День усиновлення - Соціум - dt.ua

День усиновлення

27 вересня, 16:49 Роздрукувати Випуск №36, 28 вересня-4 жовтня

Свято, про яке забула держава.

Коли мені було 11 років, я надовго потрапила до лікарні. Там познайомилася з чотирирічним хлопчиком, і невдовзі дізналася, що він — сирота, його ніхто не відвідував. 

Я стала ним  опікуватися, він, своєю чергою, — називати мене "мама". Ми прив'язалися одне до одного. Коли настав час виписуватися з лікарні, я попросила маму всиновити його. Але мама рішуче сказала "ні". Я була на неї дуже ображена, лікарню залишала зі слізьми  на очах. І тільки через багато років зрозуміла, що все не так просто, як мені тоді здавалося. 

Коли  починаються будні, романтика минає швидко. Щоб усиновити, замало просто хотіти й любити. Крім цього, дуже важливо знати,  вміти і мати гарантію, що за потреби зможеш отримати кваліфіковану допомогу та підтримку. Ось із цим у нас, на жаль, як і багато років тому, — все ще великі проблеми, хоча ставлення українців до усиновлення за останні десятиліття значно змінилося на краще.    Тепер усиновляють не тільки маленьких і здорових, а й старших діток; інколи  двох і трьох, що дуже важливо, адже, незалежно від віку, дитина потребує сім'ї. Всі ці роки громадські організації та медіа працювали на те, щоб змінити громадську думку на користь усиновлення та інших сімейних форм виховання. Тим часом держава втратила інтерес і до усиновлення, і до українських усиновителів...

30 вересня в Україні   одинадцятий раз відзначають День усиновлення. Однак за тиждень до цієї дати  жодних  офіційних заходів, які б планувалися  з цього приводу, заявлено не було. Хоча цього  дуже чекали усиновителі, опікуни, батьки-вихователі прийомних сімей і ДБСТ, а також експерти, які щоразу сподіваються привернути нарешті увагу високих посадовців  до проблем  у цій сфері. Але чи то тема не в пріоритеті, чи то нове керівництво Мінсоцполітики в ній ще не розібралося... 

Насправді святкувати державі особливо нічого. Останніми роками влаштування дітей-сиріт і позбавлених батьківської опіки як на усиновлення, так і в альтернативні форми сімейного виховання — прийомні сім'ї й ДБСТ — неухильно  скорочувалося. Цифри нинішнього року навряд чи істотно  відрізнятимуться від показників  минулого:  близько 1350 національних усиновлень і близько 350 — міжнародних. 

Проблеми — все ті  ж самі. Про них DT.UA писало торік (див. "Національне всиновлення. На задвірках політики"): 

1. 90% із понад 100 тис. дітей, які перебувають в інтернатних закладах, не мають статусу позбавлених батьківської опіки, що дозволяло б   їх усиновити. Справи про позбавлення батьківських прав суди розглядають за залишковим принципом. Служби у справах дітей не завжди сумлінно ставляться до своїх обов'язків, а часто  — беруть участь у корупційних схемах, як у національних, так і в міжнародних усиновленнях, що важко  підтвердити документально, оскільки усиновителі бояться про це заявляти; 

2. Недосконалість баз дітей, які підлягають усиновленню; 

3. Незацікавленість інтернатів віддавати дітей зі страху втратити фінансування. Років два тому було гучно оголошено деінституалізацію. Однак результатів цієї реформи суспільству досі ніхто не пред'явив; 

4. Тема зникла з інформаційного поля. В нього потрапляють переважно  негативні історії. Їх багато. Інформаційні кампанії, які б розповідали  про цінність родини, важливість усиновлення, пріоритети сімейного влаштування і про гучно заявлену реформу деінституалізації, не проводяться. А підтримка державою таких сімей слабшає;

5. Дедалі частіше простежуються спроби витіснити  таку форму сімейного виховання, як ДБСТ, щодо  якої в громадській думці поступово формується негатив. Однак якісної альтернативи не пропонують; 

6. Непродуманість змін, що приймаються  постановами Кабміну;

7. Очікування кандидатів в усиновителі серйозно розбігаються  з тим, яку дитину вони можуть усиновити насправді. Програми   їх підготовки немає.  Як і подальшого  професійного супроводу, зокрема тому, що в Україні законодавчо все ще діє таємниця усиновлення.

"В Україні 30 тисяч усиновлених дітей, які нині ще не досягли повноліття, — пише на своїй сторінці у Фейсбук експерт у сфері захисту прав дитини Людмила Волинець. — Ще 13 тисяч дітей виховуються в прийомних сім'ях і ДБСТ. Понад 50 тисяч сиріт і позбавлених батьківської опіки — у родинах опікунів. Отож прийдешнє свято  стосується майже 100 тисяч дітей і близько 170 тисяч дорослих, які ними опікуються. 

Українська нація щедра на любов до дітей. Усиновителі, опікуни, прийомні батьки та батьки-вихователі роблять для дітей неможливе, люблять їх  і стають для них справжніми батьками. Діти їм вдячні. Про батьківське служіння громадян України можна зняти  тисячі серіалів. Крім дітей, їх  герої — вчителі, лікарі, програмісти, заступники міністрів, громадські діячі, народні депутати і т.п. Просто батьки.

Чи є в них проблеми? Звісно. Хвороби, особливі труднощі в навчанні та поведінці, складні стосунки з біологічними родичами та багато   іншого. А також насильство, протизаконні дії дорослих стосовно дітей. За моїми оцінками (не претендую на об'єктивність), з майже 100 тисяч дітей відсотків 10 мають кризові відносини в сім'ї, у стосунках із усиновителями, прийомними батьками, батьками-вихователями, опікунами". 

"Є чимало випадків, коли найбільш люблячі й терплячі усиновителі зіштовхуються  з проблемами, яких самостійно вирішити не можуть. І одна з них, мабуть, найскладніша: навчити дитину довіряти дорослому, відкритися йому, повірити в його щирість і спробувати стати частиною сім'ї, — пише на своїй сторінці у Фейсбук національний програмний директор "SOS Дитячі містечка — Україна", голова правління "Української мережі за права дитини" Дар'я Касьянова. — Однак кандидатів в усиновителі цього не навчають, і не супроводжують потім. У тому числі через таємницю всиновлення. Поки що тільки в Києві та області багато років триває експериментальна програма, і є можливість навчати охочих  усиновити дитину. 

11 років тому, коли я щойно почала вивчати сирітство як соціальне явище, мені здавалося, що усиновлення — чарівне рішення для всіх. Я бачила милих дітей, які чекають турботливих батьків, і наше завдання — прискорити цю зустріч. Усе просто й зрозуміло. 

Пізніше, коли я  почала вивчати психологію травмованих дітей, спілкуватися з психологами, з сім'ями усиновителів, ейфорія минула. Стало очевидно, що робота усиновителів і прийомних батьків дуже складна й не завжди ефективна. Із цим пов'язані і повернення дітей. 

Діти, які пережили зраду біологічних родичів, насильство і жорстоке поводження, багаторазові переміщення з одного інтернату в інший, потребують тривалої  якісної допомоги. Це — якщо батьки виявили проблеми зразу. Якщо ні — проблеми нагромаджуються, і в підлітковому віці ситуація погіршується. 

Зараз  найпоширеніше звернення усиновителів і прийомних батьків — травма сексуального насильства, яку дитина пережила в біологічній сім'ї або в інтернаті (а частіше — і там, і там). Історії, від яких зупиняється серце. 

Найстрашніше, що доступної допомоги немає, незважаючи на багатолітні  розмови про необхідність підготовки фахівців і тиражування ефективних методик. Тому батьки шукають допомоги одне в одного, діляться своїм болем. 

Підтримка (психолог/психотерапевт/вузькі фахівці) усиновителів, прийомних батьків, опікунів має бути обов'язково за гроші держави. Бо відсутність профілактики сирітства та насильства в пріоритеті держави призводить до таких драматичних наслідків".

Постанова Кабміну №603 від 10.07.2019 р. до пакета документів від кандидатів в усиновителі додає довідку про проходження курсу підготовки з питань виховання дітей-сиріт і позбавлених батьківської опіки — "з рекомендаціями щодо кількості, віку та стану здоров'я дітей, яких може усиновити заявник, за формою, затвердженою Мінсоцполітики". Така довідка не потрібна,   якщо дитину бажають усиновити її родичі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки або батьки-вихователі. 

Начебто  треба  радіти, — нарешті процес усиновлення стане більш якісним. Насправді непродумані зміни заводять сферу в безвихідь ще більше. Згідно з інформацією на офіційному сайті ВР, постанова Кабміну №603 має набути чинності 20.10.2019 р. Але на даний момент системи навчання кандидатів в усиновителі не створено, — немає ні програми, ні підготовлених кадрів. Грошей на це в бюджет не закладено. Проводити навчання  мають  обласні ЦСМи (центри соціалізації молоді), але в багатьох регіонах їх просто немає. Та й згадані рекомендації щодо  кількості, віку та стану здоров'я дітей, яких може всиновити заявник, містять корупційну складову. Можна припустити, що деякі батьки просто купуватимуть потрібні їм рекомендації. 

"Проголошено безліч гасел про щасливе дитинство і про те, як ми хутко скоротимо інтернатні заклади, і зразу після цього, буквально завтра, якимось дивом для дітей настане те саме, "барвисто намальоване" популістами й високопосадовими піарниками, світле майбутнє. А воно чомусь усе ніяк не настає. Ситуація з кожним роком дедалі більше нагадує забуте, брудне дно. Але на цьому дні — діти. Їх багато, а дитинство швидке минає, — пише на своїй сторінці у Фейсбук виконавча директорка "Української мережі за права дитини" Світлана Клочко. — Від цього — розпач... від того, що діти просто можуть опинитися в категорії "не наші". Від того, що для власного піару про дітей згадують миттєво, а для їх  захисту —   "забувають" геть чисто. Від того, що розпіарені кілька років тому "реформи" в дитячій галузі призвели до страшних для кожної конкретної дитини, котра потрапляє в "систему", наслідків. Явище прихованого соціального сирітства продовжує набирати обертів. Поки що ніхто зі структур, що керують галуззю, цих проблем "не бачить". Час минає. Діти дорослішають. Проблеми не вирішуються, але точно скоро "відгукнуться".

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво