«За колючим дротом» забуті захисники - Соціум - dt.ua

«За колючим дротом» забуті захисники

14 січня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №1, 14 січня-21 січня

Давно пролунали останні постріли світової війни. Люди віддали шану відомим і невідомим героям, жертвам тієї трагедії, пішли у вічність свідки страшних подій...

Давно пролунали останні постріли світової війни. Люди віддали шану відомим і невідомим героям, жертвам тієї трагедії, пішли у вічність свідки страшних подій.

Одного разу, а це було давно, я опинився із татом біля пам’ятника у Дарниці на місці, як було написано, фашистського табору. Ми пройшли і сіли на лавці неподалік від пам’ятника.

— А колись, у далекому 41-му році в цьому таборі сидів і я, — почав свою розповідь тато.

— На цьому самому місці плакав і лаявся молодий лейтенант із військкомату. Він кричав, що коли закінчиться війна, то власноруч перестріляє всіх, хто не дав нам зброю захищати Київ від загарбників.

«Забули! Забули! — вигукував лейтенант. — Залишили чекати за колючим дротом!» Що німці наближаються до міста знали всі кияни. Тато пішов до військкомату і записався добровольцем захищати столицю України від фашистів. Тато повернувся із папірцем, де зазначалося — завтра він має прийти до збірного пункту, де отримає наказ, що ж робити далі. Всю ніч мама шила мішок і пришивала мотузок, щоб мішок тримався за плечима. Тато поклав у нього рушник, мама їжу, і ми пішли проводжати його.

У дворі військкомату зібралося багато людей, стояли дві бортові машини, бігали кудись люди, щось вигукували військові. Тато одягнув свій плащ, попрощався з нами, вскочив через борт у машину, і машини рушили, а ми з мамою пішли додому. Вдома було чути далекі вибухи, а потім настала тиша... Страшна тиша! Через кілька днів ми з хлопцями крізь бур’ян на схилах побачили на дорозі людей у чорному. «Німці!»

Вони рухалися так, ніби були приліплені до паркана на зворотному боці дороги. Потім пішли групами, гучно б’ючи підборами по бруківці; в сумках щось кляцало. Через кілька днів до нас прийшли дві жінки.

— «Ви Алла?» — запитали жінки. — «Так» — відповіла мама. — «Ваш чоловік Толя сидить у німецькому таборі поблизу вокзалу «Дарниця». Там, де колись були склади деревини, тепер табір. Німці віддають чоловіків жінкам, якщо ті можуть довести, що вони є подружжя, — повідомили жінки. — Я свого вже забрала, — сказала одна із жінок. — Ніна забрала чужого. Довела, що він її чоловік. Віддали. Ваш просив повідомити, щоб ви взяли документи і прийшли за ним. Вони там голодні».

Мама схопила якісь документи, фотографії й побігла. Повернулася мама вже з татом. Він помився, переодягнувся і почав розповідати, але що там трапилось, я зрозумів тільки сидячи з ним на лавці. Спочатку усіх добровольців привезли на машинах до колій товарної станції «Дарниця». Потім перевели через колії до складів. Потім провели через ворота за колючий дріт до складу деревини, де поставили біля воріт вартового. З добровольцями на складі залишився лейтенант із військкомату. Він одразу побіг на станцію до телефону і повернувся, лаючись, назад. Так він бігав кілька разів, повертався, знову лаючись, сідав біля тата і плакав: «Забули! Забули! Вороги народу! Кляті шпигуни! Диверсанти! Нічим захищати Київ! Кляті диверсанти! Закінчиться війна — усіх розстріляю! Всіх ворогів народу!»

Одного разу лейтенант побіг і більше не повернувся. А ми залишилися чогось чекати під охороною за колючим дротом. Чекали сидячи на дошках, поки не затріскотіли мотоцикли. З’явилися німці! Вони поставили свого вартового. Почалися допити: «За що сидиш?» Фашисти голосно реготали з відповідей. Пізніше привезли полонених у формі. Добровольців почали випускати. Коли прийшла мама з документами, випустили і тата. «Ось чим закінчилося моє патріотичне намагання захистити Київ», — закінчив свою розповідь тато. — Я потрапив за колючий дріт». Коли повернулися додому, тато вийшов у сад, сів на траву і заспівав «Дивлюсь я на небо».

Пізніше тато розповів, як через кілька років після війни він випадково зустрів у натовпі на Хрещатику того молодого лейтенанта, який сидів із ним на дошках і чекав на зброю. Але він сказав татові, що такого епізоду в його житті ніколи не було і тата він не знає. Однак прощаючись, раптом міцно потиснув татові руку, як це робив тоді, коли повертався, лаючись, із станції за колючий дріт.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво