Долі на експорт? або Пріоритети президентського указу про дітей - Соціум - dt.ua

Долі на експорт? або Пріоритети президентського указу про дітей

13 жовтня, 20:29 Роздрукувати Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня

Щоб швидко і щоб людям сподобалося, — схоже, такі два ключові принципи в діях нової влади в усіх напрямах.

30 вересня Україна одинадцятий раз відзначила День усиновлення. За тиждень до цієї дати про жодні офіційні заходи, заплановані з цього приводу, оголошено не було. А буквально за день-два до неї сарафанне радіо повідомило: 30 вересня президент особисто привітає і вислухає 30 невідомо ким, коли та як відібраних родин усиновителів, опікунів, прийомних батьків і батьків-вихователів. 

Зустріч пройшла у стилі президента, що вже став звичним, — неформально та  з численними селфі. Пресу на неї, наскільки відомо, традиційно не запросили. Уповноважений з захисту прав дитини Микола Кулеба озвучив торішню статистику. Міністр соціальної політики Юлія Соколовська представила свого нового штатного радника з питань захисту прав дітей і розвитку сімейних форм виховання дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування. Ним прогнозовано став давній друг і соратник Миколи Кулеби, голова БФ "Зміни одне життя — Україна" і ГО "Всеукраїнська асоціація прийомних батьків" Леонід Лебедєв.

Водночас на офіційному сайті з'явився Указ президента №721/2019 "Про деякі питання забезпечення прав та законних інтересів дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, розвитку та підтримки сімейних форм виховання дітей". "Нас починають чути, і це надихає!" — зраділи батьки. 

Їхні надії ще зміцніли, коли через кілька днів на своїй сторінці у Фейсбук Юлія Соколовська офіційно запросила всіх охочих приєднатися до розвитку системи сімейних форм виховання, і до 1 листопада надсилати Мінсоцполітики свої ідеї та зауваження (особливо "пропозиції змін до законодавства й не тільки, вирішення яких дасть можливість зменшити кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування") за допомогою гугл-форми. "Гарантуємо, що без уваги не залишиться жодна ідея. Контроль над опрацюванням інформації здійснюватиме мій радник Леонід Лебедєв", — запевнила міністр соціальної політики. 

Пропозиції та зауваження посипалися просто під постом. 

"Прямі опитування населення неефективні для розробки політики. Неосвічені неосвіченим — це не ОК-формула. Ви виявите це дуже скоро за досить несподіваними наслідками у такий спосіб облаштованих реформ, — спробувала застерегти міністра директор Київського інституту гендерних досліджень Марфа Скорик. Однак відразу була зафукана народом, який миттєво відростив крила.

"Вибачте, але не можу промовчати. Про який "розвиток системи сімейних форм…" і далі за текстом йдеться? На цей момент уже горить питання порятунку системи захисту прав дитини загалом. Хотілося б зрозуміти: хто у вас зможе проаналізувати всі пропозиції та знайти в них зерно істини? Адже щоб розібратися, що робити, потрібно чітко розуміти, що відбувається на місцях, на центральному рівні та чому!" — справедливо зауважила Людмила Балим, яка в минулому очолювала Держдепартамент зі всиновлення та захисту прав дітей.

Однак у суспільстві традиційно зіткнулися дві концепції — експертна та "як батько, я вважаю". Експертна виявилася незатребуваною. Єдина реакція високопосадовців на пропозиції експертів допомогти — ввічливе "дякую". Експерти не вписуються у два ключові принципи дій нової влади. З ними довго та не завжди гарно. А треба швидко, і щоб людям подобалося. 

Та повернімося до згаданого указу президента №721/2019, поява якого так надихнула маси й засмутила експертів. Його першим пунктом є не вдосконалення порядку діяльності зі всиновлення та розвиток сімейних форм виховання, як можна було б припустити з огляду на назву указу та на встановлений українським законодавством пріоритет національного всиновлення. І не логічне, давно обіцяне збільшення державної соцдопомоги на дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування, а також грошового забезпечення прийомним і батькам-вихователям за надання соцпослуг. Це зобов'язання перенесено в указі з 2018-го на 2020 рік, і згадується в пункті четвертому. Обсяг збільшення не заявлений. 

Пріоритет номер один президентського указу — міжнародне всиновлення: "забезпечити до 1 грудня 2019 року подачу на розгляд президентові України пропозицій щодо приєднання України до Конвенції про захист дітей та співробітництво з питань міждержавного усиновлення разом з законопроєктом про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з приєднанням до цієї Конвенції". 

Ось такий сигнал у перших рядках, попри те, що пріоритетом в Україні, яка давно ратифікувала Конвенцію ООН щодо прав дитини, є національне всиновлення, куди сьогодні в країні щорічно влаштовується дітей учетверо  більше, ніж на міжнародне. Цікаво, хто написав цей указ для президента? І чому Гаазька конвенція настільки йому потрібна, що він навіть не потурбувався поставити її бодай другим пунктом? До речі, починаючи з 2001 року, законопроєкти про приєднання до Гаазької конвенції провалювалися у ВР уже сім разів, останній — у березні 2018-го (див. "Усиновлення: передвиборні ігри з пріоритетами"). Ухвалити її цього разу є всі шанси. Хотілося б помилитися, але гадаю, що знаю, на базі якої організації створюватиметься орган акредитації, який після ратифікації Гаазької конвенції має розробляти правила ліцензування та видавати дозволи іноземним організаціям на роботу в Україні з питань усиновлення. Ласий шматочок. Не дарма ж у Мінсоцполітики з'явився новий радник. 

Хай там як, США, наприклад, до ратифікації Гаазької конвенції 2008 року готувалися 10 років. За кілька років до цього Держдепартамент призначив два органи акредитації — Раду з акредитації та Департамент гуманітарних послуг Колорадо. Це рішення було прийняте слідом за публікацією остаточного варіанта стандартів і процедур, яких мають дотримуватися ці органи, акредитуючи некомерційні агентства або інших постачальників послуг для проведення всиновлень згідно з Гаазькою конвенцією. 

Перед тим як підготувати остаточні правила акредитації постачальників послуг з усиновлення та видачі їм дозволів, Держдепартамент провів публічні зустрічі та фундаментальні дослідження, проаналізувавши й розглянувши понад 1500 коментарів громадськості до цих правил, а також додатково ввівши у свій штат фахівців, які займаються виключно питанням реалізації Конвенції на території США.

Україна ж питання ратифікації Гаазької конвенції щоразу намагається вирішити з наскоку. А після провалу чергового законопроєкту забуває про це до наступного разу. 

Виняток становить, мабуть, 2006 рік, коли Україна призупинила міжнародне всиновлення на пів року для того, щоб за цей час спробувати провести "переоблік" і зрозуміти, що робити далі. 

"Я попросила організації, що працюють в Україні, подати нам документи для ознайомлення, — розповідає Людмила Волинець, яка очолювала тоді Держдепартамент з усиновлення і захисту прав дитини. — Повний пакет документів надали понад 100 організацій. Для мене було важливо зрозуміти не тільки, що це за організації, як довго працюють у сфері всиновлення, а й те, які послуги вони можуть принести до України. Оскільки будь-яке агентство, яке прийде в країну займатися питаннями всиновлення за кордон, за ліцензійними договірними зобов'язаннями з державою зобов'язане взяти на себе якісь повноваження з підтримки національного всиновлення. Така вимога Гаазької конвенції. Для мене було важливо довідатися, хто міг би зайти з методиками роботи з дітьми з синдромом Дауна або з дітьми-інвалідами, з ВІЛ або з тими, хто вилучений з родини, але чиї батьки не позбавлені батьківських прав. Тобто я намагалася проаналізувати, які соціальні практики зможуть принести в Україну агентства. На жаль, із цим вийшло найгірше. Я проаналізувала, як довго ці організації працюють у сфері всиновлення. І після узагальнення інформації зрозуміла, що потрібно було б робити, якби ми ратифікували Гаазьку конвенцію.

Усі нам тоді казали: не повторюйте досвіду Росії, яка видала ліцензії 120 іноземним агентствам, а потім не знала, як їх відібрати. Систему входу вони описали, а виходу — ні. Були страшні скандали. Україні потрібні максимум п'ять, але потужних і надійних організацій, які будуть зокрема працювати на міжнародне всиновлення. 

Остання палка дискусія торкалася питання, які організації нам потрібні, — національні, які матимуть договори з іноземцями, чи закордонні, які ми ліцензуватимемо в Україні. Я сподівалася, що через зареєстровані іноземні організації, які ми відберемо за певними критеріями, ми зможемо добратися до дітей, усиновлених п'ять-сім років тому, про яких у нас не було інформації, — їхні батьки не подавали звітів. 

2007 року в мене були розроблені умови ліцензування, договори, словом, весь пакет. Тому що, крім самого законопроєкту, мають бути ще мінімум 10 постанов Кабміну, які регулюють різні аспекти впровадження Гаазької конвенції. Хто зараз це збирається робити — я не знаю. 

Найшвидше, зараз вноситимуть останній розроблений законопроєкт, хоча багато чого в ньому не прописано. Питання — що буде потім? Які будуть прийняті постанови, які принципи в них будуть закладені, і як це відіб'ється на долях українських сиріт". 

У другому пункті президентського указу йдеться про розробку законопроєкту зі скорочення процесуальних строків судового розгляду справ, що стосуються всиновлення, встановлення опіки, піклування, позбавлення батьківських прав, відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських прав. 

"Це питання внесення змін до Цивільно-процесуального кодексу, що належить до компетенцій Мін'юсту, Верховного Суду, Уповноваженого із прав людини, — коментує Людмила Волинець. — Насправді те, що сьогодні відбувається в судових провадженнях щодо позбавлення батьківських прав, усиновлення тощо, пов'язане не з нормою закону. А з тим, що суди в "недоробленій" реформі просто не мають достатньо суддів і працюючих судів. І передати такі справи в інший суд не можна. Отже, від того, що ми напишемо, наприклад, мовляв, розгляд таких справ не має тривати понад два місяці, нічого не зміниться. Проблема набагато складніша та, крім іншого, пов'язана ще з незлагодженістю між соціальними структурами та судовими органами влади. Скажімо, за даними Мінсоцу, у минулі роки третина поданих упродовж року позовів про позбавлення батьківських прав повернулася або без прийняття рішення, або з відмовою. 

Країна заявляє, що сімейні суди — це страшно дорого, а тому — зі сфери фантастики. Але насправді я ніколи не бачила документів, у яких було б перелічено, скільки все-таки потрібно судів. Мені здається, багато питань вирішилося б, якби ми створили такі суди як, наприклад, у Франції, де є судді, які працюють 24 години. Коли виникає ситуація, за якої дитину потрібно вилучати, то, на мою думку, ці рішення має приймати не орган опіки та піклування, а такі судді. Те, що робить служба у справах дітей і органи опіки та піклування, на що скаржаться батьки, які воюють одне з одним, — усе це має бути в компетенції окремого судді, який приймає рішення. 

Тоді й патронат звучить по-іншому. Суддя, вилучаючи дитину з проблемної сім'ї, каже батькам: "За пів року, поки ваша дитина перебуває в патронатній родині, ви зобов'язані зробити ремонт у квартирі, знайти роботу, вилікуватися від алкоголізму. Прийдете до мене через п'ять місяців. І якщо ви все це зробите, то я своїм рішенням поверну вам дитину". Патронат до нас привезли з країн, де є сімейний суд. Тому він у нас так проблемно функціонує. Орган опіки та піклування його не тягне. Але сімейні суди в нас не розглядаються навіть гіпотетично". 

Пункт третій — план дії зі створення розвиненої системи сімейних форм виховання дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування, поширення практики патронату й наставництва. 

"Це — марення. І, на мій погляд, не пункт для указу президента. Наставництво, патронат, сімейні форми виховання мають свої статті в законі та окремі постанови. Який план? Адже є вже план деінституалізації. Потрібний план на план? Зараз би розібратися, хто створюватиме ДБСТ і прийомні сім'ї, і тому райадміністрації підлягають реорганізації. У якої структури з'являться ці повноваження? Але слова "децентралізація" в указі немає", — коментує Людмила Волинець. І резюмує: "Насправді указ написано коректно з того погляду, що його формулювання намагалися брати із законів, отже, — готувалися. Це радує. Я  сказала б, що цей указ є протоколом побажань прийомних батьків, батьків-вихователів і усиновителів. Але для тих, хто його виконуватиме та виписуватиме законодавство, це дуже слабкий документ. У тому, що гарно написано, мало реальності. Насамперед тому, що немає людей, які могли б перетворити гасла на дієслова, і знали б, у якому місці який розділовий знак поставити. Немає методик. Завдання ж даються так, немов система в нормальному стані. Однак виконавців для всього згаданого в цьому указі немає. Тому, найшвидше, з нього буде виконано тільки перший пункт. Попри те, що навіть при масі проблем і обсягах усиновлення, які за останні роки впали, українці всиновлюють на рік близько 1350 дітей, а іноземці — до 350, і сьогодні нас більше турбують 350". 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №48, 14 грудня-20 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво