Кому потрібний інформаційний захист - Соціум - dt.ua

Кому потрібний інформаційний захист

5 листопада, 20:42 Роздрукувати Випуск №41, 3 листопада-9 листопада

Чи надто вже потрібні українському суспільству різноманітні стратегії та тактики інформаційної безпеки? 

© Василь Артюшенко, DT.UA

Про інформаційну безпеку сьогодні говорять усі. Говорять гарно. На євроатлантичному просторі дедалі могутніше генеруються високоінтелектуальні тексти й витончені політичні заяви. Але ці світлі технології самообману ніколи не залишають коло самих стратегів, не опускаються до рівня оперативного планування, а тим паче розв'язання тактичних завдань. Так званий постдоктринальний простір у нас сповнений героїчною самодіяльністю.

У ній через політичні міркування не може міститися оперативний компонент — доктринальні рекомендації до прямих дій. Тому що це залежить від волі лідера, яка шляхом взаємних демократичних компромісів зводиться в підсумку до бізнес-інтересів. Говоримо про Будапештський меморандум, а на думці тримаємо "Північний потік".

Оскільки інформаційний компонент найтіснішим чином переплетений із зовнішньою та внутрішньою політикою кожної країни, щось змінювати в ньому означає розбудити демонів лібералізму та праволюдей, які охоче паразитують на будь-якому конфлікті. Особливо ними ж і створеному.

Загрози для інформаційної безпеки класифікуються в такий спосіб — витік інформації, порушення конституційних прав громадян органами влади, асиметрія в міжнародному обміні інформацією, діяльність груп, які свідомо маніпулюють наданням інформації, неконтрольований розвиток біотехнологій, комп'ютерні злочини та кібертероризм, інформаційна війна, асиметричні виклики, шпигунство. 

Розрізняється сім видів інформаційних війн: за командування і контроль, війни розвідок, електронна, хакерська та кібервійни (так, вони всі різні), психологічна, за економічну інформацію. 

Кожна з них ведеться на трьох рівнях (особистому, корпоративному, глобальному) й у двох сферах — цивільній і військовій. 

Держава має потребу в інформаційній безпеці, як кістки організму потребують кальцію. Держава — кістяк країни, суспільство — її плоть. Але що з того, коли добре кальцинований череп скалиться тобі з історичної могили, якщо ти не Гамлет?

Держава та суспільство разом становлять країну. Будь-яка держава прагне видати свої інтереси за суспільні й навпаки. Ця діалектика залежно від країни або продуктивна, або драматична, або комічна. Залежить, з якої країни дивитися на іншу. 

Чи ефективна інформаційна політика держави у сфері інформаційної безпеки, та ще напередодні виборів? 

Методологічна проблема в тому, що ми позитивно оцінюємо цю актуальну політику у порівнянні з 2014 р. і негативно — у порівнянні з нашими запитами та оперативними потребами. Тут відкриваються безмежні можливості як для політичних спекуляцій, так і для звичайних безграмотних суджень.

Держава стосовно себе дедалі більш ефективна, конфлікти між гілками влади інформаційно обслуговуються досить якісно, і навіть зовнішня солідарна позиція стає чіткішою, зі зрозумілим вектором розвитку.

Стосовно суспільства в держави складне завдання. Перше — намагатися, щоб суспільство її не розлюбило та не покинуло, а любов треба підтримувати чимось матеріальним, при такому вже терміні відносин. 

Друге — щоб російський біс суспільство не спокусив і не поплутав, як теж уже бувало. Із цим завданням усе погано, тому що воно поставлене незграбно та в такому формулюванні просто є частиною політичного кокетства у завданні номер один. 

Російський біс, як вірус, нікуди й не йшов із цього суспільства. При ослабленні соціального імунітету він організм пригнічує, при посиленні — сидить собі в клітках організму відносно тихо. Можливо, він колись і зникне, але точно не від гарячого чаю та малини, якими поки що за потужністю є наші інформаційні контрдії. Зате вони повністю народні й без ГМО.

Між інформацією та інформаційними атаками приблизно такий самий взаємозв'язок, як між алкоголем і алкоголізмом. Старше покоління пам'ятає відчайдушні спроби Радянського Союзу обмежити споживання алкоголю, починаючи з вирубування виноградників і закінчуючи дикими обмеженнями в роздрібній торгівлі. Це породило небувалий підйом самогоноваріння, епідемію отруєнь зі смертельним результатом і купу анекдотів. 

Боротися з інформацією в епоху Інтернету можна так само ефективно, як з алкоголем у СРСР. На будь-який токсин завжди знайдеться свій виготовлювач і споживач. Крім того, при всіх запропонованих варіантах розвитку (які цікаві лише молодим) частина суспільства, з огляду на демографічні особливості, воліє залишатися в епосі освіченого феодалізму й саме в цій парадигмі формує свої електоральні претензії та запити.

Преса, паразитуючи на катастрофічному світогляді, створює в цього населення хронічне відчуття тлінності буття. У цьому одна з головних причин неусталеності почуттів, симпатій та антипатій. Додамо цілком середньовічну сприйнятливість до всього надприродного, до знамень, снів і телегалюцинацій. Ця риса більше проявляється в політологічно-журналістському середовищі, яке займає нішу освічених ченців Середньовіччя, з усіма їхніми самокатуваннями, копирсанням у рефлексіях і витісненими емоціями. Миряни, які їх оточують, тобто глядачі та читачі, повністю копіюють їхні вибухи розпачу або люті, нерозсудливості та душевні надломи. 

Це чудове патогенне середовище навіть не для інформаційних вірусів, а для прямого управління поведінкою мас. Усе вже є в заготовках, потрібно лише довести вихідний матеріал до абсурдних значень.

Зі стратегічного погляду саме ця феодалізована частина населення й має потребу в інформаційному захисті. Але на практиці вона цього зовсім не бажає та всі розмови про інформаційні загрози сприймає приблизно так само, як розповіді про здоровий спосіб життя в черзі за випивкою. 

Освічена, сучасна частина суспільства про це говорить, і такий запит на безпеку в неї є. Але так само, практично кажучи, такі люди не є групою ризику через свій інтелектуальний імунітет, не абсолютний, але все-таки. Крім того, освічені люди більш егоїстичні, менш схильні утворювати сталі групи, кожний має на все власну думку. Тому ганятися за кожним розумником з інформаційною сокирою опричника доволі втратно, хоча розумники цілком переконані у зворотному. Нюанс у тім, що проти окремих людей справді можуть вестися психологічні операції. Але кожний фейсбукер норовить зарахувати себе саме до цих "окремих".

Проте участь цієї освіченої частини суспільства в інформаційному опорі та підвищенні національної стійкості України була б дуже ефективною, якби держава після катастрофи 2014-го зробила такі самі висновки, як інша держава після своєї катастрофи 9/11. Там участь громадянського суспільства у сфері національної безпеки, зокрема інформаційної, зросла в рази, дістала потужну законодавчу та адміністративну підтримку, створила ще більш сприятливі умови для цивільно-військового партнерства тощо. 

У нас громадянське суспільство вже не противник, але все ще прикрий конкурент держави у тих сферах діяльності, де потрібні сучасна освіта, сучасна кваліфікація, сучасна англійська і розуміння IT-сфери. Прикрий, тому що невблаганність реформ змушує чиновників дедалі більше зосередитися на питаннях виживання та інтриг, і їм зовсім не до діалогу, в якому вони свідомо програють.

Намагатися електорально догодити цим групам і навіть вести про це раціональний діалог — цілком провальне заняття. Кожна з груп істерична по-своєму, а в них ще всередині свої міські божевільні, корисні ідіоти й просто крикливі неуки. 

Жодні медійні жертвоприношення їх не заспокоять. Одна група буде й далі "спиватися", захлинаючись, хлебтати з московських інформаційних калюж. Інша пручатиметься, як уміє, і тролитиме державу за недієспроможність.

Державна політика у сфері інформаційної безпеки не повинна бути адресною взагалі. Вона має бути просто державною політикою, без електоральних загравань з маленькими та великими українцями.

Перший і головний принцип цієї політики, який відразу закриє безліч проблем, — це принцип моральної ясності. Чіткі визначення в усьому, включаючи своїх і чужих, прозорість мотивів і наслідків, наявність переконань, підкріплених учинками. Менше поетичності, більше конкретики. Щоб спосіб вираження був невіддільний від змісту.

Другий — це виразна (відповідно до першого принципу) демонстрація захисту внутрішніх пріоритетів країни перед зовнішніми. Конституційні норми не можуть бути предметом "реалістичного" торгу ні з ким. Конституція України має впливати на зовнішню політику, а не навпаки.

Третій — зменшення безоглядного захвату з приводу всіх запропонованих ззовні соціальних перетворень. Навіть якщо це те, що ми зобов'язані виконати, в інформаційній сфері до цього можна ставитися більш розважливо.

Україна як пріоритет, здоровий скептицизм і прямота висловлювань. Простий алгоритм інформаційної поведінки, який не звернений ні до кого особисто, але який пропонує поділити ці цінності.

Це саме та асиметрична інформаційна відповідь сучасним викликам, у якої є перспективи бути схваленою суспільством, і не тільки громадянським.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво