ЖОВТЕНЬ. ГЕДРОЙЦЬ - Соціум - dt.ua

ЖОВТЕНЬ. ГЕДРОЙЦЬ

5 жовтня, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №39, 5 жовтня-12 жовтня

Моїм основним враженням від економічного форуму у Криниці стала подія, на перший погляд, геть не пов’язана з політичними чи економічними дискусіями, — семінар, присвячений паризькій «Культурі»...

Моїм основним враженням від економічного форуму у Криниці стала подія, на перший погляд, геть не пов’язана з політичними чи економічними дискусіями, — семінар, присвячений паризькій «Культурі». Минув рік після смерті Єжі Гедройця та припинення виходу його журналу, а про це видання продовжують говорити і дискутувати... І президент Квасьнєвський, якому, на перший погляд, годилося б бути присутнім на якихось чергових обговореннях європейської інтеграції або економічних реформ, прийшов на цей семінар як звичайний слухач і слухав виступи ветеранів «Культури». Втім, чому тут дивуватися! Все ж таки позначилася на польській політиці саме східноєвропейська концепція Гедройця, якому вдалося усвідомити, наскільки важливим буде подальший розвиток взаємин Польщі з її сусідами —на той час всього лише республіками Радянського Союзу, незначними окраїнами імперії...

Я думав у цьому напрямі майже протягом усього свого останнього перебування у Польщі, оскільки мені здалося правильним проаналізувати форум у Криниці саме під цим кутом зору. Але після повернення до Москви спочатку не було часу, а потім... потім настало 11 вересня, і мені вже було не до Криниці. Все ж таки я вирішив до цієї теми повернутися, коли емоцій трохи поменшало. Це була така гарна центральноєвропейська тема, не годилося залишати її непродуманою, тим більше що в мене був такий естетичний образ семінару — поважні публіцисти за столом президії, президент Квасьнєвський в окулярах щось собі нотує в блокнотику, колишній прем’єр Польщі Олекса задоволено комусь аплодує, Дмитро Павличко із правильно натхненним виразом утомленого обличчя... День Гедройця... Однак, розпочавши все аналізувати уважніше, я раптом усвідомив, що якщо то був день Гедройця, то після 11 вересня почалися дні без Гедройця.

Тому що редактор «Культури» сприймав Центральну і Східну Європу ще й як місце інтересів великих держав, місце постійних дуелей і суперечок — і не тільки російсько-американських, а й російсько-європейських, американсько-європейських тощо. І волів гармонізувати взаємини між країнами і народами регіону так, щоб вони не видавалися необачними варварами в очах сусідів і на власний розмисел. Для нього це був певний центр, місце, до якого звернуті погляди. І Гедройць у цьому справді мав рацію: з часом стало очевидно, що Європа не може бути штучно обмежена Берлінським муром. І з часом стане також очевидно, що Європа не може бути обмежена польсько-українським чи литовсько-білоруським кордонами. Однак кого це сьогодні цікавить?

Після терористичних актів в Америці зовні нічого особливого у політиці не відбулося. І акценти не дуже змістилися. Просто проявилася певна відвертість, якої так бракує звичайній політиці. І в цій відвертості стало очевидним, що Центральна і Східна Європа, Європа Гедройця, нікого більше не цікавить. Не цікавлять наші позиції, не цікавлять наші реакції, просто не дуже цікавить наша цивілізація. Погляди світу тих, хто приймає рішення — або вважає, що приймає, — вочевидь змістилися на південь. Там можуть роками ще шукати корені небезпеки — або вдавати, що шукають. А ми не є загрозою і тому нецікаві для світу. Моя приятелька, відома іспанська журналістка, авторка книжки про Єльцина, днями зателефонувала мені, щоб поговорити про Узбекистан. Спочатку я навіть зрадів — зі мною так часто говорять про Україну і так рідко про Узбекистан, а в моєму віці кілька хвилин побути у вундеркіндах — просто подія. Потім зрозумів, що колега говорить зі мною про Узбекистан насамперед тому, що Україна їй нецікава: «Ти знаєш, я кілька місяців тому повернулася до Москви, щоб займатися тут Європою. Але, здається, доведеться займатися Азією», — підбила вона підсумок нашої розмови.

Це і є підсумок останніх тижнів, який я сприймаю не без роздратування. Ми ніколи не існували у світі такої тотальної байдужості, коли Захід нами вже не дуже цікавиться, а Москва... швидше, за інерцією, справжніми своїми помислами вона вже у Ташкенті і Душанбе, у світі великих політичних ігор, там, де вона може знову, бодай у власній уяві, воскресати як гросмейстер, який розпоряджається народами і газопроводами... Цікаво, як ми житимемо у світі, де з нами не будуть особливо сваритись і особливо приятелювати, а так — живіть собі, як хочете, у нас тут знаєте які проблеми... І скільки? І чи таке віддалене від великої політики життя дуже вже погане? І чи не постане новий несподіваний кордон — між активним світом і світом спостерігачів?

На певний час ми перетворилися на глядачів шахового турніру. Шахістам глядачі не заважають: шахісти їх просто не помічають. У перервах збирають на сеанси одночасної гри, заспокоюють: бачите, і ви не забули, як пересувати фігури... Головне для глядача — навчитися жити власним життям, бодай у буфеті... Бо так і простоїмо весь турнір з дошкою під пахвою, ідіотським виразом обличчя і нестримною вірою в те, що якщо не сьогодні, то завтра з тобою неодмінно хтось зіграє...

 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво