Чому люди так люблять прогнозувати майбутнє – розповідає Олег Покальчук — новини України - Соціум - dt.ua

Аналітика крокодилячих сліз

17 травня, 17:30 Роздрукувати

Про те, як варто сприймати прогнози.

Куріння шкодить вашому здоров'ю, — сказав Люк. — Без жодного передбачення можна сказати, що з вами буде, коли не кинете.

Стівен Кінг, "Інститут"

Якби земля вагітніти могла

Від сліз жіночих — з кожної краплини

Родився б крокодил у неї...

Вільям Шекспір, "Отелло"

Чому всі популярні прогнози майбутнього варто читати як белетристику, але в жодному разі не приймати як керівництво до дії?

Напевно всім вам у дитинстві та юності доводилося віддаватися романтичним мріям. Особливо якщо завтра мало відбутися якесь дуже важливе побачення, безперечно, здатне перетворити ваше життя на нескінченну щасливу казку.

Напевно ж ви проводили безсонну ніч, уявляючи собі всі можливі варіанти розвитку подій у найменших деталях. Оскільки ви хотіли бути добре підготовленими й не хотіли змарнувати свій зоряний час.

І напевно жоден із цих драматичних сценаріїв наступного дня так і не реалізувався. Відбулося щось зовсім інше, може не менш приємне. Але точно не за вашим, ретельно продуманим до дрібниць, сценарієм.

Цьому є низка цікавих пояснень, включно з містичними. Але я хочу зосередитися на масовому інтересі до прогнозування майбутнього. Особливо до тих прогнозів, які базуються на раціональній компоненті. Оскільки передбачення як жанр звернене до ірраціональних шарів вашої свідомості. Релігія до цього непричетна, це — неначе-б-знання. Воно дає цілком авторитетну відповідь про наші перспективи на всі часи, і вже ваша особиста справа — вірити цьому чи ні.

Почнімо з основних інстинктів збереження виду та продовження роду. Вони закликають нас звертати першочергову увагу на будь-яку інформацію, що стосується питання безпеки та репродукції. Сучасна соціальна культура намагається зробити цей інтерес вторинним, але тільки доти, доки вона здатна оплатити відволікання базової уваги.

Цей інтерес не вибірковий, телеглядач і далі буде дивитися по телевізору яку-завгодно нісенітницю з таким самим глибокодумним виразом очей, із яким його дід читав газету "Правда": "…чим чорт не шуткує". Він теж не має нічого спільного з навчанням і освітою, як може здатися на перший погляд.

У зовнішньому потоці інформації люди вишукують відповідники своїм уявленням про реальність. Ми хочемо від майбутнього того, чого нам самим бракує (втім, від інших людей ми вимагаємо того самого). Навіть тварини збуджуються, коли чують звуки, схожі на обіцянку близької годівлі чи прогулянки. Тому людьми як соціальними тваринами так легко керувати з допомогою навіть найбезглуздіших, найказковіших політичних обіцянок. Чим більш казковим обіцяний виграш здається конкретній людині, тим легше нею керувати. Це той самий механізм, на підставі якого формується так званий смак, тобто жанрові уподобання в мистецтві (яке, по суті своїй, і є красивою вигадкою).

Людина допитлива, наділена уявою і боїться незрозумілого. Всі ці риси проявляються в ній одночасно. Спроби відрегулювати цей механізм в інтересах самої людини через освіту і виховання тривають сотні літ. І за ефективністю дуже нагадують наші спроби настрахати вірус, залякуючи його потенційних носіїв. Адже, щойно порушується ланцюг послідовностей, які формують зовнішні обставини, все повертається у вихідну точку. До того ж люди спочатку лякаються майбутнього до чортиків, а потім їх "попускає". Але самі чортики з їхньої голови нікуди після цього вже не подінуться.

Психологічна потреба в передбаченні майбутнього базується на страху смерті, що ретельно витісняється соціальною етикою консюмеризму. Суспільство споживання навіює вам, що чим більше дорогих і непотрібних речей ви купите, тим вам і вашим дітям буде краще. Ви будете молодші, здоровіші, щасливіші, і вам усі заздритимуть. Чим більше ви тратите сил і ресурсів на чортзна-що, тим довше проживете. (З цього погляду, українці вже, практично, безсмертні.)

Значною мірою сучасні провісники майбутнього (з-поміж тих, кому заведено довіряти, на кшталт Рея Курцвейла або Білла Гейтса) самі є його творцями. Таких людей, у тому числі й непублічних, — сотні, а може, й тисячі. Вони — учасники масштабного конструювання й форматування реальності через найрізноманітніші проєкти — соціальні, політичні, культурні. Тому їхні передбачення — часто непряма реклама того, у що вони вклали гроші і що вже так чи інакше працює.

Ці проєкти є провайдерами світових тенденцій, за якими стоять цілком конкретні гроші та їх власники. Ніхто не розлучається з грішми такого масштабу тільки тому, що йому захотілося бути милосердним. Інакше паперть для мільярдерів була б завбільшки як земний екватор.

Це стосується й передбачення подій у країнах другого і третього світу, де ці проєкти, по суті, замінюють державну політику та управління. Та й, історично кажучи, футурологія виросла з політології.

"Майбутнього не можна передбачити, але його можна конструювати". Це твердження винахідника голографії та Нобелівського лауреата сера Денніса Габора істинне доти, доки в конструкторів не ламаються інструменти й не закінчуються матеріали. І їм, за інерцією, не доводиться ліпити це саме майбутнє з, так би мовити, піску та палиць.

А це саме те, з чим зараз зіштовхується світ. Річ не в самій епідемії, яка просто оголила безліч безглуздь сучасної цивілізації.

Я називаю це втратою властивостей. Будь-який матеріал, явище або процес, формально — залишаючись такими, якими були на початку виникнення, через розширення меж пізнання та багатократні циклічні перемикання сьогодні поводяться як "утомлені". Можна говорити про опір матеріалів або Другий закон термодинаміки. Але простіше сказати, що в усього на світі сідають батарейки. І воно, це все, починає глючити.

Це найбільш очевидно на прикладі стрімкого руйнування соціальної етики та моралі. З попереднього стану вони трансформуються, мутуючи у щось нове. Точніше кажучи, це люди, які все швидше мутують, вивергаються в інформаційний простір якоюсь своєю новою етикою й мораллю.

Карантинні заходи по всьому світу привели величезну кількість людей у стан повної розгубленості, бо виявилося, що планувати щось справді стало неможливо. Проте інформаційний простір затопила хвиля дискусії про те, яким буде світ після епідемії. Наче вірус має повернутися назад до своїх кажанів, засоромившись якоїсь чергової резолюції ООН чи ВООЗ.

Причому більшість людей намагаються зробити це досить щиро. Але факти, якими вони оперують, більше не є фактами. Це — згадувані вище "пісок і палиці". І не важливо, що вони, ці ніби факти, очевидні й загальновідомі.

"Крокодилячі сльози" — загальновідомий фразеологізм. Люди давно звернули увагу, що коли крокодил поїдає жертву, з очей у нього котяться сльози. Згадування про це можна знайти ще в текстах патріарха Фотія (820–896 рр. н.е.)

Що таке крокодил, люди розуміли. І звідки беруться сльози — теж. Суміщаючи ці два абсолютно очевидні спостереження, вони робили висновок, що це — лицемірна тварина, оскільки вона не може відчувати до своєї жертви жалю. І її сльози не можуть бути щирими (Плутарх).

Крокодил справді дещо виділяє з розміщених біля очей залоз. Якщо випустити зоологічні подробиці, так він просто пітніє під час поїдання їжі.

Є математичний "розподіл Бернуллі" — точний спосіб виразити ймовірність. Він застосовується, коли можливі два результати якихось емпіричних подій: випадання орла або решки, виграш чи програш у матчі.

Випадання орла або решки випадкові. Рахунок у матчах, якщо вибірка маленька, теж здається випадковим, але якщо взяти вибірку більшу, то видно, що він — не випадковий, оскільки є інші чинники. І тут у гру вступає ймовірність.

І коли застосовуєш розподіл Бернуллі до статистики передбачень, він показує, що прогнози працюють найточніше, коли передбачена подія має статися через кілька годин.

Зі зростанням часу час між віщуванням та передбаченою подією ймовірність того, що передбачення збудеться, падає. Якщо йдеться про тижні, вона скочується, практично, до нуля.

Умовно кажучи, провісників майбутнього можна розділити, таким чином, на два типи: аналітики крокодилячих сліз і дрібнооптові продавці залежалих політичних товарів. При цьому вони цілком можуть бути щирими, доволі освіченими й респектабельними людьми. І те, що вони роблять, — досить корисне для розвитку уяви, для дискусій про мораль та етику, економіку тощо. Просто від дискусій у цьому світі ще нічого не змінилося.

Сценарії соціального майбутнього і сценарії вашого особистого майбутнього мають одну спільну основу — фантазії та мрії. І в них є одна спільна вада. Мрійники до здійснення своїх бажань зазвичай докладають мало зусиль. Мрія, на їхню думку, просто має якось збутися. Відтак, величезний розкид між очікуваннями та реальністю лише посилює їхню депресивність. Ви ж знаєте це з вашого власного дитинства. Якщо ви намагалися копіювати поведінку героїв чи героїнь улюблених книжок або фільмів, поводилися як вони, повторювали їхні репліки, манеру одягатися й ходити, — у вас виходив зовсім інший результат.

Живіть у теперішньому, поки воно все ще реальне. Хоча й це не точно.

Тому перевірте прямо зараз.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 4
  • владимир дарский владимир дарский 18 травня, 12:47 "...Массовому iнтересi до прогнозування майбутнього.Особливо до тих прогнозiв,якi базуються на рацiональнiй компонентi.Оскiльки передбачення як жанр звернено до iррацiональних шарiв нашоi свiдомостi." Оскiльки прогноз та передбачення фактично одне й теж саме,то в цих реченнях автора статтi полягаэ протирiччя."Люди як соцiальнi тварини"? Але хтось з философiв стверджував,що "людина-це полiтична тварина".Як з цим бути? Пострадяньськi люди навряд чи забули про наслiдки бiльшовицьких гасел:"Фабрики -рабочим!"Земля -крестьянам! Мир,а не война!",тому вряд чи вони згоднi вiрити черговим полiтико -соцiальним демагогом ,закликаючих до мрiй-прогнозiв в будь що."Психологiчна потреба в передбаченнi майбутнього базуэться на страху смертi".Людина й так знаэ ,що вона помре,рано чи пiзно,то чого тут передбачувати?Страх смертi як потреба в передбаченнi- видумка пана Покальчука.Люди з цiкавостi хочуть знати прогноз майбутнього,але цiкавiсть не завжди э потребою.Э такий вислiв:"У Росii непередбачене минуле".Якщо непередбаченее минуле,тодi немаэ сенсу в передбачуваннi майбутнього,яке ще бiльш непередбачуванне.Люди закономiрно остерiгаються робити прогноз,що буде пiсля подолання короновiруса.Це спростовуэ авторську тезу про потяг людей до передбачення,тому що люди налаштованнi скептично до прогнозiв,якi не мають опорних фактiв.Коло депресивнiсть породжуэ мрiя,тому навiщо мрiяти? Спекулянти на крокодилових сльозах ? А навiщо це iм? згоден 1 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись anatolii anatolii 18 травня, 15:44 Дійсно, жодна людина не вірить у свою особисту смерть. Це стверджують, зокрема, ізраїльські психологи... Але існує спосіб прогнозувати-творити майбутнє. Це- мріяти! «Все, что существует на свете, когда-то было мечтой»( Карл Сендберг – американский поэт и переводчик )... І нарешті, якраз "теперішнє" і не існує. Бо коли те, що автор називає теперішнім, стає таким у нашій свідомості, тоді вже те теперішнє "у собі" неминуче стало минулим. Простий наслідок законів фізики... Отже, існують лише минуле і майбутнє, яке невпинно проростає-виростає з минулого... Тому мрійте і вам воздасться. І не читайте зранку Покальчука:))) згоден 0 не згоден 0 Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво