Жіноче обличчя успіху має чіткі чоловічі риси - Соціум - dt.ua

Жіноче обличчя успіху має чіткі чоловічі риси

29 вересня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №37, 29 вересня-6 жовтня

Успішність жінки, мабуть, один із найбільш загадкових, суперечливих і двозначних феноменів у житті сучасного суспільства...

Успішність жінки, мабуть, один із найбільш загадкових, суперечливих і двозначних феноменів у житті сучасного суспільства. Насамперед тому, що, на відміну від успішних чоловіків, які грають «на своєму полі» з генетично визначеною боротьбою і споконвічною конкуренцією, успішні жінки — завжди «відступниці», які зважилися на ризиковану гру «на чужому, чоловічому, полі». Погоджуючись із необхідністю користуватися правилами і прийомами патріархального світу, жінка вносить яскраві і складні зміни в культурну мозаїку і в сам процес еволюції людини, але при цьому безповоротно змінюється сама. Причому ці трансформації часом виявляються украй хворобливими для її внутрішнього світу, сприйняття світобудови. Щоразу, коли жінка змушена усвідомити перспективу гострої і безкомпромісної боротьби із сильнішою статтю, ця необхідність робить її ще більш непередбачуваною. Демонструючи надзвичайно широкий арсенал витончених засобів, жінка нерідко з артистичною легкістю і театральною вишуканістю переграє більш грубе і прямолінійне чоловіче начало, протиставляючи мужності асиметричні гнучкість і пластичність психологічної гри і боротьби між статями. Водночас відбиток маскулінного лишає рубці на душі кожної, котра віддала перевагу самостійності і залишила решті представниць свого роду оспівуваний традицією образ щасливої подруги, дружини, матері. Головною відмінністю видатних жінок, які посіли місце в історії, є те, що їхнє визнання прийшло не через чоловіків, а шляхом впливу на все суспільство, при такій зміні свого соціального статусу, коли жіночність незмінно виявлялася вторинною. Вона може бути присутньою в образі, але її може і не бути, от у чому полягає один із руйнівних наслідків зміни внутрішнього світу жінки.

«Маскулінність» відомих жінок Давнього світу

У світі жіночих досягнень майже завжди є одна цікава деталь: гутаперчева мінливість образу, чаклунська гра різними, часто несумісними, образами. Відомі жінки майже завжди багатоликі і мають водночас і чоловічі, і жіночі якості.

Найвидатніші із жінок Давнього світу, Клеопатра й Агрипина, виступали то в тій, то в іншій ролі, залежно від того, якої жінки більше потребували відповідно тріумвір Марк Антоній і римський похилого віку імператор Клавдій. Обидві жінки були бездоганними спокусницями, котрі досконало володіли магією зачарування, уміючи створювати обстановку, в якій присмак напруженого і гармонійного еротизму та екстравагантності незмінно вів чоловіче сприйняття у світ фантазій і присипляв пильність навіть великих особистостей того часу. Ці жінки щоразу обрамовували свої дії в такі декоративні форми, які підвладні лише талановитим актрисам. Однак це жіночне у віртуозній грі Клеопатри з Цезарем і Антонієм, як і божевільне мистецтво розбещування Агрипини при дворах Калігули, Клавдія і Нерона, були лише вдало обраними масками, хитромудрим маскуванням інших дій, які не мають стосунку до сфери жіночного. Тому що метою були не самі чоловіки, а їхня влада; завойовуючи або створюючи цих чоловіків, жінки перебирали на себе і частину їхніх владних функцій. Дві ці унікальні представниці Давнього світу часто робили вчинки, які є прямим, часом навіть символічним, вторгненням у чоловічу сферу: Клеопатра виступала на чолі військового флоту, Агрипина влаштовувала самостійні огляди військам.

Дружина імператора Августа Лівія Друзілла більше зберігала жіночий образ, граючи на чоловічій половині лише таємно. Але навіть у її випадку прагматизм і практичність виявлялися важливішими за бажання кохання і повного володіння єдиним чоловіком. Приміром, вона мала небагато здібностей у мистецтві любові, але, усвідомлюючи свою ахіллесову п’яту і залишаючись для Августа до кінця його життя святою, спритна жінка компенсувала проблему таємним сприянням постільним утіхам першого римлянина з допомогою найманих сірійських рабинь. Проте Лівія була добре поінформована про всі нюанси державного управління, дізнаючись через армію шпигунів про все, що стосується безпеки великої держави. На її тендітних плечах лежали турботи навіть про хід військових кампаній, і хоча вони оголошувалися вустами імператора, кожний сенатор знав — тільки зі схвалення Лівії. Ця жінка виявляла воістину чоловічу непохитність і надзвичайну жорстокість стосовно тих, кого вона зараховувала до своїх ворогів. Її боялися наймогутніші і найвпливовіші чоловіки імперії, хоча зовні «мати батьківщини» була дуже милою й усміхненою.

Роль Лівії як таємної виконавиці чоловічих функцій близька багатьом жінкам, які несподівано постали перед вибором: входити в чоловіче поле діяльності чи покірно чекати скидання в безодню. Зробивши крок назустріч своєму порятунку, вони назавжди переходили Рубікон між жіночим і чоловічим, а опинившись на чужій території, були змушені до кінця своїх днів грати за чоловічими правилами. Клеопатра, Лівія Друзілла, Агрипина, княгиня Ольга, Жанна д’Арк, маркіза Помпадур, Катерина Медічі, Катерина Друга представляють категорію «вимушених» войовниць і владарок.

Від «мужички» Жанни д’Арк до витонченої маркізи Помпадур

Французька селянка, котра очолила визвольний рух проти англійців при тихому сприянні й управлінні прогнилої владної еліти, після головної перемоги під Орлеаном не могла дозволити собі зупинитися і бачила порятунок лише у подальшому вдосконаленні нової ролі. Спроби знайти своє місце при дворі в новому образі ні до чого не призвели: моторошний холод навколишнього світу став дзеркальним відображенням її «відступництва». Цілком природно, що вона загинула від рук чоловіків, які не бажали підвищення і посилення жінки в суспільстві, з мовчазної згоди тих самих людей, котрі тихо і копітко створювали із селянки безприкладного воїна. Така реакція чоловічого співтовариства є тим більше знаковою, якщо врахувати деякі фізіологічні і психологічні особливості героїні. Ряд сучасних дослідників указують на гормональні порушення дівчини, зокрема на відсутність статевої зрілості і пригніченість сексуального потягу. Тобто навіть на рівні первинного сприйняття в ній якщо не домінувало, то дуже яскраво було виражене маскулінне. Так чи інакше, чоловічий світ вбачав у Жанні д’Арк суперницю в реалізації впливу на масову свідомість; вона становила небезпеку, і її слід було усунути. Що й було зроблено.

Княгиня Ольга залишалася б подругою князя Ігоря і матір’ю Святослава, якби не убивство чоловіка. Материнський інстинкт і відсутність адекватно сильного чоловіка, котрий міг би замінити Ігоря, штовхнули жінку на стежку війни, помсти і формування нової держави, нового адміністративного і культурного устрою, навіть зміни релігійних орієнтирів. Вона змінила світ навколо себе настільки рішуче і сміливо, як це може зробити мужня жіноча натура, коли в неї не залишається іншого вибору. Однак, як задовго до неї Агрипина, котра з тих самих причин керувала Римською імперією і створювала ідеального імператора зі свого сина Нерона, Ольга добровільно зняла із себе повноваження на користь сина Святослава. Це підвищення сина після досягнення ним готовності було і забезпеченням власної безпеки, і симетричним для епохи зміцненням держави. Ця демонстрація і свідчення неприродності виконуваної функції здається найважливішою ознакою жіночої мудрості і прагнення до призначеної Природою ролі. Але Ольга не усунулася від управління державою, відбулася усього лиш логічна і малопомітна трансформація ролі, причому і режисером, і постановником виступила сама княгиня. Що ж стосується повалення Агрипини, мабуть, властолюбна жінка не припускала, що закони влади і тваринного прагнення поширювати вплив усюди можуть стерти і такі, начебто непорушні, поняття, як любов сина до матері. Адже, врешті-решт, Агрипина старалася для Нерона, так само як її попередниця Лівія для свого Тіберія. Але обидві вони були «визнані гідними» презирства своїх синів, які не бажали таємно чи явно ділити владу зі своїми матерями.

Майже так само вчинила маркіза Помпадур. Всесильна коханка французького монарха почала входити у чоловічу гру лише через необхідність контролювати задуми недругів. Однак, розпочавши боротьбу за посилення власних позицій на терені таємної дипломатії, вона була змушена була вести її до кінця — занадто багато чоловіків бажали її падіння. По-чоловічому спираючись у житті лише на свою кмітливість, волю і талант, ця жінка грала роль блудниці самостійно. Завдяки надзвичайному старанню, акторській майстерності і силі волі перемагати власні фізичні недуги, холодність темпераменту та відсутність бажання інтимної близькості, вона залишалася впливовою аж до своєї ранньої смерті. Хоча саме жіноче начало дозволяло їй ненав’язливо вклинюватися в рішення державних «чоловічих» завдань, нерідко приголомшуючи розмахом і тиском правителів сусідніх держав. Чоловіча маска на жіночому обличчі напевне домінувала в роки, коли вона добровільно змінила роль коханки короля на роль його відданого друга і беззмінного адміністратора сексуальної сфери велелюбного монарха.

Успіх у «особливій» діяльності

Подібна ситуація у зміні статеворольової функції складалася і в жінок, які змушені були втікати у світ фантазій від надто трагічної, неприйнятної для них реальності. Олена Блаватська, Марія Склодовська-Кюрі, Агата Крісті, Жорж Санд, Софія Ковалевська, Габріель Шанель, Маргарет Тетчер — далеко не повний список жіночих імен, які стали відомими завдяки певній, часом неприхованій, зневазі до традиційної ролі жінки, зокрема і до материнства, заради пошуку власного місця в патріархальному устрої світу. Може здаватися дивним, але втеча у себе або у сферу реалізації нечуваних ідей (прерогатива чоловічої частини світу) на першому етапі була компенсацією провалів свого жіночного або наслідком патологічного страху перед такими провалами. Надалі таке життя ставало звичним. Деякі психоаналітики приписують багатьом із згаданих жінок афективні порушення переважно депресивного характеру, проте встановлення таких діагнозів вторинне, оскільки відображає лише наслідок діяльної вольової сфери кожної із жінок. Іншими словами, найемоційніша з відомих жінок, найбільша істеричка і депресивна особистість своїми перемогами зобов’язана не депресіям, а реакції на них своєї волі і характеру, виявам сили і рішучості, які часом вражали розмахом і масштабом тих самих чоловіків, котрі із легкістю оперують вигаданими ними самими обмеженнями психічної нормальності.

Цілком зрозумілим маскулінним у ролях Олени Блаватської і Маргарет Тетчер є їхнє лідерство: у партії, суспільно важливому русі, управлінні державою. Засновувати політичні течії, партії, форуми і виступати з критикою усталеного у свідомості порядку речей завжди було тереном найяскравіших представників чоловічого світу, особистостей, у яких чарівність асоціюється з внутрішньою силою. Коли ж цим починають займатися жінки, причому виконують завдання дуже успішно, їхні образи стають резонансними і набувають відтінку незвичайності і скандальності. На такому виразному конфлікті з впливовою частиною світу вони набувають популярності і залишаються у свідомості як особистості гігантського розмаху. Вони входять в історію як жінки з чоловічими рисами. Олена Блаватська не напружуючись розгорнула кампанію проти впливових релігійних осіб, фактично проти деяких канонів Церкви. Маргарет Тетчер припинила існування «держави загального благоденства», розгорнувши непримиренну боротьбу проти певних, соціально захищених верств населення, чим завоювала собі ймення «кривавої леді». Цей зовсім нежіночий титул зміцнився після воєнної кампанії проти Аргентини. Ця подія красномовно переконала людство, що жінка-мати може за необхідності так само легко розгорнути війну, як це робили найбездушніші завойовники.

Цікаві також образи, здавалося б, позбавлені войовничості, — Марії Склодовської-Кюрі і Софії Ковалевської. Жінки-вчені, такі різні, наділені подібними маскулінними рисами. Приміром, «чоловічі» якості Марії Кюрі виявилися вимушено, коли після загибелі чоловіка вона прийняла рішення зробити все, щоб розпочата ними справа не канула в Лету. Навіть якщо визнати, що її внесок у відкриття радію був вагомішим, ніж внесок П’єра Кюрі, на першому етапі присутність жінки в елітному клубі вчених багато в чому була забезпечена наявністю в команді дослідників радіоактивності чоловіка. Але коли французьким академікам довелося довірити кафедру в Сорбонні і лабораторію з дослідження радію жінці, вона зуміла максимально скористатися ситуацією. Хоча Марі твердила, що продовжує дослідження в пам’ять про загиблого чоловіка і на його честь, насправді то була свідома діяльність з допомогою включення вольової сфери. Дослідниця не могла не усвідомлювати, що справа її чоловіка є й її справою, ідеєю, її задумом довести свою обгрунтовану присутність на олімпі наукових досягнень. Звісно ж, це був ланцюг «чоловічих» учинків, підтверджених другою Нобелівською премією, відкриттям Інституту радію, активною пацифістською і громадською діяльністю під час війни в Європі. Вкрай важливо підкреслити, що навіть тоді, коли її шлях активних наукових відкриттів було завершено, вона продовжувала здійснювати вчинки, які вважалися прерогативою чоловіків.

Соня Ковалевська, на відміну від любимої батьками Марії Склодовської, з дитинства відчувала себе нещасною. Почуття безмежної самітності, формування депресивного характеру і схильність до непослідовних, властивих істеричкам, учинків зумовили функціональну діяльність Софії Ковалевської. Але її «чоловічі» риси виявлялися не в надзвичайній непрактичності і навіть не в притлумленому інстинкті материнства (вона, приміром, у пориві розпачу кинула щойно народжену доньку «на піклування добрих тітоньок» у Москві і гайнула в Париж). Оточуючих вражала абсолютна відданість якійсь математичній ідеї. Її прагнення до ефемерного досягнення було набагато більшою силою, ніж бажання бути ядром сім’ї і нести любов дітям та підтримувати затишок у домі. Вона була самостійною і самодостатньою особистістю, чим, можливо, пояснюється самогубство чоловіка і нещастя сім’ї. Цілковита самодостатність виявляється згубною для яскравих натур, які потребують визнання, підбадьорення і розуміння.

Відомі жінки-письменниці теж часто чинили не характерні для їхньої статі дії і вчинки. Притуплена емоційність Агати Крісті і рання схильність до інтровертованого способу життя, орієнтованого на спілкування із собою, створили рідкісний тип логічного і водночас почуттєвого, емоційного сприйняття світу. Намагаючись жити в атмосфері внутрішньої злагоди, Агата Крісті обрала єдино прийнятну діяльність: створення художніх детективних романів, а це прерогатива обдарованих тонкою математичною логікою, емоційно стійких чоловіків. Визначена «маскулінність» властива і Аврорі Дюпен, більш відомій світу як письменниця Жорж Санд. Деякі дослідники навіть вважали її гомосексуальною і називали «чоловіком у спідниці». Першопричиною цього, як здається, була характерна риса в біографії багатьох жінок, які зосередилися на самостійному русі до успіху і виборі незалежної діяльності: відсутність належної любові в дитинстві, і насамперед любові з боку батьків. Неупорядкований спосіб життя батьків і відсутність уваги до доньки зумовили її пристрасті: чоловічі види спорту, такі як стрільба і фехтування, верхова їзда. Цілком природно, що її турбувало становище жінки в суспільстві, а тема незалежності і свободи дій, характерної для чоловіків, завжди була присутня і в житті, і у творах Жорж Санд. Її неймовірна творча активність уже сама по собі була трансформацією статеворольової функції, а якщо взяти до уваги ще й, наприклад, гомоеротичне захоплення актрисою Марі Дорваль, «чоловічі» риси почнуть проступати ще яскравіше.

Обраниці витонченої богеми

Дуже багато жінок-переможниць відкрито зіграли на життєвій сцені виключно чоловічі ролі, зумівши не втратити при цьому жіночого начала і вразивши насамперед цією рольовою мінливістю, а вже потім — фактичними досягненнями. Саме той факт, що жінки виявили себе на одвічно чоловічому полі діяльності, виділив їх і змусив запам’ятати. Яскравість жінок, спрямована на успіх, а не на самих чоловіків, може справедливо трактуватися переходом у чоловічу сферу діяльності.

Мадонна, чию підвищену «маскулінність» також спричинила відсутність батьківської любові й уваги після ранньої смерті матері, усю свою життєву енергію використовувала для досягнення самостійності і незалежності. Впливаючи на громадську думку обивателя, вона утвердила погляд, що жінка не лише може, але й повинна мати вибір в усіх своїх діях. Фактично Мадонна, котра володіє цілим спектром виключно чоловічих якостей, виявилася продуктом емансипації кінця ХХ століття. Вона однією з перших використала правило надзвичайної подачі власного образу, застосувавши новітні технічні засоби і телевізійні технології. Протягом певного періоду життя вона демонструвала відверту розпусну дівицю, котра шокує оточення безпардонними засобами спокуси. Проте ключовий момент створеного Мадонною образу полягає у максимально наближеному до реальності відображенні очікуваного й існуючого в уяві чоловіків образу сексуально розкутої жінки, котра жадає відчуженого сексу. Успіх обраної технології зумовлений тим, що образ було сприйнято суспільством саме в усвідомленні чоловічої аудиторії, він став жаданим не лише для більшості чоловіків, але й для чималої частини жінок, які прагнули знайти універсальний ключ не стільки до серць своїх обранців, скільки до здобуття самостійності і незалежності. Слід зауважити, що Мадонна неодноразово змінювала сценічний образ, трансформуючи і життєву позицію, руйнуючи і знову створюючи свій внутрішній світ. А от її «чоловіче» не раз проривалося в принципах контролю і виключно ділового підходу до вирішення бізнес-завдань. Тут ніколи не залишалося місця для сентиментальності або м’якої жіночності: за милою сексуальною гримасою завжди був оскал неприступного і невблаганного бійця.

На перший погляд важко відшукати «чоловіче» у життєвій грі таких відомих жінок, як Айседора Дункан або Мерилін Монро. Проте пильний погляд на поведінку цих жінок у різні моменти їхнього життя свідчить про присутність таких ноток. Їхнє чоловіче начало розвинулося в дитячому віці, коли обидві дівчини відчули себе покинутими батьками, а Норма Джин (Мерилін) була залишена ще й матір’ю. Життя із самого початку жбурнуло їх у вир самостійності, спонукаючи до вольових і рішучих учинків. Обидві жінки були надзвичайно незалежними в усьому, що більш властиве чоловікам, котрі спираються на свої сили, ніж жінкам, які шукають у житті опертя. Мерилін Монро свідомо обрала образ чуттєвої жінки, яка спритно грає на інстинктивних бажаннях чоловіків. Але вона завжди була незалежною до крайнощів, обираючи і залишаючи чоловіків, віддаючи перевагу активним діям. Можна як завгодно довго міркувати про емоційну пригніченість, істеричність і депресивність характеру, але не можна не визнати: вольова сфера Мерилін Монро щоразу вмикалася за чоловічим типом, вчасно реагуючи на нову ситуацію.

Айседора також з особливим смаком і навіть відвертою жадобою грала на струнах зачарування. Створення образів, які відповідають чеканням, що згодом почали відповідати і її власним уявленням про себе, повинні були забезпечити кар’єрне зростання, просування до якоїсь обраної мети. Айседора Дункан протягом усього життя демонструвала рідкісну незалежність, досягаючи успіху самостійно. Переконати чергового імпресаріо в організації танцювальних виступів, представити радянському уряду план створення власної Школи танцю або затято виступити проти інституту шлюбу як такого — яскравий і досить колоритний вияв чоловічих якостей у жіночому образі. І якщо не кривити душею, можна визнати, що й у грі Айседори, і в організації бізнесу Мерилін були присутні і чоловіча діловитість, і математичний розрахунок, і не властива незахищеним жінкам рішучість.

Саме по собі чоловіче в жіночих образах, які запам’яталися Історії, а також загадкова і невловима зміна образів, виразна і тонка, вражають уяву дослідника. Можливо, обов’язкова присутність розвиненого відчуття необхідності змін є однією із визначальних умов успішних жіночих стратегій...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво