Забутий досвід побудови комунізму в Криму

Поділитися
80 років тому, 21 липня 1928 р., земельний відділ Євпаторійського району Кримської АСРР зареєстрував сільськогосподарську комуну реемігрантів із Палестини...

80 років тому, 21 липня 1928 р., земельний відділ Євпаторійського району Кримської АСРР зареєстрував сільськогосподарську комуну реемігрантів із Палестини. Її назва — «Войо-нова», що мовою есперанто означає «Новий побут». Засновники єврейського поселення не мали жодного стосунку до есперантистів. Це були колишні члени сіоністської організації «Гдуд авода» (Легіон праці), заснованої 1920 р., які на британській підмандатній території Палестини жили за соціалістичними принципами: спільно працювали в сільському господарстві, промисловості, будівництві. Через лави Гдуду у перших п’ять років пройшло понад 3 тис. чоловік. Переважна більшість гдудників народилися в Російській імперії.

Реемігранти були членами лівої фракції Гдуда, виключеними з організації наприкінці 1926 року. Побудова соціалістичного суспільства в Палестині їм видавалася майже нерозв’язним завданням. Вони вважали, що цієї мети можна досягти у країні переможної революції.

У пошуках відповідної території

Ведений такою романтичною спонукою, першим у серпні
1927 р. з Палестини виїхав їхній лідер Мендель (Менахем) Елькінд (він народився 1897 р. в
м. Берислав Херсонської губернії у родині різника). Перша група переселенців приїхала майже через рік — на пароплаві «Ленін». Як випливає із суднового журналу №113 цього пароплаву Радторгфлоту, він вийшов із Яффи 9 червня 1928 р. за маршрутом Порт-Саїд — Алек­сандрія — Пірей — Смирна — Константинополь і пришвартувався в порту приписки, Одесі, 21 червня. Друга група, також на борту пароплава Радторгфлоту («Ілліч»), прибула 4 липня.

Члени «групи Елькінда» поселилися в селі Озгул на земельній ділянці № 13 Євпаторійського району, яка в дореволюційний час належала поміщикові Ф.Ге­леловичу. Ідеться про степову частину північного Криму. Освоєння місцевості мало розпочатися з буріння артезіанських свердловин і будівництва приміщень для людей та тварин. На час офіційного відкриття селища в липні 1928 р. на його території мешкало 20 дорослих віком від 22 до 31 року, зокрема 8 неодружених і 6 пар із 5 дітьми. «Войо-нова» була єдиним поселенням реемігрантів із Палестини на території СРСР. Дані про цей незвичайний соціальний експеримент автор виявив у архів­-
них і бібліотечних фондах Сімферополя, Москви, Києва та Тель-Авіва. Додаткову інформацію надали діти комунарів, у т.ч. син Елькінда — Ейлі.

У нетрях есперанто

Мову есперанто переселенці знали не дуже добре. Так, у заяві про їхню реєстрацію ім’я «Войо-нова» неправильно перекладено як «Новий шлях». У документах комуни не міститься жодного перекладу її назви російською мовою, немає її ні на штампі, ні на печатці установи.

Чому ж тоді, коли вибирали назву для комуни, перевагу віддали не мовам ідиш чи іврит, як у більшості єврейських поселень у СРСР того часу? Мабуть, на користь такого рішення спрацювала та обставина, що на початку лютого 1928 р., в результаті заборони сіоністських організацій в СРСР, було ліквідовано першу кримську землеробську «халуціанську» комуну «Тель-хай» (засновану 1922 р.), члени якої проходили підготовку для переселення в «Ерец-ісраель» (Палестину). На початку січня 1928 р. Елькінд спільно з палестинською робітничою делегацією (2 комуністи і 2 гдудники), яка прибула раніше на жовтневі торжества в Москві, відвідав «Тель-хай». Тому, швидше за все — з міркувань безпеки, він вибрав для свого дітища нейтральну назву. Можна погодитися з тель-авівським істориком Анітою Шапіра, яка у своїй книжці «Visions in conflict» (івритом, 1990) з приводу вибору назви для комуни писала таке: «Російську або єврейську (ідиш) назву вони не хотіли, а дати комуні назву мовою іврит вони не могли».

Втім, у Російській імперії ідиш вважався мовою неосвічених людей; щойно єврей здобував освіту, він переходив на російську. Проте в Палестині, як пише московський історик Григорій Косач у своєму дослідженні «Червоний прапор над Близьким Сходом?» (2001), комуністи «у перші роки діяльності Компартії в країні виступали поборниками ідишу, розглядаючи іврит як одне зі знарядь реалізації сіоністського проекту». Більше того, іврит як мова єврейської літургії в антирелігійному СРСР вважався «контрреволюційною» мовою. Але вибір неєврейської назви не вберіг реемігрантів від долі есперантистів, яких було згодом репресовано як «інтернаціоналістів». Опісля і чимало комунарів стали жертвами Великого терору — як вірогідні «британські шпигуни».

Комзет, Озет і Агроджойнт

Комуну «Войо-нова» було включено в радянську програму «Земельного устрою трудящих євреїв», мета якої — переселення «єврейських мас» зі смуги осілості в сільську місцевість. Проте планова аграризація євреїв розпочалася лише 1924 року. Тоді було засновано Комітет із земельного устрою трудящих євреїв при президії Ради національностей ЦВК СРСР (Комзет) і 1925 року — добровільне Всесоюзне товариство із земельного устрою трудящих євреїв в СРСР (Озет). Важливу роль у земельному устрої відіграв заснований того ж року Агроджойнт (АДЖ), дочірнє товариство Американського об’єднаного розподільного комітету (Джойнт).

Агроджойнт підтримували заможні євреї зі США, котрі відмовилися від сіонізму. Ця організація в тісній кооперації з Комзетом узяла на себе обов’язок сприяти земельному облаштуванню євреїв — спочатку в Україні, а з 1926 р. — переважно у Криму, де відповідні земельні фонди було передано американському товариству для самостійного використання і заселення. Підтримували господарства шляхом перерахування грошей, постачання насіння та сільськогосподарської техніки — тракторів, комбайнів тощо. Загалом на сільгоспзаходи в Радянському Союзі АДЖ витратила з 1925 по 1935 р. понад 13 млн. дол. Цікава деталь: до листопада 1933 р. (тоді США встановили із СРСР дипломатичні відносини) Агроджойнт навіть неофіційно виконував квазідипломатичні функції.

Організаційно-господарські засади комуни

Докладна інформація про організаційно-господарські засади «Войо-нова» міститься в розлогій статті самого Елькінда, опублікованій у липні 1929 р. на сторінках озетівського журналу «Трибуна еврейской советской общественности». «Комуну засновано рік тому вихідцями з Палестини, — зазначав автор публікації, — колишніми членами «Гдуд авода» (велика палестинська комуна, що налічувала 600—700 осіб). Тепер комуна налічує 75 душ населення, з них 55 працівників і 20 дітей».

Протягом року, судячи зі статті, реемігранти не тільки створили міцне господарство, а й зберегли соціально-побутові особливості свого способу життя. З відчуттям власної гідності автор відзначає: «Переважна більшість членів комуни — старі комунари з 5—8-літнім стажем роботи в комуні (у Палестині), які мають досвід в організаційних питаннях колективного побуту і навички колективної праці».

Безперечно, комунари-переселенці були гдудниками або кібуцниками. Активісти вербували нових членів, прагнули розширити їх кількісний склад, «не бажаючи залишатися ізольованою від єврейської переселенської маси і навколишнього населення групою «чужоземців». Спочатку добір нових членів не був формальним, попри насильницьку колективізацію в сільському господарстві, а виключно вибірковим, відповідно до принципів громадського побуту: «Набір нових товаришів поступово триває на основі практичного випробування пристосовності кожного нового кандидата до колективної праці і побуту протягом періоду кандидатського стажу». Наявність випробного терміну — свідчення індивідуального підходу до добору нових членів.

Система організації праці та побуту у «Войо-нова», якщо порівнювати її суто з гдудною чи кібуцною, під впливом радянської дійсності зазнала певних змін, але засадничі принципи ще певний час зберігалися. Так, у комуні не практикувалися точна звітність, будь-яка оплата праці і сувора бригадна організація, властиві звичайним радянським колгоспам; керівники «Войо-нова» відмовлялися брати участь у соцзмаганні.

Процвітання комуни

У протоколі інспекції «Войо-нова» у квітні 1930 р. (за розпорядженням Кримського Озету) значиться, що «євр. комуна в розвитку і зміцненні свого господарства з початку її заснування, тобто з 1928 р., до теперішнього часу має успіхи і досягнення, які підтверджуються такими даними: почавши своє господарство із земельним масивом 1300 га і сорока учасниками», на той час збільшили його до 6 тис. га; «за культурами розподілили так: 1100 — ярового посіву, 430 га — озимого посіву, просапних культур — 100 га, піднято чорного пару — 1200 га». У протоколі підкреслюється, що комуна «взяла курс на тваринницьку галузь».

Особливо велике враження на інспекторів справила сучасна технологія молочного господарства, імпортована Агроджойнтом зі США (у 1926 р.), що базувалася на вигодовуванні тварин силосом: «Розпочавши організацію тваринницького двору з 6 корів у 1928 р., навесні 1930 р. є тваринний двір, що складається зі 100 голів молочного і 57 — молодняку». За середньодобовим надоєм на корову (14 літрів) комуна удвічі перевершила сусідні сільськогосподарські підприємства. Молоко і молочні продукти, а також ранні овочі, вироблені понад власні потреби споживання, починаючи з 1929 року, постачалися в розміщені поблизу курорти Євпаторію, Саки і навіть до Сімферополя. Окрім великої рогатої худоби, комуна обзавелася вівцями, птицею та свиньми.

У першій половині 1930-х рр., коли суцільна колективізація сягнула апогею і приватні селянські господарства було фактично ліквідовано, «Войо-нова» ще зберігала риси самобутності. «Показовим для навколишнього селянства, — зазначається у вже цитованій інформації журналу «Трибуна» (1930 р.), — слугує такий факт: жінка в комуні абсолютно звільнена від турбот по домашньому господарству. За дітьми в комуні наглядають виділені з членів комуни няня і вихователька. Дітям відведено найкращі приміщення». За прикладом кібуців, їх якомога раніше віддавали у спільні ясла, а згодом — переводили в дитячий будинок.

На період 1928—1931 рр. приблизно 90 комунарів були «палестинцями», але, починаючи з 1930 року, «Войо-нова» укомплектовувалася передусім за рахунок переселенців, завербованих у містечках Білорусі та України. Більшість новачків були неодруженими і невдовзі по приїзді залишали комуну. До «втечі» спричинялися різні чинники. Окрім незнання сільськогосподарських робіт і колективного побуту, це: тривалий кандидатський стаж до дозволу стати повноправним членом комуни, невлаштованість, дефіцит культурно-освітніх і санітарних закладів побуту, а також використання мови іврит, якої радянські переселенці не розуміли.

Деякі штрихи до портрета Менделя Елькінда

Організатор комуни і її перший керівник закінчив гімназію (1916 р.), потім два роки про­вчився в Катеринославському політехнічному інституті (спеціальність «математика»), а 1919 року «з сіоністських переконань» виїхав до Ерец-Ісраелю. Він був неабиякою, яскравою особистістю. Колишні члени Гдуду характеризували його як «енергійну, добросовісну і безкорисливу людину», пряму й чесну, з блискучим інтелектом, аналітичними здібностями і силою переконання. Головний редактор єврейсько-американської газети «Форвертс» («Вперед») Абрам Каган після зустрічі з Елькіндом у листопаді 1925 р. дав йому таку характеристику: «Те, що він — надзвичайно інтелектуальна особа, поза всяким сумнівом. До того ж він володіє неабиякими здібностями, ясним, гострим і логічним розумом».

