Київський інститут проблем управління ім. Горшеніна запропонував п’яти- та шестикласникам написати твір на тему «В якій країні я живу?». Головною метою дослідження, зазначають в інституті, була перевірка гіпотези про надмірну політизацію суспільства, включаючи дітей.
У результаті дослідження «Україна очима дітей» Інститут Горшеніна дійшов висновку, що політизація суспільства досягла небачених розмірів, охоплюючи навіть такі далекі від політики прошарки населення, як діти та підлітки. Школярі п’ятих-шостих класів знають імена політиків, подробиці скандалів, розповідають одне одному на перервах анекдоти про перших осіб держави. «З політикою нині знайомі навіть маленькі діти, які не знають, що це таке. Цю політику можна почути де завгодно, і мені це дуже набридло. З гарного Майдан перетворився на повний жах через цю політику», — цитує інститут один із творів учня шостого класу.
Інститут відзначає, що школярі писали все, що знали про Україну й хотіли розповісти.
Практично в кожному творі можна побачити описи прекрасної української природи, працьовитих і привітних людей, веселих свят, мелодійної української мови, промисловості: «Україна — одна з провідних країн у галузі вирощування різних дерев, квітів» (Ярослав Ш., 6 кл.). Захоплені дитячі рядки світяться патріотизмом і гордістю за свою країну. Також предметом гордості стали: проведення «Євро-2012», досягнення українських спортсменів, українські поети й письменники, історичні пам’ятники України.
На думку експертів, на жаль, діти виявилися втягненими в політичні чвари не менш ніж дорослі. І поряд із патріотичними висловлюваннями з’являлися слова про українську політику, повні гіркоти й осуду: «В Києві революція, бандити борються за перемогу. А порядку немає» (Катерина З., 5 кл.); «Я живу в чудесній державі Україні. Але в нас проходить війна у Верховній Раді України. І коли Ющенко став президентом, нам стало жити ще гірше, ніж колись... В Україні дуже багато бандитів і кілерів» (Віталій Л., 5 кл). «Але наша влада Україну веде до провалля, тому наша Україна така брудна і невідома іншим країнам із позитивного боку. Я думаю, все залежить від влади — якщо вона хоче прославити свою державу, вона це зможе...» (Євген С., 6 кл.).
Тим часом є і більш оптимістичні настрої, які, проте, теж пов’язані з політичним становищем країни, причому оптимізм більше притаманний дівчаткам: «В 1991 році Україна відокремилася від Росії і стала незалежною державою. По-моєму, Україна піднялася, стала краща. Ще бабуся розповідала мені, як жили тоді й нині, і вважає, що стали жити краще. Так, безумовно, все подорожчало, але підвищилася і зарплата» (Інна З., 6 кл.). Киянки гаряче підтримують президента і помаранчеву революцію: «...я живу в країні, де люди відповідають за свої вчинки й де можуть відстояти те, до чого прагнуть. В грудні 2004 року почалася помаранчева революція, люди стояли на морозі й відстояли свої права. Президент теж має право на свою думку, і ніяка Верховна Рада не зможе йому заперечити» (Єлизавета П., 6 кл.); «По-моєму, із революцій найбільш героїчна помаранчева, тому що на великому морозі люди стояли і жили на Майдані, там була майже вся наша країна» (Ольга К., 6 кл.). Про вибори президента знають всі київські школярі: «На Хрещатику є велика статуя, ще недавно на цьому майдані були вибори президента» (Антон А., 5 кл.). Є і задоволені життям в Україні маленькі мешканці: «Мене задовольняє промисловість, політика» (Ольга Г., 5 кл.).
Розповідаючи про достоїнства своєї країни, п’ятикласник Дмитро Ш. називає одну негативну рису: «Мені не подобається в Україні, що в Києві на Хрещатику стоять намети». Владислава С., 5 кл., підтверджує: «Жодні правила й укази нам не потрібні. Ми повинні самі хотіти, щоб наша держава стала найкращою». Несподіванкою для Інституту Горшеніна стала відвертість шестикласника Миколи Т.: «В Україні є чорні ринки, на яких продають людей, крадені речі, кокаїн, травку та зброю. В Україні поширені хвороби: СНІД, курячий грип, грип та інші». Не радісне майбутнє очікує від України й шестикласниця Катерина К.: «Мої батьки з дитинства мене привчали шанувати рідний край, в якому я все своє життя буду рости, заробляти якісь копійки на хліб...»
В дослідженні «Україна очима дітей» взяли участь всього близько 100 учнів київських шкіл. Дослідження проводилося у рамках річної програми соціологічних досліджень «Ментальні основи вибору» з 2 по 18 травня 2007 року.