ЗАБУТИЙ ПРАПРАВНУК БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО - Соціум - dt.ua

ЗАБУТИЙ ПРАПРАВНУК БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

22 серпня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №32, 22 серпня-29 серпня

Прямого нащадка гетьмана України Миколу Івановича Хмельницького нині згадують рідко, хоча свого ...

Прямого нащадка гетьмана України Миколу Івановича Хмельницького нині згадують рідко, хоча свого часу його ім’я часто траплялося на сторінках історії Вітчизняної війни 1812 року, російського театру, часто лунало в письменницькому середовищі, шанобливо про нього говорили О.Пушкін і О.Грибоєдов. Микола Іванович, людина незвичайного творчого обдарування, багато дав іншим, але себе реалізувати не зміг. Блискуче знання французької й німецької мов, гострий розум, жагуче прагнення пізнавати життя не дозволили йому отримати заслужене в чиновницькій кар’єрі. Дивно, але у вищому світі початку й середини XIX століття він припав не до вподоби.

Йому зобов’язаний водевіль і навіть Пушкін...

До Вітчизняної війни М.Хмельницький (народився в Санкт-Петербурзі 22 серпня 1791 року) закінчив Гірничий кадетський корпус, служив у колегії іноземних справ, а заодно перекладав західноєвропейських драматургів. Ще 1806-го він переклав трагедію П.Беллуа «Зельміра», але своїм творчим успіхам не надавав серйозного значення. У роки Вітчизняної війни М.Хмельницький певний час був ад’ютантом М.Кутузова, пройшов бойовими дорогами до Парижа. Звідти він «приніс» додому французький водевіль і пристрасть перекладати Мольєра. Пізніше молодий автор пише свою першу комедію «Говорун», яка мала великий успіх на підмостках російських театрів. Потім були водевілі «Воздушные замки», «Нерешительный, или Семь пятниц на неделе». Безневинні, на перший погляд, твори викривали вади вищого світу. Витончене перо Миколи Івановича легко описувало характери, побут. Однак, попри незаперечне обдарування, М.Хмельницький великих творів не написав, а ось підгрунтя для цього підготував благодатне.

Разом із О.Шаховським він став співавтором О.Грибоєдова в написанні його комедії «Своя семья, или Замужняя невеста». «Арзамасские гуси» М.Хмельницького дали М.Гоголю сюжет для «Ревизора». А в гоголівській «Женитьбе» ніби сконцентровані всі комедії-водевілі М.Хмельницького: у Подколесині вгадується граф Звонов («Говорун») і Армідін («Нерешительный»). Гоголівський Подколесин, як і Армідін, хоче одружитися, але у вирішальний момент тікає. Як і граф Звонов, він висловлюється натяками, вважаючи це ознакою високого розуму й вихованості.

Мова творів М.Хмельницького — гнучка, жива, витончена, невимушена — припала до душі й О.Пушкіну, який 1925 року зізнавався своєму братові: «А Хмельницкий моя старинная любовница. Я к нему имею такую слабость, что готов поместить в честь его целый куплет в первую песнь Онегина...»

У романі «Евгений Онегин» О.Пушкін широко використовує прийом М.Хмельницького — любовні послання.

«От взгляда вашего, от слова одного

Зависят счастия утрата

И верх блаженства моего!

...И если слово я даю,

То и сдержать его умею», —

говорить у листі до коханого Євгенія із «Светского случая».

Пушкінська Тетяна пише Онєгіну:

«Я жду тебя: единым взором

Надежды сердца оживи

Иль сон тяжелый перерви...»

А також:

«Но я другому отдана;

Я буду век ему верна».

Зауважте, чотиристопним ямбом написаний лист Євгенії із «Светского случая» й увесь роман «Евгений Онегин». Навряд чи лише натхнення надихнуло російського поета О.Пушкіна розпочати перший розділ свого роману словами:

«Мой дядя самых честных правил,

Когда не в шутку занемог,

Он уважать себя заставил...»

У комедії М.Хмельницького «Светский случай» є дуже схожі рядки:

«Когда б он был шалун, какими окружен,

Он хлопотать меня никак бы не заставил;

Но я ручаюсь вам, что он отличных правил».

Відомий учений Ю.Лотман у книжці «Роман А.С.Пушкина «Евгений Онегин». Комментарий: Пособие для учителя» наводить рядки з листа Пушкіна Гнєдичу (1823 р.): «Помню, что Хмельницкий читал однажды мне своего «Нерешительного». І далі коментує: «А.Пушкин на премьере пьесы не был, однако отдельные стихи ему запомнились настолько, что он на память цитировал их в письме Гнедичу».

У пушкінському «Графе Нулине» є також епізод: аби потрапити в дім потенційної нареченої і зав’язати знайомство, проїжджий вдає, що в нього зламалася коляска. До Пушкіна цей прийом у комедії «Воздушные замки» використав М.Хмельницький.

На жаль, Микола Іванович не надавав серйозного значення своїм творам, можливо через те, що писав їх досить легко, а тому в розквіті фізичних і духовних сил так і не наважився повністю присвятити себе творчості.

Творча перерва і чиновницька кар’єра

Тривалий час М.Хмельницький керував канцелярією петербурзького генерал-губернатора графа Милорадовича, потім працював у Міністерстві внутрішніх справ, пізніше протягом восьми років був губернатором Смоленської губернії. Не збираючись одружуватися, М.Хмельницький вирішив повністю присвятити себе службі. Відвідавши Смоленщину через кілька років після зміни губернатора, імператор Микола I здивувався, наскільки поліпшився стан спаленого Наполеоном краю. За це М.Хмельницький одержав у подарунок діамантовий перстень.

Знаючи ціну освіті, 1831 року М.Хмельницький відкрив першу в усій імперії безплатну публічну бібліотеку. «Позвольте поблагодарить вас за ваше воспоминание и попросить у вас прощения, не за себя, а за своих книгопродавцов, не высылающих вам, вопреки моему наказу, вам, любимому моему поэту», — писав О.Пушкін смоленському губернатору, який просив відомих письменників надсилати безплатно свої книжки для громадян, у котрих сутужно з грошима.

Але добре справи йшли лише до 1834 року. Невдовзі методи правління смоленського губернатора багатьом чиновникам перестали подобатися: переслідувати сектантів і розкольників не дозволяв, селян захищав, звань і заслуг не визнавав. Першими почали скаржитися імператору священнослужителі, бо трапилося нечуване: щойно змінився губернатор, понад п’ять тисяч чоловік перейшли в секти й розкольники, було споруджено 27 молитовних домів!

Невдовзі місцеві чиновники придумали, як позбутися губернатора. М.Хмельницького звинуватили в розтраті коштів на будівництво в губернії Смоленсько-Московського шосе. Йому інкримінували навіть привласнення грошей, чого, безумовно, зробити він не міг, бо всім цим розпоряджалися транспортні служби, а губернатор лише «вибив» у столиці фінанси. Несправедливість виявили перевіряльники з Санкт-Петербурга. Проте 1837 року Микола I усе-таки визнав за необхідне перевести М.Хмельницького губернатором до Архангельська. Але вороги не заспокоювалися й зробили все, щоб кинути тінь на Миколу Івановича. Так відомий і шанований губернатор став в’язнем Петропавловської фортеці.

Минуло шість років, поки про подробиці цієї справи дізнався імператор. Побачивши, що все шито білими нитками, він наказав негайно допровадити до себе невинного й, вибачившись, нагородив орденом Володимира 2-го ступеня. Але це не могло компенсувати здоров’я: із в’язниці п’ятдесятирічний М.Хмельницький вийшов старим сивим дідом. Несправедливість дуже сильно на ньому позначилася, підірвала життєві сили, і Микола Іванович вирішив розпрощатися з кар’єрою чиновника. Певний час він лікувався за кордоном, а повернувшись додому, вийшов у відставку.

І знову творчість,
і знову життя миле

Трохи зміцнивши здоров’я, М.Хмельницький віддався своєму улюбленому заняттю — читанню. «Теплый угол, стакан чаю да умная книга — вот все, что нужно человеку по старости», — казав він нечастим гостям у своєму самотньому житлі.

Водночас Микола Іванович написав низку історичних комедій: «Зиновий Богданович Хмельницкий, или Присоединение Малороссии», «Русский Фауст, или Брюсов кабинет», «Царское слово», «Обер-кухмейстер
Фельтен». М.Хмельницький тривожився не про публікацію творів, а лише про постановку їх на сцені, п’єси ці служили для безпосереднього зорового впливу, мали в своїй основі любовну інтригу та грішили на недостатню глибину. Секрет своєї творчості М.Хмельницький розкрив у статті «Мой мячик»: «Напав на какое-нибудь слово, играю им как мячиком, бросаю его во все стороны, во все фразы, перифразы и даже антифразы». До речі, «Мой мячик» характеризував у прямому й переносному значенні різні органи людського тіла: ніс, руки тощо, роз’яснюючи багато фразеологізмів російської мови. «Дайте щелчок в нос — и он зашевелится; попробуйте водить за нос — и он ничего не почувствует. Носы имеют свою характеристику, свою физиономию...» Чи не це лягло в основу знаменитого гоголівського «Носа»?

Мова творів М.Хмельницького була бездоганна. Навіть «неистовый Виссарион» Бєлінський ставив його за приклад, як потрібно письменникам володіти своєю головною зброєю. Останні роки Миколи Івановича минули у Санкт-Петербурзі, де він і помер 8 вересня 1845 року.

Як відомо, 20-ті роки XIX століття були золотим періодом російського театру, для якого праправнук Богдана Хмельницького зробив чимало. Саме йому належить один із найкращих перекладів мольєрівського «Тартюфа», якого читало, безумовно, не одне покоління, бодай тому, що п’єса входила до навчальних програм. При цьому напевно не один із нас засумнівався: «Невже цей майстер-перекладач із тих, українських Хмельницьких?» Мені, приміром, у ті радянські часи вчитель у цьому не допоміг. Відповідь я знайшов сам. Тому можу твердо сказати: «Так, Микола Іванович із тих! І багато Господом йому було дано, і багато він для нас залишив...»

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво