«Золотий вересень», або «Вирішення питання шляхом дружньої згоди» - Соціум - dt.ua

«Золотий вересень», або «Вирішення питання шляхом дружньої згоди»

16 вересня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №36, 16 вересня-23 вересня

Рівно 66 років тому, 17 вересня 1939 року, Червона армія за наказом наркома оборони Ворошилова розпочала так званий Визвольний похід...

Рівно 66 років тому, 17 вересня 1939 року, Червона армія за наказом наркома оборони Ворошилова розпочала так званий Визвольний похід. За десять днів Західна Україна і Західна Білорусія були окуповані. Друга Річ Посполита, яка захлиналася кров’ю в нерівній боротьбі з нацистською Німеччиною з 1 вересня, отримала удар «ножем в спину». Поляки билися до кінця, так і не підписавши капітуляції на державному рівні, на відміну від тієї ж Франції. Попереду були спільний військовий парад нацистів і комуністів у Бресті, й дружнє потискання рук ще донедавна непримиренних ворогів. Все відбувалося поблизу мурів Брестської фортеці, де менше ніж за два роки її захисники будуть героїчно відбивати атаки німців.

«Золотий вересень» 1939 року й до сьогоднішнього дня викликає дискусії, хоча насправді з ним все гранично просто. Комуністи звично вже захищають «правду історії від її фальсифікаторів», оперуючи книгами часів Брежнєва. Для них ніби і невідомими залишаються Секретний протокол до Пакту про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом від 23 серпня 1939 року, ніби і не відбувалися депортації українців, поляків, німців, литовців, латишів, естонців у 1939—1941 роках, і по війні. Не було розстрілів польських офіцерів в Катині на Смоленщині і в Харкові... Не секрет, що політика радянського керівництва у 1939—1941 роках — чи не найбільш сфальсифікований період нашої спільної (читай — радянської) історії.

Суверенну Польську державу спочатку розшматували два агресори — Німеччина і СРСР, а потім зрадили, як 1938 року Чехо-Словаччину, країни «демократії» — Франція і Велика Британія. І коли кажуть, що останні не були готові до війни, це просто нісенітниця. Ліддел Гарт, який нібито дотримувався такої ж думки, в своїй фундаментальній «Другій світовій війні» наводить співвідношення сил перед 1 вересня: «Поляки і французи разом мали приблизно 130 дивізій проти 98 німецьких дивізій, з яких 36 були практично ненавчені і не вкомплектовані». Захід вважав, що нацисти після неминучої поразки і розгрому Другої Речі Посполитої просто вимушені будуть зустрітися в смертній борні з більшовиками. Але, але... Історія не знає умовного способу. Гітлер, який панічно жахався перспективи воювати на два фронти (привид поразки у Першій світовій), домовився зі Сталіним, розділивши сфери впливу у Східній Європі, відправився завойовувати Європу, буквально змітаючи на своєму шляху цілі країни — Францію, Бельгію, Нідерланди, Данію, Норвегію, Югославію, Грецію...

Коли і сьогодні кажуть, що радянські війська визволяли українців і білорусів від польського гніту, то більше ніж напівправда. Чомусь до вересня 1939 року більшовики не зважали на утиски панівною нацією національних меншин в унітарній Польщі, і серед них українців, білорусів. Сам Молотов в розмові з послом Німеччини графом фон Шуленбургом визнав у кінці вересня 1939 року, що Радянський Союз «не виявляв занепокоєння щодо становища національних меншин у Польщі». Для Кремля Львів, Станіслав, Брест та Гродно, — то були саме імперські здобутки. Із таким же захватом сомалійці могли б святкувати свій «золотий» вересень чи жовтень, коли до англійської частини країни-колонії була приєднана італійська колонія.

Чи думав Сталін у цей час про соборність українських земель? Чи литовських, «віддаючи» Вільно (Вільнюс), щоб менше ніж за рік проковтнути Литву разом із «подарунком» та Латвією й Естонією на додачу? З Фінляндією не вийшло: маріонетковий комуністичний уряд Куусінена виявився замалою принадою (скоріше відразою) для безстрашного народу, який практично наодинці захистив свою незалежність у війні 1939—1940 років.

Звернімося до Секретного протоколу з Пакту Молотова—Ріббентропа. Нагадаємо перші два пункти, які і стали фактично прологом Другої світової війни, яку розв’язали Сталін і Гітлер:

1. «У разі територіальних і політичних перетворень в областях, що належать прибалтійським країнам (Фінляндії, Естонії, Латвії, Литві), північний кордон Литви буде вважатися межею, що розділює сфери впливу Німеччини і СРСР. У цьому зв’язку зацікавленість Литви в районі Вільно визнана обома Сторонами.

2. У разі територіальних і політичних перетворень в областях, що належать Польській державі, сфери впливу Німеччини і СРСР будуть розмежовані приблизно по лінії річок Нарев, Вісла та Сян. Питання про те, чи бажано в інтересах обидвох Сторін збереження незалежності Польської держави, і про кордони такої держави буде остаточно вирішено лише в ході майбутніх політичних подій. В будь-якому разі обидва Уряди вирішать це питання шляхом дружньої згоди».

У ході вересневих подій 1939 року Німеччина і Радянський Союз вирішили скоригувати Протокол. Литва опинилася у сфері впливу СРСР. Москва, у свою чергу, поступилася землями, де поляки складали абсолютну більшість населення — Люблінським і частиною Варшавського воєводств (ми ж захищаємо права саме українців і білорусів!).

Відомий львівський політолог Тарас Возняк влучно назвав «Золотий вересень» «єдністю зі звірячим лицем». Так, мабуть, не вважали тисячі українців, які тоді зустрічали червоноармійців з квітами в руках. Але ж вони так само зустрічали нацистів у Львові, Станіславі, Дрогобичі у червні—липні 1941 року! Ці неповні 22 місяці стали пеклом для всіх західноукраїнців, незалежно від національності. Спочатку настала черга поляків, потім євреїв і українців. Особливо «чистки» вразили представників польської і української інтелігенції, духівництво, чиновництво і офіцерський склад Речі Посполитої. Багато сотень тисяч людей, «в кращому разі», торували шляхи скорботи в Сибір і Казахстан, або ж гинули без суда і слідства у переповнених тюрмах. Людиноненависницька більшовицька влада, вся збудована на системі доносів, репресіях буквально кидала їх до лав руху опору режиму. Чи не тому до самого початку 50-х років Західна Україна залишалася ареною кривавого протистояння. І Організація українських націоналістів, і Українська повстанська армія спиралися на широку підтримку місцевого населення. І це факт. Дух опору комуністам нікуди не дівся і через
20—40 років. Він переходив із покоління до покоління, якщо можна так сказати, спадково.

Полякам вдалося зберегти на теренах Західної України на декілька років дієві паралельні органи влади. Лондонський еміграційний уряд не змирився з військовою поразкою, задіявши в основному на Волині декілька десятків тисяч вояків Армії Крайової. Але і з українцями налагодити порозуміння полякам (зовсім різні державотворчі цілі ставили АК та ОУН з УПА) не судилося, що вилилося у криваве протистояння на Волині у 1942—1943 роках, яке підживлювали і нацисти, і більшовики.

Справді, якимось парадоксальним чином Сталін і Гітлер, перекроюючи мапу Європи, приклали руку і до об’єднання України. Але повторюю, чи думали вони про Україну? Чи знали українці Галичини і Волині, що ті ж нацисти хотіли до 80% населення знищити, а решту асимілювати?

У 1940 році настала черга «визволяти» Буковину і південну Бессарабію вже від боярської Румунії; 1945 року Чехо-Словаччина під тиском сталінської влади поступилася Закарпаттям, де українці також складали абсолютну більшість населення.

Так, «Золотий вересень» занадто багатомірна за наслідками подія в історії України та Польщі. І у поляків, і в українців свої резони, свої «правди». Сталін і Гітлер відіграли свою зловісну роль у серпні—вересні 1939 року. Це беззаперечний факт. Навряд чи можна назвати день 17 вересня святом на українській вулиці.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво