Заборона абортів: обов’язковий призов жінок на службу державі

Через заборону абортів і відсутність доступу до медичних послуг у світі щорічно гине понад 78 тисяч жінок. Мільйони залишаються покаліченими і непрацездатними через медичні ускладнення після небезпечних абортів. Відповідно до досліджень ВООЗ та Інституту Алана Гутмахера, у разі небажаної вагітності жінки шукають можливості зробити аборт (легальний чи нелегальний). Наприклад, у Польщі, де аборти заборонено, жінки змушені йти на підпільний аборт або їхати в сусідні країни, де його можна зробити легально. Іншими словами, заборона не зменшує кількості абортів, вони лише стають таємними і небезпечними.

Ратифікована Україною Конвенція ООН з ліквідації усіх форм дискримінації жінок гарантує жінкам право вільно і відповідально вирішувати питання про народження дітей, мати доступ до інформації, освіти, а також засобів, які дозволяють їм реалізувати це право. Цивільний кодекс і Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» гарантують право на штучне переривання вагітності за бажанням жінки на терміні до 12 тижнів.

До 2006 року аборт при вагітності терміном понад 12 тижнів міг бути проведений з медичних і соціальних показань (наприклад, у разі розлучення, перебування жінки або її чоловіка в місцях позбавлення волі, а також за наявності більш як трьох дітей). Таким чином, жінки, які живуть у складних соціально-економічних умовах, виховують кількох дітей, та самотні матері могли приймати рішення щодо свого життя, здоров’я і виживання своїх сімей у разі небажаної вагітності. Проте в 2006 році постановою Кабміну України більшість соціальних показань було вилучено зі списку підстав для проведення аборту після 12 тижнів вагітності — з метою поліпшення демографічної ситуації в країні. Отже, вирішення проблеми держава переклала на жінок, насамперед малозабезпечених, ще більше ускладнивши їхню життєву ситуацію. У результаті тисячі українок із ризиком для здоров’я і життя змушені робити нелегальні аборти.

Тим часом досвід європейських країн свідчить, що для зменшення кількості абортів потрібен ряд умов.

У школах та університетах слід запровадити систему сексуальної освіти. Інформація про методи контрацепції та планування сім’ї має бути відкритою, а контрацептиви — недорогими і доступними всім верствам населення, особливо людям з низьким рівнем доходів. Необхідним є доступ до медичних послуг у сфері репродуктивного здоров’я, а також надання економічних і соціальних гарантій при народженні дитини. Забезпечення всіх цих умов передбачає вагоме інвестування державних коштів у сферу освіти та охорони здоров’я. В Україні жодна з цих умов належно не виконується. Тож не дивно, що з 2006 року кількість абортів залишилася майже незмінною. За даними за 2010 рік, на тисячу жінок репродуктивного віку припадає 16 абортів, що перевищує середні показники по Європі більш ніж утричі.

Черговою спробою перекласти на жінок відповідальність за високі показники абортів і проблеми у сфері репродуктивного здоров’я можна вважати IV Національний конгрес з біоетики, проведений МОЗ і НАН України з 20 по 23 вересня 2010 року. У його рамках відбувся одноденний симпозіум з красномовною назвою «Морально-етичні аспекти штучного переривання вагітності», що складався з двох секцій: «Етичний і релігійний вимір початку людського життя» і «Юридичні аспекти права на життя».

У президії засідали святі отці православної і католицької церков, модератором однієї із секцій був виконавчий директор громадської організації «Інститут релігійної свободи». Чимало доповідачів представляли релігійні організації і цитували Біблію як основу для зміни українського законодавства. Відповідно до їх виступів більшість абортів в Україні є результатом «безладних статевих зв’язків» і «сексуальної розбещеності» молоді, яка забула про «споконвічні християнські моральні цінності», здавна властиві українській культурі.

На симпозіумі, організованому Академією наук, цілком серйозно звучали псевдонаукові факти і міфи. Так, архієпископ Августин (Маркевич) згадував про «відомий науці феномен телегонії — руйнівних наслідків розпусти, розбещеності на людську природу», відповідно до якого жіночий організм таємничим чином запам’ятовує генетичний код сперми свого першого сексуального партнера. Тому дитина, навіть народжена через кілька років, буде схожа саме на цього партнера, а не на свого біологічного батька. Інша доповідачка, З.Серебровська з Інституту фізіології ім. О.Богомольця, порівнювала запліднену яйцеклітину зі «сплячою красунею, яку розбудив сперматозоїд», і наводила «п’ять шляхів доведення існування людського життя від моменту зачаття» на прикладі п’яти шляхів доведення існування Бога Фомою Аквінським. С.Лещенко з фонду «Дар життя» показувала фотографії дітей, «врятованих від абортів», і після доповіді роздавала гумових пупсів, які мали зображати ембріона на стадії розвитку 12 тижнів. Багато доповідачів посилалися на так званий постабортний синдром і ряд «психологічних розладів» у жінок і їх партнерів як на наукові факти, хоча в сучасному довіднику психологічних захворювань жоден із цих розладів не фігурує.

Одним з основних методів зменшення кількості абортів називали проведення інформаційної кампанії серед вагітних жінок, котрі, зважаючи на все, не в змозі зробити самостійний свідомий вибір, і тому за них його повинні робити церква і держава. На думку учасників симпозіуму, жінка будь-що має відмовитися від аборту, незалежно від життєвої ситуації. А церкви і релігійні організації, своєю чергою, готові надати «духовну і моральну підтримку» і «сподівання на Бога». Доповідач А.Лисець зазначив, що це чимало, навіть за цілковитої відсутності матеріальної допомоги.

Проте, оскільки навіть широка інформаційна кампанія і консультативна допомога усе-таки залишають право вибору за жінкою, то, на думку більшості доповідачів, слід позбавити її такого права на законодавчому рівні. Для цього треба визначити право на життя, починаючи «з моменту зачаття». Така практика заміни слова «ембріон» або «плід» словами «ненароджена дитина» або «ненароджена людина» характерна і для консервативних християнських фундаменталістів у Європі й США. Щойно така заміна відбувається на рівні юридичних документів, право жінки розпоряджатися своїм тілом, її право на репродуктивне здоров’я і тілесну недоторканність стають другорядними порівняно з правом ембріона, який розвивається в її утробі. Аби така підміна понять відбулася на юридичному рівні, для початку треба запровадити маніпуляційну термінологію на побутовому рівні. Цю тенденцію вже можна спостерігати і в Україні на прикладі інформаційної кампанії spasi.in.ua та інших подібних, які спекулюють на фотографіях милих немовлят, які «дивуватимуть вас», якщо зможуть народитися. Слово «аборт» підміняється словом «убивство», вагітних жінок називають «матерями», а ембріонів — «дітьми».

Європейський суд з прав людини як єдиний орган, який може трактувати Європейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод, визначив, що в ембріона немає «абсолютного права» на життя. Це означає, що захист права ембріона не може розглядатися окремо від життя вагітної жінки, в утробі якої він розвивається. Більш того, Європейська комісія встановила: законний аборт, проведений на 14-му тижні, на підставі того, що «вагітність, народження дитини або догляд за нею можуть поставити жінку в складну життєву ситуацію», не є порушенням Європейської конвенції. Тобто Європейський суд визнав припустимими аборти не тільки за медичними, але й за соціальними показаннями. Варто зазначити, що Україна ратифікувала згадану конвенцію, і наше внутрішнє законодавство має відповідати її принципам.

Проте за підсумками конгресу учасниками симпозіуму було підписано резолюцію, у якій пропонується ініціювати перед Верховної Радою і Кабміном внесення змін до частини першої ст. 27 Конституції України, де «невід’ємне право на життя» визначатиметься «від моменту зачаття до природної смерті». Наступним кроком пропонується перегляд першого абзацу частини шостої ст. 281 «Про право на життя» Цивільного кодексу України «з метою усунення підстав для операцій зі штучного переривання вагітності». Резолюція передбачає також запровадження системи «статевого виховання», що «пропагуватиме шлюбну вірність і дошлюбну стриманість». Відповідно до резолюції консультування жінок, які бажають зробити аборт, має проводитися із залученням представників релігійних організацій, для того щоб зберегти кожну вагітність. Хочеться підкреслити, що ця резолюція була підписана в рамках наукового конгресу, організованого МОЗ.

Таке активне втручання церкви і релігійних організацій не тільки в науку, але й у законодавство світської держави є дуже тривожною і симптоматичною тенденцією. За відсутності реакції з боку держави і громадянського суспільства у нас є всі шанси згодом перетворитися на країну, де жінки позбавлені права вибору, де щорічно тисячі їх помирають від підпільних абортів, а контроль над жіночим тілом належить католицькій церкві і державі.