Збиралися воїни, щоб жив Збараж - Соціум - dt.ua

Збиралися воїни, щоб жив Збараж

21 жовтня, 2011, 13:28 Роздрукувати Випуск №38, 21 жовтня-28 жовтня

У минулі вихідні історичний Збараж, що на Тернопіллі, відзначив 800-річчя першої письмової згадки в Галицько-Волинському літописі.

© kmu.gov.ua

У минулі вихідні історичний Збараж, що на Тернопіллі, відзначив 800-річчя першої письмової згадки в Галицько-Волинському літописі. На жаль, керівники держави не вшанували святкове місто своєю присутністю. Загальноукраїнського розголосу ця подія набула завдяки ювілейній монеті НБУ, конверту «Укрпошти» з оригінального сюжету маркою, Всеукраїнському фестивалю козацької пісні «Байда» у Збаражі.

Історична реконструкція штурму Збаразького замку

Збаражчани і гості довго пам’ятатимуть реконструкцію штурму замку військом Богдана Хмельницького в 1649 році у виконанні військово-історичних клубів, авіашоу над відновленим стадіоном, заходи з осіннім колоритом: фестиваль страв «Гарбуз-фест» та замок із... семи тисяч гарбузів. Незвичайну будівлю внесено навіть до Книги рекордів України.

Літописний Збараж починався у мальовничій місцевості Товтрового кряжу, що простягся від селища Підкамінь на Львівщині аж до Молдови. Збереглася легенда, ніби серед гір збиралися хороб­рі вояки для захисту рідної землі. Відтоді це місце й стали називати Збаражем (Збиражем).

На Веселій горі височів перший збаразький замок. Згадка про нього датована 1211 роком, коли тут зазнав поразки польський король Лєшко Бялий.
У 1383 році на Підзамчі звели кам’яний замок. Та не минуло й століття, як його зруйнували турки й татари. Донині
вцілів тільки один каземат. А на початку 1990-х років археологи виявили залишки князівського палацу.

За давнім переказом, під час монголо-татарської навали на Київ 1240 року одному з монахів вдалося через ліси втекти на збаразьку землю. Він заснував тут невеликий скит, який згодом переріс у монастир і був названий на честь святого Онуфрія. У XV—XVI століттях оборонний комплекс замку складався із самого замку, укріплень на Бабиній горі і монастиря. За стіни йому, можливо, правив келійний корпус. Із замку до монастиря вів підземний хід. Якби знайшлися державні кошти, його можна було б розчистити, укріпити і пристосувати до туристичних потреб.

Монастир не­одноразово зазнавав руйнувань. Неда­ремно на його території знайдено поховання багатьох захисників. У 1480 році після татарського наскоку монастир відбудовує князь Василь Збаразький, згодом, через півстоліття, — Дмитро Вишневецький.

Пізніше, коли Збараж увійшов до складу Австрії, Божу обитель спіткала сумна доля. У 1789 році з аукціону було продано всі монастирські споруди, крім церкви.

Монастир залишив по собі цікаві пам’ятки. Перша з них — збудована на його фундаментах в оборонному стилі, з бійницями, Церква Преображення Господнього (1600 р.). І це зрозуміло — в той час татари неодноразово нападали на Збараж. Друга — пам’ятник ченцеві роботи київського скульптора Андрія Барановського.

А в Новому Збаражі князі Юрій і Христофор Збаразькі в 1620—1631 роках, за проектом італійського архітектора Вінченцо Скамоцці, будують перлину архітектури — великий замок. Це — палац, чотири бастіони, оборонні стіни та рів. Зв’язок із навколишнім світом замок підтримував через браму в розкішній двоповерховій вежі, до якої вів підвісний міст.

1994 року, коли в Збаражі було створено Державний історико-архітектурний заповідник і почалися реставраційні роботи, замок набув впорядкованого вигляду. У двадцяти залах палацово-замкового комплексу експонуються предмети побуту та ремесел, народна й авторська вишивка, живопис і скульптура, зброя, гроші, антикварні речі. Але чому б не заповнити туристичну прогалину, відкривши в підземеллях зал тортур? Невеличкі такі зали є в замках Луцька та Дубна, де відвідувачі бачать відповідні знаряддя: дибу, ганебний стовп, палю...

Місто з колоритною історією пишається не тільки пам’ятками житлового та оборонного зодчества, а й сакральним мистецтвом.

Успенська церква (1755 р.) у Збаражі

Найдавніша у Збаражі церква Успіння Пресвятої Богородиці відома в історичних джерелах з 1583 року. У 1726—1731 роках на її місці коштом родини графів Потоцьких звели парафіяльний костел святого Юзефа і Вікторії, та через півстоліття його знищила пожежа.

Граф Юзеф Потоцький — фундатор нового костелу і монастиря — запросив до Збаража ченців-тринітаріїв. Проте доля визначила чернечому ордену коротке життя: 1783 року його ліквідувала австрійська влада. У монастирі розмістили урядові установи, а приміщення костелу віддали українській громаді міста, яка переобладнала його під Успенську церкву. У часи войовничого атеїзму тут був склад, згодом — краєзнавчий музей. У 1990 році храм відреставрували й освятили.

Воскресенську церкву (1764 р.) у Збаражі збудовано в стилі українського бароко

Іншу релігійну святиню — церкву Воскресіння Господнього, збудовано 1764 року в стилі українського бароко на пожертви графа Миколи Потоцького і збаразького міщанина Григорія Гимонюка. Радянська епоха не пошкодувала її, як і багатьох інших храмів. Майже три десятиліття церква стояла закрита. Богослужіння в ній поновилися тільки 1989 року.

Державна та регіональна влада чим змогла допомогла Збаражу підготуватися до святкування свого 800-річчя: за гроші державного та обласного бюджету відремонтовано кілька вулиць, у повному обсязі — 4,5 млн. грн. — надійшла субвенція на ремонт двох загальноосвітніх шкіл (нині на об’єктах тривають роботи).

Проте визначні архітектурні пам’ятки Збаража повертають втрачену красу з великими труднощами. Адже впродовж останніх трьох років на їх реставрацію не виділено жодної копійки.

Костел отців бернардинів у Збаражі(1755 р.)

«Національний заповідник «Замки Тернопілля» всі ремонтні роботи проводить за власні кошти, — каже його генеральний директор Анатолій Маціпура. — Вже готові прийняти відвідувачів два додаткові зали Збаразького палацу, відновлено оборонний мур, бастіон замку та фасад монастиря отців бернардинів».

Причепурилися й фасади будівель у цент­ральній частині Збаража. Їх орендарі та власники відремонтували самотужки.

«Основний об’єкт Збаража, який ми відновили практично заново, — це районний стадіон, — розповідає голова Збаразької райдержадміністрації Автанділ Мдінарадзе. — І зробили це без жодних бюджетних кош­тів, усе на громадських засадах. Матеріали, робочу силу надають обласні та районні установи, сільські ради, проф­тех­училище».

Поза сумнівом, скромне свято — теж свято. Але сивий 800-річний Збараж гідний більшої уваги з боку влади різних рівнів.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво