Без притулку - Соціум - dt.ua

Без притулку

6 вересня, 18:34 Роздрукувати Випуск №33, 7 вересня-13 вересня

Про те, що відбувається в Центрі захисту дітей "Наші діти".

Будинок, навколо якого розгорілися пристрасті ...

"Про інвестиції та центр для бомженят" — такий заголовок мала новина в газеті "Хрещатик" від 2.07.2003 р., яка повідомляла про переговори столичної адміністрації з послом Німеччини і про те, що невдовзі у просторій триповерховій будівлі на проспекті Тичини, 28-б (на ділянці, виділеній містом у довгострокове і безоплатне користування) розпочнеться ремонт, а вже через кілька місяців свої двері відчинить Центр захисту безпритульних дітей — дітище фундаторки й голови Німецько-Польсько-Українського товариства в Україні (НПУТУ), німкені польського походження баронеси Барбари-Марії Монгайм. 

Зворушливу історію про те, як саме у 2001 році її осінила така ідея, можна легко знайти в Мережі, тому переказувати її не буду. Скажу лише, що такий заголовок, який точно передавав суть явища початку 2000-х, коли столичні вулиці вдень були переповнені безпритульними дітьми, що знаходили собі на ніч прихисток у теплотрасах, сьогодні був би неможливий. І з етичних міркувань, — абревіатура "бомж" має надто негативний контекст. І тому, що дітей на вулиці в Україні більше немає, принаймні масово. І тому, що дітище Барбари Монгайм давно вже називається інакше — Центр захисту дітей "Наші діти". 

Заголовок, який принижує людську гідність, сьогодні був би неможливий. А ось із реальним захистом прав дітей, у тому числі в Центрі, — на жаль, як і раніше, великі проблеми. 

"Я доведу цей проект до кінця. Це моє рішення", — так передавала слова баронеси Монгайм, сказані нею під час закладки першого каменя проекту у 2004 році, німецька газета Die Welt. Через 16 років ці слова, на жаль, сприймаються з гіркою іронією. За розпорядженням керівництва Центру "Наші діти", на східцях будинку, в якому місяць тому відключили світло й воду, вже кілька днів сидять представники охоронної служби, чекаючи, коли останній "бастіон" так званих інноваційних "соціальних сімей" Центру, прописаних постановою Кабміну, — батько-вихователь Віктор Авраменко — вийде з квартири, в якій містяться особисті речі та документи його сім'ї й дітей, погуляти з собакою. Чекають, щоб прогнати його з території, незважаючи на нерозірваний договір оренди. А за парканом стоїть його дружина, яка кілька тижнів тому вийшла з території, і назад її вже не пустили, та журналісти з телекамерами. 

До центру вкотре під'їжджає наряд патрульної поліції, викликаний Іриною Авраменко. Жалісливий поліцейський відводить її вбік і шепче на вухо: "Ви нічого не доб'єтеся. Хіба не розумієте, що патруль не реагує на ваші виклики, тому що кругом — договорняки?". 

"Так безславно закінчується один із євроінтеграційних проектів, — коментує цю абсурдну ситуацію експерт із питань захисту прав дитини Людмила Волинець, яка не з чуток знає, як цей проєкт з'явився на світ. — Закінчується грубим ігноруванням елементарних прав дітей. Тих дітей, яких так хотіли й так запевняли, що захистять".

Однак — про все по черзі. 

Історія

З самого початку появи Центру його засновниками були порушені, здається, всі можливі норми законодавства. Обидві постанови Кабміну (вже нечинна №787 від 30 травня 2007 р. і чинна №1421 від 29.12.2009 р.) про дивну, як на сьогодні, гібридну сімейну форму виховання дітей, позбавлених батьківської опіки ("соціальні сім'ї"), з'явилися під тиском. Бо досить впливовій у Європарламенті баронесі Б.-М.Монхайм, яка знала всіх і вся, дуже хотілося явити світові інноваційну модель роботи з дітьми, котрі опинилися у складних життєвих обставинах, не враховуючи при цьому досвіду й умов України. А ще один із засновників центру, В.Сівкович, тоді перебував при владі. 

У 2007 році завершилася реконструкція першої будівлі колишнього дитсадка №233, і відбулося офіційне відкриття центру. Вже у 2008-му там з'явилися перші діти. 2013-го року завершили реконструкцію всього комплексу, і Центр "Наші діти" з великою помпою було відкрито у присутності єврокомісара з питань розширення і європейської політики сусідства Штефана Фюле та міністра закордонних справ Німеччини Гідо Вестервелле. Причому у ЗМІ всіляко підкреслювалося, що до України цього разу високі гості приїхали саме з гуманітарною місією. 

321321_5
Барбара-Марія Монгайм і Посол, спеціальний посланник в Україні, керівник проектної групи в Україні МЗС Німеччини Йоханнес Регенбрехт в гостях у сім’ї Авраменко

На той час у Центрі було обладнано 10 квартир для розміщення 54 дітей: вісім — для мешкання "соціальних сімей" і дві — в соціальному гуртожитку для повнолітніх вихованців центру, які продовжують навчання і ще не знайшли власного житла. Всі діти перебували під опікою директора центру, діяльність якого відбувалася під контролем НПУТУ, що заснувало його. 

"З 2005 року проект підтримували уряди Польщі й Німеччини. Я був четвертим директором НПУТУ і працював у центрі як технічний експерт із 2011-го по 2016 рік, — розповідає Андре Піддубний. — По суті, мене фінансував німецький уряд. Я — кризовий менеджер. Моїм завданням було розбудовувати центр (який тоді очолювала Ніна Горидько), що був створений набагато раніше; зробити його кращим, ніж аналогічні установи по всій країні, але не дорожчим, і забезпечити операційне фінансування центру в Україні. Можу сказати, що на 2012–2013 рр. цього вдалося досягти. У 2014-му європейське фінансування проекту закінчилося". 

Час, коли НПУТУ очолював Андре Піддубний, а Центр "Наші діти" — Ніна Горидько, тепло згадують як сім'ї, так і діти, котрі мешкали в центрі. "З добрим менеджментом можна заплющити очі на вади, — каже начальник служби у справах дітей та сім'ї Мінсоцполітики Валерій Танцюра. — Що, власне, й було при Андре Піддубному. Він умів розмовляти, переконувати. І ми теж казали: не втручайтеся, не наїжджайте, дітям там добре". 

Однак в Піддубного виник конфлікт із Барбарою Монгайм. За підсумками завершення реорганізації НПУТУ, він пішов у вересні 2016 року. Після нього змінилося кілька директорів у Центрі та в НПУТУ. На цей момент Центр очолює Наталія Луценко, а НПУТУ — Ірина Черниш. 

Сьогодні

"Сьогодні центр більше схожий на дитбудинок закритого типу, на територію якого можна потрапити тільки з особистого дозволу директора НПУТУ, що виконує волю Барбари-Марії Монгайм, — каже Віктор Авраменко. — Діти, опікуни, співробітники — всі, хто мешкає на території, опинилися в заручниках "соціальної блокади". Перестав їздити подарований дітям мікроавтобус, який використовували для закупівлі продуктів. Почалися перебої з виплатами коштів на утримання дітей, переданих центру міською службою у справах дітей, — вони стали несвоєчасними й не відповідали держнормам (згідно зі ст.4 Закону "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування"). Згідно п.37 Положення про Центр "Наші діти" від 2009 р., діти утримуються в Центрі за рахунок коштів засновника. Але сімейні вихователі мусили фінансувати дітей за власні кошти, як могли. Кошти, витрачені на утримання не статусних дітей, компенсувалися із затримками. 

Упродовж 2017—2018 рр. через таку внутрішню політику понад 20 висококваліфікованих працівників Центру залишили свої місця роботи "за власним бажанням". У тому числі й директорка Ніна Горидько, яка була опікункою більшості дітей, що перебували в центрі. Перед цим її "попросили" передати опіку над дітьми сімейним вихователям. Батьки-вихователі погодилися на це, оскільки були прив'язані до дітей, а вони — до нас. Нам пообіцяли, що в робочому процесі нічого не зміниться. Однак усе вийшло інакше. 

 

Тим часом до листопада 2017 року тривало поступове переоформлення опіки над дітьми. З'явилися "унікальні" накази № 06-к і 07-к. Один із них на внутрішньому рівні узаконив контроль над держвиплатами на дітей, котрі перебувають під опікою, утримання не статусних дітей за власні кошти сімейних вихователів; контроль над утриманням і вихованням дітей. Наказ 07-к стверджує, що вихователь не може бути опікуном, а опікун — вихователем. Тому посаду сімейного вихователя потрібно скоротити, а опікунів — звільнити для приведення структури Центру у відповідність до Типового положення 2009 року. 

Наказом № 17-к від 27.04.2018 року сімейних вихователів, які працювали в Центрі, було звільнено через скорочення штату і зміну організаційної структури. Хоча, згідно зі ст.186-1 КЗпП, співробітники, під чиєю опікою перебувають діти віком до 14 років, не можуть бути звільнені з ініціативи роботодавця, крім випадків повної ліквідації організації, з обов'язковим працевлаштуванням (ч.3 ст.181 КЗпП). Декотрі звільнені співробітники підписали з Центром цивільно-правові угоди. Декотрі — ні, хтось подав до суду. 

У квітні 2018 року в Центрі було ліквідовано сімейні групи і створено дві реабілітаційні групи інтернатної форми. Таким чином, вихованці Центру втратили можливість і право на сімейні форми виховання. Всупереч курсу держави на деінституалізацію". 

Про те, що права дітей у Центрі порушувалися, йдеться в експертному висновку "Української мережі за права дитини" від 26.09.2018 г., поданому у відповідні інстанції, які на нього, на жаль, не відреагували належним чином. Конфлікт триває досі. Численні звернення батьків у всі можливі інстанції результату не дають. Відповіді пишуться як під копірку. Міська служба у справах дітей та сім'ї розводить руками. "Це трудовий спір. Конфлікт пов'язаний із виробничими відносинами. Ми не хочемо в нього вплутуватися і ставати однією зі сторін, — заявляє начальник служби у справах дітей та сім'ї Валерій Танцюра. — Центр нам не належить. Це приватна структура. 

 

Коли центр тільки задумувався, багато чого в нормативній базі ще не було — у тому числі постанов Кабміну №№ 866 і 905. Центр призначався для пропагування сімейних форм виховання. Але тепер така посада, як "сімейний вихователь", і поняття "соціальні сім'ї" не вписуються в нормативну базу. Сімейні форми виховання — це ДБСТ та прийомні сім'ї. 

Ще 2017 року, за директорства Н.Горидько, опіка над усіма дітьми була оформлена на директора Центру. Це було неправильно. Тому Центру запропонували реорганізувати свою роботу таким чином, аби опіка була в батьків-вихователів. Тоді з батьками суто формально повкладали договори з приводу житла, — щоб можна було оформити опіку. Наскільки я розумію, тепер батьки цим просто маніпулюють, говорячи, що діти страждають. Вони просто не хочуть звідти виїжджати, тому що там є всі умови. З іншого боку, керівництво не хоче дипломатично оминати гострі кути. Почалися суди, які виграв Центр. 

У Дніпровському районі ми плануємо відкрити два ДБСТ. Вже виділено гроші на ремонт, приміщення та соціальні квартири, — там має бути цілий центр. Запропонували їм туди потім переїхати. Сім'ї не хочуть.

Наша позиція така: дітям має бути добре, і ми пропонуємо вихід, але при цьому всі сторони мусять піти одна одній назустріч. Поки що батьки-вихователі ставлять ультиматуми. Дорослі мають зрозуміти, що є законодавство, і так, як раніше, бути не може. А не маніпулювати правами дітей. Як тільки з кимсь із дітей буде щось не так, ми моментально втрутимося й розберемося". І тут-таки суперечить сам собі: "Частина дітей у Центрі за вуха притягнута для того, щоб він не розпався. Вони вихоплювали дітей з різних регіонів. На якій підставі діти перебували в Центрі — незрозуміло". А потім додає: "Поговоріть із менеджментом. Мають бути представлені позиції обох сторін конфлікту". 

Я спробувала. І зателефонувала директорці Центру з проханням прокоментувати DT.UA ситуацію, що склалася. На що пані Луценко відповіла: "Я передзвоню трохи згодом". Але минув уже тиждень, а вона так і не зателефонувала, і не відповіла на СМ-повідомлення, в якому я просила її все-таки дати коментар, оскільки хотіла, щоб у статті була представлена позиція обох сторін конфлікту. 

Натомість на сторінці Центру "Наші діти" у Фейсбук 4 вересня з'явилося звернення керівництва про те, що з боку колишніх співробітників на центр чиниться тиск, зокрема психологічний. І ЗМІ вони надають неправдиву інформацію про діяльність Центру. Хто ж заважав керівництву Центру та НПУТ озвучити свою, правдиву інформацію?

Не наші діти?

"Для районного органу опіки та піклування — це не виробничі відносини, а спір про облаштування дітей, за яких він відповідає перед державою. Опіку батькам дали на підставі безстрокового договору про оренду житла в Центрі. І якщо тепер виникає така ситуація, то слід розуміти виняткову відповідальність за долі дітей, і шукати реальні способи вирішення, і домовлятися. Але місту Києву не до цього", — коментує Людмила Волинець

Насправді вихід із ситуації пропонувався батькам тільки на словах і нічим підтверджений не був. Попри конфліктну ситуацію, орган опіки та піклування Дніпровського району всі ці півтора року продовжував посилати дітей у Центр. 

Тим часом на території Центру, в рамках проєкту "Центр вивчення демократії", постійно проводяться різні заходи. Наприклад, ось уже кілька років поспіль улітку тут проходить Форум "Пульс України", організований НПУТ у співпраці з Європейсько-Українським центром молодіжної політики (ще один проєкт пані Монхайм) за фінансової підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Сторінки проєктів рясніють іменами відомих людей, серед яких чи не найчастіше трапляється ім'я Уповноваженого президента України з прав дитини Миколи Кулеби (який у часи, коли Центр організовувався, очолював київську службу у справах дітей, добре знає, що там відбувається, однак на запит DT.UA надіслав формальну відписку). Для приїжджих іноземців на третьому поверсі однієї з будівель Центру обладнано апартаменти. 

Який стосунок це, безумовно корисне, починання має до дітей-сиріт і позбавлених батьківської опіки? — запитає читач. І матиме рацію: жодного. У тому числі законодавчого. 

Свого часу під Центр місто віддало в оренду НПУТ землю та будівлі, комунальні послуги в яких уже кілька років оплачує КМДА через програму "Соціальне партнерство". У 2016 році Київрада надала юридичне право Центру "Наші діти" на оренду земельної ділянки, на якій він, фактично, й розміщений. Зробили це тому, що на початку 2016-го Центр не зміг використовувати за цільовим призначенням кошти, передбачені на покриття витрат за оплату оренди землі, міської цільової програми "Соціальне партнерство" на 2016–2018 роки. Орендарем території під приміщенням центру тоді офіційно було НПУТ. У зв'язку з цим оренду переоформили на Центр "Наші діти". "Передача права землекористувача унеможливила ймовірність припинення вигідного для міста інноваційного проекту із захисту прав столичних дітей, які опинилися в СЖО", — прокоментував таке рішення тодішній керівник апарату КМДА Володимир Бондаренко. 

Зараз же проєкт із захисту столичних дітей у СЖО, фактично, припинений. Якщо впродовж 2015 року в Центрі перебували 73 дитини шкільного та дошкільного віку, то 2019-го тут значилися 24 дитини: 17 — у двох реабілітаційних групах, і семеро — у трьох опікунських сім'ях. Наразі сім'ю Лозинських, в якій було двоє дітей, "дотиснули" до зняття опіки. Одна дівчинка пішла в коледж, друга перейшла в реабілітаційну групу і скоро, за інформацією DT.UA, "піде" на міжнародне всиновлення. 

Хоча "трудовому конфлікту", як називає його Валерій Танцюра, вже півтора року, 2018-го на фінансову підтримку Центру було заплановано й виділено 1 млн 209 тис. грн; 2019-го заплановано, але поки що не виділено — 1 млн 200 тис.; на 2020-й заплановано — 1 млн 267 тис.; на 2021-й — 1 млн 330 тис. 600 грн. Незле, коли брати до уваги, що інші громадські організації, які охоплюють ефективнішими і якіснішими соціальними послугами набагато більше дітей, не отримують нічого. 

Зараз сім'ям, котрі не здаються, радять здатися, нібито подальша боротьба суперечить інтересам дітей. Але ніхто не згадує, хто і як насправді почав їх порушувати. При цьому незрозуміло, чому КМДА не ініціює розриву договорів оренди на землю та будівлі, адже їх було виділено під конкретний проєкт, із конкретними зобов'язаннями, бо Центр зобов'язався захищати права дітей. Те, що сім'ї не здалися, добре бодай тому, що дозволило побачити наочно — як саме створюються маленькі соціальні проєкти, що насправді мають велику політичну силу. 

"У кожній організації можуть бути кризи. Це нормально, коли працюєш із людьми. Питання в тому, як на них реагувати. — каже Андре Піддубний. — Зараз у Центрі проблема, якій уже півтора року. За цей час Центр можна було реорганізувати природним чином, не виганяючи людей на вулицю під приводом капремонту однієї з будівель (що сумнівно, оскільки це приміщення ремонтувалося останнім і перебуває в найкращому стані), при цьому не пропонуючи мешкання в одній із двох інших. Питання поставили так: або відмовляйтеся від опіки над дітьми (що деякі сім'ї й зробили), або забирайте їх із собою на свою територію (в інше місто чи винаймайте за власні кошти житло в Києві, — до чого сім'ї теж вимушено готові). А треба було просто працювати на те, щоб діти вибували в постійні сім'ї — на всиновлення, і не брати нових. З таким підходом не страждали б ні діти, ні дорослі". 

"Нині розглядається питання про реформування Центру "Наші діти" в Центр соціальної підтримки дітей і сімей, відповідно до постанови Кабміну від 16.11.2016 року №834, — каже Валерій Танцюра. — Попередньо визначена потреба у створенні на базі такого Центру малого групового будинку, відділення соціально-психологічної реабілітації та соціального гуртожитку. Ці зміни заплановано завершити до кінця нинішнього року". 

"Чудова ідея, — каже Людмила Волинець. — Та, оскільки триває реорганізація, годилося б дати відповідь на питання, як буде враховано інтереси дітей, котрі залишилися в центрі на момент реорганізації. Ця та інші відповіді мають бути у плані реорганізації: що з землею, що з приміщеннями (умови договору оренди мають бути переглянуті), хто що дає (держава, приватні структури).

Якщо прийнято рішення змінити призначення приміщення, в якому жили діти, оформлені державою під опіку, то насамперед треба подумати про те, куди будуть діти виведені— з ким, коли і як. Початкова опіка була оформлена на підставі довідки про те, що Центр "Наші діти" надає житло. Однак жодних документів стосовно реорганізації ніхто не надавав, що примушує припустити, що на цей час їх попросту не існує". 

Дивна позиція засновниці та керівництва центру й НПУТ, беззубість районних органів опіки та піклування і міської служби у справах дітей, невтручання Мінсоцполітики та Уповноваженого з прав дитини створили неймовірно абсурдну ситуацію — коли батько-вихователь уже кілька тижнів сидить під замком, без світла, води та нормальної їжі, у квартирі, де перебувають, у тому числі, речі та документи дітей, і його охороняють спеціально найняті представники служби охорони. В такій ситуації, мені здається, КМДА все-таки мала б порушити питання припинення договору на оренду земельної ділянки та будівель Центром "Наші діти". Установа, яка б надавала якісні послуги з реабілітації й подальшого влаштування в постійні сім'ї дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, сім'ям у СЖО, місту конче потрібна. І якщо керівництво і засновники Центру не здатні їх надати, то незрозуміло, з якої причини їм надані й оплачуються містом "золота" ділянка київської землі та будівлі. Упевнена, точно не для того, аби інші проєкти НПУТ — Центр вивчення демократії та Європейсько-Український центр молодіжної демократії — проводили там свої заходи і розселяли зарубіжних гостей, що їх відвідують. Не маючи на те ні законних, ні етичних підстав. 

У цивілізованій країні багато фактів, стаючи публічними, були б вагомою підставою для звільнень або відставок. У нас же, незважаючи на те, що ми так прагнемо в Європу, — лише привід для перекладання вини одне на одного по колу, яке, як відомо, замкнене. Виходу з цієї ситуації дуже часто немає. А безкарність, як відомо, призводить до безчинств…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво