Інтервенції в мізки, або Руйнування здорового глузду - Соціум - dt.ua

Інтервенції в мізки, або Руйнування здорового глузду

15 листопада, 17:00 Роздрукувати Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада

Найменш захищеним у бою вважається мозок солдата.

© Pixabay

Але так само ніхто з нас не захищений від впливу у випадку виборів і бізнесу. На нас падає така кількість інформаційних ударів, що ми маємо радіти, коли вибори закінчуються, оскільки реклама й паблік рилейшнз, породжувані бізнесом, не закінчуються ніколи. 

А тут в інформаційний простір іще й фейки ввірвалися, до яких ми взагалі не готові. Раніше традиційна преса мала інститут перевірки на вірогідність того, що вона повідомляла. Сьогодні, коли мільйони людей щосекундно стукають по своїй клавіатурі, зробити це дуже складно. 

Фейки стали найголовнішою неприємністю, що прийшла із соцмедіа. Але чому раптом виникла така увага до фейків, адже в них немає тієї новизни, яку їм приписують? Обманні техніки були завжди, а в тоталітарних державах вони взагалі стали нормою. Можна назвати два чинники, що створили цю нову ситуацію інформаційного впливу. З одного боку, це соцмережі, які дозволяють зібрати про людину стільки інформації, що навіть вона сама про себе стільки не знає. З іншого боку — алгоритми big data дають можливість на основі зібраної інформації побудувати переконливе повідомлення під будь-якого конкретного користувача. Причому на виборах вплив має успіх у випадку, якщо людина ще не вирішила і вагається, за кого б їй віддати голос. В Україні таких людей дуже багато: великий відсоток виборців, навіть заходячи в кабінку для голосування, не знає до пуття, за кого голосуватиме.

Підказка, що переводить інформацію в поведінку, може реалізуватися не тільки в політичній сфері виборів чи референдумів. Цього (і безлічі інших різновидів впливу) потребує бізнес, щоб ми стали автоматичними споживачами його продукції. Із цієї причини і Гугл, і Фейсбук збирають максимально детальну інформацію про нас. Часто говорять, що вони знають нас краще, ніж ми самі. Або Netflix, наприклад, за трьома названими улюбленими фільмами може дати підказку, що саме сподобається користувачеві надалі.

Аналогічно й у ситуації, що дістала назву наративних воєн. Тут констатується падіння статусу факту, натомість на сцену виходить вплив. На людину спрямована не інформація, а вплив, що акцентує не факт, а його значення для людини, як і чому він важливий для нього. Як писали в радянський час: усе для людини, усе заради людини... 

Від наративу потрібне не так породження правди, як створення ідентичності людини. Кожен факт є фактом тільки в рамках певної моделі світу, яку він підтверджує, посилює, але ніяк їй не суперечить. Можна посилювати дану модель, а можна й руйнувати залежно від поставлених завдань.

І Зеленський, і Порошенко були виразниками таких моделей світу, які в чомусь суперечили одна одній, а в чомусь збігалися. Своїми словами вони активували моделі ідентичностей своїх прибічників. Люди зі збіжними моделями ставляться одне до одного добре. Як каже народна мудрість, свій свояка бачить здалека.

Усі українські інформаційні зіткнення на телеекранах виникають через те, що мовці мають у своїх головах різні ідентичності. Україна поки що не змогла вибудувати єдину ідентичність, єдиний гранднаратив, відштовхуючись від якого можна і треба пояснювати все. Ту саму подію представники різних ідентичностей інтерпретують по-різному. Для України цей поділ — по лінії героїв, ворогів, свят...

Ми весь час вважали, що писемність, як згодом і преса, покликані передавати знання. Як виявилося, сьогодні великі обсяги людських комунікацій спрямовані на те, щоб утримувати не так наукову, як побутову картину світу. Ми завжди передаємо те, що хоче почути наш співрозмовник. Єдиним винятком, напевно, слід визнати тоталітарні держави. Вони транслюють не так те, що хоче почути людина, як те, що вона повинна чути. Чути постійно і якнайчастіше. Постійним повторюванням можна вбити в голову, що двічі по два — це п'ять, а не чотири. Тим більше якщо всі навколо так говорять: і в школі, і в телевізорі.

Тоталітарні держави хотіли зламати картинку минулого в головах громадян, і це їм вдалося. Картинка сьогодення була змінена взагалі, за визначенням, оскільки для пропаганди вона є основною. Навіть минуле пропаганда постійно трансформує на догоду сьогоденню, щоб легітимувати нинішній стан. Ну а майбутнє — сам Бог велів, тому що всі уряди ведуть своє населення до прекрасного майбутнього.

Вибудовування фейків, великомасштабне й великоблочне — улюблена робота пропаганди. Союз завжди мав бути попереду планети всієї, навіть у тому разі, коли це було не так. Модель побудови їх складається з початкового висування гранднаративу, тоді інші наративи просто можуть бути його новим підтвердженням.

Можна виділити два типи фейків: умовно кажучи, фейки руйнування і фейки творення. Фейки, які руйнують соціальні структури, відомі всім. Про останній тип фейку жоден західний дослідник навіть не замислився, але ж вони якраз лежать в основі пропаганди. Британський парламент вважає, що треба відокремити випадкові помилки від зловмисних, коли людина знає, що говорить неправду. Під цю ситуацію вони виділяють термін "дезінформація", а від терміна "фейки" пропонують узагалі відмовитися як від двозначного.

До речі, Британія має у своїй історії дуже сильні інформаційні й психологічні операції, розроблювані військовими. Сумнозвісна фірма Cambridge Analytica є тільки поверхневою реалізацією цього військового потенціалу. До цього була SCL Group (Strategic Communication Laboratories), створена з Інституту біхевіористської динаміки, яка працювала і з британським міністерством закордонних справ, і з 15-ю групою психологічних операцій британської армії, і з оборонним агентством норвезького уряду, і з американським оборонним відомством. Просто робота з Брекзитом і на виборах Трампа вийшла назовні, спричинивши навіть створення документального кіна ("Великий хак" на Нетфліксі). А до того цей "мікс" військових і політологів уже працював на виборах у багатьох країнах світу.

Пропаганда СРСР перебувала у вигіднішій ситуації, ніж нинішній пострадянський простір. Союз був закритою державою, усі інформаційні й віртуальні потоки якого управлялися з одного центру. Цей державний монолог не допускав жодних діалогів. І після періоду репресій усі розуміли, як важливо мовчати, а не говорити. Навіть діти не могли чути того, про що пошепки говорили їхні батьки. Як для блага батьків, так і для блага самих дітей.

Радянський фейк можна вважати найбільш "фейковим" у світі, бо його дуже хотіла почута більшість радянських людей. Сьогодні росіяни спокійно, якщо не добре ставляться до західних санкцій, оскільки в рамках радянської моделі світу тільки так і має бути: "вони" повинні нас боятися й усіляко заважати. І росіяни бачать у цьому позитив, тому що це нагадує повернення радянської поведінки, коли СРСР був сильним гравцем.

Оскільки всі тексти — і правильні, і неправильні — пишуть люди, то вони часто могли помилятися, не знаючи того, що навіть лінія партії може не помилятися, не дай боже, а змінюватися. Але люди на зарплаті, яких іменували цензорами, якраз і стежили за міцністю наших кордонів у сфері віртуальної та інформаційної реальності. Якщо про прикордонників, які робили ту саму роботу в сфері фізичної реальності, складали пісні, вірші й навіть створювали кінофільми, то цензорів ніхто й ніколи не оспівував. Усі радянські люди знали фільми про прикордонників: "Застава в горах", "Над Тисою", "Акваланги на дні", "Державний кордон" та ін. Вони, до речі, вигідно вирізнялися тим, що там діяв "ворог", тобто сюжетно перевершували те, що масово продукував радянський кінематограф. Адже там "друг" міг раптом виявитися "ворогом", чого навіть не припускала модель соцреалізму.

Радянський гранднаратив мав у своєму базисі точку відліку у вигляді революції 1917 року. Для його створення знадобилися як нові вчені, так і нові студенти. А справжні свідки події або виїхали з країни, як Троцький, або намагалися тримати язика за зубами.

Що сильніша міфологія, то щасливіше живеться населенню, оскільки його картина світу не має негативу або він має виключно тимчасовий характер. Радянській людині міфологічно навіювали те, що вона житиме при комунізмі. 1961 року Хрущов пообіцяв це "нинішньому поколінню радянських людей". Це щастя мало відбутися 1980 року. Потім мрії стали скромнішими: кожна радянська сім'я мала отримати до 2000 року окрему квартиру. Це пообіцяв уже М.Горбачов. Ні тієї, ні іншої обіцянки не виконали, а оскільки перші особи настільки ж смертні, як і не перші, то й спитати нема з кого.

Комунізм узагалі має вигляд чогось релігійного, на кшталт раю, бо там усе мало бути добре. Про Хрущова кажуть, що він любив згадувати про свою роботу на шахті, що породило уїдливий анекдот, один з варіантів якого звучить так: "Геологорозвідка отримала завдання знайти ту шахту, на якій працював Хрущов, а контррозвідка — знайти тих геологів, які шукають цю шахту".

Ми живемо в тих ментальних рамках, які нам ззовні хтось продиктував, одночасно слід визнати, що є й можливість для відхилення. З цієї причини діти обирали неправильних героїв, як-от Незнайко чи Буратіно, а не Павлика Морозова, а дорослі цитували Остапа Бендера, а не Миколу Островського. Сталін навіть напам'ять знав усі репліки з фільму "Волга-Волга", що, правда, не завадило йому відправити на заслання сценаристів Ердмана й Вольпіна, а їхні імена зникли з титрів. За однією версією — за байку, що починалася рядком: "Якось ГПУ прийшло до Езопа...". За іншою, — В.Качалов прочитав на прийнятті три байки, які злякали слухачів. У результаті був обшук і звіт заступника голови ОГПУ Я.Агранова, який писав Сталіну: "25 жовтня 1933 р. Секретареві ЦК ВКП(б) тов. Сталіну. При обшуку в Масса, Ердмана й Германа виявлено контрреволюційні байки-сатири. Заарештовані Ердман, Масс і Герман підтвердили, що вони є авторами й розповсюджувачами виявлених у них контрреволюційних творів".

Така увага пов'язана з тим, що радянська влада початково зруйнувала старі смисли, щоб потім зібрати з них нову конструкцію, нову ієрархію. Треба було зламати попередню ментальну конструкцію, весь світ тепер мав розумітися по-іншому.

Метою всього цього, як, до речі, й системи фейків, є руйнування здорового глузду, щоб потім з розкиданих осколків зібрати новий здоровий глузд. І це робить кожна революція, оскільки їй треба задати нові координати світу в головах своїх громадян.

Найголовніше гасло цього переходу 1917 року просте: "хто був ніким, той стане всім". Але для цього потрібно було позбавити всього колишніх бенефіціарів. Їх позбавили права голосувати, забрали квартири, навіть роботу... А на вільні місця прийшли нові господарі життя. Був навіть термін "позбавленець" — людина, позбавлена права голосувати. Але їх позбавляли й інших прав. Вони не могли здобути вищу освіту, продуктові картки їм видавали за найнижчою нормою, вони не могли проживати в Москві й Ленінграді. Були й наслідки позбавлення прав. Дослідники вказують на такі: звільнення з роботи; виключення з профспілок і кооперативів, що унеможливлює отримання товарів і продуктів в умовах карткової системи в 1929–1935 рр.; виселення "позбавленців" із займаних ними квартир у муніципальних будинках у містах, а також з великих міст під час "чисток" останніх у 1920–1930-х рр.; підвищення рівня податків; виключення дітей "позбавленців" зі старших класів середніх шкіл, технікумів, вишів тощо. Усе це не просто болісно — страшно.

Радянська влада створила єдино правильний погляд на світ у масовій свідомості тоді, коли перші покоління громадян пройшли крізь систему освіти. Сталін одночасно приділяв багато уваги літературі й мистецтву. Якщо освіта створювала раціональний каркас нового світу, то література й мистецтво — емоційний. 

Сталін активно працював над тим, що наука йменує соціальною уявою. Він розставляв ідеї й фігурки людей у масовій свідомості, як на шахівниці, іноді радісно змахуючи якусь фігурку з дошки. Так він зробив, приміром, з Троцьким. Масова свідомість по суті бачить тільки те, що їй проакцентовано в медіа. Коли виходив фільм "Трактористи", молодь ішла в трактористи, після фільму "Танкісти" — у танкісти. Уже в післявоєнний час після фільму "Дев'ять днів одного року" народ потягнувся у фізики, усім захотілося стати ядерниками. В українській кампанії-2019 вступу до університетів є явний перекіс: на спеціальності "право" і "менеджмент" було подано понад 45 тисяч і понад 32 тисячі заяв відповідно, на журналістику — більш як 19 тисяч.

Дивним чином у державі XXI століття, очевидно, треба закривати спеціальності саме XXI століття. Фізика й астрономія не дотягли й до 600 охочих, прикладна фізика й наноматеріали — до 800, математика — до 700, на електроніку — до 800 заяв. Соціальна уява українців, якою, щоправда, ніхто не займається, не хоче в майбутнє, технологічного розвитку тут не передбачається. І це теж є результатом роботи технологій з руйнування здорового глузду.

Спираючись на свою закритість, Радянський Союз у рамках соціальної уяви створив свій власний просторово-часовий світ, який не збігався з жодним іншим. Як писав Маяковський у вірші "Бродвей", "У советских собственная гордость, на буржуев смотрим свысока". Тобто перебуваючи на Бродвеї, він однаково був замкнений на свій світ. 

Закритість забезпечувалася й тим, що одні факти посилено тиражували, а інші замовчували. Навіть з життя вождя №1. Кожна радянська людина від малого до старого знала, що Ленін був у сибірському засланні в селі Шушенське, але ніхто не знав, що в еміграції у Швейцарії у Леніна був друг, який навіть їздив перекладати його виступи в італійських кантонах. Звали цього друга Беніто Муссоліні...

Захищати свою модель світу (а це робить кожна країна) доводиться у всіх трьох просторах: фізичному, інформаційному й віртуальному. Якщо атаки у фізичному просторі помітні, то атаки у двох інших легко маскуються під природне функціонування. Сьогодні це можуть бути відеоігри або телесеріали, які будуються на іншій моделі світу. Нинішні війни вже не вбивають, вони просто змінюють мізки. А людина з іншим мозком уже буде зовсім іншою, оскільки бачитиме світ навколо чужими очима. Адже гібридні війни мають множинний інструментарій...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво