Земляки вшановують поета

Ти, знаєш, що ти —
людина?

В.Симоненко

Днями в Черкасах у сквері біля Палацу одруження відбулося відкриття пам’ятника Василеві Симоненку. Монумент великому українському поетові-дисиденту відлито з бронзи коштом благодійників, які поціновують творчість «витязя української поезії».

На Черкащині вже не перший рік триває полеміка з приводу вшанування пам’яті Василя Симоненка. Проте конкретних кроків з боку влади завжди бракувало. То депутати обласної та міської рад ініціювали ідею спорудження пам’ятника митцеві, то колишній міський голова Черкас Анатолій Волошин, не враховуючи думки громади, розпорядився встановити тимчасову гіпсову скульптуру, геть не схожу на Василя Симоненка, яку згодом знесли, то інтелігенція починала збирати кошти на реалізацію ідеї... І лише нині, з третьої спроби, пам’ятник великому українському майстрові слова врешті-решт урочисто відкрито. Перші дві спроби не мали успіху через політичні баталії, а конкретно — через конфлікт обласної і міської влади: кожна заявляла про свою первинність, виняткову любов і прихильність до Василя Симоненка. А насправді — намагалася використати поетове ім’я у своїх корисливих виборчих цілях. Дякувати Богу, здоровий глузд таки взяв гору...

Автор проекту Владислав Демйон поклав в основу створення монумента вірші «Спади мені дощем на груди» та «Ти знаєш, що ти — людина?». Пам’ятник заввишки понад два метри відтворює образ у динаміці — поет ніби йде нам назустріч. Крило, яке огортає фігуру, символізує талант, іскру Божу. Фахівці майже одностайні — вдалий проект, цілком відображає сутність поезії Василя Симоненка.

Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 року в селі Біївці, Лубенського району, що на Полтавщині. У 1957 році закінчив факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. Працював у газеті «Молодь Черкащини», обласному часописі «Черкаська правда», пізніше — кореспондентом «Робітничої газети» в Черкаській області. Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах радянської цензури його творів не друкували. За життя поета вийшли лише збірка поезій «Тиша і грім» (1962) та казка «Цар Плаксій і лоскотон» (1963).

В.Симоненко увійшов в українську літературу як визначна постать у боротьбі за державний і культурний суверенітет України другої половини ХХ століття.

1962 року А.Горська, Л.Танюк і В.Симоненко виявили на Лук’янівському та Васильківському кладовищах, а також у Биківні місця поховання жертв, розстріляних НКВС, про що й зробили відповідну заяву. Після цього поета кілька разів було жорстоко побито. Це стало причиною швидкоплинної хвороби нирок, від якої він помер у 1963 році.