Зірка генерала Перемоги - Соціум - dt.ua

Зірка генерала Перемоги

28 жовтня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №42, 28 жовтня-4 листопада

У жорнах годинникових стрілок зникає все — енергія імперій, кров світових війн, сльози жалобних маршів, злет переможних салютів...

Генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко. Публікується вперше
Генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко. Публікується вперше

У жорнах годинникових стрілок зникає все — енергія імперій, кров світових війн, сльози жалобних маршів, злет переможних салютів. Часом тільки ювілейні дати допомагають побачити в золотому тумані живі обличчя та барви.

У Києві в рік завершення Другої світової пройшла презентація книги Лариси Трохименко «Легендарний генерал», присвяченої Кузьмі Дерев’янку (1904—1954) — генералу Перемоги, котрий поставив підпис під Актом про капітуляцію збройних сил імператорської Японії. Цей документ підвів риску під війною, що тривала шість років і один день.

Той День Перемоги

Ранок 2 вересня 1945 року в Токійській бухті був туманним; низькі хмари над сірими водами і спаленим містом зникали вдалині, немов намагаючись укрити від наближення ганьби священну Фудзіяму. У бухті стояла сила-силенна бойових кораблів. На одному з них — американському лінкорі «Міссурі», прикрашеному прапорами, — панувало пожвавлення. На палубах було велелюдно; безугавно тріщали фото- та кінокамери. Загальна увага була звернена до столу, перед яким — з одного боку — щільним строєм стояли представники країн-переможниць. З іншого — безформною купкою — представники розгромленої Японії. Головним режисером процедури підписання Акта був Верховний головнокомандувач союзних армій, генерал армії США Дуглас Макартур. Він, надавши процедурі певної художньої театральності, зумів зробити так, щоб кожен із присутніх запам’ятав той день на все життя. Театральність обстановки зумовлювалася й наявністю публіки. Гарматні башти та майданчики були густо обліплені матросами, котрі спостерігали дійство згори, немов у Колізеї. Або як з амфітеатру в навчальній аудиторії. На честь радянської делегації (матросів уразила сліпуча краса мундирів і особливо чомусь лампаси на генеральських галіфе) у повітря злетіли білі матроські шапочки...

У СРСР день 3 вересня було оголошено святом Перемоги над Японією. 30 вересня було видано указ про заснування медалі «За перемогу над Японією». Саме того дня К.Дерев’янко побував у Кремлі з доповіддю про становище в Японії й представив Сталіну альбом із фотографіями із засекреченої зони — Хіросіми та Нагасакі.

Маловідомий генерал

Чому підписання Акта було доручено саме йому? Цим питанням цікавився й сам Дерев’янко. Відповів так: «На запитання, чому вибір випав на маловідомого генерала, мені, звісно, важко відповісти. Може, було враховано й ту обставину, що відразу після зустрічі наших військ із союзниками в Австрії я був призначений представником радянського командування в Союзницькій раді у Відні». Звісно, ця відповідь не є вичерпною. Мабуть, його робота із союзниками в Австрії, як і наступна місія в Японії, була наслідком усього попереднього життя, що й поставило генерала в потрібний час у фокус історичних подій. Він був професійним розвідником із унікальним досвідом; знав японську й англійську мови. У ньому поєдналися риси військового практика й теоретика. Зовні ця гармонія виражалася й у тому, що він, володіючи величезною фізичною силою, писав дуже дрібним, але абсолютно розбірливим почерком.

Війну 1941-го він почав начальником розвідвідділу Північно-Західного фронту, потім був начальником штабів ряду армій. У числі небагатьох Дерев’янко нагороджений полководницькими орденами — Суворова, Кутузова, Хмельницького...

Втім, не виключено, що справа не в тому, кому Сталін доручив підписання Акта, а кому не доручив. Не доручив — Жукову, Василевському (останній командував військами, які розгромили мільйонну Квантунську армію японців). Не доручив їм, прославленим маршалам, тільки з тієї причини, щоб не заохочувати наполеонівських амбіцій. Звісно ж, Верховний головнокомандувач знав, що щасливим воєначальникам ці амбіції бувають властиві. Як, наприклад, не далекі вони виявилися Макартуру, котрий 1944-го вже балотувався на пост президента США. Захоплені американці, зустрічаючи опального Макартура 1951-го, обсипатимуть його автомобіль тоннами конфеті. Сталін, який володів чималим політичним чуттям, ні в чому такому, звісно, не був зацікавлений.

Відомо, що в Кремлі все вирішилося в один день, 12 серпня 1945 р. Сталін у посланні Трумену написав: «Дерев’янко». Сучасникам цей вибір міг видатися випадковим. Але нащадкам — на певній відстані — ніщо вже випадковим не здається. Людина, яка своєю рукою підвела риску під Другою світовою війною, бачиться нам уже не призначенцем Генштабу і самого генералісимуса, а обранцем самої долі. Він — миротворець. До усвідомлення цієї місії Дерев’янка ми ще тільки наближаємося.

Час феноменального інтересу до особистості глави радянської делегації пробив по спливанні... 60 років. Сталося це одночасно і на його батьківщині — в Україні, і в Російській Федерації. Хоча причини начебто різні. Україна, здобувши державність, продовжує «збирати» своїх синів і дочок. У Росії ж особа Дерев’янка, його діяльність у Японії (1945—1951 роки) і документи за його підписом стали додатковим аргументом у суперечці про Південні Курили.

Останнім часом публікацій про Дерев’янка було чимало, але біда в тім, що майже все виявилося переспівуванням мемуарів, опублікованих 1971 року і вже за часів перебудови — 1987-го. Однак мемуари опубліковані були не повністю, та й пройшли крізь ножиці цензури. У результаті залишилася невідомою та сторінка біографії, коли Дерев’янко 1938—1939 рр. не жив, як він сам висловився, а існував. Секретними залишалися подробиці його роботи в Японії, як і його остання посада начальника Управління інформації Головного розвідувального управління Генерального штабу. Зараз білих плям стало менше. Але ще чекають свого дослідника архіви ГРУ і Луб’янки, які зберігають документи, що стосуються роботи Дерев’янка в Китаї (жовтень 1936 — травень 1938 р.), коли він, будучи працівником Розвідуправління РСЧА (попередника ГРУ), займався перекиданням транспортів зі зброєю в Китайську Республіку через відроги Тянь-Шаню і пустелю Гобі. За цю роботу 33-річного розвідника було нагороджено орденом Леніна. Незайве згадати, що орден Леніна в ті роки був винятковою рідкістю.

Молох репресій,
чи «Крижане серце байдужість»

Улітку 1938-го, після повернення з Китаю, Дерев’янко був призначений на посаду «санаторно-курортну» — начальником
12-го адміністративно-господарського відділу з матеріального забезпечення Розвідуправління РСЧА. Восени стало відомо, що два його дядьки — Іов і Матвій —репресовані. За участь у бандах під час Громадянської війни! І відразу згадали про чутки, що ще один його дядько загинув 1919 року в бою проти червоних. І про дядька Савку згадали, у господарстві якого зять став куркулем. І про брата Степана, засудженого на 4 роки за шкідництво. Заговорили (писали куди треба) і про те, що його батько до революції був куркулем (це було явною брехнею), а в Громадянську допомагав бандитам. І про те, що паркан у батьковій садибі — мармуровий...

Кузьма Миколайович так описав тоді свої переживання: «Крижане серце байдужості начальників і підлеглих, друзів і товаришів, нічим не обгрунтована підозра, незаслужена недовіра перетворюють мене зі здорової, життєрадісної, готової до роботи будь-якої трудності, готової в будь-який момент віддати життя за соціалістичну Батьківщину людини на нікчему, на тварину, яка безнадійно опустилася й потупила погляд, дивлячись на обух, котрий повис над її головою».

Захищався він, використовуючи всі тонкощі військового мистецтва, не забуваючи про жодне зі своїх слабких місць. При нагоді, викриваючи чергову брехню, К.Дерев’янко переходив і в наступ. Потрібно було все пояснити. І він пояснював. На орденоносця продовжували сипатися доноси такого типу: «Дерев’янко не займається очищенням відділу від далеких і сумнівних людей», «Дерев’янко разом із Федоровим продали кімнату за 15 тис. крб...»

Коли Кузьма Миколайович розібрався, що цькування влаштовано з подачі керівництва РУ, і дізнався, що «начальник політвідділу т. Іллічов зажадав від відділення «Z» негативних даних», він звернувся безпосередньо до наркома оборони.

Важко сказати, де й на якому рівні вирішувалося питання про його долю. Але 9 квітня 1939 р. світ побачила позитивна характеристика, підписана керівництвом РУ: «Політично і морально стійкий... Вивчає англійську мову. Подальше використання більш доцільне на розвідувальній роботі у військах або в апараті РВ (розвідвідділів округів)... Може командувати полком...»

Ми знаємо, що й одного пункту з пред’явлених обвинувачень було досить, щоб людину виключили не тільки зі списку суперсекретної організації, а й зі списку живих. За датами ми бачимо, що кілька хвиль кривавих чисток, проведених в армії, він пережив, перебуваючи в Китаї. А восени 1938 р. машина репресій, «перемоловши» маршалів Тухачевського, Блюхера, Єгорова й абсолютну більшість генералів і старших офіцерів РСЧА, різко зменшила оберти. На той час у Кремлі зрозуміли, що причина великих втрат в операції проти японців біля озера Хасан — у чистках, які вибили кадровий командний склад. Часи наставали суворі. А воювати виявилося нікому!

Почалася радянсько-фінська війна (1939—1940 рр.). За цю кампанію — у цілому провальну для СРСР — майор Дерев’янко, котрий займався організацією розвідувально-диверсійних операцій, відразу ж отримав звання полковника і був нагороджений орденом Червоної Зірки...

Потрібен сучасний музей, або Сто один рік самоти

2 вересня 2005 року у Косенівці було відкрито музей К.Дерев’янка. Втім, поки це тільки назва. У відремонтованому сучасному сільському будинку, окрім убогих стендів із газетними вирізками, небагато побачиш. При цьому, як повідомили в Уманській райадміністрації, на музей було асигновано 150 тисяч гривень. На ці кошти заасфальтували 8-кілометрову дорогу, що веде до села, пофарбували придорожні паркани й ворота занедбаних сараїв... Як ми розуміємо, цього вкрай недостатньо, щоб музей став живим, щоб його охоче відвідували. Будь-який музей має бути унікальним, оснащення й оформлення — сучасними. Необхідно, щоб музейний простір занурював відвідувача не в стан летаргічного сну, а в розпечену стихію часу, про який розповідає. Як це зробити? Існують стрічки радянських, американських й інших кінохронік, які увібрали в себе події на «Міссурі», сторінки Великої Вітчизняної, пов’язані з Уманню. Вартість хорошого телеекрана для демонстрації хронік навряд чи перевищить 5—10% від 150 тисяч гривень. Добре б передбачити і кошти на дослідницьку роботу. За відповідної подачі матеріалів і розповіді про учасників підписання Акта про беззастережну капітуляцію Японії (долі Дерев’янка, Макартура, Фрезера, Су Юн-чана варті того), відвідання музею може бути перетворено на дуже пам’ятну подію. Необхідно відновити згаданий вище «мармуровий паркан» (хоча б його частину!). А насправді це була невисока огорожа з напівоброблених гранітних плит, вертикально вкопаних у землю. До речі, у Косенівці й зараз ще можна зустріти такі огорожі: село відвіку «годується» гранітним кар’єром...

У записній книжці Дерев’янка від 30.9.1945 р. (день доповіді Сталіну) читаємо: «Запитання червоноармійця-українця в Порт-Артурі: «А чи є ще в яких державах наші землі?» Запитання, напевно, повеселило генерала. Але й співчуття викликало: час солдату додому!.. На 101-шу річницю від дня свого народження Кузьма Дерев’янко повернувся з походу у свою Косенівку...

Не виключено, що між законодавчими органами України та Росії відбудеться таке собі «змагання» — хто швидше присвоїть йому звання Героя, виконає формальність. Саме формальність, адже після його ранньої смерті, що настала в результаті отриманого ним на відповідальному завданні опромінення (у Хіросімі та Нагасакі, що пережили атомне бомбардування ), він, по суті, був прирівняний до Героїв Радянського Союзу: ім’ям Кузьми Дерев’янка названо вулиці в Умані та Косенівці.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво