахунок податків плюс добровільний військовий збір, яким обклало себе багато людей, — ми навіть мусимо висловити такі підозри, бачачи непотрібну, громіздку схему, яку легко використати для наживи окремих нечесних військових.

Ось чому волонтерство зараз виглядає об'єднаним як ніколи. Здається, нам оголосили війну — а заодно й тим нашим фінансовим донорам, які йдуть поруч із нами з 2014-го року, включно з українською діаспорою багатьох країн.

Бо навіть ті волонтери, які начебто не проти прийняти деякі пункти Інструкції, — категорично відкидають запропонований на сьогодні текст з усіма його вкрай непродуманими пунктами.

Якщо проглянути відеопротокол зустрічі офіцерів СІМІС із волонтерами, можна побачити те, що вразило найбільше. Здавалося, що офіцери спеціально били волонтерів у болючі місця, викликаючи роздратування:

– Ви прийшли до нашої армії, тож мусите грати за нашими правилами.

– Ви потрібні були у 2015-му, а тепер уже ні.

– Наша кінцева мета — щоб волонтерів на фронті зовсім не було.

– Інструкція буде. Так вирішив начальник Генштабу, що б ви не казали. Вже є наказ.

Усі, хто живе фронтом, перебувають нині в очікуванні досить нелегкої осені, коли з армії звільниться, за прогнозами, найбільша за всі роки війни кількість військових, згідно із Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби". Близькі вибори також не видаються легкою подією. Тож навіщо саме в цей складний час влаштовувати ескалацію конфронтації "Генштаб—волонтери", читай "фронт—волонтери"? Здається, СІМІС забивають гол у свої ворота, маючи напередодні складної осені та дуже складного року конфлікт із волонтерами й патріотично налаштованими верствами народу (не кажучи вже про обурену діаспору). І конфлікт цей штучно роздмухано на рівному місці.

Хто кому волонтер

Чим би не скінчилась епопея Інструкції — прийняттям, отже спробами вичавити волонтерство з фронту; прийняттям компромісного варіанта; неприйняттям взагалі, — волонтерам теж слід зробити висновки з цих подій.

Серед нас багато колег, які досі живуть реаліями 2014 р.— нагодувати, взути, вдягнути армію. Колеги, армія вже давно нагодована, взута, вдягнена. Чи не означає це, що армія не потребує допомоги?

Потребує, ще й як. Ми досі перебуваємо у стані війни, на фронті майже щодня гинуть люди, — то чи не варто кинути всі сили на забезпечення армії тим, чим сама армія поки що не в змозі (не бажає?) себе забезпечити? Це — безпілотники, електроніка, спеціальна оптика, відеоприлади, системи коригування вогню, ремонти позаштатних машин тощо. Тобто є маса речей, потрібних для армії, і набагато серйозніших, ніж смаколики, труси та шкарпетки, які й досі везуться валками на фронт. Звісно, армія має відчувати, що народ із нею, та давно вже варто консолідувати сили для набагато серйознішої допомоги у відсічі ворогу.

Але всі ці питання кожен волонтер, будь-яка волонтерська організація мусять вирішувати самі, виходячи з питань доцільності та Основного Закону України. І жоден військовий підрозділ чи жодна спільнота волонтерів не має права диктувати своє бачення допомоги, не має права вирішувати, хто кому справжній волонтер, а хто — не надто, хто гідний фронту, а кого геть.

Бо:

"Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу" (Конституція України, ст. 17).

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • Евгений Буравлев Евгений Буравлев 18 серпня, 18:28 Волонтери, вони представники населення країни котрі саме і реалізують той самий тісний звязок з армією, котрий є базовим у країнах ЄС і, передусім, у НАТО. Але, на стадії виборчого процесу, українська влада не може допустити тісний звязок народу і армії, що не конролюється чиновниками. От і маємо те, що маємо. А, взагалі-то, мусимо мати те, що дозволяє українцям мати "їх" влада. згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво