ЗАРОБІТЧАНИ - Соціум - dt.ua

ЗАРОБІТЧАНИ

26 вересня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №37, 26 вересня-3 жовтня

Брудною, розгрузлою дорогою йдуть заробітчани. Йдуть та й йдуть, чорні, похилені, мокрі, нещасні, немов каліки-журавлі, що відбились від свого ключа, немов осінній дощ...

Брудною, розгрузлою дорогою йдуть заробітчани. Йдуть та й йдуть, чорні, похилені, мокрі, нещасні, немов каліки-журавлі, що відбились від свого ключа, немов осінній дощ. Йдуть і зникають у сірій безвісті…

Михайло Коцюбинський «Фата-Моргана»

Херсонка Людмила Ш. Вже ось майже шість років наймитує в Італії — працює хатньою робітницею. Вважає, що їй пощастило — господарі ставляться до неї добре, навіть легалізували її перебування в цій країні. Це дозволяє приїздити у відпустку додому, в Херсон. Поки жінка заробляє в далекому зарубіжжі гроші, підростає донька, яку вона полишила сестрі. «А що робити? — каже Людмила, — краще «Фата-Моргана» на чужині, ніж у нас за копійки працювати базарним реалізатором» (за фахом вона музикант).

Скільки таких заробітчан з України перебуває по всіх світах? За даними Міністерства закордонних справ України, за межами нашої держави на нелегальному становищі перебуває приблизно два мільйони громадян. За іншими підрахунками, кількість українців, які працюють в Россії, Польщі, Чехії, Греції, Італії, Іспанії, Португалії, Ізраілї та інших країнах, становить 6—7 мільйонів. Тож можна приблизно вирахувати, скільки людей з Херсонщини наймитують за кордоном: близько 100 тисяч. А може, й більше… Щоб працювати, скажімо, в Москві українцю не треба ніякої візи. Тому й статистика відсутня.

Радянські люди, які довго жили за «залізною завісою» відкрили для себе явище закордонного заробітчанства лише на початку 1990-х. Раніше заробляли «длинные рубли» в Сибіру, на Далекому Сході. Зарубіжне нелегальне заробітчанство з його абсолютною соціальною незахищеністю виявилось більш гірким, ніж здавалось. І не тільки для самих заробітчан. Від виїзду громадян на роботу до багатих країн в першу чергу страждають діти, яких виховують бабусі, дідусі та родичі. Суспільство маргіналізується через втрату цими громадянами активності та зацікавленості економічною і політичною ситуацією в своїй країні («ми тут ніхто і від нас ніщо не залежить»). Заробітчани везуть додому валюту. Та вона мало інвестується в економіку, а від напливу готівки дорожчає життя. І все ж, щоб там не казали, а заробити чесною працею в нашій країні гроші на придбання житла, лікування, навчання дітей практично неможливо.

Українські «чорнороби»-нелегали працюють на будовах, польових сезонних роботах, дрібних підприємствах. Жінки опікуються старими та хворими, прибирають приміщення тощо. Платять їм зазвичай менше, ніж «своїм». Власті дивляться на нелегалів крізь пальці (за твердженнями фахівців, наплив нелегальної робочої сили завжди є економічно вигідним для держави). У Німеччині зараз триває економічна криза, рівень безробіття найвищий після Другої світової війни. Здавалось, берись за будь-яку роботу. Але ж чистити нужники, мити посуд, мести вулиці корінне населення не хоче — це роблять трудові емігранти.

Загалом українські наймані робітники за кордоном безправні. Гнітюче враження справляють наші люди на так званій біржі праці у Варшаві. Тобто це ніяка не біржа, а перехрестя вулиць у передмісті, куди приходять українські нелегали з метою хоч якось продати свій труд. На цьому перехресті відкрито тусуються рекетири з «наших», шахраї. Про цю «біржу» відомо поліції, але поки що все йде своїм порядком. Подібне явище існує в Неаполі. Скільки таких «бірж» розкидано по світу?

Український уряд мав переговори з Португалією, аби в цій країні спростили легалізацію наших заробітчан. Обіцяли… Тим часом, робітник-нелегал може бути висланий з країни протягом 24-х годин. І жалітись нікому.

Хто такий наш заробітчанин у соціальному вимірі? Український центр «Жіночі перспективи» провів соціологічне опитування українських трудових емігрантів в Італії. Ось що вийшло. Для виїзду за кордон майже 90% отримали туристичну візу. При цьому 49,48% осіб мали візу терміном 7-10 днів, 36% на два тижні, 10,65% — на один місяц, 2,04% — на три місяці і 1,8% — візу на півроку. Тобто в основному ці люди на момент опитування знаходились в Італії нелегально. Тільки 3,85% респондентів ствердно відповіли на запитання «чи маєте ви дозвіл на роботу?», 69,61% працюють без офіційного дозволу, а 26,53% не змогли відповісти на це запитання.

На заробітках в Італії виявились представники всіх основних вікових груп. Найбільше жінок 36—45 років (34,69%). Мають вищу освіту 36,73% опитаних. Понад половину (58,50%) респондентів одружені і абсолютна більшість (87,28%) залишила вдома дітей. Природно, що 93,19% респондентів основною метою свого перебування за кордоном назвали заробіток грошей.

Все розмаїття вікових і соціальних груп, освітніх рівнів, спеціальностей і сфер зайнятості тих, хто не знайшов застосування своїм силам в Україні, в зарубіжному заробітчанстві нівелюються одним статусом — робітник-нелегал. Двополосний рух української трудової еміграції триває. Це вже стало долею цілого покоління.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво