Зміна американської варти

Варта, з огляду на нестійку природу людини, — річ потрібна. Недарма її однією з перших естетизували, перетворили на ритуал, дійство, і тепер роззяви з усього світу милуються незворушними красенями у ведмежих шапках біля Букінгемського палацу, миловидними гвардійцями в туристичному Таїланді й кремлівськими курсантами біля Мавзолею на Красній площі... хоча, перепрошую, їх уже перевели в Олександрівський сад. Але річ не лише в естетиці. Церемонія зміни варти породжує відчуття надії і тривоги...

Баскетбольного зросту чорношкірий сержант у чорних окулярах узяв під козирок, а вартові біля могили Невідомих солдатів — карабіни на варту. Тисячний натовп завмер. Арлінгтонський цвинтар. Хвилина мовчання. У таку мить думається про вічне. Але вічність навряд чи осінить нас за справами нашими, а ось про час поговорити пора. Варта почекає, а годинник звірити варто.

Кажуть, нещодавно закінчилося XX століття. Можливо, воно й так. Проте з датою його початку погодитися важко, вона все ще викликає розбіжності. Вам ясно як день, що розпочалося воно в першу хвилину першого січня 1900 року? У крайньому разі, 1901-го? Але століття — це не просто сто років від однієї цифри до іншої. Це епоха, яка відрізняється від інших — технологіями, наприклад, чи способом привласнення суспільного блага. Чи думками та способом їх вираження; чи способом життя і поглядом на речі. Тобто певним наповненням світу. Деякі століття йдуть чередою, як вівця на водопій, — і так само мало різняться між собою. А інші самі поділяються на епохи, і зовсім не зобов’язані вкладатися в круглу цифру.

Так, кінець XIX століття дуже відрізнявся від його початку. Десь у середині століття колір часу явно змінився. Перша половина, швидше, належала до епохи, що минає, а друга — ближче до нашої. XX століття в цьому сенсі більш однорідне, хоча «Боїнг 747» кращий за літак братів Райт, а про Інтернет у часи Марконі навіть не мріяли. І все-таки це явища одного науково-технологічного порядку, і тому ми звично пов’язуємо XX століття з машинами, хоча насправді воно було характерне обкатуванням нових соціальних ідей та моральними принципами, які відповідали їм.

Коли ж воно розпочалося? Ще недавно багато хто вважав, що похмурої осені 1917-го. Але ця дивна мода тривала недовго: світ повернувся до більш реалістичних дат. Часто пишуть про серпень 1914-го — Перша світова війна, танки, літаки, гази... Або про січень 1904-го — Російсько-японська війна, остання, в якій дотримувалися якихось принципів, і перша із застосуванням масованого кулеметного вогню. Відносили початок століття і в 1899 рік — під час англо-бурської війни з’явилися перші концентраційні табори. Та завжди — війни, революції, зброя масового знищення і нова мораль...

Звісно, в цих датах і аргументах є раціональне зерно, але всім їм властивий спільний недолік, що його жителям Старого Світу так само важко помітити, як рибі воду. Це євроцентризм. І хоча одна з перелічених війн була загальносвітовою, інша велася на Далекому Сході, а третя — взагалі в Африці, всі вони — продовження світу, побудованого на європейських цінностях, європейськими методами та в рамках створеної європейцями культури, нашої юридично-технологічної цивілізації.

Насправді сонце XX століття зійшло на Заході 15 лютого 1898 р., коли на рейді Гавани вибухнув американський броненосець «Мейн». Вибух послужив casus belli, і після тримісячної війни на двох океанах Іспанія капітулювала. Молодий смугастий хижак віді-брав у неї Кубу, Філіппіни та Пуерто-Ріко. Ви скажете, що й США — лише продовження розвитку і навіть апофеоз європейської цивілізації. А я відповім, що відтоді по всьому світу дедалі більше поширюється вже не європейський, а американський спосіб життя.

Що ж до образу смерті, то час нам повернутися на Арлінгтонський цвинтар. Він виник під час Громадянської війни, на полях якої займалася зоря прийдешнього століття. Справді, це була перша тотальна війна. І зовсім не англійці винайшли концтабори — задовго до бурської війни їх широко застосовували і жителі півночі, і жителі півдня. Тоді пройшли бойове хрещення прототипи кулеметів, підводних човнів та перших броненосців. Майже вирішальне значення в ній зіграли залізниці і взагалі промисловий розвиток. Але були й недоліки, наприклад медицина, від недосконалості якої народу загинуло набагато більше, ніж у боях і таборах. Жителі півночі розмістили госпіталі на території маєтку генерала Лі, командувача військ жителів півдня, і невдовзі поруч виросли цвинтарі...

Після війни маєток хотіли повернути, проте сім’я генерала відмовилася прийняти його в такому вигляді — довелося виплатити грошову компенсацію. Як це робилося в нас із переможеними білими генералами та їхніми маєтками, ви, думаю, знаєте самі...

Церемонія зміни арлінгтонської варти справляє двоїсте враження. В американців немає глибоких військових традицій, зокрема і в парадних екзерсисах, і вже сама форма варти дратує досвідчене військове око: непоказна, поганого покрою, погано підібраних кольорів. Короткуваті, вузькі сині штани з жовтими лампасами, темно-синій куций кітель, плаский кашкет із вузьким золотим галуном, біла сорочка, чорна краватка. Далеко до офіцерської форми царської армії, а тим паче до суворої елегантності парадної есесівської форми, що адекватно підкреслює стародавній військовий дух. Згадайте хоча б агресивно заломлені тулії німецьких кашкетів!

Проте глядачі дивляться як заворожені! Американці серйозно ставляться до своєї країни, і відсутність військових традицій не заважає їм успішно воювати по всьому світу й зруйнувати три імперії зла! Навіть чотири, якщо враховувати Італію Муссоліні. Останнім став СРСР...

Почесна арлінгтонська варта біля могили солдатів чотирьох воєн повинна нагадувати про це. До речі, це не шоу, не бутафорія. Варта цілком дійова, і траплялися випадки, коли вартові були готові вдатися до зброї! Проте час невблаганно пливе, століття беззастережного лідерства Америки закінчується, йде зміна варти, але навіть ті, хто передчуває й квапить цю зміну, побоюються, щоб не пожалкувати потому.

Атмосфера й розташування ключових об’єктів цвинтаря наводять на думку про час і про його плин. За амфітеатром для жалобних церемоній на зеленому пагорбі ви побачите білу щоглу військового корабля, старомодний якір і кілька позеленілих гармат. Це могила моряків того самого броненосця «Мейн», який знаменував початок століття. Поруч меморіальні плити на честь команд «Колумбії» і «Челленджера», космічних кораблів кінця XX століття. Тож коли воно закінчилося? У грудні 1991-го? Чи 11 вересня 2001-го? Чи, як належить, 31 грудня 2000-го?

Чіткого відчуття зміни епох поки що немає. Швидше за все, століття тільки наближається до завершення.
І цілком можливо, що це станеться вже нинішнього року! Якщо світова економічна криза не порушить природного перебігу речей, то китайська економіка має вийти на перше місце у світі за обсягом промислового виробництва.
А ще через пару років Китай випередить усіх і у виробництві автомобілів, у чому, судячи з проблем японських та американських фірм, сумніватися не доводиться. Тоді й відбудеться зміна варти і довге, але таке швидкоплинне XX століття завершиться.

…Чи зміни економічного лідера все-таки не досить для цього, як ви гадаєте? Адже корінних змін поки що не видно. Чи ми ще не здатні побачити їх, чи поки що не надаємо значення? Якщо так, то чекати доведеться досить довго. Що ж, можливо, воно й на краще. Хто знає, що можуть принести зміни і чи не здасться нам тоді напружене й кровопролитне століття, що минає, тихим і затишним?