Елькінд не був членом Компартії. Ось як охарактеризував його політичні уподобання перший президент Ізраїльського банку Давид Хоровіц, колишній гдудник: «Елькінд був людиною комуни, але не комуністом. Комунізм був для нього тільки засобом реалізації колективного побуту в комуні».

Початок більшовицької експансії у «Войо-нова»

Коли дружина Елькінда Марія (Міріям) із двома синами Урі і Ейлі влітку 1929 р. прибула до Криму, питання дальшого розвитку «Войо-нова» практично вже було вирішене. Мається на увазі організація войонівського партосередку. Ініціатором «більшовизації» комуни став один із членів Палестинської КП, який, імовірно, був засланий туди як суперник М.Елькінда. На одній із таємних зустрічей засновникам осередку пропонували переобрати правління. Звісно, це стало відкритим викликом. Для створення і керівництва первинною парторганізацією Євпаторійський райком ВКП(б) восени 1929 р. прислав у «Войо-нова» одного з функціонерів своєї Євсекції.

Як бачимо з протоколів засідань партосередку, його заснування, врешті-решт, стало можливим завдяки включенню чотирьох комунарів до числа кандидатів у комуністи. Два з них — колишні члени ПКП. Із чотирьох уже наявних її членів ВКП(б) два були особами неєврейської національності — татарин і українець із сусідніх колгоспів.

З огляду на втручання з боку партії та радянської влади, не дивно, що з «Войо-нова» протягом 1931 року пішло багато старих комунарів-«палестинців», у тому числі й Мендель Елькінд із сім’єю. Рішення про усунення безпартійного голови комуни ухвалили на партійному рівні. 8 березня 1931 р. на засіданні бюро Євпаторійського райкому ВКП(б), де на порядок денний виносилося питання «Про голову «Войо-нова», — його прізвище не стояло. Ухвалили: «Запропонувати комфракції Райколгосп­спілки зняти з роботи голову комуни за бездіяльність і зрив весняної сівби і справу направити в Прокуратуру».

Елькінд після виходу з комуни (влітку 1931 р.) не мав права виїздити за межі Криму, доки вищезазначена справа проти нього перебувала у прокуратурі. Його засудили за ст. 222 Кримінального кодексу РРФСР 1926 року («бездіяльність влади») і «виправдали у другій інстанції Республікан­ським Судом Крим. АСРР». Ще два роки Елькінд працював у радгоспах Севастопольського та Сімферопольського районів, певний час обіймав посаду плановика-економіста у свинарському племінному господарстві.

Мендель Елькінд у Москві

Влітку 1933 р., після припинення судової справи, Елькінд із родиною переїхав до Москви, продовжуючи поблизу столиці (як і в Криму) займатися організацією племінного свинарства в радгоспному тваринництві. 1935 року він почав працювати у плановому відділі Московського підшипникового заводу ім. Кагано­вича. Ще 1931 р. Елькінд вступив до Московського інституту механізації соціалістичного сільського господарства ім. Молотова в сектор заочного навчання.

Колишній гдудник Ізраель Мінц, який приїхав до Радянсь­кого Союзу за сімейними обставинами і так і не зміг більше повернутися до Палестини, двічі таємно зустрічався з Елькіндом у Москві — 1931 і 1934 рр. Під час другої зустрічі Елькінд самокритично оцінив своє рішення реемігрувати на батьківщину. Він назвав цей вчинок помилкою, якої не можна виправити. Цим Елькінд піддав небезпеці свою родину, що згодом його постійно гнітило. За його словами, він відрізав своїх синів від майбутнього, яке відкрилося б перед ними в Ерец-Ісраель. Потай Елькінд поцікавився у свого співрозмовника можливістю повернутися до Палестини.

Однак повернення могло виявитися не таким простим завданням, бо ще влітку 1928 р. Елькінд потрапляє у сферу уваги британських підмандатних властей. Ідеться про розпорядження від 18 липня того ж року всім прикордонним контрольно-пропускним пунктам країни, у т.ч. Яффи і Хайфи: «Стосовно комуністичних агентів». Однією з названих у цьому папері осіб, «котрі мали бути знайдені по поверненні в Палестину», був «Менахем Елькінд». У рознарядці зазначалися відповідні інстанції: «Будь ласка, проведіть необхідні узгодження з місцевою митницею та імміграційною владою». Малося на увазі, що місцезнаходженням розшукуваних осіб, у тому числі й Елькінда, на той час була «Росія».

На запит про долю М.Елькін­да у Федеральну службу безпеки Російської Федерації (через московський Меморіал) 2001 року я отримав відповідь, з якої випливає, що «в матеріалах Центрального архіву ФСБ Росії є на зберіганні архівна карна справа на Елькінда Менделя Соломоновича, 1897 року народження, уродженця м. Берислав Херсонської області (до арешту — студент Московського інституту механізації сільського господарства). 2 грудня 1937 року заарештований і 19 лютого 1938 року засуджений Військовою колегією Верховного Суду СРСР до розстрілу. Вирок приведено у виконання того ж дня в м. Москві. Ухвалою Військової колегії Верховного Суду від 4 листопада 1958 року Елькінда М.С. реабілітовано».

Окрім Елькінда, було також репресовано й інших комунарів — частина їх отримала, як і лідер, вищу міру покарання, а близько 25 чоловік були засуджені на термін від 3 до 8 років позбавлення волі і майже всі загинули під час розслідування їхніх справ або в Гулагу.

На шляху до середньостатистичного колгоспу

Згадуючи всіх постелькіндських голів «Войо-нова», не слід забувати, що йшлося про малограмотних партійців. Вони керували господарством від кількох місяців до двох років кожен. Слід зазначити, що і 1931 р. з новоприбулих у комуну переселенців тут закріпилося тільки меншість: 38 зі 155 неодружених, 15 — із 38 сімейних.

На підставі зростання кількості родин, «Войо-нова» у травні 1933 р. могла з упевненістю повідомити в Колгоспспілку, що в її дитбудинку розміщено «50 постійних» дітей, отож можна зробити висновок: виховання, як і раніше, проводилося в колективі. Протягом згаданого року (тоді ж комуну було підключено до електропостачання, а згодом — до телефонної мережі) кількість комунарів збільшилася на 30 чоловік — що залишилися з числа 170 прийнятих переселенців.

Правда, не в останню чергу — завдяки доброму врожаю 1932 року, комуна мала змогу придбати багато племінних і молодих корів. Районна газета «Коллек­тивист» від 29 листопада того ж року повідомляла: «Войо-нова» випередила за удійністю «капіталістичну Канаду» і наздогнала Німеччину». Однак уже в лютому 1932 р. в акті обстеження комуни відзначається, що за весь 1931 рік «тільки 35,5%, тобто з усього річного удою обсягом 149 900 літрів здано державі тільки 53 000 літрів. Решта молока пішла не так на харчування членів комуни, як на випоювання стада поросят і телят. Таким чином, план здачі молока комуна виконала тільки на 65%».

Засновники комуни опиралися у справі побудови єврейської національної території в СРСР — «Червоного Сіону», що 1930 р. стало докором райкомпартії в «національній замкнутості» реемігрантів. Врешті-решт, «Войо-нова» перетворилася на звичайний радянський колгосп, серед членів якого були не тільки євреї. Право приватної власності на худобу стало можливим для комунарів із 1933 року. Так, бюро Євпаторійського РК ВКП(б) 13 квітня того ж року вирішувало питання «Про придбання членами комуни «Войо-нова» в особисте користування корів і свиней», внаслідок чого й ухвалило: «Дозволити членам комуни купувати по одній корові і свині». Але бажання комунарів мати таких корисних тварин для власних потреб не так скоро збулося.

У постанові бюро райкому від 17 лютого 1934 р. йшлося про оформлення переведення «колгоспу «Войа-нова» (!) «до 1 березня на статут с/г артілі». У цьо­му ж документі йдеться і про вимогу партії змінити структуру цього господарства: «Ліквідувати надмірну завантаженість колгоспу тваринництвом при недостатньому розвитку рільництва шляхом перекидання з відома колгоспу птахоферми і розукрупнення молочної ферми, частину якої перекинути в інші колгоспи, насамперед — переселенські». У документі «Особовий склад переселенців колгоспу «Войо-нова» на 1 січня 1935 р. (150 чоловік) у графі «Наявність корів» значиться по одній корові на кожну з 36 сімей, в числі останніх також було 4 з 11-ти «палестинців», котрі залишилися на той момент. Втім, з-поміж цих 11 був лише один із засновників комуни.

У рамках адміністративно-територіальної реформи Кримської АРСР 1935 року колгосп «Войо-нова» був введений у новоорганізований Сакський район.

Господарство під такою назвою згадується в документах до 1949 року включно. На керівні посади в післявоєнні роки призначали переважно росіян і українців. Після 1949 року «Войо-нова» перейменували в село Листове. В ізраїльській літературі висувається інша версія цих подій із посиланням на А.Шапіра: уже в другій половині 30-х років колгосп перейменовано в «Дружбу народів».

«Войо-нова» під час окупації

Із початком Великої Вітчизняної війни чоловіки з колгоспу «Войо-нова», котрі уникли сталінських репресій, були мобілізовані й призвані в армію, а єврейські жінки, діти та люди похилого віку, що залишилися в тилу, згідно із А.Шапіра, видані нацистам і живцем поховані в старому колодязі колишньої комуни. Тим часом, судячи з усього, це твердження частково хибне. «Дружба народів» — назва іншого кримського колгоспу, а саме — в Червоногвардійсь­кому районі.

Про знищення представників єврейської національності в колгоспах Криму під час окупації йдеться також у відомій «Історії міст і сіл Української РСР. Кримська область» (Київ, 1974); проте там немає жодних згадок не тільки про «Войо-нова», а й про участь у цьому злочині членів колгоспу. У «Довідці про місця масових убивств радянських громадян німецько-фашистськими окупантами на території Криму за 1941—1944 роки», що ввійшла у пострадянське видання «Книга скорботи України. Автономна Республіка Крим» (Сімферополь, 2001), колгосп «Войо-нова» в Сакському районі як «місце масового знищення євреїв у Криму» (Михайло Тягловий; Сімферополь, 2005) не фігурує. Проте тут усе ж таки згадується про колодязь одного з єврейських колгоспів Ларіндорф­ського (Первомайсь­кого) району з великою кількістю жертв.

Згідно з «Короткою єврейською енциклопедією» (т.4, Єрусалим, 1988), а також іншими публікаціями, на початку війни більшість єврейських колгоспників у Криму були евакуйовані. Конкретних планів, графіків і наказів про це так і не вдалося знайти. Дослідник Феодосії Марк Гольденберг пише, що поки відомі лише ухвали про «евакуацію суспільного тваринництва з Криму» (через протоку) і їх результати до падіння Керчі 16 листопада 1941 р. («Голокост», вип. 8, М., 2005).

Однак Зиновій Бекман (1934 р.н.), син комунарів, у розмові з автором цієї статті розповів, що єврейські жителі «Войо-нова» з колгоспною худобою в жовтні 1941 р. були евакуйовані — через Керч на Кубань і Кавказ. Однак дехто з них відмовився від евакуації і став жертвою окупації.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі