Збурювач спокою в епоху конформізму

Поділитися
Роздуми над новою книжкою Ісаака Трахтенберга «Пятьдесят эскизов времени».

Нам не дано передбачити, але ми зобов’язані передбачати - очевидно, у такій формулі й полягає квінтесенція наукової публіцистики як безпомилкового барометра суспільної думки, суспільних потреб і потрясінь на поворотних стрілках наукової історії. Адже перед читачем, по суті, особливий інтелектуальний канал - аналітичні огляди, досить об’єктивні. Однак при цьому, зрозуміло, і суб’єктивні - стану та тенденції сучасних наук, із їх впливом на соціум, і не тільки збоку, у світлі фактів, а й ніби зсередини. Примітно, що саме в такому ключі нині будується і сприймається більшість підсумкових праць видатних сучасних західних дослідників. На жаль, в аналогічних вітчизняних науково-літературних явищах такі есе, або, коли хочете, своєрідні наукові новели, - швидше виняток, ніж правило.

Звід роздумів, полемічних статей і відгуків, історичних екскурсів, меморіальних дагеротипів, створений пером заслуженого діяча науки і техніки, члена-кореспондента НАН, академіка АМН України Ісаака Михайловича Трахтенберга, що охоплює його публікації в тижневику «Дзеркало тижня» протягом 1995-2010 років і відповідає цьому феномену, у принципі, різноманітний. Досить згадати деякі назви - «Вулиця поетів, учених, лікарів», «Нові сторінки про невідомого Михайла Булгакова», «П’ять років без Амо­сова», «Дерево Олексія Коломій­ченка», «Про мнимі новації і атестації», «Молекула століття: еволюція уявлень», «Назад від профілактики?», «Академік Костюк про життя й науку», «Ваш Аркадій Райкін», «Діагноз - влада. Анамнез. Епікриз».

Та все ж таки стрижень об’єм­ної, виданої недавно видавничим домом «Авіценна» книжки - світ, і люди насамперед, у дзеркалі науки. Пріоритети й досвід автора в цьому плані досить характерні. Випускник лікувального факультету Київського медичного інституту, який віддав перевагу гігієнічній сфері, він чверть століття, з 1948 року, викладав у цьому вузі, пройшов шлях від аспіранта до професора. З 1972 року працює в Інституті медицини праці АМНУ на чолі спеціалізованої лабораторії, трудиться над фундаментальними і прикладними проблемами запобігання техногенним хімічним впливам та інтоксикаціям. І.Трах­тенберг - відомий учений у сфері токсикології. Водночас, якщо звернутися до його художньо-публіцистичних праць, таких як «Запоз­далые заметки» з циклом-продов­женням «Письма друзей, едино­мышленников, коллег» з авторськими коментарями, «Слово об Alma Mater», творця цих книжок можна з повним правом зарахувати до кола лікарів-письменників. До літератури він тяжіє з юності, зрозуміло - на органічному, природному тлі та вродженій і вихованій інтелігентності.

Отже, у чому найяскравіше вимальовується зміст книжки «Пятьдесят экскизов времени» і його таємний громадянський сенс? У небайдужості автора, у його науковій, а іноді й політичній відвазі - на тлі конформізму, угодовства, позиції замовчування - «аби чогось не трапилося», які переважають у психології багатьох. Так, деякі зі статей І.Трах­тенберга, насамперед про позитивні й негативні аспекти діяльності ВАК, викликали плід­ну дискусію на шпальтах газети. В яскравій публіцистичній формі представлена й стаття «Про стихію доморощеного цілительства та сумнівні новації» (2001).

Таких цілителів, які знімають «уроки» і впливають через «чакри», чимало в нас, до того ж із широкою, майже офіційною рекламою. Автор наводить, наприклад, текст атестаційно-експертного висновку Української асоціації народної медицини, виданого одному зі здобувачів, із дозволом «на медичну діяльність у галузі народної та нетрадиційної медицини». Чим не диплом лікаря? Ще раз доводиться повторити твердження саркастичного Єжи Леца: «Кожен вік має своє середньовіччя…»

Синдром се­ред­­ньовіччя… Він стосується і віянь ксенофобії, ідеологічного без­пам’ятст­ва. Знову ж таки, там, де інші воліють стоя­ти ос­торонь, І.Трах­­тен­берг викликає вогонь на себе. Були ж сотні Бабиних Ярів… У 2002 р. І.Трах­тенберг присвятив великий нарис під назвою «Розповідь про Голокост - серцем» письменникові, педагогу, учаснику війни Борису Хандросу, який недавно пішов від нас. Він був наймолодшим у родині вчителя Наума Хандроса, що мешкав у селі Озаринець. Був полоненим і пережив жахіття гетто в Транснистрії. Куля німецького офіцера на початку 1944 року пройшла за півсантиметра від його серця. Юнак вижив, а після звільнення рідних місць став кавалеристом-розвідником. Брав участь у боях у Прибалтиці, під Кенігс­бергом, дійшов до Ельби, а потім закінчив Київський університет і понад тридцять років пропрацював у школах.

Розповідь серцем… Повертаю­чись до згаданого І.Трахтенбергом його унікального домашнього архіву, слід із вдячністю визнати, що це вражаюче документальне зібрання - «жива вода» його письменницького покликання. Та все ж таки первозданні артезіанські джерела - любов до Києва, до своєї рідної стрімкої Тарасівської, якій він присвятив чудову елегію «Вулиця поетів, учених, лікарів. Із записок про рідне місто минулих літ» (2009 р.). «Незабутня вулиця далеких шкільних років».

Продовжуючи свою розповідь, І.Трахтенберг зазначає: «Тут народився Максим Рильський, у різний час мешкали Анна Ахматова, Мак­симіліан Волошин, Леся Українка, лікарська династія Маньковських, міністр освіти при гетьманському уряді Микола Ва­силенко, видатний педагог Кос­тянтин Ушинський, народниця Софія Присецька». Але вінчають нарис рядки про поета-фронтовика Семена Гудзенка, який рано пішов із життя внаслідок тяжких поранень.

Обдарований флюїдами дружби, І.Трахтенберг мав теплі проникливі стосунки і зустрічався в «каштановій тиші» своєї вулиці з академіками Володимиром Фроль­­кісом, одним із його найближчих незабутніх друзів Ми­колою Амосовим, Андрієм Ромо­дановим, Платоном Костюком і продовжує ніжно дружити з відомим лікарем Микитою Маньковсь­ким (йому теж присвячено один з нарисів).

Давня взаємна приязнь, моральні й наукові пріоритети пов’язують І.Трахтенберга з президентом НАН України Борисом Патоном. Так, у передмові до однієї з книжок Ісаака Михайловича Борис Євгенович зазначає: «Серед членів Академії за цілеспрямованістю та кількістю просвітницьких публікацій у широкій пресі, зокрема нарисів, у яких провідними медиками висвітлюються біологічні проблеми, питання профілактичної медицини, пропагується боротьба із лженаукою, - він, безперечно, один із найактивніших авторів». Єдина наукова ідеологія, тотожні погляди на науку та життя характеризують багатолітню наукову діяльність Ісаака Михай­ловича Трахтенберга у тандемі з найбільшим українським ученим-гігієністом академіком Юрієм Іллічем Кундієвим, - ця дружба їх пов’язує десятиліттями.

Пошуки «самого себе» - посилаючись на вислів Віктора Нек­расова, так визначає І.Трахтенберг серцевину спонукань М.Амосова. Спогади про нього переносять нас на стару київську вулицю під назвою Фундуклеївська (потім вулицю Леніна, а тепер - Богдана Хмельницького). «Дивлюся на спорожнілий кабінет, зачохлений комп’ютер, на самотній стіл, на мовчазні стіни… Так, сумні роздуми навідують нас у другій половині життя. Ми часто обговорювали цю проблему з Миколою Михай­ловичем і були одностайні. Важко змиритися з усвідомленням того, що мить, яку називають життям, зрештою закінчується. Якесь відчуття внутрішнього дискомфорту стало позначатися і на повсякденних справах, і на життєвих устремліннях. Можливо, воно викликане думкою про те, що ти вже людина минулого століття… Тим часом, хоч як це здасться парадоксально, у минулому столітті було багато вражаючих звершень, у тому числі духовних, творчих, наукових. Втілилися вони і в друкованому слові».

Основне в другій половині життя - «не успех, а успеть» - ось, мабуть, напуття І.Трахтенберга, сказане словами Марини Цвєтаєвої і іншим, і собі. Подані в єдиному інтегралі праці є певним угамуванням спраги за правдою і добротою. Автор багато в чому жив цими роздумами, висновками, соціальними катаклізмами й рецептами. Адже література, публіцистика, інтерес до історії - не його професія і навіть не щось вторинне, а щось зовсім інше. Не даремно у заголовку до книжки є термін «ескізи» - інакше кажучи, попередні начерки до подальшої конкретики.

Що ж, знову вдивляючись у представлену в літературній праці хвилюючу панораму минулого, виразно відчуваєш пристрасне послання в майбутнє. За великою цікавою книжкою - невтомна праця Ісаака Михайловича Трахтен­берга у довгі години усамітнення, але ідея відбулася. Оскільки моральний камертон автора майже зримо і наочно відображає також орієнтири часу.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі