Захід нам не допоможе, але й не перешкодить

Представники секретаріату Європейського Союзу з 23 по 24 липня ощасливили візитом Дунайський біосферний заповідник. Особливо зацікавились експерти станом і перспективою збереження видів відповідно до Бернської конвенції.

Радянські лідери поважали крейсери. На крейсери частенько навідувалися Клим Ворошилов, Серго Орджонікідзе, Ян Фабриціус. Клим Єфремович на шканцях «Комінтерну» навіть зопалу подарував наручний годинник відчайдушному танцюристу-кочегару. Червонофлотець виявився бешкетником і потім на гауптвахті вчиняв бучу, козиряючи цокаючим подарунком. Погрожував навіть наскаржитися першому червоному офіцерові на вивідного старшину.

На крейсері «Червона Україна» урочисто волокли до Босфору останки турецького посла, котрий раптово протягнув ніжки в більшовицькій Росії.

Опанувавши традиціями вождів, Микита Сергійович, сам невтомний танцюрист у молоді роки, теж, природно, тримав під сідлом крейсерок. А чим він гірший? Були відомі напівурядові крейсери, як, скажімо, «Свердлов», що брав участь у морському параді з нагоди коронації англійської королеви. Після параду до його вигадливих гвинтів із змінюваним кроком підбирався водолаз, щоб накапостити диковинці. Лазутчика підступно підпустили, а потім увімкнули машину й посікли на шматки, мов гуляш.

Це вже на наступному етапі урядових візитів Хрущов облюбував «Армению», куди, до речі, на хрущовські заходи чи на поїздку Пальміро Тольятті з трьома синами в наказовому порядку оформляли пасажирами членів сімей екіпажу. Для прихованої урядової безпеки.

Згодом імпульсивний Хрущов зрадив «Армении», статусом урядового пароплава ощасливили «Башкирию», навіть у вестибулі першого класу пригвинтили пам’ятну дошку. Помполіт «Башкирии», ясна річ, хизувався довірою, поки в кофердамі не знайшли найбільшу за всю історію ЧМП партію контрабанди, у тому числі предмети з коштовних металів і ящики з годинниками «Орієнт».

Поки ж, на початковому бурхливому етапі, кремлівський реформатор, який ще не розсмакував круїзний комфорт, поважав винятково швидкохідні крейсери.

Після візиту Микити Сергійовича до Югославії маршал Тіто, ошельмований товаришем Сталіним «троцькіст Тіто», якого Хрущов частково реабілітував і зрозумів, мав разом із Микитою Сергійовичем проникнути через Сулину в дельту Дунаю на урядовому катері й затриматися на кілька днів у затишному будиночку на острові Лімба для полювання. Парнокопитних заздалегідь надійно прив’язали єгері у верболозі. Для забезпечення заходу в затоку Мусура подали грізний сучасний крейсер. Через примхи дна, надмір обмілин і кіс, які у дельті можуть спучуватися прищами після штормів і пропадати сезонно, на крейсер у ролі знавця підводного рельєфу відрядили вилківського жителя Фрола Акимовича, котрий самобутньо, безпомилково читав воду кольору гірчиці.

Хрущов передумав затримуватися на болотистій Лімбі, а може, маршала Тіто в Мусурі комарі прикро вразили. У всякому разі, лідери завантажилися на крейсер і дременули прямо на кримську дачу, благо при форсованому ході крейсера до Фороса летіти години чотири жартома — можна сказати, дві пляшки оформити не встигнеш. Лоцманські знання Фрола виявилися непотрібними, про що він із залежалою образою сказав через півстоліття:

— Йому байдуже, де стріляти. Прив’яжуть козла у Форосі, він і стрільне.

Микита Сергійович дивував світ своїми нестандартними рішеннями щотижня, і так дев’ять років. Жартувати любив.

— Як живете, товариші колгоспники? — жартував Микита Сергійович.

— Добре живемо, — жартували у відповідь колгоспники.

А як тепер живуть кілійські аграрії? Упівсили на півшлунка. З десяти тисяч гектарів рисових чеків, споруд дорогих, але наявних, тільки п’ять тисяч гектарів засіяно, хоча попит є. Метикуваті хлопці під маркою кілійського рису фасують свій продукт, наповнюють торгову нішу. Щоб освоїти всі чеки, потрібні кошти, передусім пальне. Останній стрибок цін на ПММ підкосив Придунав’я. Районний кілійський бюджет могли б поповнити відрахування від канальних зборів Дунайського Босфору.

Фрол Акимович спостерігав затоку Мусура і з «ворожого» боку. Це було, мабуть, його єдине в житті самовільне проникнення за кордон.

— Кинули в Мусурі тенета, — згадує, — перевірили тягу. А вночі інша течія піднялася, інша вода йде... Випливли, дивимося, міст румунської кладки. Вітер піднявся, на бабайках не вигребти. Причаїлися в плавнях, варили оселедця на примусі, їли... добу. Як стемніло, знялися назад. Дивимося, до нас підбирається румунський пароплав, однопалубний, але довгий. Виявилося, плавуча обсерваторія. Ми вдавали, що на мілині сидимо, не можемо зійти, свояк веслом тицяє, начебто рухається. З пароплава попросили оселедців. Дали нам натомість вісім пляшок горілки «Цуйка де пруні», сигарет «Національ». Коли припливли, збрехали прикордонникам, що штормом до Зміїного затягло. А горілкою на Пасху розговлялися, добра була горілка, але смердюча.

До часу Фрол розповідав про мусурську одіссею лише найліпшим дружкам, інакше паритися б йому на Колимі за зраду ревнивої батьківщини або хоча б за спробу сплавати наліво. Якщо дивитися на Мусурську затоку з моря, то румунський берег — зліва.

Уже пізніше Фрол забезпечував полювання космонавтам Леонову, Титову, Малишеву. Титов, звісно, теж почесний гість, а все ж не Хрущов.

Хоч і зарубцювалась, досада дається взнаки через півсотні років. Тоді все було з розмахом — крейсери, повені. У шістдесяті, коли Вилкове затопило, їздив по центральній вулиці до клубу на каюку. З танців і повіз наречену водним маршрутом. Запитую про заробітки у знаменитому вилківському рибколгоспі в пережитий госпрозрахунковий пік.

— Як же, дадуть вони заробити! — бурчить. — Відсортують, падлюки, вилов, вище себе не стрибнеш.

До життя Фрол ставиться критично й ринково. Вважає, що заповідник узагалі придумали для полегшення охорони держкордону, щоб важче було втекти за кордон. Раніше, до створення заповідника, всією сім’єю заготовляли в кутах-затоках чилим, водний горіх, відгодовували двох поросят. Тепер через заповідність кути суцільно заросли горіхом, бадилля багато, але плодів — мізерія, та й за кожне проникнення в заповідник треба платити.

Фрол показує долонею-дошкою напрямок давно пережитої одіссеї. Ми сидимо на баку приватного катера «Рего», катер швидко мчить униз до гирла Бистрого, купи верболозу по правому березі убувають, у перспективі — бажане море.

Угору по Бистрому каюки пливуть із дровами на зиму. Сирі, кострубаті дрова треба добути з плаваючих корчів, розпиляти, стоячи по пояс у воді й розмазуючи по спині гедзів, а потім везти 20 верст проти течії на веслах-бабайках — бензин треба заощаджувати.

У кущах миготять каюки рибалок - рибальські артілі, їх у Вилковому 14 штук, кучкуються на островах колоніями, мов крячки. До острова пришвартована німецька баржа з гірляндою труб-поплавців, по яких подаватимуть у баржу пульпу.

Син власника «Рего» в очікуванні моря проліз крізь лючок рубки, на очах — темні окуляри, м’язи рельєфно здуваються під вилинялою майкою, на штурвалі нога в пантофлі. Такий собі жорсткий дунайський Рембо. У дискусії з приводу недавніх скандалів навколо Бистрого Рембо принципово не вступає. Батечко його, Едуард Стегнійович, власник плавзасобу і головний шкіпер, узагалі дистанціювався від репортерів, убезпечивши себе від розпитування.

Скандал, який знавіснілі зелені назвали «Першими жертвами каналізації Дунаю», розчленовано на чотири претензії:

а) про те, що роботи не узгоджено з військовими, про приховування від громадськості мінних полів. Англійські рогаті міни колись скидали в гирло на парашутах, щоб блокувати рукави;

б) про самовільне скидання грунту німецьким землесосом у заповідних водах;

в) про інтенсивне замулювання піднятим із дна грунтом гирл Східного і Сулини;

г) про те, що шум працюючих двигунів німецької днопоглиблювальної флотилії Jozef Mobius Bau Aktiengesellchaft розполохав цілу колонію птахів: нібито строкаті крячки (950 гнізд) і річкові крячки (430 гнізд) роздзьобали в безпам’ятстві власні яйця і полетіли невідомо куди.

На рейді — німецька днопоглиблювальна флотилія, приблизно з десяток вимпелів, плавзасоби найхитромудріші, деякі з поверхні води виглядають примітивно, можливо, головна хитрість під водою. Тихо. Флагман «Йозеф Мебіус» маячить на відшибі гордим привидом.

По лівому борту від нашого «Рего», всього метрів за п’ятсот, та сама Безіменна коса, або Пташиний острів, звідки полетіли крячки. Острів невисокий, метрів на півтора піднявся над урізом води, зелений загривок — із весни рясно дощило, і рівна смуга піщаного пляжу-бича. На бичі гріються пелікани (засвідчую пташину присутність фотографією) і якісь птахи менших розмірів, без бінокля не видно, а ближче «Рего» підібратися не дозволяє осадка.

Найближче до гирла на два кабельтови підібрався «М-12», по-багерськи «капер» із наголосом на першому складі — понтон із невеликою осадкою і підводною фрезою, що встромляється в грунт. Пульпу приймає всмоктувальний насос капера, бустерний насос жене її по гірлянді плаваючих труб за 150 метрів і випльовує на глибині. «Мебіус» акуратно підбирає видобуток, накопичує в трюмах, потім відвозить на підводне звалище. Ляди трюмів відчиняються з німецькою точністю, у точці, визначеній супутниковим навігаційним приладом. Припустима похибка — 10 сантиметрів.

Через подвійне скидання грунту виконавця робіт ДП «Дельта-Лоцман» було оштрафовано інспекцією Чорного моря... на сто гривень. Пів-Європи з такою технологією прокопала компанія, і ніде не штрафували...

Грунт звалюють на глибині, але противники «каналізації» вважають, що глибинною течією, спрямованою на північ, завись несе в Східне й у Сулину. Східне гирло — за шість кілометрів, Сулина — за 20.

Капер із Європи пригнали по Дунаю, він пройшов через Сулину і приступив до роботи 5 червня. Там же в Сулині бункерується і флагман. Паливо дають без затримок, помідорами не кидають, попри 12 нот Румунії, в яких сусіди протестують проти риття каналу.

— Припиніть копати, — кажуть, — і сядемо за стіл переговорів.

Це однаково, що штучно перервати вагітність на восьмому місяці, а потім років десять скиглити над убитим немовлям.

Біля кордону заповідника ошвартований бронекатер «Канів», такі плавучі танки з баштою і вражаючою гарматою охороняють Пяндж у Термезі. На леєрах присіли морячки в тропічній формі — сірі шорти, сірі пілотки з козирками. Не крейсер, то катер пригнали, щоб виявити повагу до заморських гостей, а заодно, можливо, убезпечити будівництво. Гості, експерти секретаріату Ради Європи Еладіо Фернандес-Галіано і Ерве Летьєр, улаштувалися в нехитрій робочій альтанці кордону заповідника, тут же — супроводжуючі особи. Рішуче одягнений у камуфляж заступник директора з питань експлуатації каналу та плавальних засобів ДП «Дельта-Лоцман» Костянтин Сизов, який приготувався до полеміки.

В альтанці кульки з провізією, потрібною для приготування рибної юшки.

— Особливий інтерес у Ради Європи викликає стан і перспектива збереження видів за Бернською конвенцією, — капітан Сизов перекладає Фернандеса-Галіано.

— Москіто он е фейс... — каже Фернандес.

— Комар... — сумлінно перекладає співробітник із Києва і проганяє з власного лоба млявого комара.

Приїзду експертів передував візит начальника відділу екологічних наук секретаріату ЮНЕСКО, головного експерта програми розвитку Всесвітньої мережі біосферних заповідників Д.Робертсона, котрий завітав у Київ 8—14 травня 2004 року.

Робертсон підтвердив стурбованість РЄ в зв’язку з недотриманням Україною «Положення про всесвітню мережу біосферних заповідників», Рамсарської конвенції про водно-болотні угіддя і Севільської стратегії для біосферних резерватів.

Восьмого червня в Ізмаїлі відбулася зустріч делегацій Румунії й України, і от тепер сидимо тут, в альтанці. Підігріта противниками «каналізації» євроувага в наявності, щоправда, офіційно Бистре гарячою екологічною точкою на карті водно-болотних угідь поки не позначено.

Начальник Дунайської регіональної філії ДП «Дельта-Лоцман» В.Прокопенко знайомить із актом огляду Безіменного острова в гирлі Бистре 17.07.2004 р. Європейські експерти вже помітили кульки зі спеціями для юшки.

Представницька комісія з семи чоловік за участі старшого інспектора охорони Дунайського біосферного заповідника А.Силаріна спостерігала з відстані 150 метрів на злощасному Безіменному скупчення рожевого пелікана — близько 20 особин, гусака сірого — 22 особини, візуально — 45 особин молодняку. При підході на 75 м вони злетіли. Одночасно пролітали 11 колпиць, занесених у Червону книгу. Спостерігалися також кілька сотень чайок сріблястих та різні види крячок. У цей же час, на відстані близько 500 метрів, у звичайному режимі працювала гідротехніка. Вітер був північно-західним, не більш як 1 м/с (майже штиль). На острові шумів від роботи техніки чутно не було. Протягом півгодини комісія обходила північно-східну частину острова, де спостерігалися кілька десятків різних гнізд чайкових птахів, залишки шкаралупи річкової та пістрявоносої крячки. Загиблих птахів і пташенят на острові не виявлено. Шкаралупа чиста, відібрано зразки, їх відправлять на експертизу до Одеси. Помічено сліди малих хижаків. На південно-західному боці острова розташована колонія чайки сріблястої.

З боку русла Бистрого й моря багато викинутого сміття: пластикові та скляні пляшки, кінескоп від телевізора, плавник.

З морського боку острова — численні скупчення птахів, у тому числі рожевого пелікана, баклана, чайок і їхні колонії, що знаходяться в районі видимості будівництва суднового ходу.

Загибелі птахів і пташенят комісія не зафіксувала. Що птахів тривожить працююча гідротехніка, не помічено.

В акті обстеження записали: «Найімовірнішою причиною зміни місця колонії крячок річкових і пістрявоносих, що спостерігалася до 28.06.2004 р., відповідно до акта ДБЗ від 16.07.2004 р., є штормові та циклонічні явища, що відбувалися останній тиждень, із 12.07.04 р.».

За даними гідрометобсерваторії, з 14 на 15 липня вітер досягав 20 м/с і викликав сильну нагінну хвилю висотою до трьох метрів. Висота підтопленого острова — до 0,5 метра.

Головний науковий співробітник Дунайського біосферного заповідника М.Жмуд у монографії «На пташиних островах» зазначає: «Сильні вітри викликають нагінну хвилю, підтоплення прибережних кіс, що призводить до масової загибелі колоній крячок».

З моменту виявлення колонії крячок минуло більше 70 днів, а для виведення пташенят потрібно 50. «Цей завзятий птах може гніздитися по кілька разів на сезон», — повідомляється в монографії.

Експерти в супроводі палких прибічників і противників знайомляться з варіантами каналу.

Полемізували мляво.

— Це відсутність донних мін при поганій грі, — покепкував хтось.

Опоненти жартували, цокалися і випивали, за груди не трясли й у гирлах не топили. Кореспонденти з труднощами влаштувалися на нічліг, номери в Приморському окупували німці: німецьких прапорів нині в Очаківському гирлі більше, ніж жовто-блакитних. Від сили-силенної запропонованих варіантів каналу у експертів, схоже, голова пішла обертом.

Усе ж таки ми — країна незнищенних фантазерів.

У другій половині дня в кінотеатрі відбулася зустріч гостей із громадськістю міста Вилкове та Кілійського району, патріотами та козаками. Найбільш непримиренно виглядали дами з екологічних спілок.

— Євросоюз зацікавлений у тому, що відбувається в дельті, — резюмував у заключному слові пан Фернандес-Галіано. — Ви не можете дорікнути нам у тому, що ми переслідуємо якийсь свій інтерес. Рішення не лежить у руслі балансування екології з економікою, має бути представлено кілька рішень. Якщо виникнуть тертя між Румунією й Україною в питанні господарського використання дельти, то сідайте за стіл переговорів, як це прийнято в Європі.

Прямо в кінозал телефонували капітану Сизову з борту землесоса «Прорвин». У Ізмаїлі стоять під парами й отримують постачання каравани «Прорвин» і «Арабатский», уже працюють на підчищанні перекатів у руслі Дунаю землесоси «Устьдунайводпути» «Д-21» і «Тикси».

Вимотані експерти обіцяли надіслати рекомендації. Орнітолог Фернандес-Галіано бродив по вулиці Леніна, розмахуючи пакетом із насінням. Можливо, соняхи лущать і в селі під Валенсією, звідки Фернандес родом.