«ЖИЗНЬ — БАНК; РОК МЕЧЕТ, Я ИГРАЮ…»

Жінка-вамп з відчуженим палаючим поглядом, підпис «Я — гравець»... Коли бачиш рекламний щит одного з найбільших у Києві казино, стає моторошно. Миттєво постає перед очима добре відомий за старими фільмами плакат, із якого будьоновець тикає прямо в тебе вказівним пальцем й суворо запитує: «А ти записався в добровольці?!»

Людина — істота азартна. Гральні кості знаходили ще в гробницях єгипетських фараонів. Фортуна — поняття відносне. Можна виграти гроші, але програти душевне здоров’я. Не можна спокушати людей на кожному розі вулиці. В Україні ж «азартні» заклади останніми роками стали явищем звичним і дуже поширеним. Вони ростуть як гриби після дощу. Лише в Києві зареєстровано 74 казино й тоталізатори. Азартні розваги доступні сьогодні найрізноманітнішим верствам населення — не казино, то букмекерські контори, тоталізатори... А вже ігрові автомати можна побачити буквально на кожному кроці — у переходах, гастрономах, кав’ярнях...

Такої свободи для ігрового бізнесу немає в жодній столиці світу. На Заході сусідство казино з житловими будинками та офісними центрами не дозволяється, там не зустрінеш у метро «одноруких бандитів» — ігрові зали облаштовано в спеціально відведених місцях. У багатьох країнах ігровий бізнес узагалі заборонений. У США, у Франції грати на гроші дозволяється лише в спеціально виділених зонах. У Будапешті є певні квоти — не більше п’яти казино. А у Фінляндії, приміром, казино муніципальні. Принаймні азартні люди розплачуються за свої пороки з міською громадою і спущені ними гроші ідуть на зарплати вчителям та лікарям.

Демони азарту

«Аню, милий мій безцінний Ангеле, вишли гроші, тому що я все програв…» Один по одному чотирнадцять листів приблизно однакового змісту шле дружині Ф.Достоєвський, мандруючи Європою. Відповідно до теорії Фрейда, потяг до азартних ігор значною мірою обумовлений можливістю задоволення сексуальних потреб: «Помах руки банківника, який здає карти, зворотно-поступальні рухи лопаточки круп’є, що згрібає фішки, й струшування скляночки з гральними костями, — все це відповідає сублімації статевого акту й мастурбації».

О.Пушкін же вважав, що в карточній грі є щось чарівне — цілюще, не підвладне розуму, щось таке, що «жене жовч».

За статистикою, у країнах, де ігорний бізнес легалізований, до 60% населення хоч раз випробували свою удачу в казино чи на ігрових автоматах. Хтось, одного разу програвши, втрачає інтерес, хтось час від часу лоскоче собі нерви, а хтось стає завсідником. Останнім лікарі ставлять діагноз «ігроманія» або «патологічна схильність до азартних ігор». За даними закордонних дослідників, до такого потягу схильні 2—3 % жителів великих міст.

В Україні, де легальному ігровому бізнесу від сили років десять, таких досліджень ніколи не проводили. Донедавна «азартна» залежність вважалася в нас, швидше, шкідливою звичкою, ніж хворобою. Про невтримних гравців було відомо лише з художньої літератури та книжок з психіатрії. Сьогодні ж продавщиця в гастрономі, яка бореться з «одноруким бандитом» замість того, щоб стояти за прилавком, — звична картинка. Серед дітей і підлітків тих, кого можна назвати патологічними гравцями, вдвічі з гаком більше, ніж серед дорослих. Відповідно до інформації органів МВС, щоб погратися на автоматах, діти часто крадуть гроші, мобільні телефони та інші цінні речі в молодших і в батьків.

На думку фахівців, розпізнати патологічного гравця нескладно. Щоб зупинитися і припинити гру, звичайній людині досить один раз програти. Мотиви ж ігромана звичайній логіці не піддаються. Не зупиняють ні значний програш, ні запаморочливі борги. Навпаки, чим більші борги, тим сильніше його вабить відігратися за будь-яку ціну. Сучасні психіатри дійшли висновку, що ігроманія навіть більш руйнівна, ніж алкоголізм. Азартна гра діє як наркотик. Причому реакція мозку на очікуване (виграш) завжди менш гостра, ніж на несподіване (програш). І саме програш рівносильний прийому наркотиків заспокійливої дії. Цим і пояснюється болісне прагнення того, хто програв, будь-що відігратися. У США, Західній Європі навіть є спілки анонімних гравців, клініки, аналогічні реабілітаційним центрам для наркоманів. За кордоном, де з патологічною схильністю борються вже давно, почали також з’являтися автомати, що відключаються після 50 хвилин безупинної гри. При цьому на табло висвічується напис-попередження з проханням до гравця відпочити десять хвилин. Цей час дається людині для самоаналізу, оцінки ситуації та відповіді на запитання «Чи не час зупинитися?»

Учені інституту ім.В.Бехтерєва (С.-Петербург), де з 2002 р. функціонує перша в Росії спеціальна група, яка займається лікуванням і реабілітацією «азартних» залежностей, вважають: збільшення кількості жителів, яким потрібна лікарська допомога, пов’язане зі зниженням рівня життя, що підштовхує до ризику в надії на швидке вирішення фінансових труднощів.

На думку професора кафедри психології Інституту внутрішніх справ Сергія Яковенка, є люди, яким потрібен постійний струс. Вони страждають від адреналінової залежності. Люди, які займаються екстремальними видами спорту, роблять це найчастіше тому, що повсякденне розмірене та спокійне існування, у якому ми не полюємо на мамонтів, не ризикуємо життям, — їх не влаштовує. З розвитком цивілізації, поділом праці в людини виник надлишок вільного часу. Гра ж — одна з форм компенсаторної поведінки, коли людина живе не реальним, нудним життям, а чужим — телевізійним, комп’ютерним тощо. Дві універсальні складові — абстрактна «холодна» теорії ймовірності, що лежить в основі всіх ігор, і властиве людині реальне «палке» прагнення пережити сильні відчуття та емоційний сплеск — роблять казино успішним у будь-якому культурному середовищі. Вільних грошей на гру не буває — вони завжди плануються на якісь інші справи. Та, переступаючи поріг казино, людина буквально через п’ять-десять хвилин повністю переінакшується: вона тимчасово позбувається раціональності, холодного розуму й занурюється у цілком протилежний світ, де вирують нестримні пристрасті та емоції, де розрахунок поступається місцем непередбачуваності, сліпій вірі в удачу та інтуїцію.

Патологічну пристрасть до гри часто відчувають емоційно незрілі, психологічно залежні люди, ті, хто в дитинстві недограв, кого недолюбили чи ким надто сильно опікувались. Прагнення грати для них — спосіб вирватися з тих рамок, у яких вони опинилися, несвідомий протест проти реальності, яка не підпорядковується їхнім фантазіям.

Є люди, яким важливий не результат, а сам процес гри. Інші грають заради результату — перемога або поразка. Треті зорієнтовані на виграш. Здається, що лише в казино може здійснитися заповітна мрія нашої людини: розбагатіти, не працюючи. Слов’янська, загалом, психологія. Дехто приходить подивитися, відчути атмосферу. Ці знають, що можуть витратити певну суму. Є люди, які починають ходити регулярно, пускають в обіг усі великі гроші, й біда, коли вони починають ці гроші позичати. Мистецтво ж ігрового бізнесу — «розвести» клієнта. Недарма у великих казино працюють професійні психологи.

Сергій Яковенко вважає: азарт — продукт культури. Коли немає ідеології й суспільство не може розібратися, що ж воно будує, люди дезорієнтовані. Суспільна свідомість перестає бути цілісною, стає дифузійною, розпливається і втрачає орієнтири. Люди перестають розуміти, що таке добре й що таке погано. Вони не бачать свого життя на роки наперед. Немає конструктивної лінії поведінки. Поширений правовий нігілізм: люди не вірять у правосуддя, не вірять у те, що чесною працею можна заробити на гідне життя. Часто буває так, що й працювати особливо ніде. У звичайної дитини для змістовного проведення часу можливостей небагато. Інфраструктура дитячого й підліткового дозвілля зруйнована повністю. А чим більше в людини вільного часу, тим більше вона грає: раптом пощастить, виграю в лотерею. Ігрова діяльність у такий спосіб починає заміщати трудову й навчальну. Починають проростати найгірші речі.

Ми, як ніхто інший, схильні до азарту. Інфраструктура ігрового бізнесу лягла на благодатний грунт. Сіють завжди те, що вигідно. А найвигідніший — ігровий і наркобізнес. Плюс практично повна відсутність законодавчого регулювання.

Про нові правила в ігровому бізнесі

Насиченість ринку азартних ігор викликає стурбованість і в міської влади. За словами Віктора Білича, начальника управління з питань підприємництва Київської міської держадміністрації, раніше «азартний» бізнес регулювали два закони — про патентування і про ліцензування окремих видів діяльності, — кілька постанов Кабміну та умови для одержання ліцензії на утримання ігрових закладів і тоталізаторів, прийняті ще 1998 року. Останні мало впливали на ігровий ринок, оскільки не були адаптовані до вимог Закону про ліцензування окремих видів господарської діяльності в Україні (2000 р.). Протягом півтора року управління зверталося в Держкомітет з питань регуляторної політики й підприємництва України з проханням або розробити нові ліцензійні умови для України в цілому, або затвердити наявний проект. У результаті 5 березня 2003 року наказом Держкомітету ліцензійні умови в Україні ліквідували взагалі. Ніша виявилася абсолютно голою — роби що хочеш. У зв’язку з цим Київська міськрада прийняла рішення про правила впровадження господарської діяльності та організації ігрових закладів і тоталізаторів у місті Києві, які містять низку вимог, що випливають із закону про ліцензування, і фактично замінили ліцензійні умови, хоча не рівнозначні їм. Підставою для прийняття такого нормативного документа є закон про столицю України — місто-герой Київ, відповідно до якого, Київська міськрада може затверджувати порядок здійснення діяльності соціально-культурних установ. Ліцензійні правила містять також деякі нові для ринку азартних ігор в Україні, у тому числі й у Києві, положення. Відповідно до них, азартні ігри в Києві дозволені лише в рамках ігрових закладів або залів. Ігровий зал — окреме приміщення з ігровим устаткуванням, де проводяться азартні ігри, — може розміщатися в будь-якому закладі (барі, кав’ярні, дискотеці, ресторані), але обов’язково повинен мати окремий вхід і відповідати встановленим санітарним нормам.

Гра на автоматах має здійснюватися тільки через замінники грошей, що дозволить зробити цей вид діяльності прозорішим і полегшить облік, а також дасть змогу обмежити доступ до ігрових автоматів дітей. Хоча, за законодавством, статус гравця можуть мати особи, які досягли 18 років, не зафіксовано жодного випадку розбирання з оператором ігрових автоматів, який порушив це правило. Якщо гравцю доведеться купувати жетони, то принаймні можна буде притягнути до відповідальності того, хто їх продає.

Що ж до казино, то вони укрупнюватимуться (за новими правилами, ігрових столів має бути не менше шести), і отже їх кількість поступово зменшиться. Те ж саме буде й з автоматами, яких у гральному залі має міститися не менше десяти. Встановлювати їх поблизу шкіл та дитячих установ заборонено.

Ще один важливий момент — виплата призових грошей. Для отримання ліцензії непотрібні жодні гарантії. Є випадки, коли букмекерські контори відкривають, не маючи для цього ніякого фінансового підгрунтя. Заманюють людей, збирають гроші й закриваються. Покарати таких спритників неможливо. Можна, звичайно, відібрати ліцензію, але гроші людям уже не повернеш. За новими правилами, на час отримання ліцензії призовий фонд має бути сформований і перебувати на депозитному рахунку в банку. Цим підприємець гарантує виплату призових грошей, а також демонструє серйозність намірів працювати на ринку міста Києва, тобто свою спроможність. Призовий фонд повинен становити 50 максимальних виграшів, сума яких передбачена правилами гри й визначається безпосередньо самим підприємцем.

У правилах також дано визначення окремих термінів, що використовуються в «азартному» виді бізнесу. Приміром, за карточний стіл підприємець повинен викласти 48 тисяч гривень на рік. Оскільки чіткого визначення, що таке ігровий стіл, не було, з’являлися здвоєні-строєні: два-три столи з’єднували дошками й видавали за один. Нові правила уточнюють поняття: карточний стіл — це одне робоче місце та єдині правила гри.

За більшу жорсткість правил для «азартного» бізнесу виступає і громадська думка. На прохання управління студенти-соціологи Соломонового університету в травні провели телефонні опитування 600 осіб із усіх десяти районів міста. Респондентам було запропоновано висловитися щодо трьох секторів ігрового бізнесу: ігрових автоматів, казино, букмекерських контор. Проведене дослідження засвідчило: 37,5 % опитаних вважають, що ігрових закладів у Києві забагато, 19,87% — оптимальна кількість і 3,2 % — мало. Більшість опитаних негативно ставляться до розміщення ігрових автоматів у магазинах (76,83%), у підземних переходах (69,5 %) і на станціях метро (76,03), а також до розміщення букмекерських контор у житлових будинках (64,32). Основна частина респондентів погодилася з тим, що ігрові автомати необхідно розміщувати лише у спеціальних ігрових залах — 78,22%. 86% вважають, що треба встановити контроль за доступом дітей до ігрових автоматів, і що гру на автоматах можна дозволяти особам після 18 років — 58,56%. Ще 28,47% висловилися за доступ до ігрових автоматів осіб у віці від 16 років.

Рішенням Київради передбачено, що правила прийнято тимчасово. Вони діють із 27 березня 2003 р. і будуть чинними до моменту затвердження ліцензійних умов. Проте багато хто з таким рішенням не згоден. Є й протест прокурора. Від управління вимагають дозволити одиночні ігрові автомати й на певний період призупинити рішення, що стосуються використання у грі жетонів, а не грошей. Ситуація дуже напружена. Порушено інтереси багатьох, і чим закінчиться ця боротьба — поки що неясно…