Індульгенція для колаборанта - Соціум - dt.ua

Індульгенція для колаборанта

31 серпня, 15:55 Роздрукувати Випуск №32, 1 вересня-7 вересня

Чим керується людина, яка постійно ходить "у телевізор", вона ж експерт?

Маркетингові особливості візуального інформаційного контенту схожі на впарювання споживачеві котячого корму під виглядом гастрономічного делікатесу. Інколи впереміш із наповнювачем. Щоб надати благородного об'єму та різноманітності. Все одно куплять і змолотять. 

Будуть негарно лаятися в соціальних мережах, компетентно описувати ознаки нетравлення й отруєння, наводити яскраві статистику та приклади, однак споживатимуть.

Всерйоз критикувати особливості медікомунікації, особливо з боку споживача, — марна річ, якщо ти не Лютер. Ну чи хоча б Мартін Лютер Кінг. Це товар, і його формує ринок, тобто ми самі. 

Якісний продукт, розрахований на процеси думання, звужує аудиторію до рівня знавців інтелектуального антикваріату. Але хто сказав, що інший, масовий продукт (політкоректно говорячи, розрахований на дауншифтерів) має бути обов'язково неякісним? Те, що він не подобається інтелектуалам, узагалі нічого не означає, з погляду їх реального, а не потойбічного впливу на ринок. Ми ж не нарікаємо, наприклад, що паперова серветка — одноразова. Плакати зовсім не обов'язково виключно в носовичок чи жилетку, — не наперешся, як на нинішні нервові часи.

Та є нюанс.

Була колись така страшно заборонена "Кулінарна книга анархіста", як із підручних, цілком безневинних засобів виготовляти різні нехороші речі. Все це тепер, із практичного погляду, втратило сенс, але основна ідея — речі щоденного вжитку, що нас оточують, у певній конфігурації й за певних умов перетворюються на зброю і отруту. 

Яка в нас конфігурація?

По-перше, війна. Незалежно від власне військових справ, вона підвищує градус будь-якої дискусії на порядок. Ну й чим люди далі від війни, тим градус у них вищий.

По-друге, це вибори, яких ще ніби й немає, але які вже ніби є. Вибори передбачають, що навіть тупі й огидні пропонуватимуть вам вибір між розумними і гарними. Політика сама по собі реагент досить токсичний. А тут вона ще й переходить із одного агрегатного стану в інший, із шипінням, парою, бризками й рештою.

Власне кажучи, вибори і є війна, і завжди вони такими були. Просто війну можна вести, дотримуючись хоч якихось правил, угод і конвенцій, а можна по-гібридному. Тут, на жаль, термін пояснювати не треба.

Таким чином, у нас одна війна всередині іншої. Перемогти в ній намагаються з допомогою слів, що їх самі ж сторони позбавляють смислу, тому говорять усе лютіше й голосніше. У давньому японському романі Ясухіко Такігуті "Харакірі" самурай змушений був розпороти собі живіт бамбуковим мечем. Ось у нас із дерев'яними словами приблизно щось схоже відбувається.

До речі, в цій мало естетичній процедурі особлива роль відводилася найближчому другові смертника, "кайсяку". Там два ієрогліфи, їх приблизно можна перекласти як "через складне". Стоячи ззаду із занесеним мечем, він, переконавшись у політично правильному виконанні ритуалу, мав одним ударом відтяти самураєві голову (щоб ніхто не бачив негарного виразу обличчя, а зовсім не з гуманних міркувань, як вважали іноземці). Тому в такі асистенти смертник запрошував доброго фахівця. У нас на таку роль телебачення запрошує експертів.

(Забув сказати, що у важливих випадках "кайсяку" було троє — головний експерт із мечем, його помічник, який носить менший меч на красивій таці, і третій експерт, який носить відрубану голову головному свідкові для впізнання. Обговорити — мало що... Загалом, такий собі круглий стіл по-японськи.)

Гарне іноземне слово "експерт" передбачає, що людина є фахівцем у чомусь певному. Висловлюючись науковою мовою, їй належить мати, як мінімум, або компетенцію, або компетентність. Поєднання цих якостей дозволяє їй бути повноправним і корисним учасником організації профільного процесу, рівним серед рівних.

У нас це, швидше, титул, як "граф" або "князь" (оскільки вищі титули з самого початку зарезервовані за Кабміном і АП). Відповідно, до "сіятельства" й "високості" і ставлення таке передбачається — захопливо-послушне. І ведучі гарненькими напіввідкритими ротиками й похитуванням голівок із прихованим під зачіскою навушником це дуже красиво підкреслюють.

Красиво рубати в телевізорі політичні голови — річ у нас, взагалі-то звична, тим більше що вони все одно хутко відростають, інколи, правда, в іншому місці. Їхні благородія при цьому виглядають місцевими ланселотами, і цілком достойно.

Але, як зазначалося вище, в нас дві обставини — дві війни, які легко перетворюють будь-яку клоунаду та півнячі бої на справжню смертельну драму. 

Є чинник масового глядача. По-перше, він наркозалежний від телебачення, і це, на жаль, не метафора. По-друге, він усе ще по-дитячому довірливий і вважає розмазаний кетчуп справжньою кров'ю. Взятий окремо, він може бути тямущим, але народні маси розумними не бувають, за визначенням, доведено комунізмом.

Із масовим сприйняттям ТБ традиційно склалося так, що будь-який опозиційний канал — апріорі хороший, бо зухвалий, як Пушкін на дуелі з Лермонтовим, і красивий, як гіперлуп "Анна Кареніна". А будь-який етатистський, державний — безрадісний, як хрестоматія "Українська радянська література" або щось із Панаса Мирного, у кращому разі.

Їхня реальна якість — це якраз до спеціалістів, я говорю виключно про стереотипи сприйняття. Але наша інтелектуальна знать благородно ходить до них до всіх. З'явилися якісь винятки лише останнім часом, про них пізніше.

Чим керується людина, яка постійно ходить "у телевізор", вона ж експерт?

1. Милі люди — гостьові редактори — телефонують їй, щоб заткнути інформаційну дірку на каналі. Оскільки в самого каналу мізків саме на це не передбачено. А навіщо? Завжди можна безплатно виманити на амбразуру марнославного лоха.

2. Людина представляє певну корпоративну точку зору, наче вона її особиста, отримує гроші від корпорації за роль марнославного лоха, в результаті всі задоволені, всі сміються. 

3. Людина щиро вважає, що телебачення доносить до людей саме інформацію, і поспішає поділитися з максимальною їх кількістю звісткою про насування біди чи радості, що, в принципі, одне й те саме. Ця роль корисного ідіота особливо затребувана, бо людина щира у своїх помилках.

4. Людина прагне капіталізувати себе напередодні виборів і підвищити ринкову вартість, оскільки вона ще не потрапила у п. 2, але дуже хочеться.

У нашого умовного експерта немає відповідальності журналіста (я не про міфічні "стандарти", а про хотілки реального власника каналу), відповідальності чинної посадової особи (у кращому разі, це "екс-").

Взагалі-то, немає відповідальності й перед суспільством, бо така позиція свідчить частіше про винятковість, а не про представництво. Чим винятковість більша, тим експерт кращий, до чого тут суспільство взагалі?

А що є? Є, в поєднанні з Гуглом, непогана гуманітарна база, яка на тлі загального культурного здичавіння легко дозволяє здаватися енциклопедистом.

Є масовий запит на пояснення складних подій простими словами: який саме пан справді добрий, і коли ж почнуться катування та страти, до кого найнятися, і де можна буде подивитися. 

Є люди з прихованим екзистенційним страхом самотності та побоюванням незатребуваності. В основному вони отримують емоційну гіперкомпенсацію за те, що їх побачило багато людей, телеканали отримують гроші за їхню безплатну участь у виробництві дорогого контенту.

Я обіцяв уточнити, що ситуація останнім часом змінюється. Найкмітливіші зрозуміли, що власне відео в соціальних мережах, стріми, свої канали для підписників і таке інше — в рази ефективніші за походи на телебачення, які забирають багато часу та обертаються на російську рулетку. 

Російську — вже без жодних лапок. Немає такого меседжа, якого б інший коментатор, уміло зрежисирувавши, не зміг перетворити на протилежність або просто посміховисько.

Як можна уникнути цих масових факапів?

По-перше, людина, котра заявляє свою певну ідеологічну або партійну позицію, хороша вже самим цим фактом. Немає жодних "незалежних", брехня це все. Але при цьому вона, з етичних міркувань, не може ходити в гості до своїх противників. Або щось не так із її партією й ідеологією, або в неї — з мораллю, що дозволяє, говорячи біблійним терміном, "ходити на раду нечестивих". 

По-друге, треба розрізняти опозиційні медіа, які борються за владу в Україні, й ворожі, які борються з Україною в принципі, та визначитися з хрестиком і трусами.

Жодні багатовекторність, плюралізм і намір використовувати зло на роблення блага не допоможуть. Людина, котра бере участь у діяльності ворожого Україні ЗМІ, — інформаційний колаборант ворога. Тут можна дискутувати лише про пункти статті обвинувачення, але не про сам злочин.

Ви говорите про необхідність діалогу? Але з терористами не ведуть переговорів. У кожному разі, країни, які поважають себе. Люди — тим більше. Чи вас узяли в заручники? То ви моргніть тричі, коли з екрану віщатимете про розумне, добре й вічне. І буде вам індульгенція. 

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 22 вересня-28 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво