Зоря і смерть Михайла Кольцова - Соціум - dt.ua

Зоря і смерть Михайла Кольцова

13 липня, 2007, 12:10 Роздрукувати Випуск №27, 13 липня-20 липня

В Україні дедалі частіше порушують питання про перейменування вулиць, названих на честь одіозних діячів радянської епохи...

В Україні дедалі частіше порушують питання про перейменування вулиць, названих на честь одіозних діячів радянської епохи. При цьому столичний бульвар Кольцова не фігурує в жодному з чорних списків. Адже уродженець Києва Михайло Кольцов (1898—1940) був не партократом чи чекістом, а блискучим журналістом і до того ж жертвою сталінських репресій.

Але чи справді ця обставина звільняє його від усякої відповідальності за злочини тоталітарного режиму?

Червоний піарник

У 20—30-ті роки Михайло Кольцов був найпопулярнішим журналістом Країни Рад. Його вирізняли неабиякий талант і непогамовна енергія.

Починаючи з 1922 року матеріали Кольцова регулярно друкували в «Правде». Дотепними фейлетонами про бюрократів і непманів зачитувалася вся країна. Попутно креативний Кольцов створював нові формати радянської журналістики. Наприклад, у 1923-му він реанімує дореволюційний «Огонек» — так з’явився перший в СРСР ілюстрований тижневик. Потім за редакцією Кольцова починає виходити сатиричний журнал «Чудак». З його легкої руки народжуються «Женский журнал», «За рулем» і «За рубежом».

Михайло Кольцов ані на хвилину не забував, що головне завдання радянської преси — пропаганда, комуністичний PR. Тому гумор «Чудака» ідейно витриманий, а в «Огоньке» з’являються фотосесії радянських лідерів: «День Калинина», «День Рыкова», «День Троцкого»...

Втім, незабаром усіх цих вождів витіснила всім відома зловісна постать. 21 грудня 1929-го «Правда» опублікувала нарис Кольцова «Загадка-Сталин». Журналіст розбирав легенди, створені «обивательщиною і буржуазією» навколо Йосипа Віссаріоновича, якому виповнилося (за офіційною легендою) 50 років. До речі, насправді Сталін народився не 21-го, а 18 грудня й 1878 року, роком раніше.

Сталін диктатор? «Робіт­ничий клас не мружиться лякливо від слова «диктатура». Він прийшов із цим словом до влади, до боротьби і з ним прямує до соціалізму, до безкласового суспільства».

Сталін хитрий і жорсткий? «Так, за нашим, робітничим дорученням. Спробував би він без цього мати справу з капіталістичним світом, маневрувати в штурмову історичну погоду, в оточенні найдосвідченіших і найхитріших ворогів!»

У цих рядках не було ані краплі підлабузництва. За свідченням сучасників, Кольцов щиро захоплювався Батьком народів. Програма будівництва Нового Світу, запропонована Сталіним, буквально зачарувала журналіста. Кольцов ретельно піарить усі найважливіші «заходи» режиму: від форсованої індустріалізації до викриття шкідників і ворогів народу, від будівництва тисячами в’язнів Біломорканалу до боротьби з «релігійним дурманом». Полум’яний публіцист не обмежується простим виконанням партійних директив: він висуває і свої власні ідеї.

Кольцов пропагує розвиток радянської авіації. Саме за його ініціативою будують знаменитий агітлітак-гігант «Максим Горький».

Журналіст особисто очолює кампанію за знесення спорудженого в XIV столітті собору Симонова монастиря, а потім публікує захоплений репортаж про підрив архітектурного шедевра: «Ні, це чудово! Собор роздробився на абсолютно окремі, роз’єднані цільні цеглинки. Вони лежать мов гірка цукру-рафінаду, трохи притрушені вапняною пудрою, придатні хоч цієї хвилини для нового будівництва! З них, із вивільнених молекул старого буде побудовано трудящими щось нове, інше, не фортецю для князів церкви, а палац для самих трудящих...»

Кольцов оспівує колективізацію села, без утоми викриваючи куркулів і саботажників. На початку 1930-х його увагу привернув разючий випадок в Україні: керівництво Оріхівського радгоспу видало частину зібраного зерна селянам! Кольцов відгукнувся гнівним фейлетоном «Як пускати хліб за вітром». «Хліб частиною розжерли, — обурювався журналіст. — Роздали, дали розікрасти». Автор пропонував ушанувати пам’ять з’їденого зерна не вставанням, а сидінням — у в’язниці. Його заклик почули: згодом влада жорстко припиняла будь-які спроби полегшити становище голодних селян...

Михайло Кольцов був і найбільшим журналістом-міжнародником. Природна схильність до авантюр і тісне співробітництво з ОДПУ—НКВС допомагали йому проникати буквально всюди. Чого вартий один лише вояж до хортістської Угорщини з підробленим паспортом! І хоч би де побував Кольцов — в Австрії чи Іспанії, Саарі чи Боснії, —
з-під його пера неодмінно виходили матеріали про тяжке становище трудящих і їхню боротьбу проти капіталу. Так, жахіття веймарської Німеччини жваво описано в нарисах «Сідаючи за стіл» і «Чорна долина». Ви знаєте, що сім’я німецького робітника обідає половинкою огірка і мріє про норми радянських їдалень? А німецький шахтар, який украв лантух вугілля, отримує два місяці в’язниці!!!

Нарис надрукували восени 1932 року. У цей час в СРСР уже діяв закон про охорону соціалістичної власності, за яким 10 років концтаборів можна було отримати і за ту ж таки жменю вугілля.

Операція «Провокація»

Перебуваючи за кордоном, Михайло Кольцов не лише викривав буржуазну дійсність, а й формував на Заході привабливий імідж Країни Рад. З його ім’ям пов’язана ціла низка блискучих пропагандистських акцій.

Таланти Кольцова виявилися затребувані й 1933 року, коли в Україні, на Кубані, у Казахстані лютував більшовицький голодомор. Звістка про трагедію досягла Європи. Чимало ліберальних західних ЗМІ навмисно нехтували інформацією, що ганьбила соціалістичну державу. Зате білоемігрантська преса активно публікувала повідомлення про страшний голод в Україні (щоправда, оперуючи терміном «Південь Росії» — імперська зарозумілість білих, яка свого часу зіграла на руку Леніну, не полишала їх і в еміграції).

Кольцов отримав завдання — у будь-який спосіб дискредитувати «наклепників» в очах європейської громадськості. Для удару було вибрано паризький тижневик «Возрождение». У присутності юристів спритний Кольцов уклав парі зі своїми французькими колегами — мовляв, він переправить у газету сфабрикований лист про жахи голоду, нібито надісланий з СРСР, і редакція опублікує цю «маячню». Оскільки селяни навряд чи могли мати знайомих у Парижі, журналіст склав послання від імені городянки, жительки Дніпропетровська (Катеринослава). Ось російський текст кольцовської фальшивки:

«Возьми меня отсюда, родной. Не могу больше держаться! А Сережа умирает, без Шуток, поверь. Держался до Августа кое-как, но Больше держаться не может. Если бы ты был, Леша, здесь, ты понял. Ощутил бы весь ужас. Большевики кричат об урожае, А на деле — ничего, На деле — гораздо голоднее Даже стало, чем раньше. И что самое страшное: Терпя, страдая, не видишь Слабейшей надежды на улучшение. Как билось сердце тридцатого Августа, когда на Садовой Я увидела у здания Городской тюрьмы толпу, разбивавшую Автомобиль Наркомпрода, услышала яростные, Злые крики «хлеба». Но Едва показался броневик, как Толпа разбежалась, словно зайцы.

Алексей, не верь газетам, Пойми, что наш чудесный Екатеринослав вымирает постепенно и Чем дальше, тем хуже. Алеша, мне известно, что Ты женился. Пусть так, Алеша. Но все-таки, Если ты человек, если Ты помнишь старую любовь, Выручи, умоляю, меня и Сережу от голодной смерти. Я готова полы подметать, Калоши мыть, белье стирать У тебя и жены. Юрий продался, устроился недавно Контролером в УКРВОД, он Лебезит передо мною, вероятно, Ему страшно, что я Выдам его прошлое. Все Екатеринославские без конца завидуют Тебе. Масса безработных, особенно Учителей, потому что школы Областной центр сильно сократил. Большинство металлургических заводов Стоят, закрыты на зиму. Сережа — большой, но помнит Своего папу. Он растет Русским. Целую, Лиза».

Дотепний автор вбудував у лист криптограму. При прочитанні першої літери кожного п’ятого слова виходив такий меседж: «НАША БЕЛОБАНДИТСКАЯ ГАЗЕТА ПЕЧАТАЕТ ВСЯКУЮ КЛЕВЕТУ ОБ СССР». Лист містив і інші пастки — наприклад, згадування ліквідованого 1923 року Наркомпроду.

Редакція «Возрождения» впіймалася на вудку, і лист було надруковано. Журналіст одразу розгорнув гучну викривальну кампанію, підриваючи довіру західної публіки до будь-яких повідомлень про український голод.

Михайло Кольцов не забув виступити з уїдливим, мерзенним фейлетоном і в радянській пресі. Він розповів читачам про емігрантську газету, котра «день у день доповідає про людожерство і трупожерство в СРСР», і докладно описав операцію, розпочату ним для «викриття зухвалого обману, брехні, безвідповідальності та цинізму». Заодно Кольцов розкрив причину особливої уваги Рад до білогвардійського органу: «Нещодавно редакція «Ренессанса», зібравши стос якихось «справжніх листів і людських документів» про жахи радянської дійсності, надіслала їх в Лігу Націй, втім, без будь-якого, результату». Автор-жартівник пропонував переслати в Лігу Націй і його підробку — вона, мовляв, настільки ж достовірна, як і інші свідчення про голод в СРСР...

Своїм цинічним вчинком Михайло Кольцов розтоптав усі морально-етичні норми. Але про яку мораль могло йтися в «штурмову історичну погоду»?

From Spain with love

Апогей бурхливої діяльності Кольцова припав на 1936—1938 роки, коли в Іспанії палала громадянська війна.

У знаменитому романі Хемінгуея «По кому подзвін» фігурує журналіст Карков: він «приїхав від «Правди» і спілкувався безпосередньо зі Сталіним, він був тоді однією з найвизначніших постатей в Іспанії». Прототип Каркова — не хто інший, як Михайло Кольцов.

Його захопливі іспанські репортажі в «Правді» читала вся країна. Але роль Кольцова в Іспанії не обмежувалася журналістською роботою. Фактично він був політичним і військовим радником Комінтерну при республіканському уряді. Кольцов брав особисту участь у бойових операціях — обороні Мадрида, узятті Теруеля та ін. Незмінно був присутній на засіданнях ЦК іспанської компартії і комісаріату комуністичних інтербригад; особисто інструктував комісарів. Зрештою, був активним учасником секретних акцій НКВС в Іспанії.

Радянські спецслужби прагнули повністю підпорядкувати республіку Кремлю, перетворивши іспанських комуністів на найвпливовішу політичну силу. Для цього слід було нейтралізувати інші ліві партії Іспанії. Серед них була і Робітнича партія марксистської єдності (ПОУМ), яка тяжіла до троцькізму. На основі документів, сфабрикованих НКВС, проти партії висунули абсолютно безпідставне обвинувачення в підривній роботі на генерала Франко. Кольцов очолив пропагандистську кампанію із дискредитації ПОУМ, тавруючи «покидьків людства, троцькістів», які нібито продалися фашизму. В Іспанії розгорнулося справжнє полювання на всіх, хто мав до ПОУМ хоч якийсь стосунок. Тисячі переконаних республіканців було знищено. Дивом урятувався англійський письменник Джордж Оруелл, який мав необережність опинитися в лавах ополчення ПОУМ...

З Іспанії Кольцов уважно стежив за подіями в СРСР. Він публікує нарис, який вихваляв наркома Єжова, — «чудового непохитного більшовика, котрий дні і ночі не підводячись з-за столу, невпинно розплутує і ріже нитки фашистської змови». В інших тонах витримано матеріал, присвячений М.Бухаріну і його товаришам по московському процесу 1938 року. Найм’якіший епітет, ужитий стосовно головного героя, — «валдайська незайманка в правотроцькістському будинку розпусти». Певна річ, у гнівному фейлетоні згадано «скло, цвяхи і залізні ошурки, підсипані в борошно, масло та молоко», а також «газ, яким шкідники отруювали робітників у шахтах».

До СРСР Михайло Кольцов повернувся героєм. Його обрали депутатом Верховної Ради, призначили головним редактором всесильної «Правди». Неприємний осад залишила тільки зустріч зі Сталіним у Кремлі. Жартівливо величаючи Кольцова «доном Мігелем», вождь звернувся до нього із запитанням:

— У вас є пістолет?

— Є, товаришу Сталін.

— А ви не збираєтеся з нього застрелитися?

— Ні, з якого дива.

— Я на вашому місці знав би, як вчинити зі своєю зброєю.

12 грудня 1938 р. Кольцов був арештований НКВС. Арешт журналіста став цілковитою несподіванкою для сучасників. Історики досі не знають, що ж послужило його причиною. Донос генерального комісара іспанських інтербригад Андре Марті, котрий звинувачував Кольцова у зв’язках із ПОУМ? Широка поінформованість про спецоперації НКВС в Іспанії? Ранні хвалебні статті про Троцького? А можливо, Сталіна, який віддавав перевагу слухняним сірим бюрократам, просто дратувала креативність журналіста?

Під тортурами Кольцов зізнався в антирадянській діяльності та шпигунстві. У лютому 1940 р. його розстріляли...

Безумовно, Михайло Коль­цов був неординарною постаттю. Не можна представляти його примітивним рабом сталінського режиму. Ментально радянський журналіст №1 був дуже схожий на головного пропагандиста нацистів — доктора Геббельса.

Кольцову неймовірно подобалося брати участь у грандіозному комуністичному експерименті, перебувати на гребені історичної хвилі, відчувати себе творцем нової цивілізації. Йому здавалося, що старі уявлення про мораль, чесність, гуманізм слід викинути на смітник в ім’я великої мети. Результат відомий: Кольцов став жертвою тієї самої нелюдської системи, котру створював із допомогою власного пера.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №46, 30 листопада-6 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво