Жінка, яка проти «держави сиріт» - Соціум - dt.ua

Жінка, яка проти «держави сиріт»

29 грудня, 2010, 17:25 Роздрукувати Випуск №49, 29 грудня-14 січня

До 2008-го в Україні було багато безпритульних. Сьогодні дітей, які живуть на вулиці та нюхають клей, практично немає...

До 2008-го в Україні було багато безпритульних. Сьогодні дітей, які живуть на вулиці та нюхають клей, практично немає. Це велика перемога. У тому числі й екс-заступника міністра у справах сім’ї, молоді та спорту Людмили Волинець. Для неї десятиліття, що минає, було, швидше, професійним, ніж особистим. Хоча для тисяч українських мам і тат, котрі, зокрема, й завдяки цій жінці всиновили дітей, — навпаки.

Людмила Семенівна — уродженка Херсона. Переїхала до Києва в 1987 році. Сирітством як проблемою почала займатися в 1997-му, коли в рамках українського Інституту соціальних досліджень було створено Центр дослідження дитинства. Там дитину вперше почали розглядати не тільки в системі освіти, охорони здоров’я чи МВС (навчати, лікувати або карати, якщо вона зайшла у конфлікт із законом), — стали думати про те, як її захистити. Наприкінці минулого десятиліття інноваційний центр працював над впровадженням в Україні абсолютно нової форми виховання дітей — foster family, яку згодом назвали прийомною сім’єю. Роботу очолювала Людмила Семенівна. З 2001 року «прийомна сім’я» з’явилася в законодавстві України, а з 2005-го в Мінсім’ї набула активного розвитку. Сьогодні в таких сім’ях виховуються майже дев’ять тисяч маленьких українців.

2004 року Волинець ініціює створення в Херсоні Центру матері та дитини, в якому жінки могли перебувати до досягнення малюком півтора року, а отже — не відмовлятися від своїх дітей через відсутність елементарних соціальних умов. У 2005 році було прийнято постанову Кабміну про створення таких центрів. Сьогодні їх в Україні 14. І якщо на початку 2000-х щороку для двох тисяч українських дітей після першого крику «Я є!» другим ставав «Я — сирота!», то сьогодні кількість відмов зменшилася до 700—800.

У 2005 році Людмилу Семенівну запросили працювати в Мінсім’ї й очолити департамент з усиновлення. «Якщо кожна четверта сім’я у країні вимушено бездітна, а показники національного усиновлення при цьому рік у рік падають, то тут щось не так», — подумала тоді Волинець. У результаті було прийнято рішення об’єднати в одній структурі всі форми влаштування дітей-сиріт (прийомні сім’ї, ДБСТ, опіка та усиновлення), щоб дитина не губилася між відомствами, розшукуючи свою маму. 2009 року, з ініціативи Людмили Волинець, було запроваджено одноразову допомогу при всиновленні на суму виплат батькам при народженні першої дитини. Факт усиновлення був прирівняний до народження в сім’ї дитини! У кризовому 2009-му спеціальним законом удвічі було збільшено допомогу дітям під опікою. Почали розвиватися прийомні сім’ї і ДБСТ. Національних усиновлень побільшало.

Найодіознішою темою в міністерській діяльності Волинець стало реформування інтернатної системи. Але опір Міносвіти і науки, а також керівників інтернатних установ був зламаний. Людмила Семенівна вважає великою перемогою своєї команди (вже як заступник міністра у 2008—2009 рр.) зменшення кількості дітей-сиріт у школах-інтернатах майже на 40%, а в будинках дитини — на 60%. На жаль, перемогою нестійкою. У червні 2010-го прем’єр-міністр Азаров заявив, що на звільнені місця в дитячих інтернатах слід поміщати дітей із кризових сімей. Успішну у сфері дитинства політику гуманітарія Ющенка замінив виробничий підхід професіоналів. Відтак 2010 року у 250 районах країни жодна дитина(!) не була влаштована в прийомну сім’ю чи ДБСТ. Тобто сьогодні, стаючи сиротами, діти автоматично вирушають в інтернати. А Україна поступово знову стає державою сиріт?

Розформування ж Мінсім’ї, передачу більшості його повноважень, із яких зовсім зникло слово «сім’я», Міносвіти і науки Людмила Волинець сприйняла як особисту й професійну трагедію, відкіт країни на десятиліття назад. «Освіта — не захист дитини, — каже Волинець. — Та й навряд чи Міносвіти і науки зможе одночасно займатися розвитком інтернатної системи і сімейних форм виховання. Закладена суперечність немилосердно б’є по майбутньому сиріт. У результаті реформи місцевих органів можлива й ліквідація служб у справах дітей (раніше — служби у справах неповнолітніх). У такому разі Україні загрожує відновлення дитячої безпритульності».

Очевидний ще один нюанс «нової» політики. Згідно з указом президента про адмінреформу, департамент з усиновлення дітей, який досі мав статус урядового органу, теж має бути ліквідований. Його повноваження, очевидно, передадуть службі у справах молоді та спорту. При цьому президентові, який подав на розгляд у ВР Гаазьку конвенцію, ніхто не нагадав, що її прийняття означає обов’язкову наявність у країні окремого центрального органу з усиновлення.

«У мене неодноразово виникало бажання все кинути й зайнятися чимось іншим, — каже Людмила Волинець, керівник Всеукраїнської громадської організації «Служба захисту дітей». — Але, напевно, ніколи цього не зроблю. Та й нічого іншого я робити не вмію. У сирітство можна не приходити, однак, прийшовши, піти з нього неможливо. Я дуже пишаюся тим, що з вулиць зникли безпритульні діти, а філософія усиновлення в нашій країні змінилася й українці стали всиновлювати значно частіше. Сподіваюся, ці перемоги були не останніми...»

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво