ЗЛОЧИН СТОЛІТТЯ, АБО ЧИ МОЖЕ ВБИВСТВО БУТИ СУСПІЛЬНОЮ НЕОБХІДНІСТЮ

Найнезаперечнішим свідченням того, що якийсь народ
дійшов крайньої межі свого падіння, будуть часи,
коли аборт стане вважатися справою звичною
і абсолютно прийнятною.

Рафаель Беллестріні, італійський юрист ХIХ ст.

Міжнародна конвенція ООН про права дітей, прийнята Україною понад десять років тому, базується на визнанні того, що дитина — невід’ємний член суспільства. У її шостій статті записано: «...кожна дитина має право на життя». Конвенція зобов’язує державу захищати права дитини як після її народження, так і до.

У нашій країні дозволені аборти на терміні вагітності до 12 тижнів і за наявності спеціальних довідок узаконені «штучні пологи» до 25 тижнів вагітності.

Не секрет, що смертність в Україні набагато перевищує народжуваність. Літніх людей у нас значно більше, ніж дітей, а діти до шести років і взагалі становлять лише п’ять відсотків усього населення! Наявна демографічна криза, а простіше кажучи — ми вимираємо. Проте громадська думка, ЗМІ й держава в цілому, засуджуючи батьків, які полишають своїх дітей напризволяще, досить лояльно ставляться до абортів. Цьому заохоченню є виправдання, розцінювані громадською думкою як вагомі аргументи на користь убивства ненародженої людини. Вони переважно матеріального характеру: немає квартири, грошей, роботи тощо. Найвагоміші аргументи висувають дівчата, яких залишили їхні кохані: «Допомогти ніхто не може, а в мене ще все попереду». Молоді батьки, як боягузи, втікають, залишаючи жінку саму вирішувати проблему.

Найчастіше на аборті наполягає старше покоління. Раніше найвагомішим аргументом на користь убивства вважалася удавана ганебність народження позашлюбного немовляти. Нині таким чинником в основному є гроші, точніше їхня відсутність. Матусі й тати майбутніх батьків впадають в істерики, ллють крокодилові сльози, іноді проклинаючи, а то й виганяючи з дому «безпутну» дочку. Проте життя свідчить, що, всупереч усьому, жінки, які народили дитину, загартовуються і в результаті стають щасливими мамами, влаштовуючи своє життя в міру сил і бажання. Абсолютно всі жінки, які пройшли хоча б через один аборт, страждають психічно та фізично. А наслідки абортів серйозні: від можливості смерті або подальшої безплідності й до проблем зі здоров’ям та дітонародженням.

Відсутність належного виховання і культури стосунків призводять до небажаної вагітності, а страх, який підкріплюється егоїзмом, лінню і боягузливістю, штовхає прямо в прірву пекла — до вбивства живої істоти. Людям властиво мислити, але вони найчастіше замислюються над станом речей лише тоді, коли вже пізно що-небудь змінити.

Віддавна знищення живої істоти, яка зародилася в організмі матері, вважалося страшним злочином. Чим швидше розвивалася технократія і зростав матеріальний добробут суспільства, тим швидше стиралися межі між поняттями того, що добре, а що погано. Під впливом ряду об’єктивних чинників, як то матеріалізація свідомості та святенницькі погляди, сформувалася думка, що аборт — вимушена необхідність і людина має право розпоряджатися своїм тілом як їй заманеться.

Донедавна вважалося, що життя в людському ембріоні розпочинається після 12 тижнів від дня зачаття. Дослідження багатьох учених-медиків, у тому числі американського лікаря Бернарда Натансона, довели, що «ембріон — окрема людська істота зі своїми особливими особистими характеристиками». Натансон зробив ультразвукову зйомку аборту 12-тижневого ембріона. Його фільм «Безмовний крик» довів, що зародок відчуває загрозу з боку інструмента, яким роблять аборт, і виражає це тим, що рухається швидко й тривожно, удари його серця частішають із 140 до 200, він широко відкриває рот, ніби намагається закричати.

Опис аборту восьмитижневого зародка, зроблений американським лікарем Паулем Роквіллом (Нью-Йорк), здійснив переворот у поглядах багатьох учених та інших людей: «Я взяв до рук плаценту. І побачив найменшу істоту, до якої будь-коли торкалася людина. У рідині міхура досить швидко плавала мікроскопічна істота чоловічої статі 1,5 дюйма завдовжки... Шкіра її була майже прозорою, а на кінчиках пальців легко розрізнялися тонкі артерії та вени. Немовля виявляло активність. Воно плавало зі швидкістю одне коло на секунду... Коли плацента розірвалася, мікроскопічна людина померла й набула знайомого зовні вигляду зародка цього віку з негнучкими кінцівками... Мені здалося, що я бачив перед собою мертвою зрілу людину». Ще 1973 року французький професор Ієронім Лежен заявив: «Життя людської істоти починається з моменту зачаття». А 1981 року американський сенат, обговорюючи питання зняття покарань за аборти, поцікавився думкою восьми найбільших фахівців стосовно одного питання: «Коли починається життя в зародка?» Семеро з них заявили, що, відповідно до наукових даних медицини та біології, життя в зародка розпочинається з моменту зачаття.

1986 року 92 викладачі медичного факультету Салонікського університету в Греції оголосили: «Людина існує як людина з моменту зачаття до моменту своєї біологічної смерті. Усе, що в будь-який період її життя перериває його, називається вбивством».

Таке ставлення до абортів ми знаходимо в усіх релігіях світу. Від язичницьких часів і до сучасних церков, аборт завжди вважався і вважатиметься гріхом убивства. «Не вбий» — перша заповідь християнства стосовно людини. На сьогодні висновки медицини, антропології, біології та біохімії щодо народження людини узгоджуються з вченням церкви. Вони полягають у тому, що аборт є вбивством, і ембріон — це індивідуум із усіма правами. І церква, і наука, і традиції людства визнають життя кожної людини, сформованої в утробі матері, як абсолютну цінність, незалежно від того, каліка це чи розумово відсталий, немовля чи ембріон. А що ж суспільство? Чи здатне воно прийняти істину цінності людського життя? Адже вона, як і раніше, нехтується. Гроші в нашому світі стали наріжним каменем формування особистості. Телебачення, намагаючись завоювати молодого глядача, підкуповує підлітків «гострими» темами: різноманітні ток-шоу та розважальні програмки пропонують недосвідченому глядачеві низку порад із безпечного сексу, при цьому основною ідеєю є просто фізичне задоволення. Нашим дітям майже не кажуть, що головна рушійна і творча сила світу — Любов, що вища цінність людських стосунків, кохання між чоловіком і жінкою — це народження дитини, що саме в дітях і полягає справжнє щастя і вище, закладене природою, призначення людини!

Відомий російський публіцист Михайло Бакунін писав: «Діти не є чиєюсь власністю. Вони навіть не власність своїх батьків. Вони — власність суспільства. Вони не належать нікому, окрім своєї майбутньої свободи... Суспільство має не лише право, а й обов’язок їх берегти. Воно — хранитель дітей». Поки вбивство офіційно дозволене й суспільно виправдане, поки порушується головне право людини — на життя, усі надії на краще майбутнє щонайменше марні. Без дітей не може бути майбутнього, а вбиваючи ненароджених, ми робимо навколишній світ дедалі більш руйнівним і безглуздим.