Естетичні міражі спеки - Соціум - dt.ua

Естетичні міражі спеки

18 травня, 2018, 17:44 Роздрукувати Випуск №18-19, 19 травня-25 травня

Фантастична єдність і спорідненість світу зберігалися. 

"Найбільша помилка життя — це його сюжет.

Найбільша цінність життя — це його мить!"

Так казав вуйко Дезьо

Я стояв на зупинці й чекав маршрутку. Сонце загнало мене в тінь від стовпа, а спека почала творити неадекватний асоціативний ряд.

Повз мене по газону в шоломах пройшли працівники "Зеленбуду" з мотокосарками. "Це якісь інопланетяни. Це — оператори мотокосарки, але аж ніяк не косарі" — ще встиг подумати я, перш ніж запах скошеної трави почав бавитися зі мною в спогади дитинства.

…Ми йдемо з моїм двоюрідним братом Василем по дорозі. Розпечений сонцем пісок обпікає босі ноги, але це нас не спиняє, бо ми вирішили сьогодні піти до вітряка, що стоїть на невисокому пагорбі на межі села і поля.

Ліворуч уздовж дороги тягнеться затоплена силосна яма, і її сморід — єдине, що нам докучає. Праворуч цвіте картопля на людських городах. Під променями сліпучого сонця її бадилля стало темно-зеленим. Коли ж вітер з полів добирається сюди, то по ньому починають блукати майже чорні хвилі.

Нарешті силосна яма закінчилася, і з'явилася стежка, протоптана доярками з хутора. Тепер ліворуч — море житнього поля, в якому плавають ясно-сині зірки-волошки, що їх сюди натрусило саме небо. Праворуч — дорога, за нею городи картоплі, а далі, між осокорами, світяться побілені до свята хати, бурі стріхи підкреслюють блакитну свіжість стін. 

На стежці ногам не так гаряче, як на піску. Баба Палажка мені казала, що о такій порі, якщо загорнути в пісок яйце, то воно дуже швидко спечеться. Мені розпечений пісок не докучає, бо я маю критичну базу порівняння. Тиждень тому на кагатах, що біля кар'єрів, я провалився ногою в "глечик" тліючого торфу. Тож після цього всі інші подібні випробування мені видаються забавою.

Аж ось, нарешті, й вітряк. Якщо здалеку він сприймався як зупинений на певний час механізм, то зблизька справляв враження величної руїни. Його крила ще були цілі, але їхні площини побили дірки, наче тут похазяйнувала деревна міль. "На такі крила вітру вже не напнеш" — майнула думка. Велике залізне колесо на довжелезному чорному дерев'яному брусі, що колись разом було обертовим механізмом вітряка, вгрузло в пісок. Самі стіни вітряка почорніли й посивіли від дощів, снігів, вітрів і чомусь блищали, наче їх намастили чорним дьогтем, принаймні так мені здалося.

Ми з Василем почали обходити вітряк. Зовнішні сходи до маленького ґанку перед входом, накритим дашком, були поламані, може й навмисно, щоб ніхто не добрався всередину. Та на нас чекав приємний сюрприз: одна дошка й планки навколо неї були виламані. Дорослий чоловік іще міг би зазирнути в цю дірку, але дістатися всередину — аж ніяк, настільки вузькою була шпарина. Та на дітлахів ця обставина не поширювалась. Дитяче тіло має особливість: якщо пролізла голова, то пролізе й тулуб — я це знав з власного досвіду. Так ми опинились у млині. Всередині виявилося, що стіни вітряка посічені наче решето, але позаяк пилюки тут не було з часів його роботи, то променів сонця видно не було. Зате вся поверхня стін була вкрита світловими цяточками і чимось нагадувала квадратний планетарій. У млині було не дуже темно, і ми згодом видивилися похилену балку, якою й видерлися на верхній рівень, на який, власне, й був вхід іззовні, але сходи були поламані.

Тут ми й побачили величезне жорно, що одним боком провалилося вниз, невідомо на чому трималося й зачаровувало своїми розмірами: воно видавалося більшим від самого вітряка.

Мале — воно ж дурне: ми з Василем стрімголов скотилися на жорно і почали весело на ньому підстрибувати, уявляючи себе на потужній кам'яній каруселі. Потім ми вгамувалися й повсідалися на шорсткій поверхні цього круглого мегалітичного спорядження, захоплено озираючись довкола. Та якоїсь миті вітряк гойднув подих дужого вітру, що взявся не знати звідки. За хвилю ми вже стояли під млином біля обертового колеса, що наполовину вгрузло в пісок. Признаватися в переляку — то не хлопчача справа, і ми вирішили, що саме час іти до копанки на річці. Ввечері ми ще маємо закінчити роботу, яку загадав дід, — докосити траву в садку. По вранішній росі ми викосили половину садка, тепер по вечірній росі маємо роботу завершити. Вечірня косовиця має певні загрози: гірше, ніж уранці, розпізнається в траві старий пеньок, об який легко стратити косу.

Ввечері, коли я засинав на полику в діда в хаті, пригадуючи пригоди дня, на межі сну мені здалося, що то тінь мірошника нас налякала, аби ми не заподіяли собі якогось лиха. А може, просто вітер — єдиний володар та опікун вітряка — нагнав нас, щоб ми не тривожили спокою старого.

Я вже сиджу в маршрутці й усвідомлюю, що часто згадую той вітряк. Але чомусь не як руїну, яку ми застали, а як акустичний міраж давнини. І тоді я чую, як шелестять крила вітряка, риплять його осі, гудуть жорна, а в мішках шелестить борошно, виразний гарячий запах якого лоскоче мені ніздрі. Міраж запахів такий реальний, що я часом чхаю. Під млином стоїть віз, біля коней стоїть молодий мій дід — я якось знаю про це, — а помічники мельника завантажують у віз мішки. Дивно, але ця вигадка видається мені правдивішою, ніж наша подорож із Василем до величної руїни, — я чую цю правду, і не лише в спеку.

Маршрутка наздоганяє "операторів мотокосарки", це добре чути навіть у салоні. Коли ми косили з Василем траву в садку, то жодна пташка не затихала. Пташки не тривожилися навіть тоді, коли ми ціпами молотили снопи жита. Фантастична єдність і спорідненість світу зберігалися. Нині ж майже всі вигадані нами помічні засоби рвуть тендітні зв'язки довкілля, і світ втрачає свою цілісність.

І я зітхаю: "З погляду естетичної якості, цивілізація, яку ми витворили, відрізняється від минулої так, як торохкотіння мотокосарки відрізняється від шелесту коси".

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво