Жахи нашого менталітету

Корисні фобії?

Потоки крові, щось нутрощами назовні, крики і дзвінки, чужі, хижаки, дівчатка-покійниці, моторошні подробиці кошмарів, зомбі, мерці, привиди, місиво, організоване з допомогою бензопилки... Все це, здається, стало частиною нашої ну не те щоб культури, але реальності — точно. Недавній випадок із практики: у шестирічного симпатичного клієнта скрізь — під ліжком, у шафі і, звісно, в комп’ютері — жили, мучачи дитину вдень, і особливо вночі, скелетики. Справж­ні й дуже страшні. І цілком непередбачувані — як тільки з ними затоваришував, вони взяли й пішли звідусіль... Особ­ливо страждають батьки підлітків, які у процесі виконання батьківського обов’язку просто змушені з усім цим зіштовхуватися, контролювати й аналізувати.

Як правило, ми об’єднуємо під рубрикою «бездуховні, такі, що чинять деструктивний вплив на психіку дітей, пропагують культ насильства», і бойовики, і трилери, і фантастику, і детективи, і фільми жахів. Ці ж останні, виявляється, згідно з дослідженнями, крім можливих зрозумілих негативних наслідків — підвищення особистісної тривожності, провокування психічних розладів, фобій, емоційної нестабільності, — можуть виконати й корисну роботу: розвиваючу і навіть виховну! Вся річ у дозі і якості продукту.

Раніше потребу людини в цілющих для психіки струсах небуденними враженнями задовольняли публічні страти або жертвопринесення, гладіаторські бої, корида й інші жорстокі видовища. Новела Коцюбинського «Подарунок на іменини» написана вже у ХХ столітті й розпо­відає про враження дитини від ритуалу страти. У душах живе нереалізована природна агресія і лише частково усвідомлювані страхи. Хорори — фільми жахів — допомагають цій цілком легітимній частині нашої психіки проявитися хоча б символічно.

Вчені, котрі вивчали вплив «жахливих картинок» на людину, відзначають явище десенсибілізації — зниження чутливості. Можна стати крутішим за Чака Норріса... Побоювання з приводу можливого моделювання поведінки на матеріалі фільмів жахів часто невиправдані через нереалістичність ситуацій. Адже тут тільки бояться, насильство — інша тема. А перемогу над страхами можна і змоделювати! Тим часом найбільш прогнозовану й реальну шкоду приносить тривога батьків із приводу «ненормальності» захоплення дітей жахами й нерозуміння та конфлікти, що виникають при цьому.

Опитування батьків засвідчило: більшість їх лише декларують протест і стривоженість тим, що близько 80% дітей зацікавлені «страшилками». Насправді ж вони не дуже перешкоджають своїм нащадкам дивитися саме цей жанр, можливо, на інтуїтивному рівні фіксуючи певну природність для нормального розвитку дитячої потреби переживання «страшних емоцій» і незвичних вражень. Адже недарма перший досвід лякання дитина проходить прямо вдома. Сірі вовки і бабаї — обов’язкова частина дитячого фольклору, перевіреного століттями, коли найближчі в безпечних умовах не лише викликають страх, а й учать його переживати, дистанціюватися, як кажуть психологи, проробляють.

Психологічний трилер

До речі, у фільмах жахів у ролі і негативного героя, і борця зі злом час від часу виступає добре впізнаваний західним глядачем персонаж — психоаналітик. З’являється такий герой і в нашому культурному просторі. Не можу пройти повз улюблену тему: роль психологів у становленні нового вітчизняного менталітету! В одній із недавніх публікацій «ДТ» прочитала моторош­ну журналістську розповідь про зраду подруги психологом, яка, цитую, «зливала інформацію» стороннім. Поширений сюжет хорорів — зрада людини, котрій абсолютно довіряєш. Але збентежив ряд деталей у цій начебто реальній історії. Вже на першому курсі психфаку вчать, що психолог не вступає в терапевтичні стосунки з близькими людьми. Руйнівно й недостовірно, навіть якщо це якісь стандартні тести. Психолог тим і добрий, що не включений у життєві ситуації клієнта. Персонаж подруга-психолог не трапляється у живій природі, як людина-павук. Тобто ваша подруга може працювати психологом, але не вашим.

І навіщо ж дорогому клієнтові так себе обтяжувати: особисто мстити психологові, який порушив принцип конфіденційності, руки бруднити. Етична комісія професійного об’єднання, членом якого є зазначений практикуючий спеціаліст, зробить це більш обґрунтовано й не менш жорстоко. А якщо ви зможете довести свою моральну травму в суді, то винний не лише поплатиться професійною репутацією, а й компенсує вашу шкоду кругленькою сумою.

Страшні казки й історії, фільми жахів можуть мати позитивний сенс — посильне для психіки переживання емоції страху в безпечній обстановці. Страх — необхідна, захисна, охоронна функція рідного організму. Її теж можна тренувати і виховувати, а можна й пригнічувати. Звісно, некомпетентний психолог — одна з багатьох небезпек. Випадок в Інтернеті: два студенти вихваляються один перед одним у чаті, як вони скупили або обдурили всіх викладачів, як їм вдається вчитися, нічого не роблячи. До них приєднується третій співрозмовник: ну, хлопці, радий за вас! Сподіваюся, ви не в медичному навчаєтеся...

У жанрі страшилки

Але, взагалі, саме ця історія про поганого психолога більше скидається на дитячу страшилку. Є такий жанр дитячої творчості, спеціально для виведення назовні страхів. Пам’ятаєте про чорну руку, яка виявилася материнською? Розповідається вночі в літньому таборі, у молодшому загоні, через тиждень після розлуки з домашніми... Це реалізація страху занадто сильної залежності від матері. А цілком нормальний страх залежності від незрозумілого Іншого, символом якого виступає психолог, потреба довірчих стосунків і водночас недовіра до людей, складнощі в прийнятті допомоги можуть бути причиною міфотворчості про страшного психоаналітика. Пока­зовий висновок з історії: не вір нікому. Бо реальні історії і їх інтерпретація — не зовсім одне й те ж. Так би мовити, хто про що. З цієї ж серії захисних страхів «усі чоловіки — сво...» або «жінки-дурепи».

Зрозуміло й без цієї статті, що фільм жахів може стати причиною некерованого страху, неадекватної поведінки чи деструктивних особистісних змін стривоженої й чутливої дитини, котра перебуває в ситуації емоційної нестабільності. Але ті ж самі наслідки може викликати, наприклад, собака, несподівано вискочивши з-за рогу (у нас чомусь шкодою вважають лише укус), або сімейний конфлікт. Хочеться нагадати і про вікові обмеження — навряд чи дошкільникові під силу прийняти і психічно переробити навантаження «страшилки». Взагалі, без батьківської експертизи захоплення хорорами може стати небезпечним. Якщо дитина дивиться тільки фільми жахів, відмовляється їх обговорювати, надає їм особливого значення, — то дорослим слід придивитися уважніше: можливо, фільм тут виступає лише індикатором проблем, а не їх причиною.