Геометрія Перевалу - Соціум - dt.ua

Геометрія Перевалу

10 вересня, 2016, 00:00 Роздрукувати Випуск №32, 10 вересня-16 вересня

Напередодні свого дня народження я вирішив завітати на Перевал до вуйка Дезя. Леся заходилася збирати мене в дорогу. Я намагався її переконати, що осінь лише почалася, в Карпатах тепло, тому на Перевалі ще багато туристів. А кожен, хто хоча б раз там побував, удруге обов'язково прихопить щось і для Дезийдерія Васильовича.

Обґрунтовані фантазії

"Запитання роблять життя куцим"

Так казав вуйко Дезьо

 

Напередодні свого дня народження я вирішив завітати на Перевал до вуйка Дезя. Леся заходилася збирати мене в дорогу. Я намагався її переконати, що осінь лише почалася, в Карпатах тепло, тому на Перевалі ще багато туристів. А кожен, хто хоча б раз там побував, удруге обов'язково прихопить щось і для Дезийдерія Васильовича. Леся мене слухала, але наполегливо вела своє — мовляв, то все суха їжа, а вона вуйкові налаштує гостинців зі "своєї духовки".

Гостинців набралася добряча сумка, і якби не мої колишні студенти, що нині працюють у рятувальній службі, то й не знаю, як доправив би її на Перевал.

З вуйком ми провели чудовий осінній день. 

Я розповідав свої новини, а Дезийдерій Васильович коментував їх так влучно, що складалося враження, ніби він був учасником кожної події. Вуйко з самого початку привітав мене з прийдешнім днем народження і всі теми навмисне зводив до моїх особистих справ і справ моєї родини. Я почувався з ним напрочуд затишно, на відміну від бесід, що їх доводилося вести в місті, коли будь-яка тема обов'язково мала відтінок болю, втрати й очікування виходу з полону нав'язаної злої волі.

Коли сонце почало схилятися до Протятого Каміння, я зібрався додому, а Дезийдерій Васильович — мене проводжати.

Ми сиділи з ним на колоді біля кадоба — такої собі ще однієї, але водопійної, колоди. Не знати коли хтось видовбав тут у половині розколотої колоди глибокі ночви, приточив до них дерев'яний жолоб, і вода з джерела в горі побігла в кадіб на втіху подорожнім, коням і звірині — всім, хто спускався в долину або піднімався на Перевал.

Такі місця в Карпатах мене завжди заворожували. Навколо них формувався якийсь особливий простір, де звичні комплекси фіксованих дій та понять притлумлювалися. Усе вигадане ставало тут непевним, розпадалося, а натомість оприявнену порожнечу заповнювали прості правдиві смисли, більшість з яких доводилося пригадувати, видобувати з глибин пам'яті або пізнавати й визначати вперше.

Це простір якогось первинного часу. Таке враження, що в ньому не існує хронометрів. Та я й не знаю, чи має він бодай якусь відчутну, усвідомлену нами міру. Іноді, коли дивишся на фліші гори над кадобом, складається враження, ніби тут нічого не відбувається, і осадові породи, що лягли на морське дно мільйони років тому, так само лежатимуть тут іще стільки ж. І в календарях їхньої історії час людей виразно навіть не зафіксується.

І нині механіка цього простору навернула мене до бесіди, яку я давно хотів зав'язати з Дезийдерієм Васильовичем, та все ніяк не наважувався… 

"Вуйку, я колись читав у Спінози зауваження щодо уявлення людей про Бога. Він, серед іншого, зазначав, що уявлення про Бога в людській подобі є мотивованим. На підтвердження Спіноза сформулював удаваний приклад: якби в трикутників спитали про Бога, то вони сказали б, що це найдосконаліший трикутник. Якби те саме спитали в кіл, то вони так само сказали б, що Бог — це найдосконаліше коло". Я зупинився, щоб трохи заспокоїтися, бо чомусь збентежився: Дезийдерій Васильович не вітав побутових балачок про речі, які вважав дуже особистими.

Коли підвів очі, то помітив, що вуйко уважно мене слухає. Тому, мабуть зловживаючи статусом іменинника, наважився його спитати: "А що ви думаєте з цього приводу?"

Далі спробував усе перевести на жарт: "Яку геометрію вам підказують гори?" 

Та вуйко, хоча й усміхнувся, не прийняв мого жартівливого тону і відповідав серйозно.

"Гори й життя підказують, що ваш Спіноза побудував не повну геометрію. Бог — це і людина, і трикутник, і коло", — мовив Дезийдерій Васильович.

Поки я намагався осягнути сказане вуйком, він додав: "Але Бог — це і не людина, і не трикутник, і не коло. Так, Він — усе тобою перелічене, але ще й незліченна і неосяжна суть".

Дезийдерій Васильович замовк. Я опустив очі і слухав, як жебонить вода з жолоба в кадіб, з нього витікає в рівчак, а рівчаком збігає в урвище.

Зітхнув, а вуйко закінчив свою думку: "Бог — у всьому. У світлі дня і в темряві ночі. Він присутній скрізь і завжди — як Задум. Тому, коли ти ставитимеш собі запитання і шукатимеш на них відповіді, зважай на це і пильнуй, щоб твої відповіді цього Задуму не спотворили".

Я подивився на Дезийдерія Васильовича, і мені здалося, що я зрозумів вуйка. А він, усміхаючись, додав: "Це ж стосується і запитань".

Мені стало соромно. Я вирішив, що вуйко знову з мене кепкує. Чи мені так здалося?

Дезийдерій Васильович помітив, що я зніяковів, приязно всміхнувся і мовив: "Не переймайся. Це — теж Його Задум. І коли ти навчишся Йому довіряти, ти отримаєш усі відповіді, і не треба буде мучитися з вигадуванням запитань. Запитання роблять світ куцим. Ти ж пам'ятаєш, що, запитуючи, часом нагрішиш більше, ніж з'ясуєш".

Вуйко підвівся з колоди, я підійшов до нього. Ми почали прощатися. Він поплескав мене по плечах, ще раз привітав з моїм прийдешнім святом і запросив на Покрову приїхати з Лесею на Перевал. Коли вже спускався в долину, вуйко навздогін попросив передати Лесі окрему подяку за гостинці.

Віддавшись волі стежки-серпантина, я почав фантазувати, бо весь навколишній простір гір, неба, урвищ, лісу й хмар сприяв нестримним думкам і польоту ідей. Я уявив собі позасвітову лабораторію, де позасвітові вчені створюють проект "Скриня". У них є своєрідний "котел", в який вони закладають різноманітні опції-логіки — "Задум". Після цього в "котлі" починають виникати всілякі спонтанні порядки. Вони існують окремо, об'єднуються, створюючи нові, складніші, порядки, розпадаються або зникають в інших вимірах моделей "Скрині", яких є безліч. Серед них окремо виникає вимір "Всесвіт", що включає в себе проект "Життя на Землі". Власне, їх розділити неможливо, бо вони виникли зі спільного "Задуму". 

Згодом нагромадження логік спричиняє появу автономного, паралельного спонтанного порядку "Людина", який сам стає творцем локальних логік — "вигадки". Так виникають нав'язані порядки. Часом вони є продовженням порядків спонтанних, і тоді вся система бурхливо розвивається за рахунок взаємного насичення. Але деякі нав'язані порядки починають руйнувати гармонію логік "Задуму" і "вигадки". Тоді виникають конфлікти, війни, катастрофи, епідемії. 

В таких самих умовах формуються спонтанні порядки нового типу. Нині ми їх називаємо соціальними. Це родина, рід, народ тощо. Позасвітові вчені починають упроваджувати в модель опції нових логік, які сприяли б суголосності "Задуму" і "вигадки". 

За логікою "Задуму" виникли спонтанні порядки мов, народів, релігій. Людська логіка "вигадки" лише додала їм локальності, а відтак — недосконалості. "Вигадка" завжди є оманою, якщо не є вгаданим, розпізнаним органічним продовженням "Задуму".

Із цими думками я дістався Вижниці. З гори за мною скотилася хмара й закапотів дощ. Я ще встиг подумати, що хмара — це найбільш наочний приклад спонтанного порядку, який виник з логік того, що ми називаємо тиском, вологістю, температурою, поверхневим натягом тощо. Та раптом мене заскочило несподіване запитання: "А з якої логіки виникли позасвітові спонтанні порядки, ті ж таки позасвітові вчені?" І тієї ж миті тріснула блискавка, і хвиля грому наповнила долину, як вода діжку. Я аж присів і сам собі усміхнувся: "Це ж ті запитання, від яких застерігав вуйко Дезьо".

Дощ додавав сил, і я попрямував просто на автостанцію, хоча хотів іще навідатися на берег Черемоша.

Ми сидимо в маршрутці на Чернівці — чекаємо водія, який п'є каву біля заднього колеса автобуса під навісом автостанції. Трохи далі, при дорозі, старезний дід пасе на довгій мотузці корову під дощем (//gazeta.dt.ua/socium/mistectvo-gir-_.html). Колись я думав, що цей дід знає все. Тепер я переконаний у цьому. Для нього немає таємниць, бо він не вигадує запитань. "Коли твоя Віра стає щирою і беззастережною, то в тебе зникає потреба комусь щось пояснювати" — це теж казав вуйко Дезьо.

Я прокидаюсь якраз перед містом. Ми зупинилися на світлофорі. На "зелене" маршрутка й усі інші машини рушають одночасно, ніби за чиєюсь нездоланною волею.

Я пригадую свою подорож у гори, свої фантазії і думаю, що ми перетворили наше життя на безперервне формування локальних "культів карґо". Куцою логікою своєї "вигадки" люди затулили від себе величну логіку "Задуму". За пін-кодом, бонусом, рейтингом, покемоном тощо ми перестали бачити гори, хмари, світанки й вечори, а пташиний спів нам заглушили рингтони. При цьому ми намагаємося аксіоматикою власної геометрії описати геометрію позасвітових просторів і ввести в неї свої локальні вигадані поняття й визначення. Я знову пригадую вуйка, Перевал, діда, який пасе в дощ на довгій мотузці корову…

Автобус різко гальмує. Це — автовокзал. Двері відчиняються. Мушу виходити... 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво