Зачистка обласного ефіру?

Чесно кажучи, автора цієї статті довгий час дивувало, як на Львівському державному телебаченні, на відміну від загальнодержавного УТ-1, можуть існувати передачі, в яких опозиційні політичні діячі й експерти-політологи поряд із політиками з «партії влади» та «бюджетними політологами» можуть вільно доносити свої погляди до аудиторії. На обласному телебаченні існував ряд програм («Політична шахівниця», «Аудиторія», «Діалоги», «Медіа-резонанс»), що й забезпечували згаданий прояв плюралізму. Почасти такий феномен можна було пояснити «львівською специфікою»: наша область вважається опорою українського патріотизму, тому її керівники, рекрутовані з місцевого кадрового матеріалу, немов соромлячись земляків-патріотів, намагалися не вельми закручувати телевізійні гайки.

Однак довго, особливо — напередодні «останнього і рішучого бою» (президентських виборів 2004 року), таке вільнодумство, судячи з усього, тривати не могло. І якщо місцевим керівним товаришам бракує духу «навести належний порядок в ефірі», то на допомогу повинні були прийти товариші з центру. Восени минулого року до Львова приїжджав глава Держкомінформації Іван Чиж. Як повідомили «ДТ» кілька учасників зустрічі трудового колективу Львівської обласної державної телерадіокомпанії (ЛОДТРК) із колишнім соратником О. Мороза, високопоставлений гість «висловив дуже багато критичних зауважень щодо роботи обласного телебачення», очолюваного Ярославом Климовичем. Вміючи писати поміж рядків, тележурналісти в тих критичних зауваженнях прочитали, що на ЛОДТРК забагато плюралізму. Після цього, за наявною у власкора «ДТ» інформацією, пан Климович, вийшов з Аграрної партії України і вступив у Партію регіонів, унаслідок чого він був перезатверджений на посаді генерального директора обласної ТРК. Незабаром з ефіру дивним чином стали зникати ті самі телепрограми, що так приємно дивували відчуттям свободи слова.

Загальний вердикт, яким були поховані незручні програми, висловлювався приблизно так: «Вони себе вичерпали». Ну, щодо «вичерпали» — дещо, як на нашу думку, некоректно. З цього приводу є результати соціологічного опитування, яке на початку 2003 року, на замовлення Львівської обласної адміністрації, проводив Український центр вивчення громадської думки «Соціоінформ», щодо вивчення аудиторії ЛОДТРК. Так ось, методом інтерв’ювання тоді було визначено найбільш рейтингові програми місцевого державного телеканала. В аналітичній довідці, що підсумувала результати дослідження, передача «Медіа-резонанс» і «Аудиторія» виявилися серед тих, які найбільше дивиться глядач. А остання передача, за одним із критеріїв опитування, навіть посіла третю позицію.

Реально ж ці програми не мали шансу на подальше ефірне життя саме через те, що вони надавали слово противникам режиму. Найбільше в цьому звинувачували «Політичну шахівницю». Її авторам неодноразово натякали, що бажано врівноважити програму, добре було б побільше запрошувати політиків не тільки опозиційних. Із цим у творчої групи «Політичної шахівниці» дійсно були проблеми. Але викликані вони не політичними уподобаннями режисера чи ведучого, а, так би мовити, якістю провладних політиків. Андрій Павлишин, колишній ведучий «Політичної шахівниці» на громадських засадах і штатний завідувач відділу «Коментар» у популярній «Львівській газеті» із цього приводу сказав: «Програма «Політична шахівниця» йшла в прямому ефірі. Це вимагало від її учасників достатнього вміння «грати в політичні шахи» у режимі бліц і виключало подальший монтаж, можливість «виправляти помилки». Політики з так званого опозиційного табору завжди охоче йшли на передачу. А от із політиками «партії влади» було практично неможливо домовитися. Єдиний, хто від провладних нас не підводив, це Ігор Шурма, народний депутат від СДПУ(о). Допроситися ж когось із «Регіонів», трудовиків, аграріїв було майже неможливо. Як правило, вони в останній момент відмовлялися. А якщо ці останні і з’являлися в ефірі, то найчастіше «програвали партію». Я нічим не міг допомогти безголосим, безідейним, безпринципним політикам від «партії влади». Вони не могли себе репрезентувати в прямому ефірі, погано «грали в захисті». Просто так у нас складається, що політики з опозиційного середовища — яскравіші, цікавіші й предметніші в розмовах на гострі політичні теми. Врівноважити опозиційних і їхніх візаві було неможливо».

А от авторам програми «Медіа-резонанс» якимсь дивом удавалося залучати політиків від влади. Може, тому що режисером і ведучою цієї програми були молоді симпатичні жінки, котрі мали якісь особливі чари. Ця програма, за всієї її гостроти, була на подив зваженою. Там майже завжди були присутні представники різних політичних поглядів. Втім, передача ця не можна сказати, щоб спеціалізувалася винятково на політичній тематиці. Там розглядали в дискусійному режимі теми освіти, охорони здоров’я, підвищення вартості комунальних послуг тощо. Однак «Медіа-резонансу» судилося замовкнути. А що ви хочете: якщо під час обговорення цих тем допустити плюралістичний обмін думками, то й ці неполітичні теми перетворюються на політику!

Поряд із цими програмами з ефіру зникла і 20-хвилинна передача «Слово депутата», котра, якщо дотримуватися букви закону, не може не бути присутньою у сітці мовлення. Народні депутати мають гарантоване право на звіт перед своїми виборцями за допомогою виступу на обласному телебаченні. Проте керівництву ЛОДТРК вдається знаходити якісь хитрощі, щоб народні обранці не з’являлися на екранах. Нардепам, зокрема, як повідомив «ДТ» один із творців цієї програми Тарас Батенко, кажуть, що формат передачі змінюють. А поки цей формат ніяк не поміняють, час відтягують, держзамовлення на передачу зависає в повітрі, пропозиції не надходять, ефірний час, відповідно до закону, пропадає.

Картина «вирівнювання» львівського телеефіру була б неповною, якби ми не згадали, що перед приїздом пана Чижа до Львова зусиллями пана Климовича, як кажуть, під тиском СДПУ(о), вдалося викинути з телебачення трансляцію сесій обласної ради. Поки обласний парламент контролювали «президентські партії», із трансляцією обласних сесій не виникало жодних проблем. Але після того, як керівництво облради перейшло до рук «Нашої України» і щойно нове керівництво обласним законодавчим органом ввійшло в зону найжорстокішого конфлікту з депутатами, контрольованими СДПУ (о), на цю саму трансляцію «не вистачило місця в ефірі».

Більшість перелічених передач померли, можна сказати, тихо. А от «Медіа-резонанс», напевно, виправдуючи свою назву, наостанку таки дверима грюкнув. Творча група програми, уже сповіщена про те, що «вичерпала себе», під фінал свого існування (у грудні 2003-го) отримала від гендиректора «пропозицію» зробити передачу на тему «втручання засновників у діяльність ЗМІ». «Пропозиція» ця, до речі, збереглася в письмовому варіанті (у вигляді відповідної резолюції). Як вихідний матеріал для розгортання даної теми пропонувалася розшифровка знаменитої телефонної розмови між панами Порошенком і Лисовським щодо повноти висвітлення візиту В.Ющенка в Донецьк. Нагадаємо, що в тому розшифрованому діалозі репліки, виписані під прізвищем Порошенка, не містили симпатій щодо такої категорії, як свобода слова. Водночас творча група без задньої думки взялася виконувати «пропозицію» шефа. Однак перші ж журналісти з недержавних друкованих ЗМІ, яких телевізійники запрошували на передачу із зазначеним змістом, відмовилися від участі в реалізації, як вони висловлювалися, «темника». А творчий колектив програми було обізвано запроданцями.

Ці газетярі зауважили своїм колегам-телевізійникам, що прецеденти втручання засновників у діяльність ЗМІ можна було б пошукати й на місцевому прикладі, у тому числі — і на місцевому телевізійному. Серед іншого незалежних журналістів обурював характер місцевих новин, чимало сюжетів у яких більше нагадують рекламні ролики окремих політичних партій (найбільше — об’єднаних есдеків), державних службовців (переважно — з облдержадміністрації та податкової служби) і просто багатих людей (є тут у нас один директор базару, котрий любить бачити з екрана телевізора, як він «безкорисливо» зайнятий благодійністю).

Таким чином, через відмову потенційних учасників передачі її ефір зривався. Творча група, щоб не зірвати графік мовлення, запропонувала провести передачу на тему «Політичні результати та прогнози 2003—2004 рр.». Начальство заздалегідь було поінформоване про зміни. На передачу в нагальному порядку вдалося запросити політолога, серйозного підприємця і... Петра Олійника. Олійника, щоправда, попередили, щоб ніяких «кучмугеть» не було. Ефір, кажуть, ішов рівно, без провокацій і агітацій. Однак ця передача все одно викликала невдоволення генерального, котрий увірвався в апаратну під час її трансляції (...) і, як каже режисер «Медіа-резонансу» Світлана Хитрова, несамовито обурювався. Згодом гендиректор факт невиконання своєї «пропозиції» щодо Порошенка—Лисовського розцінив як невиконання режисером посадових обов’язків, оголосив їй догану і наклав на неї штраф у розмірі понад 800 гривень. «Юридична підстава» для настільки суворих запобіжних заходів — режисер невчасно здав сценарій тієї фатальної передачі. Хоча, як припускає опальна режисерка, її покарали за те, що вона затято не погоджувалася з політикою керівництва, спрямованою на закриття програми. Знаючи про «неперспективність» «Медіа-резонансу», Світлана все ж переконала директора дирекції політичних і соціально-економічних програм на відповідній програмній нараді рекомендувати «Медіа-резонанс» для продовження держзамовлення на 2004 рік.

12 липня Сихівський районний суд Львова скасував стягнення, накладені гендиректором на режисера телекомпанії Світлану Хитрову-Мірошниченко. Оскільки в посадові обов’язки режисера не входить функція вчасного здавання сценаріїв. Однак легше їй від цього не стало. Дирекція політичних і соціально-економічних програм із штатного розкладу телебачення зникла, натомість було засновано дирекцію публіцистичних програм. Саму ж Хитрову-Мірошниченко фактично понизили в посаді. Користуючись правом переміщення працівників «по горизонталі», начальство без згоди робітника перевело Світлану з посади старшого режисера дирекції в дирекцію планування та випуску програм. Фактично людину з творчої роботи посунули на «диспетчерську». Хитрова має намір зі своїм адвокатом подати в прокуратуру на генерального директора скаргу з приводу переслідування за професійну та громадську діяльність. Гендиректор, у свою чергу, не виключив, що спробує в Апеляційному суді скасувати рішення Сихівського суду як помилкове.

А поки судову крапку в скандалі, що розгорівся, не поставлено, обласний телеефір функціонує у «відкоригованому варіанті». Сьогодні львівське обласне телебачення надає слово політикам, але переважно — від влади і провладним, а, умовно кажучи, опозиційні політики, якщо і з’являються в ефірі, то тільки — у негативному контексті. Так, політика як тема в ефірі залишилася, однак та група, котра раніше послідовно відстежувала й аналізувала політичні події та тенденції, практично розформована.

Наостанку зазначу, що, на жаль, автор не мав можливості вислухати й детально ознайомитися з аргументами іншої сторони. У короткій телефонній розмові пан Климович власкору «ДТ» сказав, що предмету для зустрічі немає, а є передача, котра не потрапила в держзамовлення.